23 травня 2025 року Справа № 160/6944/25 ЗП/280/754/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Конишевої О.В., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій, протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
04.03.2025 року ОСОБА_1 звернулась з позовною заявою до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про:
визнати протиправними дії Дніпропетровського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.11.2024 по 28.02.2025, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн;
зобов'язати Дніпропетровський окружний адміністративний суд здійснити нарахування та виплату належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.11.2024 по 28.02.2025 року, з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум;
визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення фінансування виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.11.2024 по 28.02.2025, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн;
зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.11.2024 по 28.02.2025, з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.
В обґрунтування вимог позивач зазначила, що вона є суддею та у період з 01.11.2024 по 28.02.2025 позивач отримувала суддівську винагороду у меншому розмірі ніж передбачено чинним законодавством України. Також, позивач звертає увагу, що з огляду на характер спірних правовідносин та правовий статус ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів та враховуючи те, що Дніпропетровський окружний адміністративний суд як розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня, належним відповідачем за позовними вимогами про визнання протиправними дій щодо нарахування та виплаті позивачу суддівської винагороди з 01.11.2024 по 28.02.2025, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн та про зобов'язання здійснити перерахунок, та виплату належної позивачу суддівської винагороди є саме Дніпропетровський окружний адміністративний суд, який в межах своєї компетенції самостійно здійснював нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення у зазначений період. Разом з цим, на переконання позивача, належним відповідачем за вимогою про визнання протиправною бездіяльності щодо незабезпечення фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди у зазнасений період, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2024 та 2025 році - 3028,00 грн, а також вимогою про зобов'язання здійснити фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди, є ДСА України, як головний розпорядник бюджетних коштів.
Відповідачем 1 подано суду відзив, в якому відповідач-1 проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що відповідно до частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі Закон №1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Законом №1402-VIII визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому, норма частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. У зв'язку з цим, для встановлення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня календарного року необхідно звернутися до іншого закону, який встановлює такий розмір прожиткового мінімуму при визначенні базового розміру посадового окладу судді. Такі норми доповнять частину третю статті 135 Закону 1402-VIII і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді. Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-ІХ (далі Закон №3460-ІХ) та Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 №4059-ІХ (далі Закон №4059-ІХ). Законом №3460-ІХ встановлено прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня - 2102 гривні; зазначений розмір прожиткового мінімуму також був встановлений на 2025 рік Законом №4059-ІХ. Порівняльний аналіз змісту норм пункту 1 частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII та статті 7 Закону №3460-ІХ , Закону №4059-ІХ (в частині встановлення розміру прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді) дає підстави для висновку, що норму пункту 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII та норму Закону №3460-ІХ, Закону №4059-ІХ (у вказаній частині) викладено в різному формулюванні, але при однаковому розумінні розміру прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, тобто за обома цими нормами базовий розмір посадового окладу судді визначається з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який встановлений станом на 01.01.2024, 01.01.2025. Розпорядник бюджетних коштів має право здійснювати відповідні видатки, у тому числі пов'язані з виплатою заробітної плати, виключно в межах бюджетних асигнувань. Із врахуванням вищевикладеного, як розпорядник бюджетних коштів відповідач 1 не міг виплачувати позивачу суддівську винагороду (протягом спірного періоду) понад виділені йому для цього бюджетні асигнування, на власний розсуд, вирішуючи, який нормативно-правовий акт потрібно виконувати, адже є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідач-2 до суду відзив на позов не надав, про причини неподання відзиву суд не повідомив.
На підставі частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 березня 2025 року матеріали адміністративної справи № 160/6944/25 за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії передано Голові Дніпропетровського окружного адміністративного суду для вирішення питання щодо передачі справи за підсудністю.
Розпорядженням голови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року № 38 матеріали адміністративної справи № 160/6944/25 за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, передано Третьому апеляційному адміністративному суду для вирішення питання щодо передачі справи за підсудністю.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.03.2025 адміністративну справу № 160/6944/25 за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, передано на розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду.
27.03.2025 матеріали адміністративної справи надійшли до Запорізького окружного адміністративного суду, відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляду судді Конишевій О.В.
Ухвалою суду від 01.04.2025 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання на 28.04.2025.
Ухвалою суду від 28.04.2025 закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду на 19.05.2025.
У судове засідання сторони не з'явилися, від позивача та відповідача 1 клопотання про розгляд справи без їх участі, у зв'язку з чим суд вирішив перейти до розгляду справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено, що Указом Президента України «Про призначення суддів» №286/2012 від 24.04.2012 позивача призначено на посаду судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Наказом голови Дніпропетровського окружного адміністративного суду №124-К від 22.05.2012 позивача зараховано до штату суду, у зв'язку з призначенням суддею цього ж суду, де вона працює по теперішній час.
Обчислення суддівської винагороди позивачу з 01.11.2024 по 31.12.2024 проведено у відповідності до Закону №3460-ІХ, з 01.01.2025 по 28.02.2025 у відповідності до Закону №4059-ІХ, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн, що підтверджується особовим розрахунком співробітника, довідками від 23.09.2024 №210 та від 27.02.2025 №34-2/25(а.с.50-51) та довідкою від 04.03.2025 №40 (а.с. 20).
Позивач такі дії відповідача1 вважає протиправними з тих підстав, що відповідно до норм спеціального законодавства суддівська винагорода у спірному періоді підлягає нарахуванню виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2024 та на 01.01.2025, у розмірі 3 028,00 гривень.
Відтак, предметом спору є протиправність нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовуються для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини охоплюють період з 01.11.2024 по 28.02.2025.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та вирішуючи спір по суті заявлених вимог суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканість судді гарантуються Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 130 Конституції України, Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частиною 1 статті 4 Закону №1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Частиною 1 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 2 статті 135 цього Закону суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Частиною 1 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до положень частини 2 статті 135 Закону України №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 2 частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до частини 5 статті 135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Частиною 9 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Статтею 7 Закону №3460-ІХ установлено з 01.01.2024 прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:
дітей віком до 6 років - 2563 гривні;
дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень;
працездатних осіб - 3028 гривень;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
Статтею 7 Закону №4059-ІХ установлено з 01.01.2025 прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:
дітей віком до 6 років - 2563 гривні;
дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень;
працездатних осіб - 3028 гривень;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
Судом встановлено, що позивачу суддівську винагороду у спірному періоді обчислено на підставі приписів статті 7 Закону №3460-ІХ, Закону №4059-ІХ із урахуванням розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.
Суд зазначає, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.
При вирішенні спору суд виходить із того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Цей висновок узгоджується із змінами до Конституції України внесеними Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон № 1401-VIII), що набрали чинності з 30.09.2016.
Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.
Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Тому, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України "Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999 № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).
Відповідно до статті 1 Закону №966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Суд зазначає, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
При цьому судді Законом № 966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість статтями 7 Закону №3460-ІХ, Закону №4059-ІХ разом із встановленням на 01.01.2024, 01.01.2025 прожиткового мінімуму, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102,00 грн.
До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.
Суд зауважує, що зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Суд звертає увагу, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №3460-ІХ, Закону №4059-ІХ.
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп (II)/2020, до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori) - "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali) - "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Водночас, Закон №3460-ІХ, Закон №4059-ІХ фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Суд зауважує, що Закон №3460-ІХ, Закон №4059-ІХ не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права "спеціальний закон скасовує дію загального закону". Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами.
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Отже, Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач 1 неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Відтак, суд доходить висновку, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024, 01.01.2025 у розмірі 3028,00 гривень, на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн у період з 01.11.2024 по 31.01.2025, на підставі абзацу 5 статті 7 Закону №3460-ІХ, абзацу 5 статті 7 Закону №4059-ІХ, була неправомірною.
Позиція суду узгоджується із практикою застосування норм матеріального права Верховним Судом та його висновками викладеними у постановах від 10.11.2021 в справі №400/2031/21, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22, від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22, від 27.07.2023 у справі № 240/3795/22, від 02.08.2023 у справі № 560/5597/22.
Підсумовуючи, суд зазначає, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № 1402-VIII, а тому позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди яка повинна обчислюватися із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2024 та 01.01.2025 складає 3028,00 гривень.
Отже, позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача 1 щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01.11.2024 по 28.02.2025, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2024, з 01.01.2025 в розмірі 2102,00 грн та похідні від них вимоги про зобов'язання відповідача 1 вчинити дії для відновлення порушених прав позивача, підлягають задоволенню.
В частині вимог про визнання протиправною бездіяльності ДСА України щодо не забезпечення фінансування виплати суддівської винагороди, суд зазначає таке.
Статтею 148 Закону №1402-VIII визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють:
Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України;
Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.
Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.
Статтею 149 Закону №1402-VIII визначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Згідно з частиною 1 статті 151 Закону №1402-VIII ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Відповідно до пунктів 2, 7 частини 1 статті 152 Закону №1402-VIII ДСА України:
- забезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом;
- готує бюджетний запит.
Відповідно до абзацу 3 частини 3 статті 10 Бюджетного кодексу України головні розпорядники бюджетних коштів визначають мережу розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів з урахуванням вимог щодо формування єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів і одержувачів бюджетних коштів та даних такого реєстру.
Частиною 1 статті 22 Бюджетного кодексу України визначено, що за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Згідно з абзацом 8 пункту 1.2 глави І Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №1407 від 24.12.2012 року, (далі по тексту Порядок №1407) мережа розпорядника коштів державного бюджету (далі - мережа) - згрупована відповідно до законодавства головним розпорядником коштів державного бюджету (далі - головний розпорядник) (розпорядником коштів державного бюджету нижчого рівня (далі - розпорядник нижчого рівня), що має власну мережу) інформація щодо розпорядників нижчого рівня, які у своїй діяльності підпорядковані цьому розпоряднику та/або діяльність яких координується ним, а також отримують від нього бюджетні асигнування, та одержувачів коштів державного бюджету.
Відповідно до пункту 2.1 глави ІІ Порядку №1407 головні розпорядники до початку бюджетного періоду визначають мережу за територіями (обласний рівень) із зазначенням статусу кожної установи (розпорядник бюджетних коштів або одержувач бюджетних коштів), яка обслуговується у відповідному органі Казначейства. Відповідальні виконавці бюджетних програм визначають мережу і подають головному розпоряднику для зведення мережі по головному розпоряднику.
Відтак, з огляду на характер спірних правовідносин та правовий статус ДСА України, належним відповідачем за вимогою про визнання протиправною бездіяльності щодо незабезпечення фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди є ДСА України, як головний розпорядник бюджетних коштів.
На підставі частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
На підставі вищенаведеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а докази понесення ним інших судових витрат відсутні, виходячи з положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розподіл судових витрат не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись статями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (49089, м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, 4, код ЄДРПОУ 34824364), Державної судової адміністрації України (01021, м. Київ. вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) -задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Дніпропетровського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.11.2024 по 28.02.2025, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн.
Зобов'язати Дніпропетровський окружний адміністративний суд здійснити нарахування та виплату належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.11.2024 по 28.02.2025 року, з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення фінансування виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.11.2024 по 28.02.2025, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.11.2024 по 28.02.2025, з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 23.05.2025.
Суддя О.В. Конишева