Україна
Донецький окружний адміністративний суд
21 травня 2025 року Справа№640/17545/22
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стойки В.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити дії,-
Громадянин Республіки Таджикистан ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 15.04.2022 № 80114300014217/60 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Таджикистан ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію в Україну.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ним з метою отримання дозволу на імміграцію в Україну було надано повний пакет документів, визначений чинним законодавством та наголошує, що ним надано достовірні відомості та чинні (достовірні) документи для оформлення відповідного дозволу. Крім цього, позивач вказує, що підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну можуть бути лише винні дії іммігранта, які, у свою чергу, відповідачем не встановлено, а тому прийняте ним рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 жовтня 2022 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Відповідач, заперечуючи проти позову, надав до Окружного адміністративного суду міста Києва відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивачем в заяві про надання дозволу на імміграцію вказано свідомо неправдиві відомості, а саме щодо непритягнення його до кримінальної відповідальності на території України та щодо місця свого фактичного проживання. Наведене, у свою чергу зумовлює наявність правових підстав, передбачених пунктом 4, 6 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію» для відмови у наданні дозволу на імміграцію, що мало місце, в даному випадку.
Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до пункту 2 розділу II Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» справу №640/17545/22 передано на розгляд Донецькому окружному адміністративному суду.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 березня 2025 року зазначену справу передано на розгляд судді Донецького окружного адміністративного суду Стойки В.В.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року вказану справу прийнято до провадження.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини,
на яких ґрунтується позов та заперечення на нього, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.
Позивач, громадянин Республіки Таджикистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 , виданий 23.11.2020 строком дії до 22.11.2030, орган, що видав, Київ Україна, 22.04.2021 звернувся до відповідача з заявою про надання дозволу на імміграцію на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію», як особа, яка є батьком громадянина України, та надав відповідні документи.
Відповідно до заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну позивач вказав, що проживає та має намір зареєструватись за адресою: АДРЕСА_1 , за згодою власника та до кримінальної відповідальності не притягувався.
За наслідком розгляду поданої позивачем заяви, Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області прийнято рішення від 15.04.2022 №80114300014217/60 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 , уродженцю Таджикистана.
Підставою для прийняття такого рішення зазначено пункт 4 та 6 частини 1 статті 10 Закону України «Про імміграцію».
Не погоджуючись із вказаним рішенням позивачем подано позовну заяву до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі - Закон №3773) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Згідно із частиною першою статті 3 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до частини першої статті 4 Закону №3773-VI іммігрувати в Україну на постійне проживання.
У той же час, умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначає Закон України «Про імміграцію» від 07.06.2021 № 2491-III (далі - Закон № 2491-III).
Статтею 1 вказаного Закону визначено, що імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (частина перша статті 3 Закону № 2491-III).
Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 2491-III дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.
Підпунктом 1 частини третьої статті 4 Закону регламентовано, що дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 9 Закону № 2491-III заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою (частина друга статті 9 Закону № 2491-III).
У той же час, положення частини п'ятої статті 9 Закону № 2491-III передбачають, що для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Крім зазначених документів подаються для осіб, зазначених у пункті 4 частини другої та у пункті 1 частини третьої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з громадянином України (п. 4 частини сьомої статті 9 Закону № 2491-III).
У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається (частина десята статті 9 Закону № 2491-III).
Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання (частина одинадцята статті 9 Закону № 2491-III).
Разом з цим, процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі - Порядок №1983).
Відповідно до підпункту 3 пункту 2 Порядку №1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні підрозділи ДМС (далі - територіальні підрозділи) - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС або територіальний орган), а саме: одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітей і батьків громадян України.
Згідно із пунктом 11 Порядку №1983 (у редакції, чинній станом на час звернення позивача із заявою про надання дозволу на імміграцію) для отримання дозволу на імміграцію разом із заявою встановленого ДМС за погодженням з МЗС зразка подаються: паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред'явлення повертається), та копія його сторінок; засвідчений у встановленому законодавством порядку переклад українською мовою сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними; три фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра; документ про місце проживання (в Україні та за кордоном); документально підтверджені відомості про склад сім'ї (копії свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, документів про усиновлення, встановлення опіки чи піклування тощо); документ, виданий лікувально-профілактичним закладом про відсутність у заявника хвороб, зазначених у пункті 5 частини п'ятої статті 9 Закону України "Про імміграцію" (крім осіб, зазначених у пунктах 1 і 3 частини третьої статті 4 Закону). Особи, які постійно проживають за межами України, подають документ, виданий лікувальним закладом держави за місцем проживання, який підлягає легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами; довідка, видана компетентним органом держави попереднього проживання або її дипломатичним представництвом чи консульською установою в Україні, про відсутність судимості (крім осіб, зазначених у пунктах 1 і 3 частини третьої статті 4 Закону України "Про імміграцію"). У виняткових випадках такі відомості можуть бути отримані ДМС чи територіальними органами і підрозділами шляхом надсилання відповідного запиту компетентним органам іноземних держав, з якими укладено договір про правову допомогу у цивільних, сімейних та кримінальних справах; квитанція про сплату державного мита або консульського збору, якщо за дії, пов'язані з наданням дозволу на імміграцію, законодавством передбачена їх сплата, або документ, який підтверджує наявність пільг щодо сплати.
Документи, визначені пунктами 1-10 частини сьомої статті 9 Закону України «Про імміграцію», додатково подаються відповідно до категорії іммігрантів.
У разі необхідності відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить Закону України «Про імміграцію», а також запросити для бесіди заявників чи інших осіб.
Документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Копії цих документів, а також письмове підтвердження згоди на імміграцію та гарантії приймаючих осіб, передбачені пунктом 6 частини сьомої статті 9 Закону України «Про імміграцію», подаються нотаріально засвідченими. Документи, відомості за якими можуть змінюватися, можуть бути подані протягом шести місяців від дня їх видачі.
Пунктом 14 Порядку №1983 передбачено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України «Про імміграцію», надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби.
МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит.
Термін перевірки може бути продовжений, але не більше ніж на один місяць.
За правилами пункту 16 Порядку №1983 у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.
При цьому рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу діє протягом року від дня його прийняття (п. 19 Порядку №1983).
Зі змісту наведених вище положень Порядку № 1983 вбачається, що територіальні органи ДМС України вправі витребувати в інших державних органів додаткову інформацію щодо осіб, які подали заяву про отримання дозволу на імміграцію, а також викликати таких осіб, а також інших, на бесіду. І лише за результатами аналізу цієї інформації, органи ДМС України приймають відповідне рішення.
У той же час, вичерпний перелік підстав для відмови у видачі дозволу на імміграцію викладено у частині першій статті 10 Закону № 2491-III.
Так, згідно із пунктами 1, 4 частини першої статті 10 Закону № 2491-III дозвіл на імміграцію не надається: особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку та особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи.
Досліджуючи матеріали справи, судом встановлено, що у Висновку підставою для формування відповідачем висновку про відмову в наданні дозволу на імміграцію стала інформація, отримана від Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області щодо непроживання за заявленим місцем мешкання та Головного управління Національної поліції у м. Києві щодо наявних судимостей.
Проте, суд відмічає, що в матеріалах справи докази на підтвердження доводів відповідача щодо зазначення позивачем свідомо неправдивих відомостей відсутні, як і відсутні докази опитування осіб, які проживають в безпосередній наближеності до вказаної позивачем адреси, сусідів чи хоча б мешканців саме цього будинку.
Також, згідно змісту вказаного висновку вбачається, що твердження відповідача про зазначення у заяві недостовірних відомостей пов'язане з тим, що у ході перевірочних заходів встановлено, що іноземець 26.06.2017 засуджений Оболонським районним судом м. Києва за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 статті 27, ч. 1 статті 358, ч. 5 статті 27, ч. 3 статті 358, ч. 4 статті 358, ч. 1 статті 70 КК України до позбавлення волі строком на 2 роки (на підставі статті 75 КК України від відбування покарання звільнений з випробувальним строком на 1 рік). 09 жовтня 2017 року звільнений від відбування покарання на підставі п «в» статті 1 Закону України «Про амністію».
У заяві про надання дозволу на імміграцію в Україну позивач у графі: "чи притягувався до кримінальної відповідальності", повідомив, що не притягувався.
Разом з тим, на переконання суду, з огляду на приписи ст. ст. п. 1 ч. 1 статті 89 КК України станом на дату звернення позивача із відповідною заявою про надання дозволу на імміграцію, останній вважався таким, що не мав судимість.
В контексті наведеного суд звертає увагу, що у постанові від 27.09.2018 у справі № 647/1831/15-к Верховний Суд зазначив, що судимість є правовим станом особи, який виникає у зв'язку з її засудженням до кримінального покарання і за зазначених у законі умов тягне настання для неї певних негативних наслідків. Правильне застосування правових норм про судимість, її погашення чи зняття має важливе значення для вирішення кримінальних справ у разі вчинення особою нового злочину.
Судимість має строковий характер. Закон визначає, коли вона виникає (з дня набрання законної сили обвинувальним вироком), та встановлює підстави її припинення. Такими підставами є погашення судимості та її зняття. Як погашення, так і зняття судимості пов'язані зі спливом певних термінів, протягом яких особа повинна перетерпіти негативні наслідки та своєю поведінкою довести остаточне виправлення.
Припинення судимості анулює всі кримінально-правові та загальноправові наслідки засудження та призначення покарання. Особа, судимість якої погашена або знята, вважається такою, яка раніше злочину не вчиняла, покарання не відбувала. Вона не зобов'язана будь-де вказувати про вчинення нею в минулому злочину та призначення за нього покарання, не повинна відчувати жодних негативних наслідків колишньої судимості. Врахування погашеної чи знятої судимості при вирішенні будь-яких питань, у т.ч. і при характеристиці особи, суперечить самій суті інституту припинення судимості і є неприпустимим.
Вказаний висновок було підтримано Верховним Судом, зокрема, у постанові від 02.09.2021 у справі № 392/746/20.
Отже, відповідачем не доведено, що станом на час звернення із заявою про надання дозволу на імміграцію позивачем було свідомо зазначено у ній недостовірні відомості, підроблені документи чи документи, що втратили чинність.
Враховуючи викладене суд вважає, що ЦМУ ДМС України в м. Києві та Київській області не надано належних доказів існування обставин, що передбачені статтею 10 Закону № 2491-ІІІ, які б надавали йому підстави для відмови в наданні дозволу на імміграцію.
Таким чином, відповідачем не доведено наявність передбачених законами України підстав для відмови позивачу в наданні дозволу на імміграцію в Україну.
Згідно із частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин першої, другої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За правилами частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
У відповідності до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Беручи до уваги наведене у своїй сукупності, суд доходить до висновку, що ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області не доведено правомірності прийнятого рішення, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 2 КАС України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд доходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення від 15.04.2022 №80114300014217/60 про відмову у наданні дозволу на імміграцію уродженцю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вирішуючи позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача вчинити певні дії суд зазначає про наступне.
Підпунктом 3 частини першої статті 6 Закону № 2491-ІІІ регламентовано, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються.
Звідси слідує, що саме до дискреційних повноважень ДМС України належить прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію або про відмову у наданні дозволу на імміграцію.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині зобов'язання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на імміграцію, з урахуванням висновків, які викладені у цьому рішенні.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (м. Київ, в. Березняківська, 4-А, ЄДРПОУ 42552598) про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 15.04.2022 № 80114300014217/60 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Таджикистан ОСОБА_1 .
Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію в Україну, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (м. Київ, в. Березняківська, 4-А, ЄДРПОУ 42552598) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) збір у розмірі 992,40 грн (дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 21.05.2025 року.
Суддя В.В. Стойка