22 травня 2025 року Справа № 280/1775/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса для листування: АДРЕСА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (10003, м. Житомир, вул. О. Ольжича, 7 ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання прийняти рішення,
12 березня 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання прийняти рішення, відповідно до якої позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 04.02.2025 о/р № НОМЕР_2 про відмову в переведенні на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 19.12.1993 № 3723-ХІІ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області прийняти рішення про переведення з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV, на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 19.12.1993 № 3723-ХІІ, починаючи з 28.01.2025;
стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судові витрати.
Позовну заяву мотивовано тим, що позивач 28.01.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії на підставі Закону України «Про державну службу». Рішенням відповідача № 084050001935 відмовлено у переведенні позивача на пенсію за віком на підставі Закону України «Про державну службу». Позивач вважає рішення відповідача таким, що суперечить чинному законодавству у зв'язку із чим звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 17.03.2025 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду: власноруч засвідчені копії паспорта, РНОКПП, відомостей з Єдиного державного демографічного реєстру про зареєстроване місце проживання, або інші належні докази на підтвердження зареєстрованого місця проживання позивача.
Ухвалою суду від 24.03.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.
На виконання ухвали суду від 17.03.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області 05.05.2025 надано до суду копії матеріалів пенсійної справи позивача.
Ухвалою суду від 13.05.2025 заяву позивача про зміну предмету позову в адміністративній справі повернуто без розгляду.
Також, 13.05.2025 задоволено клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів у справі та витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області оригінал доказу (документу) про трудовий та страховий стаж, який був підставою для прийняття оскаржуваного рішення.
На виконання ухвали суду від 13.05.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області 15.05.2025 надано до суду копії витребуваних документів.
19 травня 2025 року до суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач вважає позов безпідставним та необґрунтованим. Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування“. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву позивача та за результатами розгляду такої заяви прийнято рішення № 084050001935 від 04.02.2025 про відмову в перерахунку пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу на посадах, віднесених до відповідних посад державних службовців. Основним критерієм, за яким визначається можливість зарахування того чи іншого періоду роботи особи на посаді державного службовця до стажу, який дає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723, є встановлення за обійманою посадою відповідного рангу. Згідно матеріалів пенсійної справи позивач працював на посадах, віднесених до відповідних посад державної служби, визначених ст. 25 Закону 2723-ХІІ, з 01.08.1983 по 01.12.1985, з 20.09.1988 по 09.12.2002, з 25.07.2005 по 15.03.2006. Стаж роботи на посадах, віднесених до відповідних посад державної служби, визначених ст. 25 Закону 2723-ХІІ, станом на 01.05.2016 становить 17 років 3 місяці 21 день. Тому право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ «Про державну службу» у позивача відсутнє. Відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
Згідно з положеннями статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Частиною 1 ст. 262 КАС України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого Орджонікідзевським РВ УМВС України в Запорізькій області 11.06.2002.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування“.
28 січня 2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком по Закону України «Про державну службу», як особі, яка має не менше 20 років стажу на посадах державної служби.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 04.02.2025 № 084050001932 «Про відмову у перерахунку пенсії» позивачу відмовлено у переході на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Згідно матеріалів пенсійної справи Позивач працював на посадах, віднесених до відповідних посад державної служби, визначених ст. 25 Закону 2723-ХІІ, з 01.08.1983 по 01.12.1985, з 20.09.1988 по 09.12.2002, з 25.07.2005 по 15.03.2006. Стаж роботи на посадах, віднесених до відповідних посад державної служби, визначених ст. 25 Закону 2723-ХІІ, станом на 01.05.2016 становить 17 років 3 місяці 21 день. Тому право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ «Про державну службу» у позивача відсутнє.
Вказані обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними.
Суд, оцінивши повідомлені учасниками справи обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII), Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII), Законом України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-XII (далі - Закон № 3723-XII), Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283 (далі - Порядок № 283), Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 № 229, Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (далі - порядок № 22-1).
Відповідно до ст.1 Закону №1058-ІV, пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно положень статті 10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Відповідно до статті 11 Закону №1058-IV, загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають в т.ч.: громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об'єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру; фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
1 травня 2016 року набув чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII, згідно ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень якого визнано такими, що втратили чинність, зокрема, № 3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Тобто до 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом № 889-VIII) право на пенсію державного службовця мали особи, які:
а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж;
б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01.05.2016, відповідно до ст. 90 Закону № 889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ.
Так, відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 попереднього Закону у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону 3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, ст. 37 Закону № 3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Отже, після 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом № 899) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII, та мають передбачені ч. 1 ст. 37 Закону 3723-ХІІ вік і страховий стаж.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена у рішенні Верховного Суду від 04.04.2018 (зразкова справа № 822/524/18).
З наявної в матеріалах справи копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого Орджонікідзевським РВ УМВС України в Запорізькій області 11.06.2002, судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на дату звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою від 28.01.2025 досяг віку 66 років.
Положеннями ч. 1 ст. 28 Закону №1058-IV передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Згідно до статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною другою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також в т.ч.: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Згідно ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону № 1788-ХІІ, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637).
Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 6 Порядку № 637 для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв'язку приймаються: військові квитки; довідки територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, розвідувальних органів, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС; довідки архівних і військово-лікувальних установ.
Час перебування в партизанських загонах і з'єднаннях у період Другої світової війни встановлюється за довідками штабів партизанського руху або архівів (за місцем діяльності партизанських загонів і з'єднань).
Військова служба у складі діючої армії в період бойових дій, в тому числі під час виконання інтернаціонального обов'язку, зараховується до стажу роботи на підставі довідок територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, які видаються в порядку, що визначається Міноборони (додаток № 2).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує трудову діяльність працівника, а військова служба підтверджується військовим квитком; довідками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, розвідувальних органів, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС; довідками архівних і військово-лікувальних установ.
Так, з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_4 наявні записи про те, що позивач:
з 25.08.1975 по 09.04.1976 - працював учнем слюсаря по контрольно-вимірювальним приладам та автоматиці в ЦМТ (записи №№ 1 - 3) (7 місяців 15 днів);
з 12.04.1976 по 13.07.1976 - працював діловодом народного суду Орджонікідзевського району (записи №№ 4-5) (3 місяці 2 дні);
з 16.07.1976 по 26.08.1977 - працював в ЦМТ слюсарем по КВП та автоматиці Запорізького заводу напівпровідникових приладів (записи №№ 6 - 9) (1 рік 1 місяць 11 днів);
з 01.09.1979 по 09.07.1981 - навчався у Харківському юридичному інституті ім. Ф.Е.Дзержинського (записи №№10-11) (1 рік 10 місяців 8 днів);
з 13.08.1981 по 26.10.1981 - працював стажистом Запорізької обласної колегії адвокатів (записи №№ 12 -13) (2 місяці 14 днів);
з 01.08.1983 по 14.11.1983 - працював стажистом народного судді Ленінського районного народного суду (запис № 14) (3 місяці 15 днів);
з 15.11.1983 по 31.01.1984 - переведений тимчасово на посаду старшого консультанта відділу юстиції по судовій роботі (запис № 15) (2 місяці 18 днів);
з 01.02.1984 по 01.12.1985 - працював старшим консультантом відділу юстиції по судовій роботі (запис № 16) (1 рік 10 місяців 01 день);
з 02.12.1985 по 19.09.1988 - займав посаду судді Шевченківського районного народного суду (записи №17-19) (2 роки 9 місяців 19 днів);
з 20.09.1988 по 19.12.2002 - працював заступником начальника відділу (управління) юстиції (записи №№ 20 - 28) (14 років 02 місяці 13 днів);
з 25.07.2005 по 15.03.2006 - працював головним консультантом керівника Регіональної приймальні Президента України в Запорізькій області департаменту з питань прийому громадян Служби з питань звернень громадян Кабінету Президента України (записи №№ 29 - 31) (7 місяців 19 днів);
з 16.04.2006 по 10.04.2007 - виплачувалася допомога по безробіттю (записи №№ 32-33) (11 місяців 26 днів); Позивачем при написанні позову зазначено інший період, а саме з 16.04.2006 по 10.04.2008. Доказів невірного запису в трудовій книжці або документів, що підтверджують неправильність вказаного запису до суду не надано.
з 25.11.2008 по 21.12.2012 - прийнятий на роботу помічником приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Чорненької О.М. за трудовим договором (записи №№ 34 - 35) (4 роки 2 місяці);
з 27.08.2018 по 24.05.2019 - був слухачем НСШУ спеціальної підготовки кандидатів на посаду судді).
Суд зазначає, що наведені записи в трудовій книжці про роботу позивача за вказаний період засвідчені відповідними печатками підприємств і дефектів їх вчинення не мають.
Відповідно до наявних в матеріалах справи копії військового квитка НОМЕР_5 та рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.09.2024 у справі № 280/6235/24, позивач з 12.10.1981 по 13.06.1983 проходив військову службу у лавах Радянської Армії.
Тобто, згідно записів трудової книжки, військового квитка НОМЕР_5 та рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.09.2024 у справі № 280/6235/24 стаж позивача становить 30 років 09 місяців 10 днів.
Судом із форми РС-право (стаж для розрахунку) встановлено, що відповідачем зараховано до страхового стажу позивача періоди:
25.08.1975 - 09.04.1976 тривалістю 07 місяців 15 днів, що відповідає записам №№ 1 - 3 трудової книжки позивача серії НОМЕР_4 ;
12.04.1976 - 13.07.1976 тривалістю 3 місяці 2 дні, що відповідає записам №№ 4-5 трудової книжки позивача серії НОМЕР_4 ;
16.07.1976 - 26.08.1977 тривалістю 1 рік 1 місяць 11 днів, що відповідає записам №№ 6 - 9 трудової книжки позивача серії НОМЕР_4 ;
01.09.1977 - 26.06.1981, 27.06.1981 - 09.07.1981 (навчання ВНЗ) тривалістю 1 рік 10 місяців 8 днів, що відповідає записам №№10-11 трудової книжки позивача серії НОМЕР_4 та рішенню Запорізького окружного адміністративного суду від 16.09.2024 у справі № 280/6235/24;
13.08.1981 - 11.10.1981 тривалістю 1 місяць 29 днів, що відповідає записам №№ 12 -13 трудової книжки позивача серії НОМЕР_4 ;
12.10.1981 - 29.03.1983, 30.03.1983 - 13.06.1983 (військова служба) тривалістю 1 рік 8 місяців 2 дні, що відповідає копії військового квитка НОМЕР_5 та рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.09.2024 у справі № 280/6235/24;
01.08.1983 - 01.12.1985 (держ.служба) тривалістю 2 роки 4 місяців 1 день, що відповідає записам №№ 14 -16 трудової книжки позивача серії НОМЕР_4 ;
02.12.1988 - 19.09.1988 тривалістю 2 роки 9 місяців 18 днів, що відповідає записам №№ 17-19 трудової книжки позивача серії НОМЕР_4 ;
20.09.1988 - 09.12.2002 (держ.служба) тривалістю 14 років 2 місяці 20 днів, що відповідає записам №№ 20 - 28 трудової книжки позивача серії НОМЕР_4 ;
25.07.2005 - 15.03.2006 (держ.служба) тривалістю 9 місяці, що відповідає записам №№ 29 - 31 трудової книжки позивача серії НОМЕР_4 ;
16.04.2006 - 10.04.2007 (безробіття) тривалістю 11 місяців 25 днів, що відповідає записам №№ 32-33 трудової книжки позивача серії НОМЕР_4 ;
01.11.2008 - 30.11.2008, 01.12.2008 - 31.12.2008, 01.01.2009 - 31.12.2012 тривалістю 4 роки 2 дні, що відповідає записам №№ 34 - 35 трудової книжки позивача серії НОМЕР_4 , Індивідуальним відомостям про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) в частині сплати страхових внесків;
01.01.2016 - 31.05.2017 тривалістю 1 рік 5 місяців, що відповідає Індивідуальним відомостям про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) в частині сплати страхових внесків.
Таким чином, відповідачем визначено загальну тривалість страхового стажу позивача 34 роки 4 місяці 12 днів (з урахуванням періоду військової служби, отримання допомоги по безробіттю і періоду сплати внесків) та тривалість стажу державної служби 17 років 03 місяці 21 день.
У оскаржуваному рішенні від 04.02.2025 № 084050001932 відповідач дійшов висновку, що стаж роботи на посадах, віднесених до відповідних посад державної служби, визначених ст. 25 Закону 2723-ХІІ, станом на 01.05.2016 становить 17 років 3 місяці 21 день (з 01.08.1983 по 01.12.1985, з 20.09.1988 по 09.12.2002, з 25.07.2005 по 15.03.2006).
Позивач вважає, що відповідачем неправомірно не зараховано до стажу його державної служби періоди перебування на посаді судді (з 02.12.1985 по 19.09.1988), строк проходження дійсної військової служби (з 12.10.1981 по 13.06.1983).
З цього приводу суд зазначає наступне.
Пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Порядком № 283 (чинним до 01.05.2016) визначались посади і органи, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.
Так, п. 2 Порядку № 283 передбачено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання.
Відповідно, відповідач неправомірно не зарахував до стажу державної служби позивача періоду перебування на посаді судді Шевченківського районного народного суду з 02.12.1985 по 19.09.1988 тривалістю 2 роки 9 місяців 19 днів.
Також, згідно п. 3 Порядку № 283 встановлено, що до стажу державної служби включається, також, час військової служби у Збройних Силах та інших військових формуваннях.
Відповідно, відповідач мав зарахувати до стажу державної служби позивача період проходження дійсної військової служби з 12.10.1981 по 13.06.1983 тривалістю 1 рік 8 місяців 2 дні.
Таким чином, на підставі наявних доказів суд дійшов висновку про те, що стаж державної служби та посадах, період роботи на яких, зараховується до стажу державної служби, ОСОБА_1 становить 21 рік 9 місяців 12 днів, що є достатнім для призначення пенсії державного службовця.
Водночас, повертаючись до страхового стражу судом встановлено, що позивач вважає, що відповідачем безпідставно не зараховано до його страхового стажу періоди проходження військової служби та отримання допомоги по безробіттю, проте, такі доводи позовної заяви не знаходять свого підтвердження матеріалами справи.
Посилання позивача на Індивідуальні відомості про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5), як на свідчення того, що відповідачем не зараховано відповідні періоді до його стажу, суд вважає помилковими, адже, форма ОК-5
Відповідно до пункту 2 розділу V Положення № 794 «Про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України» від 18.06.2014 № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 № 8-1), інформація з реєстру застрахованих осіб надається безоплатно Пенсійним фондом України та територіальними органами Пенсійного фонду України в паперовій та/або електронній формі.
Інформація з Реєстру формується та надається за формами визначеними пунктом 6 розділу V Положення, зокрема, довідці ОК-5.
В довідці ОК-5, яка використовується для призначення пенсії, автоматично відображаються персоніфіковані відомості про застраховану особу щодо заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, які зазначені у звітності роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують заробітну плату, грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.
Тобто, Індивідуальні відомості про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) містить інформацію про сплату страхових внесків, підтвердження чого є обов'язковім для визначення розміру страхового стажу особи після 01 січня 2004 року.
З огляду на викладене, враховуючи наявні в матеріалах справи суд дійшов висновку, що страховий стаж позивача є меншим 35 років, що свідчить про невиконання необхідної для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» вимоги щодо наявності мінімального страхового стажу.
Таким чином, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 04.02.2025 № 084050001932 «Про відмову у перерахунку пенсії» позивачу правомірно відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», тому таке рішення не підлягає скасуванню.
При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з'ясування судом, чи виконано усі визначені законом умови, необхідні для одержання пенсії за віком на пільгових умовах. Зокрема, наявність у позивача страхового стажу.
Враховуючи правомірність рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу, відсутні підстави для зобов'язання відповідача прийняти рішення про переведення з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV, на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 19.12.1993 № 3723-ХІІ, починаючи з 28.01.2025.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Частиною першою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час розгляду справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі "Голдер проти Сполученого Королівства", згідно з якою саме "небезпідставність" доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.
Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжена обов'язком довести «небезпідставність» своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази, зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.
В силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.06.2024 у справі №400/1217/23: 1) обов'язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі; 2) позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності; 3) обов'язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів.; 4) посилання позивача на те, що в силу вимог частини другої статті 77 КАС України обов'язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов'язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч. 1 ст. 77 та ч. 2 ст. 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Отже з урахуванням вимог статті 77 КАС України, позивач знехтував своїм процесуальним обов'язком доведення обставин, на яких ґрунтуються його вимоги у випадку заперечення проти встановленого факту порушення, при цьому відповідачем обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення виконано.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09.09.2024 у справі №280/6832/23.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, є не обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про відмову задоволенні адміністративного позову.
Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судових витрат.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (адреса для листування: АДРЕСА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (10003, м. Житомир, вул. О. Ольжича, 7 ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання прийняти рішення - відмовити в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 22 травня 2025 року.
Суддя О.О. Артоуз