22 травня 2025 року Справа № 280/1470/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) представник ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
28 лютого 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду засобами системи «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_3 (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, відповідно до якої позивач просить суд:
визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_3 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку з 01.01.2020 по 06.07.2024 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704;
зобов'язати та Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01.01.2020 по 06.07.2024 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 , що полягає у невключенні до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» при обчисленні розміру грошової компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 роки.
зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 роки, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Позовну заяву мотивовано тим, що позивач з 17.06.2016 по 06.07.2024 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 . Відповідач протиправно у 01.01.2020 по 06.07.2024 здійснював нарахування позивачу грошового забезпечення за період проходження військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня 2018 року - 1762 грн. Також, відповідач при розрахунку розміру грошової компенсації за всі невикористані позивачем дні відпустки протиправно не врахував сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану». Вважаючи такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують його право на достатнє грошове забезпечення позивач звернувся з даним позовом до суду і просить задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 05.03.2025 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 24.03.2025 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у порядку письмового провадження) та витребувано у відповідача додаткові докази у справі.
08 квітня 2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач заперечує проти позову в повному обсязі та на безпідставності позовних вимог. На переконання відповідача визначення розрахункової величини для визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців відноситься до дискреційних повноважень саме Кабінету Міністрів України (окрім того саме Уряд готує проєкт наказу про Державний Бюджет, який затверджується Верховною Радою України), то як наслідок, відповідач діяв у встановлений спосіб та у визначених (чинною редакцією постанови КМУ №704) межах. Тому, протиправна бездіяльність з боку відповідача відсутня апріорі. Питання грошового забезпечення військовослужбовців вирішуються не у військовій частині НОМЕР_3 . Керівництвом військової частини НОМЕР_3 постійно вживаються та вживались заходи щодо здійснення належного та повного фінансового забезпечення потреб військовослужбовців, які проходять в ній службу. Щодо нарахування та виплати позивачу компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 роки, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» вказана додаткова винагорода не повинна враховуватись при нарахуванні і виплаті грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а тому відсутні підстави для визнання протиправними дій відповідача в цій частині. Відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
Згідно з положеннями статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Частиною 1 ст. 262 КАС України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 у спірний період проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 05.07.2024 № 189 молодшого сержанта ОСОБА_1 , начальника радіостанції взводу управління та радіолокаційної розвідки зенітного ракетно-артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_3 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від "16" червня 2024 року № 208-РС з військової служби у запас за підпунктом "д" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), вважати таким, що справи та посаду здав та вибув для постановки на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З "06" липня 2024 року виключено зі списків особового складу частини та зняти з усіх видів забезпечення.
Вислуга років у Збройних Силах становить: календарна - 07 років 10 місяців 07 днів, пільгова - 02 роки 07 місяців 07 днів.
Виплатити щомісячну премію в розмірі 513% посадового окладу, та надбавку за особливості проходження служби в розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в період з "01" по "06" липня 2024 року.
Виплатити додаткову винагороду, передбачену пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час воєнного стану" пропорційно дням участі з "01" по "06" липня 2024 року з розрахунку 30000 гривень за місяць.
Щорічна основна відпустка за 2016 рік використана в повному обсязі.
Щорічна основна відпустка за 2017 рік використана в повному обсязі.
Щорічна основна відпустка за 2018 рік використана в повному обсязі.
Щорічна основна відпустка за 2019 рік використана в обсязі 15 діб.
Виплатити грошову компенсацію за 15 днів невикористаної частини щорічної основної відпустки за 2019 рік відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Щорічна основна відпустка за 2020 рік не використана. Виплатити грошову компенсацію за 30 днів невикористаної частини щорічної основної відпустки за 2020 рік відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Щорічна основна відпустка за 2021 рік використана в обсязі 15 діб. Виплатити грошову компенсацію за 15 днів невикористаної частини щорічної основної відпустки за 2021 рік відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Щорічна основна відпустка за 2022 рік не використана. Виплатити грошову компенсацію за 30 днів невикористаної частини щорічної основної відпустки за 2022 рік відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Щорічна основна відпустка за 2023 рік не використана. Виплатити грошову компенсацію за 30 днів невикористаної частини щорічної основної відпустки за 2023 рік відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Щорічна основна відпустка за 2024 рік не використана. Виплатити грошову компенсацію за 15 днів невикористаної частини щорічної основної відпустки за 2024 рік відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Допомогу для оздоровлення за 2024 рік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" отримав (01.04.2024 № 927).
Виплатити грошову компенсацію за 14 днів невикористаної частини додаткової відпустки за 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 та за 2024 роки (загалом за 112 днів) відповідно статті 16-2 Закону України "Про відпустки" та пункту 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" за 2024 рік не отримував.
Згідно наявних у матеріалах справи довідок-розрахунків грошового забезпечення позивача від 28.12.2024 за спірний період позивачу виплачувалося грошове забезпечення із застосуванням для розрахунку посадового окладу прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня 2018 року - 1762 грн.
Вказані обставини не є спірними та підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.
Суд, оцінивши повідомлені сторонами обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Статтею 17 Конституції України, встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Статтею 65 Конституції України, визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону, яким є Закон України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Закон № 2232-XII здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За приписами частини четвертої статті 9 Закону 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців (далі - Постанова № 704).
Відповідно до пункту 10 Постанови № 704 ця постанова набрала чинності з 01 березня 2018 року.
Постановою № 704, зокрема, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704 у редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Водночас у пункті 1 приміток Додатку 1 до Постанови № 704 закріплено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
У примітці Додатку 14 Постанови № 704 визначено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли розмір окладу визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
З 24 лютого 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018 № 103 (далі - Постанова № 103), якою пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отож на момент набрання чинності Постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 вже був викладений в редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 Постанови № 103, відповідно передбачав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Водночас, текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови № 704 - у зв'язку з прийняттям Постанови № 103 - не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови № 704 в редакції, викладеній згідно з пунктом 6 Постанови № 103.
Кабінет Міністрів України постановою від 28.10.2020 № 1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 року №1644 і від 30 серпня 2017 року № 704» виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови № 704 в новій редакції: «1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень. ». В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови № 704.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.
Відтак з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови № 103. Текст примітки до додатку 1 до Постанови № 704 в цьому контексті суттєвого значення вже не має, адже акцентується головним чином на тексті пункту 4 Постанови № 704, а надто на розмірі розрахункової величини - прожитковому мінімумі для працездатних осіб.
В цій справі позивач оспорює правомірність нарахування і виплати йому відповідачем грошового забезпечення за період проходження ним служби у 2020 - 2024 роках із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018.
Позивач вважає, що його грошове забезпечення та додаткові види грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошова допомога на оздоровлення, а також одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку з 01.01.2020 по 06.07.2024 мали визначатися із врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704, а не «на 01 січня 2018 року» (протягом спірного періоду, як було чи могло б бути згідно з пунктом 6 Постанови №103, якби не судове рішення у справі № 826/6453/18) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704.
Своєю чергою, застосування згаданих нормативних актів вже було предметом розгляду у Верховному Суді, зокрема, у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, у якій написано, з-поміж іншого, таке: «на думку колегії суддів зазначення у пункті 4 Постанови №704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ.
Разом з цим, колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому колегія суддів зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX), Закон України від 15.12.2020 № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі - Закон № 1082-IX), Закон України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі - Закон № 1928-IX), Закон України від 03.11.2022 №2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (далі - Закон № 2710-IX) та Закон України від 09.11.2023 № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (далі - Закон № 3460-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020-2024 роки не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 29.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
При цьому, суд звертає увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням. .
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла таких висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:
(1) з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів; .
(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням».
Такий самий підхід Верховний Суд застосував також у постановах від 31.08.2022 у справі №120/8603/21-а, від 16.11.2022 у справі №120/648/22-а, від 04.04.2023 у справі № 640/17686/21, від 10.01.2023 у справі № 440/1185/21, від 25.04.2024 у справі №240/16735/21.
У справах, про які мовиться вище, правовий висновок Верховного Суду про те, що з 29.01.2020 розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином - як випливає з їх змісту - на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили.
При цьому суд зауважує, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та викладено абзац перший в такій редакції:
«4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Постанова КМУ від 12.05.2023 № 481 набрала чинності 20.05.2023.
Таким чином, з 20.05.2023 застосовується редакція пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.»
Постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 в частині зміни внесених до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» неправомірною не визнавалась, є діючою та підлягає застосуванню.
Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що з 29.01.2020 по 19.05.2023 відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням, як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на відповідний календарний рік.
На підставі наведеного, суд доходить висновку, що у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошове забезпечення позивача в тому числі додаткові види грошового забезпечення мали обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік», від 15.12.2020 № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік», від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік», від 03.11.2022 №2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік», відповідно.
Щодо нарахування грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку з 01.01.2020 по 06.07.2024 включно з врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704 суд дійшов наступних висновків.
Згідно частини 1 стаття 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-XII) (тут і далі в редакції на дату виникнення спірних правовідносин), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною 2 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно частини 4 статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Згідно ч. 3 ст. 15 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім'ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
Підпунктом 1 пункту 5 Постанови № 704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Суд, зазначає, що Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок №260, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил України.
Розділом XXIII Порядку №260 встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні, та тим, які на день підписання наказу про надання допомоги для оздоровлення звільнені від посад, усунені або відсторонені від виконання службових обов'язків, відсторонені від виконання повноважень на посаді, до місячного грошового забезпечення включаються посадовий оклад за відповідним тарифним розрядом, оклад за військовим званням і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) з урахуванням зміни вислуги років і норм грошового забезпечення, які отримували військовослужбовці за останніми займаними штатними посадами.
З урахуванням того, що грошове забезпечення позивача за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 було обраховано відповідачем невірно суд доходить висновку про наявність підстав для перерахунку грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої позивачу у 2020, 2021 та 2022 роках із врахуванням розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 обрахованого із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік», від 15.12.2020 № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік», від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік».
Щодо грошової допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки, то судом встановлено, що їх виплату проведено у листопаді 2023 року та квітні 2024 року відповідно.
З огляду на те, що з 20.05.2023 розмір грошового забезпечення позивача визначався з урахування змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 (незалежно від розміру прожиткового мінімуму), підстави для перерахунку грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2023-2024 роках відсутні.
Щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби судом встановлено наступне.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 05.07.2024 № 189 виплата одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби позивачу не призначалася. Доказів оскарження наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 05.07.2024 № 189 в цій частині матеріали справи не містять.
Проте, згідно довідки-розрахунку грошового забезпечення від 28.12.2024 № 0989/10/5186 ОСОБА_1 в липні 2024 року виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 50% грошового забезпечення за 7 повних календарних років служби у сумі 80 159,63 грн.
Згідно з п. 1 Розділу XXXII Порядку №260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби, військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період) здійснюється виплата одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у розмірах та на умовах, установлених пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Пунктом 2 статті 15 Закону № 2011-XII передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах, зокрема, 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - які звільняються з військової служби у зв'язку із звільненням з полону.
Виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.
Пунктом 5 Розділу XXXII Порядку №260 передбачено, що одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються: звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою.
Таким чином, з огляду на те, що з 20.05.2023 розмір грошового забезпечення позивача визначався з урахування змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 (незалежно від розміру прожиткового мінімуму), підстави для перерахунку виплаченої позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби відсутні.
З приводу компенсацій за невикористані відпустки з 01.01.2020 по 06.07.2024 включно судом встановлено таке.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 05.07.2024 № 189 щорічні основні відпустки за 2019 рік (використано 15 діб), 2020 рік, 2021 рік (використано 15 діб), 2022 рік, 2023 рік, 2024 рік, соціальні відпустки відповідно до абз. 3 п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-XII (15 днів за 2019 рік, 30 днів за 2020 рік, 15 днів за 2021 рік, по 30 днів за 2022 та 2023 роки, 15 днів за 2024 рік), додаткові відпустки відповідно до ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» та п. 12. ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (за 2017 - 2024 роки) не використані та підлягала до виплати грошова компенсація невикористаних відпусток.
Розділ XXXI Порядку № 260 встановлює, що У рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), накази про звільнення яких підписано минулого року, але які не виключені зі списків військової частини, відпустка за період служби в поточному році не надається і грошове забезпечення за час такої відпустки не виплачується.
Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.
Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Таким чином, з огляду на те, що з 20.05.2023 розмір грошового забезпечення позивача визначався з урахування змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 (незалежно від розміру прожиткового мінімуму), підстави для перерахунку виплаченої компенсацій за невикористані відпустки з 01.01.2020 по 06.07.2024 включно відсутні
Тобто, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в частині визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_3 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення в тому числі додаткових видів грошового забезпечення (щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії)) за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно, грошової допомогу на оздоровлення, виплачену у 2020, 2021 та 2022 роках, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704.
Щодо невключення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» при обчисленні розміру грошової компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 роки суд дійшов наступних висновків.
28 лютого 2022 року Кабінетом Міністрів України на виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» прийнято постанову №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168) в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Державної прикордонної служби, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000,00 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000,00 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
За своєю правовою природою, щомісячна додаткова винагорода, запроваджена постановою КМУ №168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану.
Відповідно до підпункту 6 розділу ХХХІ Порядку №260 розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Пункт 6 розділу ХХХІ Порядку №260 не містить жодних застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір компенсації за невикористані дні відпустки.
Навпаки, за приписами указаної норми до такого розрахунку включено щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. Тому при обчисленні розміру таких виплат, відповідач був зобов'язаний урахувати суму винагороди, яку позивач отримував перед звільненням.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.09.2024 у справі №240/32125/23, від 07.11.2024 у справі №240/23909/23, від 19.12.2024 у справі №580/3483/24, від 10.04.2025 у справі №240/2078/24 та у справі №380/10576/23, від 24.04.2025 у справі №460/2217/23.
Спірним питанням є невключення додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.
ОСОБА_1 виключено зі штату військової частини НОМЕР_3 наказом від 05.07.2024 № 189 з 06.07.2024.
Відповідно останнім місяцем за який позивачу було виплачене грошове забезпечення за останньою посадою у повному обсязі був червень 2024 року.
Судом встановлено, що відповідно до довідки-розрахунку грошового забезпечення від 28.12.2024 № 0989/10/5186 позивач у квітні-травні 2024 року не отримував щомісячну грошову винагороди, передбачену пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час воєнного стану", а в липні 2024 року позивачу виплачено додаткову винагороду пропорційно дням участі з "01" по "06" липня 2024 року з розрахунку 30000 гривень за місяць у розмірі 20 000 грн.
Відтак, підстави для включення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» при обчисленні розміру грошової компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 роки відсутні.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від09.12.1994, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Положеннями ст.13 Конвенції встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» ЄСПЛ вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов'язань. Суд визнав, що вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавством (пункт 145 рішення).
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно положень ч. 2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через не спростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч. 1 ст. 77 та ч. 2 ст. 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Враховуючи положення частин першої, другої статті 77, 90 КАС України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає, що, заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, відповідно є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.
Доказів понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) представник ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_3 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення в тому числі додаткових видів грошового забезпечення (щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії)) за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно, грошової допомогу на оздоровлення, виплаченої у 2020, 2021 та 2022 роках, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 перахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення в тому числі додаткові види грошового забезпечення (щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії)) за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно, грошову допомогу на оздоровлення, виплачену у 2020, 2021 та 2022 роках, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не проводиться.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 22 травня 2025 року.
Суддя О.О. Артоуз