23 травня 2025 року м.Київ №320/2525/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Головного управлінні Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови ОСОБА_1 , учаснику бойових дій, в проведенні перерахунку разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік, виходячи з розміру, що встановлений статтею 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
зобов'язати Головне управлінні Пенсійного фонду України у Київській області нарахувати та виплатити, ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, разову грошову допомогу до Дня Незалежності за 2024 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що йому виплачено разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2024 рік у меншому розмірі, ніж це передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити, зазначивши, що при проведенні перерахування коштів на виплату щорічної разової допомоги діяв в межах своїх повноважень та відповідно до чинного законодавства і ніяким чином не порушив права та законні інтереси позивача.
Розглянувши подані представниками сторін документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 11 липня 1996 року. Відповідно до законодавства України, зокрема Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Закон №3551-XII), позивач має право на пільги, передбачені для учасників бойових дій.
В 2024 році відповідно до Закону України «Про статyс ветеранів вiйни, гарантiї їx соцiального захистy» №355l-ХII вiд 22.10.1993 позивачу було нарахована та виплачена разова грошова допомога до Дня Незалежностi України у розмiрi 1000 гривень.
Вважаючи, що щорічну разову грошову допомогу, як учаснику бойових дій у 2024 йому було виплачено у розмірі, меншому за визначений статтею 14 Закону № 3551, позивач звернувся до відповідача із заявою про здійснення виплати у належному розмірі.
Листом від 08.01.2025 №783-38339/Б-02/8-1000/25 у відповідь на звернення позивача, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило, що грошова допомога до 5 травня у 2024 році була виплачена позивачу у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2024 №369 «Про встановлення розмірів разової грошової допомоги до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертв нацистських переслідувань», а саме 1000,00 грн.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових дій за 2024 рік у розмірі меншому, ніж передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» він звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII), постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Жертви нацистських переслідувань» №369 від 02.04.2024 (далі - Постанова № 369).
Згідно зі статтею 2 Закону № 3551-XII законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України. Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни.
Статтею 4 Закону № 3551-XII визначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Частиною п'ятою Закону №3551-XII зазначено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, передбачені статтею 12 Закону №3551-XII.
Зокрема, частиною 22 статті 12 Закону №3551-XII передбачено виплату учасникам бойових дій щорічної разової грошової допомоги.
Така грошова допомога була запроваджена ще з 01.01.1999 р. шляхом внесення змін до Закону №3551-ХІІ Законом від 25.12.1998 №367-XIV та доповненням статті 13 частиною четвертою наступного змісту:
«Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком».
У подальшому ця норма зазнавала неодноразових змін та була предметом судових розглядів як у судах загальної юрисдикції, так і Конституційному Суді України.
Зокрема, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» від 20.03.2023 р. внесено зміни до ч.5 ст.12 Закону №3551-XII виклавши норму в наступній редакції «Щороку до Дня Незалежності України учасникам бойових дій виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Законом України від 28 грудня 2014 року №79-VІІІ Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин (набрав чинності 1 січня 2015 року) розділ VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України, з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Закону №3551-XII і Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», Кабінетом Міністрів України щороку приймалися відповідні щодо окремого бюджетного року постанови, якими визначався, зокрема розмір та порядок виплати разової грошової допомоги учасникам бойових дій.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2024 №369 «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», у 2024 році» встановлено порядок та розміри, категорій осіб, яким здійснюється виплата разової грошової виплати до Дня Незалежності України.
Постановою №369 затверджуються порядки використання коштів для соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань і виплати до Дня Незалежності України (раніше ця виплата була до 5 травня календарного року).
Відповідно до пункту 3 Порядку здійснення у 2024 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», затвердженого Постановою №369, грошова допомога виплачується до 24 серпня 2024 р. в такому розмірі: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1000 гривень.
Водночас рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. У цьому ж Рішенні зазначено, що окреме положення пункту 26, яке визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року у справі №1-247/2018(3393/18) стаття 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має застосовуватись у редакції Закону України від 25 грудня 1998 року №367-XIV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
При цьому, суд звертає увагу на правові висновки Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладені в постанові від 13 червня 2023 року за наслідками розгляду справи №560/8064/22, відповідно до яких визначення Урядом у своїй постанові інших (менших), ніж у Законі №3551-ХІІ, розмірів щорічної допомоги до 5 травня у 2022 році для осіб, які внаслідок виконання обов'язків оборони та захисту держави набули статусу ветеранів війни, свідчить про неналежне виконання Державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни та осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551-ХІІ та підриває довіру до Держави, оскільки порушуються сама суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту таких осіб.
З урахуванням наведеного, Судова палата Верховного Суду зазначила, що висновки, викладені в раніше ухваленій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів цієї самої палати від 01 грудня 2022 року у справі №580/2869/22 щодо правомірності нарахування та виплатити щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі, визначеному Порядком №540, є такими, що не ґрунтуються на правильному правозастосуванні, а відтак відступила від його висновків щодо застосування положень статті 13 Закону №3551-XII, частини другої статті 20 Закону №389-VІІІ, частини сьомої статті 20 та абзацу третього підпункту 2 пункту 22 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України та Порядку №540 у подібних правовідносинах, та дійшла висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах в такий спосіб:
1) держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності без запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність (ветеранів війни, учасників бойових дій, осіб з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни), та членів їхніх сімей;
2) Бюджетним кодексом України не можна доручати Кабінету Міністрів України встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом регулювання спеціального Закону №3551-ХІІ;
3) тимчасове обмеження окремих соціальних пільг особам, які захищають або захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог пункту 5 частини першої статті 6 Закону №389-VIII, може відбуватись за умови внесення змін до спеціального Закону №3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а не шляхом внесення змін до бюджетного законодавства з подальшим ухваленням Кабінетом Міністрів України рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій;
4) Уряд в додатку до Порядку №540 установив, що у 2022 році виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом №3551-XII, зокрема, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1491 гривня, тобто визначив інші, ніж у вказаному Законі, розміри щорічної допомоги до 5 травня, що свідчить про невідповідність такого нормативного акта Кабінету Міністрів України положенням Закону №3551-XII, який має вищу юридичну силу, а відтак положення цього Порядку щодо визначення розмірів такої щорічної разової грошової допомоги не можуть бути застосовані у відносинах її виплати у 2022 році;
Суд також вважає необхідним врахувати висновки викладені Верховним Судом у рішенні від 05.03.2024 у зразковій справі №440/14216/23, зважаючи на те, що позивачем у ній була особа, яка звернулась за проведенням перерахунку та виплату щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023, відповідачем є орган Пенсійного фонду України, спірні відносини стосуються проведення перерахунку та виплати щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік.
В цій справі Верховний Суд зробив такі висновки:
«Порівнюючи дві редакції частини 5 статті 13 Закону №3551-XII з одного боку видається, що разова щорічна грошова допомога до Дня Незалежності України, що передбачена чинною частиною п'ятою статті 13 Закону №3551-ХІІ у редакції Закону №2983-ІХ, за своєю назвою, тобто суто за формальним критерієм, є новим видом соціального забезпечення.
З іншого боку, за своїм змістом та ознаками (щорічна системність; разовий характер; обов'язковість виплати; коло осіб, на яких поширюється) вона є аналогічною разовій грошовій допомозі до 5 травня, що виплачувалась особам з інвалідністю внаслідок війни до внесення Законом №2983-ІХ відповідних змін до частини п'ятої статті 13 Закону №3551-ХІІ.
Оскільки частина цієї статті «у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України» не є новою у правовому регулюванні питання застосування згаданої пільги для ветеранів війни, то наявні підстави вважати, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України є зміненою за умовами та підставами виплати щорічною разовою грошовою допомогою до 5 травня, шляхом безпосереднього внесення змін до спеціального Закону №3551-ХІІ (а не через бюджетне законодавство та надання відповідних повноважень Кабінету Міністрів України з метою подальшого ухвалення ним рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій).
Отже, за своєю природою передбачена частиною 5 статті 13 №3551-XII виплата є щорічною разовою грошовою допомогою і приурочення її виплати до різних дат, зміна порядку її виплати, не змінює її природи саме як грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни.
Відтак запроваджену Законом №2983-ІХ разову грошову виплату до Дня Незалежності України за її правовою природою не слід вважати новим видом соціального забезпечення для осіб з інвалідністю внаслідок війни.»
Водночас, зміна розміру допомоги у зазначений спосіб звужує досягнутий високий рівень соціального захисту осіб з інвалідністю внаслідок війни, відтак не може вважатись рівноцінною як це передбачає стаття 2 Закону №3551-XII, що, своєю чергою, суперечить також статтям 17, 22 Конституції України.
Частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи №755/10947/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач отримав разову грошову допомогу до Дня Незалежності України в 2024 році у розмірі 1000,00 грн., що значно менше ніж п'ять мінімальних пенсій за віком.
За таких обставин суд вважає, що позивач має право на отримання грошової допомоги до Дня Незалежності України в 2024 році в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, як учасник бойових дій, що є підставою для задоволення позовних вимог.
Згідно із частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Отже, дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі меншому, ніж п'ять мінімальних пенсії за віком, є протиправними.
Як наслідок, підлягає задоволенню вимога про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити ОСОБА_2 перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових дій за 2024 рік, у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач в силу приписів статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення ним інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, суду не надано, судові витрати розподілу та стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі меншому ніж п'ять мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплаченої суми.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.