23 травня 2025 року Справа № 280/1638/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Батрак І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області
про визнання протиправною та скасування постанови
ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області (далі - Укртрансбезпека, відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову відповідача №ПШ 045754 від 22.10.2024 про застосування адміністративно-господарського штрафу до позивача в сумі 17000,00 грн за порушення вимог ст.ст. 34, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».
На обґрунтування позовних вимог посилається на приписи Закону України «Про автомобільний транспорт», Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567, та зазначає, що висновки відповідача про порушення ним вимог законодавства про автомобільний транспорт при наданні послуг з перевезення вантажу є передчасними та необґрунтованими. Вказує, що ОСОБА_1 не є автомобільним перевізником в поняттях Закону України «Про автомобільний транспорт» та здійснював переведення для власних потреб, отже до нього така санкція застосована безпідставно.
Ухвалою суду від 10.03.2025 позовна заява залишена без руху та позивачу надано строк для усунення зазначених судом недоліків позовної заяви. У встановлений судом строк недоліки позовної заяви позивачем було усунуто.
Ухвалою судді від 24.03.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному статтею 262 КАС України. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Відповідач позов не визнав, через систему «Електронний суд» надав до суду відзив (вх. №15441), в якому наголошує, що під час перевірки водій не надав посадовій особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Укртрансбезпеки, товарно-транспортну накладну або інший визначений законодавством документ на вантаж, відсутня індивідуальна контрольна книжка водія ОСОБА_3 або копія графіку змінності водіїв. Вказує, що на момент здійснення рейдової перевірки посадовою особою Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Укртрансбезпеки було виявлено порушення вимог ст. 34, ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», п. 6.3 наказу МТЗУ 340 від 07.06.2010, а саме: під час перевезення вантажів, перевізник не забезпечив водія оформленою індивідуальною контрольною книжкою водія або копією графіку змінності водіїв; товарно-транспортною накладною або іншим визначеним законодавством документом на вантаж, яке було зафіксоване в акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 13.09.2024 №АР062453. Водій ОСОБА_3 пояснень не надав, акт засвідчив підписом.. Враховуючи положення Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобільними перевізниками є також фізичні особи, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами, відсутність у позивача статусу суб'єкта господарювання на момент перевірки, не звільняє його від відповідальності. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
13.09.2024 працівниками Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Укртрансбезпеки на автомобільній дорозі Н-08 Бориспіль - Дніпро - Запоріжжя, 159 км+159 м, проведено перевірку транспортного засобу марки КАМАЗ, номерний знак НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , які належать на праві власності ОСОБА_1 (водій ОСОБА_3 ), за результатами якої складено акт №АР062453 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
В ході перевірки встановлено порушення ст. 34, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», п. 11.1 Правил перевезень вантажів автотранспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, відповідальність за яке передбачена ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: під час перевезення вантажів, перевізник не забезпечив водія оформленою індивідуальною контрольною книжкою водія або копією графіку змінності водіїв; товарно-транспортною накладною або іншим визначеним законодавством документом на вантаж. Водій із актом ознайомлений, про що свідчить його підпис у відповідній графі акту перевірки.
04.10.2024 відповідачем акт від 13.09.2024 №АР062453 разом із запрошенням на розгляд матеріалів перевірки на 22.10.2024 були направлені на адресу позивача поштою.
Так, 22.10.2024 в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Укртрансбезпеки розглянуто матеріали перевірки (Акт № АР062453) та прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ 045754, якою за порушення ст. 34, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», позивача зобов'язано сплатити штраф в розмірі 17000,00 грн. (відповідальність передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт»).
Вважаючи прийняту відповідачем постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом про її скасування.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-ІІІ, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Цей закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень (ст. 3 Закону України «Про автомобільний транспорт»).
Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Так, на виконання вимог абз. 4 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 10.09.2014 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті та підпорядкувавши Службі, що утворюється, Державну спеціальну службу транспорту.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі - Постанова №103).
Відповідно до п. 1 Постанови № 103 Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Згідно з пп.1 п. 4 Постанови № 103 основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.
Відповідно до п. 8 Постанови № 103 Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України № 592 від 26.06.2015 "Деякі питання забезпечення діяльності Державної служби з безпеки на транспорті" утворені територіальні органи Державної служби з безпеки на транспорті як структурні підрозділи апарату Служби за переліком згідно з додатком 3.
В силу вимог п. 19, п. 54, п. 57 п. 5 Постанови № 103 Укртрансбезпеки відповідно до покладених на неї завдань: здійснює контроль за додержанням перевізниками вимог режиму праці та відпочинку, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом; проводить перевірки за додержанням суб'єктами господарювання, фізичними особами та юридичними особами вимог законодавства про транспорт; проводить перевірку транспортно-експедиційної документації на здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
Водночас, процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт встановлено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок № 1567).
Відповідно до п. 2 Порядку № 1567 рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
За приписами п. 4 Порядку № 1567 рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.
Відтак, саме на Укртрансбезпеку покладені повноваження щодо реалізації державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, в тому числі державного контролю шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Статтею 5 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
Згідно з п. 14 Порядку № 1567 рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об'єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Відповідно до абз. 1 п. 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
За визначеннями, наведеними у ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;
вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями;
водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.
документи на вантаж - документи, визначені відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про транспортно-експедиторську діяльність», «;Про транзит вантажів», інших актів законодавства, в тому числі міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, які необхідні для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом;
товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов'язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.
Аналіз зазначеної норми дає підстави вважати, що перевезення на комерційній основі означають надання послуг, а перевезення за власний кошт перевезення для власних потреб.
Як вбачається з наведеного, дія закону поширюється на фізичних чи юридичних осіб - автомобільних перевізників, які в процесі здійснення підприємницької діяльності перевозять вантаж й для власних потреб зокрема.
В силу вимог ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров'я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
За приписами ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
- для автомобільного перевізника документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
За правилами, визначеними у ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», при оформленні товарно-транспортної накладної вантажовідправник зазначає такі обов'язкові реквізити:
дата і місце складання;
вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);
автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім'я, по батькові водія та номер його посвідчення;
вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);
транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто;
пункти завантаження і розвантаження.
Аналізуючи вищенаведені норми законодавства про автомобільний транспорт, слід дійти висновку про те, що товарно-транспортна накладна є обов'язковим документом, який має бути у водія при здійсненні ним перевезень вантажів.
Одночасно, суд звертає увагу, що перелік необхідних документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не є вичерпним, оскільки ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що законодавством можуть бути передбачені інші документи необхідні для внутрішніх перевезень вантажів.
Згідно з приписами абз. 2 ч.2 ст. 49 Закону України «Про автомобільний транспорт» водій транспортного засобу зобов'язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 №340, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.09.2010 за №811/18106, затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - Положення про робочий час і час відпочинку водіїв), яке встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку.
Згідно з п. 1.1, 1.2 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв це Положення розроблено відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, Регламенту (ЄС) №561/2006 Європейського Парламенту та Ради від 15.03.2006 про гармонізацію відповідного соціального законодавства, що регулює відносини в галузі автомобільного транспорту та вносить зміни до Регламентів Ради (ЄЕС) №3821/85 та (ЄС) №2135/98 і скасовує Регламент Ради (ЄЕС) №3820/85, Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР),Кодексу законів про працю України та Законів України «Про автомобільний транспорт», «;Про дорожній рух». Це Положення встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку.
Пунктом 1.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв передбачено, що вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.
За приписами п. 6.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тон повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів визначає Інструкція з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затверджена наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24.06.2010 №385 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 20.10.2010 за №946/18241 (далі - Інструкція №385).
Згідно з п. 1.3 Інструкції №385 ця Інструкція поширюється на суб'єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).
Виробники транспортних засобів, перевізники, водії та ПСТ використовують тахографи, тахокарти, картки до цифрових тахографів, тип яких затверджено відповідно до вимог ЄУТР (пункт 3.1 Інструкції).
Відповідно до п. 3.3 Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
Відтак, за вимогами п. 6.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв, вантажний автомобіль, яким виконувалися внутрішні перевезення вантажів, в обов'язковому порядку повинен був бути обладнаний діючим та повіреним тахографом, а у водія повинен був бути в наявності протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.
Як передбачає п. 20 Порядку №1567, виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.
У разі виявлення в ході рейдової перевірки відсутності зазначеного документа особа, яка проводить перевірку, повинна зазначити про це в акті з посиланням на порушену норму.
Як слідує з акта перевірки від 13.09.2024 № АР062453 посадовою особою Укртрансбезпеки зазначено про виявлене порушення, ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт». Зокрема, під час перевірки встановлено, що під час перевезення вантажів, перевізник не забезпечив водія оформленою індивідуальною контрольною книжкою водія або копією графіку змінності водіїв; товарно-транспортною накладною або іншим визначеним законодавством документом на вантаж; в тому числі порушення, відповідальність за які передбачено ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» ч. 1 абз. 3 - перевезення вантажів за відсутності на момент перевірки документів, визначених ст. 48 цього Закону.
Так, згідно з п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Товарно-транспортну накладну суб'єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.
Так, відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за, зокрема перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Аналіз наведених норм також дає підстави для висновку, що за відсутності документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
Таким чином, відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів несуть саме перевізники.
Стосовно посилань позивача на те, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (ст. 33, 50 Закону України «Про автомобільний транспорт»), а не власник/користувач транспортного засобу суд вказує, що порівняльний аналіз наведених положень ст. 60 Закону №2344-ІІІ (діючої та попередньо) дає підстави для висновку, що за відсутності документів, зокрема, в даному випадку протоколу перевірки та адаптації пристрою тахографа, на підставі яких виконуються вантажні перевезення до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт (тобто для власних потреб) перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
Чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство не виділяє такої категорії перевезень вантажу, як перевезення вантажу особою для власних потреб, яка використовує найману працю водіїв, як і не передбачає надання якогось окремого, іншого, від визначеного Положенням №340, документа на підтвердження обліку часу роботи водія.
Суд звертає увагу, що перевезення вантажів для власних потреб може здійснюватися не лише на короткі відстані в межах одного міста, а й на відстані, що зумовлюють довготривале перебування водіїв за кермом, для прикладу, між різними областями країни, або у декілька місць.
Отже, перевезення вантажів для власних потреб не може бути підставою для звільнення перевізника від виконання вимог законодавства щодо обліку робочого часу водія транспортного засобу, оскільки це суперечить меті та цілям нормативного регулювання відповідних суспільних правовідносин.
У межах цього спору учасниками справи не оспорюється правильність висновків контролюючого органу про відсутність у водія під час рейдової перевірки належним чином оформленої ТТН та тахокарти режиму праці.
Разом із цим, спірним є те, що позивач не вважає себе автомобільним перевізником, оскільки не є суб'єктом господарювання, а отже не може бути автомобільним перевізником, який перевозив товар для власних потреб.
Згідно зі ст. 33 Закону №2344-ІІІ автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
При цьому, основні засади господарювання в Україні, що регулюють господарські відносини, які виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання визначено Господарським кодексом України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ГК України).
Відповідно до ч.1 ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Частинами 1-4 ст.217 ГК України визначено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.
Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Згідно з ч.1 ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ч.1-2 ст.238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Частиною 1 ст.239 ГК України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції, зокрема, адміністративно-господарський штраф.
За приписами ч.1-2 ст.241 ГК України адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.
Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.
Виходячи із системного аналізу вищезазначених правових норм, суд доходить висновку про те, що адміністративно-господарські санкції за своєю суттю є заходом організаційно-правового або майнового характеру, який спрямованим на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, а адміністративно-господарський штраф, як один з видів таких заходів - грошовою сумою, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.
Тобто, адміністративно-господарський штраф може застосовуватися виключно до суб'єкта господарювання.
При цьому, перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.
Згідно з ч.1, 2 ст.55 ГК України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Таким чином, застосування відповідним органом державної влади адміністративно-господарського штрафу за порушення законодавства про автомобільний транспорт відповідно до ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» можливе лише до суб'єкта господарювання, а саме до фізичної особи-підприємця або юридичної особи.
Такий висновок підтверджується також Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1567 (з наступними змінами та доповненнями, в редакції чинній на момент-виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок №1567), пунктами 20-29 якого та додатком 5 до нього передбачено, що адміністративно-господарський штраф за порушення законодавства про автомобільний транспорт застосовується до фізичної особи-суб'єкта господарювання.
Суд зазначає, що ОСОБА_1 не зареєстрований підприємцем, що саме відповідачем не заперечено, а тому не є суб'єктом господарювання, та до нього не можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції, у тому числі, передбачені ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що Відділом державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Укртрансбезпеки оскаржувану постанову прийнято необґрунтовано, без врахування всіх обставин у справі, а тому така постанова є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак не довів правомірності рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті (03150, м. Київ, вул. Фізкультури, буд. 9, код ЄДРПОУ 39816845) в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області (69118, м. Запоріжжя, вул. Чубанова, буд. 8) про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби України з безпеки на транспорті №ПШ 045754 від 22.10.2024 застосування адміністративно-господарського штрафу.
Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя І.В. Батрак