21 травня 2025 року Справа 640/3592/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Кучугурної Н.В.
секретаря судового засідання Гасанової А.А.,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні (у письмовому провадженні) у м. Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
08.01.2022 до Окружного адміністративного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.04.2022 було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.
01.06.2022 від Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві надійшов відзив на позов.
Також від Державної судової адміністрації України надійшов відзив на позов.
Відповідно до абз. 1, 4 п. 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя.
Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
18.02.2025 зазначена справа надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду та за результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями передана для розгляду судді Кучугурній Н.В.
Ухвалою від 03.03.2025 суд прийняв до провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії; постановив розглядати справу за правилами загального позовного провадження суддею Кучугурною Н.В. одноособово; призначив справу до розгляду у підготовчому засіданні на 02.04.2025 на 11:00 год.
Засобами поштового зв'язку від 25.03.2025 до суду від позивача надійшла позовна заява, в якій позивач указує, що на підставі ч.1 ст.47 КАС України використовує своє право на збільшення розміру заявлених позовних вимог. З огляду на довготривалість порушеного відповідачами права позивача збільшую період заявлених вимог з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2024 року.
Перевіривши подану позовну заяву, суд зазначає про таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.3 ст.122 КАС України).
Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (суддівської винагороди).
Так, у п. 2.1. мотивувальної частини рішення від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Приписами частин третьої і п'ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Разом з тим, частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи №280/6779/22, Верховний Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 та інших справах за подібних правовідносин. Застосування такого підходу судом касаційної інстанції є сталим та послідовним.
В цій частині справи також слід врахувати вказані у пунктах 44-45 постанови Верховного Суду у справі №280/6779/22 висновки про подовження на підставі пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України строків, визначених статтею 233 цього Кодексу, на строк дії карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року №383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.
Постановою КМУ від 27 червня 2023 року № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, зі скасуванням карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) відпали підстави для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України.
Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Також суд зазначає, що у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду судова палата зазначає, що спірний період [з 01 лютого 2020 року по 30 березня 2023 року] умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» [19 липня 2022 року] та після цього.
Період з 01 лютого 2020 року до 19 липня 2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати [грошового забезпечення] без обмеження будь-яким строком.
Проте період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Судова палата частково поділяє позицію суду апеляційної інстанції щодо порядку обчислення строку звернення до адміністративного суду, зазначену у його висновку. Зокрема, слід погодитися із висновком апеляційного суду про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Виходячи з цього, Судова палата вважає обґрунтованим висновок про те, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа, а саме 30 березня 2023 року, є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
Водночас слід наголосити, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.
Проте Судова палата зауважує, що, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік строку звернення до суду з цим позовом розпочався 01 липня 2023 року та мав би сплинути 30 вересня 2023 року.
Так, з матеріалів позовної заяви видно, що позовні вимоги стосуються нарахування і виплати позивачу суддівської винагороди в належному розмірі за період із 01 січня 2021 року по 31 грудня 2024 року.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що звернення до суду з позовними вимогами про нарахування і виплату суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 18.07.2022 не обмежується будь-яким строком, а в частині періоду із 01.12.2024 по 31.12.2024 позивачем строк звернення до суду пропущений не був.
Водночас, суд зазначає, що з позовними вимогами щодо нарахування і виплати суддівської винагороди за період із 19.07.2022 по 30.06.2023 позивач мав звернутися до суду до 01.10.2023 (протягом трьох місяців після відміни карантину, оскільки позивач не міг і не повинен був знати про те, що 30 червня 2023 року такий карантин буде відмінений, у зв'язку з чим, відпадуть безумовні підстави для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України); за період з 01.07.2023 по 31.07.2023 - позивач мав звернутися до суду до 01.11.2023; за період з 01.08.2023 по 31.08.2023 - позивач мав звернутися до суду до 01.12.2023; за період з 01.09.2023 по 30.09.2023 - позивач мав звернутися до суду до 01.01.2024; за період з 01.10.2023 по 31.10.2023 - позивач мав звернутися до суду до 31.01.2024; за період з 01.11.2023 по 30.11.2023 - позивач мав звернутися до суду до 01.03.2024; за період з 01.12.2023 по 31.12.2023 - позивач мав звернутися до суду до 31.03.2024; за період з 01.02.2024 по 28.02.2024 - позивач мав звернутися до суду до 30.05.2024; за період з 01.03.2024 по 31.03.2024 - позивач мав звернутися до суду до 30.06.2024; за період з 01.04.2024 по 30.04.2024 - позивач мав звернутися до суду до 30.07.2024; за період з 01.05.2024 по 31.05.2024 - позивач мав звернутися до суду до 30.08.2024; за період з 01.06.2024 по 30.06.2024 - позивач мав звернутися до суду до 30.09.2024; за період з 01.07.2024 по 31.07.2024 - позивач мав звернутися до суду до 30.10.2024; за період з 01.08.2024 по 31.08.2024 - позивач мав звернутися до суду до 30.11.2024; за період з 01.09.2024 по 30.09.2024 - позивач мав звернутися до суду до 31.12.2024; за період з 01.10.2024 по 31.10.2024 - позивач мав звернутися до суду до 31.01.2025; за період з 01.11.2024 по 30.11.2024 - позивач мав звернутися до суду до 01.03.2025.
Водночас, позовну заяву подано позивачем засобами поштового зв'язку від 25.03.2025, тобто з пропуском строку звернення до суду з позовною заявою в частині позовних вимог, які стосуються нарахування і виплати суддівської винагороди за період з 19.07.2022 по 30.11.2024.
За таких обставин, позивач має надати до суду докази звернення до суду в межах строків, про які вказано вище у цій ухвалі, або подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з обґрунтуванням та доказами на підтвердження поважності причин його пропуску в частині позовних вимог щодо нарахування і виплати суддівської винагороди за період з 19.07.2022 по 30.11.2024.
Відповідно до частин 1, 2 статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Враховуючи викладене, позовна заява підлягає залишенню без руху.
Керуючись статтями 121-123, 160, 161, 169, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, в частині позовних вимог щодо нарахування і виплати суддівської винагороди за період з 19.07.2022 по 30.11.2024.
Установити позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених в описовій частині ухвали, з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху направити позивачу.
Роз'яснити позивачеві, що у разі невиконання вимог ухвали у встановлений судом строк, позовна заява підлягає залишенню без розгляду в зазначеній частині позовних вимог.
Відповідно до ч.2 ст.293 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Ухвала про залишення позовної заяви без руху в самостійному порядку оскарженню не підлягає.
Суддя Н.В. Кучугурна