22 травня 2025 року ЛуцькСправа № 640/3737/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Димарчук Т.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання протиправною бездіяльності,
ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі Уповноважений ВРУ з прав людини, відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо розгляду звернення від 08.05.2019 в частині заяв до Печерського УП ГУНП в м. Києві від 23.06.2018 про вчинення посадовими особами Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку адміністративного правопорушення та від 13.09.2018 про повідомлення результатів розгляду заяви від 23.06.2018; визнання протиправною бездіяльності щодо невинесення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності посадових осіб Печерського УП ГУНП в м. Києві за результатами розгляду заяви позивача від 08.05.2019 про адміністративне правопорушення за ст. 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивач 08.05.2019 звернулась до Уповноваженого ВРУ з прав людини із заявою про адміністративне правопорушення за ст. 212-3 КУпАП, згідно з якою просила поновити право і скласти протокол про правопорушення за ч. 7 ст. 212-3 КУпАП відносно посадових осіб Печерського УП, ГУНП в м. Києві, Національної поліції України.
15.08.2019 позивачем отримано лист Уповноваженого ВРУ з прав людини 17598.4/П-1231.3/19/26.2 від 14.08.2019, згідно з яким відмовлено в розгляді заяви від 23.06.2018 до Печерського УП про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 165-1 КУпАП.
19.09.19 позивачем отримано від відповідача лист № 19730.4/П-11978юЗ/19/26.2 від 11.09.2019 у якому вказано, що підстав для застосування заходів реагування Уповноваженим ВРУ з прав людини за її зверненнями від 08.05.2019 та від 16.08.2019 не вбачається.
Позивач вважає, що відповідач не поновив її право на розгляд звернення від 23.06.2018 та не виконав своїх повноважень, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення щодо не складення протоколу про адміністративне правопорушення щодо посадових осіб Печерського УП ГУНП в м. Києві.
З наведених підстав просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено, розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження та призначено справу до розгляду в судовому засіданні (а.с. 81).
Станом на 15.12.2022 - день набрання чинності Законом України від 13.12.2022 №2825-IX “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон №2825-IX) адміністративну справу №640/3737/20 Окружним адміністративним судом міста Києва розглянуто не було.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Закону №2825-ІХ (в редакції Закону України “Про внесення зміни до пункту 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 16.07.2024 №3863-IX “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ») адміністративну справу передано на розгляд та вирішення Волинському окружному адміністративного суду.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 03.03.2025 справу прийнято до провадження, вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін суддею одноособово.
У відзиві на позов, поданому до суду 17.03.2025 представник відповідача позовних вимог не визнав. В обгрунтування своєї позиції вказав, що позивачем на адресу відповідача направлено звернення за вх.П-7089.3/19 від 14.05.2019. Зазначене звернення стосувалось адміністративного порушення посадових осіб Шевченківського ВП ГУНП у Харківській області. Разом з вказаним зверненням у конверті містилось 45 аркушів додатків документів, серед яких на 29 аркуші долучено звернення від 08.05.2019 про адміністративне порушення посадових осіб Печерського УП ГУНП у м. Києві, ГУНП у м. Києві та Національної поліції України. У зв'язку з цим останнє звернення від 08.05.2019 не було зареєстроване окремо.
Водночас, позивач направила до відповідача звернення від 14.06.2019 та 03.07.2019, які стосувались результатів розгляду звернення від 08.05.2019 про адміністративне порушення посадових осіб Печерського УП ГУНП у м. Києві, ГУНП у м. Києві та Національної поліції України.
У відповідь листом від 16.07.2019 № 15048.4/П-8905.3/19/26.2 позивачу повідомлено, що звернення від 08.05.2019 до Секретаріату Уповноваженого ВРУ з прав людини (далі - Секретаріат) не надходило.
У зв'язку з цим позивач направила до Секретаріату звернення від 01.08.2019, зареєстроване за вх. № П-11213.3/19 від 02.08.2019, у якому просила розглянути звернення від 08.05.2019 про адміністративне порушення посадовими особами Печерського УП ГУНП у м. Києві, ГУНП у м. Києві та Національної поліції України.
За результатами розгляду звернення від 01.08.2019 позивачу листом від 14.08.2019 №17598.4/П-11213.3/19/26.2 на виконання вимог статті 17 Закону №776 надано роз'яснення заходів, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому ВРУ з прав людини. Водночас, з метою сприяння у вирішенні питань, порушених позивачем у зверненні від 08.05.2019, Секретаріатом направлено акти реагування до ГУНП в м. Києві та Печерського УП ГУНП у м. Києві.
Не погоджуючись із відповіддю, наданою листом від 14.08.2019, позивач надіслала повторне звернення від 16.08.2019, зареєстроване за вх. № П-11978.3/19 від 19.08.2019. За результатами розгляду вказаного звернення позивачу листом від 11.09.2019 № 19730.4/П-11978.3/19/26.2 повторно роз'яснено заходи, які вона має вчинити для захисту своїх прав, а також надано копію відповіді на звернення від 11.03.2019 (лист від 19.04.2019 № П-1014/125/23/1-19 від Слідчого управління ГУНП в м. Києві).
Зазначає, що відповідачем вжито достатніх активних заходів (дій) для сприяння в реалізації своїх прав позивачем, відповідно твердження ОСОБА_1 щодо бездіяльності відповідача щодо розгляду її звернень є безпідставними та необгрунтованими.
Також є необгрунтованими доводи та аргументи позивача стосовно визнання протиправною бездіяльності відповідача по невинесенню постанови про притягнення до адміністративної відповідальності посадових осіб Печерського УП ГУНП в м. Києві за результатами розгляду заяви позивача від 08.05.2019 про адміністративне порушення за ст. 212-3 КУпАП, оскільки складення протоколу є механізмом, необхідність застосування якого визначають уповноважені особи Секретаріату Уповноваженого або представники Уповноваженого ВРУ з прав людини, враховуючи обставини справи в кожному конкретному випадку окремо.
Отже, застосування відповідних заходів реагування, зокрема у вигляді складання протоколу про адміністративне правопорушення, є правом, а не обов'язком Уповноваженого ВРУ з прав людини, а визначення ним найбільш доцільного та ефективного заходу реагування в конкретній ситуації належить безпосередньо до його дискреційних повноважень, що реалізується відповідачем на власний розсуд шляхом обрання з кількох юридично допустимих заходів саме того, яке він вважає найкращим за певних обставин.
З наведених підстав просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
23.06.2018 ОСОБА_1 звернулась до начальника Печерського УП ГУНП в м. Києві з заявою про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.165-1 КУпАП посадовими особами Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (а.с.44).
13.07.2018 ГУ НП у місті Києві була надана відповідь позивачу про те, що її звернення з приводу неправомірних дій з боку посадових осіб Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку розглянуто працівниками Печерського управління. Під час перевірки встановлено, що працівниками слідчого відділу, з даного приводу матеріали були внесені до ЄРДР №12017100060002647 від 08.06.2017 (а.с. 46).
Позивачем до Печерського УП ГУНП в м. Києві надіслано заяву від 13.09.2018 з проханням повідомити результати розгляду заяви про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 165-1 КУпАП, вчинене посадовими особами Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, а 14.12.20 18 на адресу ГУ НП у м. Києві надіслано скаргу від 11.12.2018 на дії працівників Печерського УП ГУНП в м. Києві (а.с. 47, 48)
07.02.2019 позивачем отримано лист від Печерського УП ГУНП у м. Києві № П-4878/125/52/02-2019 від 18.01.2019, згідно з яким скаргу від 11.12.2018 приєднано до матеріалів кримінального провадження № 12017100060002647 (а.с.50).
11.03.2019 до Національної поліції України позивачем надіслано скаргу на бездіяльність Печерського УП ГУНП у м. Києві та ГУНП у м. Києві (а.с. 51).
Слідчим управлінням ГУНП у м. Києві надіслано лист від 17.04.2019 № П-1014/125/23/1-19 у якому вказано, що за викладеними у скарзі фактами проводиться перевірка, про результати якої ОСОБА_1 буде повідомлено додатково (а.с.53).
08.05.2019 позивач звернулась до Уповноваженого ВРУ з прав людини із заявою про адміністративне правопорушення за ст. 212-3 КУпАП, у якій просила поновити право і скласти протокол про правопорушення за ч. 7 ст. 212-3 КУпАП відносно посадових осіб Печерського УП, ГУНП в м. Києві, Національної поліції України, які відповідали за розгляд її звернення і направлення відповіді (а.с.54).
14.06.2019 та 03.07.2019 ОСОБА_1 двічі зверталася до Уповноваженого ВРУ з прав людини із заявами у яких просила повідомити про розгляд її заяви від 08.05.2019 (стосувалася поновлення права і складання протоколу про правопорушення за ч. 7 ст. 212-3 КУпАП відносно посадових осіб Печерського УП, ГУНП в м. Києві, Національної поліції України) (а.с.57, 59).
Представник Уповноваженого ВРУ з прав людини листом №15048.4/П-8905.3/19/26.2 від 16.07.2019 у відповідь на звернення позивача від 14.06.2019 та 03.07.2019 повідомив, що за результатами перевірки вхідної кореспонденції за травень 2019 року встановлено, що жодного звернення від позивача, датованого 08.05.2019, що стосується порушення права позивача на звернення Печерським УП ГУНП у м. Києві до Секретаріату Уповноваженого не надходило (а.с.59).
У зв'язку з цим позивач надіслала до відповідача звернення від 01.08.2019, у якому просила розшукати та розглянути її звернення від 08.05.2019 про адміністративне порушення вчинене посадовими особами Печерського УП ГУНП у м. Києві, ГУНП у м. Києві та Національної поліції України (а.с.60).
За результатами розгляду звернення від 01.08.2019 представник Уповноваженого ВРУ з прав людини листом від 14.08.2019 №17598.4/П-11213.3/19/26.2 повідомив ОСОБА_1 , що відповідно до статей 2, 4 Закону України «Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» сферою застосування Закону є відносини, що виникають при реалізації прав і свобод людини і громадянина між громадянином України, незалежно від місця його перебування, іноземцем чи особою без громадянства, які перебувають на території України, та органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами. Діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод. Вказано, що аналіз змісту заяви від 23.06.2018 до Управління про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.165-1 КУпАП, дає підстави стверджувати, що у вказаній заяві позивач просить притягнути посадових осіб Національної комісії з цінних паперів до адміністративної відповідальності. З огляду на це, розгляд вказаних заяв здійснюється у порядку визначеному Кодексом, а не Законом України «Про звернення громадян». Також повідомлялось, що стосовно скарг позивача від 11.12.2018 до Головного управління та від 11.03.2019 до Національної поліції України, то до відповідних суб'єктів (Управління та Слідчого управління Головного Управління) надіслано відповідні запити з вимогами поновити порушено право та повідомити заявницю і Секретаріат Уповноваженого про результати розгляду вказаних запитів (а.с. 61).
Не погоджуючись з відповіддю 16.08.2019 позивач надіслала повторне звернення до відповідача у якому просила розглянути її заяву від 08.05.2018 у повному обсязі (а.с.62).
За результатами розгляду вказаного звернення позивачу листом від 11.09.2019 №19730.4/П-11978.3/19/26.2 дано відповідь, з якої вбачається, що з метою з'ясування фактичних обставин справи до Головного управління Національної поліції (далі - Управління) та Слідчого управління Головного управління Національної поліції (далі Слідче управління) направлено листи з роз'ясненням відповідних положень Закону України «Про звернення громадян». У відповідь листом Управління від 29.08.2019 №5686/124/01/23-2019 повідомлено, що на скаргу заявниці від 11.03.2019 надавалась відповідь листом слідчого управління від 19.04.2019 №П-1014/125/231-19. Таким чином, за результатами розгляду матеріалів скарги заявниці від 08.05.2019 та згаданої відповіді Управління порушення права на звернення не вбачається, оскільки відповіді на звернення надані. Крім того, роз'яснено, що прийняття рішень за результатами розгляду заяв про кримінальні правопорушення приймаються виключно правоохоронними органами, зокрема, органами Національної поліції України. Відтак підстав для застосування заходів реагування Уповноваженим за зверненням заявниці від 08.05.2019 та 16.08.2019 не вбачається (а.с. 66).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Статтею 1 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організаційне залежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
За змістом статті 3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений), який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з статтею 3 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" метою парламентського контролю, який здійснює Уповноважений, є: 1) захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України; 2) додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина суб'єктами, зазначеними у статті 2 цього Закону; 3) запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню; 4) сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі; 5) поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина; 6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод; 7) сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.
Підстави для провадження справ та призначення перевірок Уповноваженим ВРУ передбачені у статті 16 вказаного Закону, відповідно до якої Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує:
1) за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників;
2) за зверненнями народних депутатів України;
3) за власною ініціативою.
Статтею 19 Закону України "Про звернення громадян" визначено обов'язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг, серед яких, зокрема, обов'язок об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
Згідно зі статтею 4 Закону України "Про звернення громадян" до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Приписами статті 20 Закону України "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.
Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.
За приписами статті 17 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України "Про звернення громадян".
Звернення подаються Уповноваженому в письмовій формі протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина. За наявності виняткових обставин цей строк може бути подовжений Уповноваженим, але не більше ніж до двох років.
При розгляді звернення Уповноважений:
1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина;
2) роз'яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому;
3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення;
4) відмовляє в розгляді звернення.
Уповноважений не розглядає тих звернень, які розглядаються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особа подала позов, заяву або скаргу до суду.
Повідомлення про прийняття звернення до розгляду або відмову у прийнятті звернення до розгляду надсилається в письмовій формі особі, яка його подала. Відмова у прийнятті звернення до розгляду повинна бути вмотивованою.
З позовної заяви слідує, що позивач вважає що відповідачем неналежно розглянуте її звернення від 08.05.2019 (а.с.54), яке отримане відповідачем 13.05.2019 (а.с.56).
У свою чергу відповідач пояснив, що звернення від 08.05.2019 окремо зареєстроване у Секретаріаті Уповноваженого у травні 2019 року не було, оскільки воно було долучено додатком до іншого звернення.
Тому відповідь на вказане звернення відповідачем фактично була надана лише 14.08.2019 за №17598.4/П-11213.3/19/26.2, після того, як ОСОБА_1 звернулась 01.08.2019 до Уповноваженого ВРУ з прав людини з проханням відшукати та розглянути її звернення від 08.05.2019 про адміністративне порушення вчинене посадовими особами Печерського УП ГУНП у м. Києві, ГУНП у м. Києві та Національної поліції України.
З матеріалів справи також вбачається, що начальник Управління моніторингу прав на звернення та інформацію Секретаріату Уповноваженого ВРУ з прав людини 14.08.2019 за вих.№17596.4/П-1121313/19/26.2 надіслав лист начальнику ГУ НП в м. Києві з проханням розглянути скаргу заявниці ОСОБА_1 по суті порушених питань з урахуванням наданих вище роз'яснень, повідомивши заявницю про результати розгляду у передбачений законодавством термін (надавши підтверджуючі документи Секретаріату); забезпечити надання обгрунтованих письмових пояснень осіб, відповідальних за розгляд заяви від 11.03.2019, що причин порушення; вжиття заходів щодо недопущення аналогічних порушень Закону України «Про звернення громадян» у майбутньому; поінформувати про результати розгляду листа заявницю та Секретаріат Уповноваженого до 03.09.2019 (а.с. 124).
Окрім того, 14.08.2019 за вих.№17597.4/п-11213.3/19/262 начальником Управління моніторингу прав на звернення та інформацію Секретаріату Уповноваженого ВРУ з прав людини було надіслано лист начальнику Печерського управління поліції ГУ НП у м. Києві з проханням повторно розглянути скаргу заявниці ОСОБА_1 від 11.12.2018 з урахуванням наданих вище роз'яснень, повідомивши заявницю про результати розгляду у передбачений законодавством термін (надавши підтверджуючі документи Секретаріату); забезпечити надання обгрунтованих письмових пояснень осіб, відповідальних за розгляд заяви від 11.12.2018, що причин порушення; вжиття заходів щодо недопущення аналогічних порушень Закону України «Про звернення громадян» у майбутньому; поінформувати про результати розгляду листа заявницю та Секретаріат Уповноваженого до 03.09.2019 (а.с. 124).
У подальшому, позивачу листом від 11.09.2019 №19730.4/П-11978.3/19/26.2 відповідач надав відповідь, з якої вбачається, що з метою з'ясування фактичних обставин справи до Головного управління Національної поліції (далі - Управління) та Слідчого управління Головного управління Національної поліції (далі Слідче управління) направлено листи з роз'ясненням відповідних положень Закону України «Про звернення громадян». У відповідь листом Управління від 29.08.2019 №5686/124/01/23-2019 повідомлено, що на скаргу заявниці від 11.03.2019 надавалась відповідь листом слідчого управління від 19.04.2019 №П-1014/125/231-19. Таким чином, за результатами розгляду матеріалів скарги заявниці від 08.05.2019 та згаданої відповіді Управління порушення права на звернення не вбачається, оскільки відповіді на звернення надані. Крім того, роз'яснено, що прийняття рішень за результатами розгляду заяв про кримінальні правопорушення приймаються виключно правоохоронними органами, зокрема, органами Національної поліції України. Відтак підстав для застосування заходів реагування Уповноваженим за зверненням заявниці від 08.05.2019 та 16.08.2019 не вбачається (а.с. 66).
З урахуванням вищезазначеного, суд дійшов висновку, що відповідачем не було допущено протиправної бездіяльності щодо розгляду звернень позивача. Адже бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка виражається у формі невчинення дій, яку він зобов'язаний був і міг вчинити.
У даному випадку відповідач, у межах своїх повноважень наданих законодавством, ужив достатніх активних заходів (дій) для сприяння реалізації прав позивача, а відтак твердження ОСОБА_1 щодо бездіяльності відповідача з приводу розгляду її звернень суд вважає необгрунтованими.
Щодо доводів та аргументів позивача стосовно визнання протиправною бездіяльності відповідача по невинесенню постанови про притягнення до адміністративної відповідальності посадових осіб Печерського УП ГУНП в м. Києві за результатами розгляду заяви позивача від 08.05.2019 про адміністративне порушення за ст. 212-3 КУпАП, суд вказує наступне.
Відповідно до статті 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються адміністративними комісіями при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад; виконавчими комітетами (а в населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, - виконавчими органами, що виконують їх повноваження) сільських, селищних, міських рад та їх посадовими особами, уповноваженими на те цим Кодексом; районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями), а у випадках, передбачених цим Кодексом, місцевими адміністративними та господарськими судами, апеляційними судами, Верховним Судом; органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення.
Відповідно до положень КУпАП Уповноважений ВРУ з прав люини не має повноважень розглядати справи про адміністративні правопорушення та виносити постанови по справах про адміністративні правопорушення.
Водночас, відповідно до пункту 8-1 частини першої статті 255 КУпАП уповноважені особи секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення за статтями 1883 , 1884, 212-3 (крім порушень права на інформацію відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Законодавством, регламентовано повноваження Уповноваженого здійснювати контроль за дотриманням права людини на звернення, для реалізації якого зазначеному суб'єкту влади надано право звертатися, зокрема, до органів державної влади із запитами про надання інформації, вживати дії для забезпечення усунення порушення відповідного права особи та притягати до адміністративної відповідальності за невиконання законних вимог Уповноваженого.
Разом з тим, з аналізу законодавчих норм вбачається, що застосування відповідних заходів реагування, зокрема у вигляді притягнення певних осіб до адміністративної відповідальності, є правом, а не обов'язком Уповноваженого ВРУ з прав людини, а визначення найбільш доцільного та ефективного з числа можливих належить безпосередньо до його дискреційних повноважень, що реалізуються ним на власний розсуд шляхом обрання з кількох юридично допустимих заходів того, яке він вважає найкращим за певних обставин.
У Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11.03.1980 на 316-й нараді, зазначено, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким.
Отже, застосування відповідних заходів реагування, зокрема у вигляді складання протоколу про адміністративне правопорушення, є правом, а не обов'язком Уповноваженого ВРУ з прав людини, а визначення ним найбільш доцільного та ефективного заходу реагування в конкретній ситуації належить безпосередньо до його дискреційних повноважень, що реалізуються Уповноваженим на власний розсуд шляхом обрання з кількох юридично допустимих заходів саме того, яке він вважає найкращим за певних обставин.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов наступних висновків.
Уповноважений ВРУ здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які він отримує, зокрема за зверненням громадянина України, під час розгляду якого Уповноважений ВРУ наділений повноваженнями щодо відкриття провадження у такій справі та щодо складання протоколу про вчинення адміністративного правопорушення, відповідальність за які встановлена статтями 188-39, 188-40, 212-3 КУпАП (крім порушень права на інформацію відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Аналіз наведених норм права також свідчить, що на відповідача згідно з положеннями статті 17 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" поширюється строк розгляду звернень відповідно до Закону України "Про звернення громадян", за приписами статті 20 якого такий строк встановлений в один місяць від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання.
При цьому, у разі якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення.
Водночас загальний строк на вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Варто зауважити, що спеціальних строків розгляду звернень до Уповноваженого ВРУ, які б відрізнялись від визначених у Законі України «Про звернення громадян», положення статті 17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» не містять.
Предметом спору у цій справі є питання допущення протиправної бездіяльності Уповноваженого ВРУ з прав людини стосовно звернення позивача від 08.05.2019 (вказане звернення було отримане відповідачем 13.05.2019).
З матеріалів справи слідує, що відповідь на звернення позивача від 08.05.2019 була надана відповідачем листами від 14.08.2019 та від 11.09.2019, та, як наслідок, останнім порушено встановлений законодавством строк розгляду та перевірки звернення громадян.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом визнання протиправними дій Уповноваженого ВРУ з прав людини щодо розгляду звернення ОСОБА_1 від 08.05.2019 з порушенням строків визначених ст. 20 Закону України «Про звернення громадян». У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити у зв'язку з їх необгрунтованістю.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін суд вважає, що ключові аргументи доводів та міркувань учасників процесу отримали достатню оцінку.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши докази, наявні в матеріалах справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат пов'язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання протиправною бездіяльності задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо розгляду звернення ОСОБА_1 від 08.05.2019 з порушенням строків визначених ст. 20 Закону України «Про звернення громадян».
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Т.М. Димарчук