22 травня 2025 року м. Житомир справа № 240/2228/25
категорія 113080000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відсутності дій з розгляду та надання відповіді на його заяви від 29.11.2024 та 04.12.2024 щодо взяття на облік, оновлення даних, звільнення від мобілізації ОСОБА_1 на підставі ч. 2 п. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», а саме у зв'язку з наявною інвалідністю і відсутністю можливості до військової служби;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути по суті заяви ОСОБА_1 від 29.11.2024 та 04.12.2024 щодо надання рішення мобілізаційної комісії про взяття на облік, оновлення даних, звільнення від мобілізації ОСОБА_1 на підставі ч. 2 п. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», а саме у зв'язку з наявною інвалідністю.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 29.11.2024 подав заяву до ІНФОРМАЦІЯ_1 про надання персональних облікових даних для їх оновлення та врахування при вирішенні питання про звільнення від мобілізації через наявність інвалідності. 03.12.2024 ОСОБА_1 пройшов військово-лікарську комісію, яка визнала його придатним до військової служби, але з обмеженням до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, навчальних закладах. На підставі цього висновку 04.12.2024 він подав повторну заяву про взяття на облік та звільнення від мобілізації через інвалідність. Станом на день звернення до суду відповідей на заяви від 29.11.2024 та 04.12.2024 не надійшло, причини відмови не повідомлено.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання (у письмовому провадженні).
У відзиві на позовну заяву, поданому до суду 26.02.2025, ІНФОРМАЦІЯ_2 вважає себе неналежним відповідачем у справі. Відповідач стверджує, що розгляд питань про надання відстрочки від призову належить до повноважень комісій при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, а не обласного ТЦК. Заяви ОСОБА_1 від 29.11.2024 та 04.12.2024 мали бути подані до відповідної комісії районного (міського) ТЦК. Відповідач зазначає, що такі комісії зобов'язані розглядати заяви протягом семи днів з моменту їх надходження або до наступного дня після отримання інформації за запитами до державних органів. У разі відмови заявнику повідомляють письмово із зазначенням причин. Відповідач вважає, що ОСОБА_1 не подав необхідних документів, які підтверджують право на відстрочку, до відповідної комісії. На думку відповідача, позов є безпідставним через неналежність відповідача.
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.
29.11.2024 ОСОБА_1 подав заяву до ІНФОРМАЦІЯ_1 , якою надав персональні облікові дані для їх оновлення та просив врахувати їх при вирішенні питання про звільнення від мобілізації. Заява була подана на виконання Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з посиланням на пункт 61 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, підпункт «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII та статтю 20 Закону України "Про звернення громадян". Заяву вручено відповідачу 09.12.2024 (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 4900000120354).
03.12.2024 ОСОБА_1 за повісткою ІНФОРМАЦІЯ_1 пройшов військово-лікарську комісію (ВЛК) ІНФОРМАЦІЯ_3 . За висновком ВЛК № 10063 від 03.12.2024 ОСОБА_1 визнано придатним до військової служби з обмеженням до служби у військових частинах забезпечення, територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, навчальних закладах.
04.12.2024 ОСОБА_1 повторно звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з проханням врахувати нові облікові дані та звільнити його від мобілізації на підставі частини 2 пункту 1 статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку». У заяві позивач посилався на наявність інвалідності або тимчасову непридатність до військової служби за станом здоров'я на термін 6-12 місяців, що передбачає повторне проходження ВЛК. Заяву вручено відповідачу 09.12.2024 (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 4900000193068).
Вважаючи бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про інформацію» ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до ст. 3 Закону № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Частинами 1 - 6 ст. 5 Закону № 393/96-ВР передбачено, що звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги.
Звернення може бути усним (викладеним громадянином і записаним посадовою особою на особистому прийомі) чи письмовим, надісланим поштою або переданим громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства.
Звернення може бути подано як окремою особою (індивідуальне), так і групою осіб (колективне).
Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати.
Звернення, оформлене без дотримання цих вимог, повертається заявникові з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.
Відповідно до ст. 7 Закону № 393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.
Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.
Згідно з частинами першою та третьою статті 15 № 393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Статтею 19 Закону № 393/96-ВР передбачено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані, зокрема: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті.
Відповідно до статті 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну. Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 звернувся до відповідача із зверненнями від 29.11.2024 та 04.12.2024, однак останнім не було надано жодної відповіді на вказані звернення позивача, хоча у відповідності до вимог статті 19 Закону № 393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
Тобто ІНФОРМАЦІЯ_2 в будь-якому випадку зобов'язаний був відреагувати на звернення позивача та надати йому відповідь, незалежно від того чи погоджується він із змістом такого звернення.
Якщо ж відповідач вважав, що питання, порушені в зверненнях, не входять до його повноважень, він мав переслати їх за належністю відповідному органу чи посадовій особі, повідомивши про це автора звернення.
Отже, відповідачем не було виконано свій обов'язок, визначений Законом України «Про звернення громадян» та не надано відповіді на звернення позивача від 29.11.2024 та 04.12.2024.
Як зазначено у статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірності своїх дій при розгляді звернень ОСОБА_1 .
Так, як було зазначено вище, згідно з частинами першою та третьою статті 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Таким чином, право позивача на обов'язковий розгляд та отримання відповіді про наслідки розгляду звернень було порушено відповідачем, оскільки звернення ним по суті розглянуті не були.
Оцінюючи інші аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, сформованою у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04), у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Окрім того, відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зважаючи на встановлені у ході розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".
Частиною першою статті 4 вказаного Закону визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з частиною другою цієї статті за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, сплачується судовий збір за ставкою у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" з 01.01.2025 прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3028,00 грн.
Позивачем подано позовну заяву в якій хоча формально заявлено дві вимоги немайнового характеру, однак вони фактично являють собою одну позовну вимогу (основну та похідну), тому розмір судового збору за подання цього позову складає 1211,20 грн (3028,00 грн х 0,4).
Разом із тим, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Суд роз'яснює, що згідно з пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Згідно з частиною 2 статті 7 вказаного Закону у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка виразилася у нерозгляді та ненаданні відповіді на звернення ОСОБА_1 від 29.11.2024 та 04.12.2024.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути звернення ОСОБА_1 від 29.11.2024 та 04.12.2024 та надати на них відповідь.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн (однієї тисячі двохсот одинадцяти гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.М. Леміщак
Повний текст складено: 22 травня 2025 р.
22.05.25