Справа № 947/9173/25
Провадження № 2/947/2223/25
21.05.2025 року
Київський районний суд міста Одеси в складі
головуючого - судді Луняченка В.О.
при секретарі Макаренко Г.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» (код ЄДРПОУ 34674102) до ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за опалення та гаряче водопостачання,-
До Київського районного суду м. Одеси 10.03.2025 року надійшла позовна заява Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» із вимогами про стягнення з ОСОБА_1 заборгованість за теплову енергію, яка утворилась за період часу з лютого 2016 по жовтень 2024 в загальному розмірі 44 264,94 грн., яка утворилась у звязку із неналежним виконанням відповідача, яка споживача житлово-комунальних послуг у вигляді користування тепловою енергією, яка надається позивачем, своїх зобов'язань по оплаті отриманих послуг.
Згідно наданої до суду письмової заяви представника позивача Люшенко Т., яка діє за довіреністю згідно ч.2 ст. 58 ЦПК України, справа розглядається без участі представника позивача на підставі поданих заяв по суті справи і доказів.
Відповідачка ОСОБА_1 у судовому засіданні визнала позовні вимоги в межах строку позовної давності а також прийняти до уваги що вона звернулась до позивача із заявою про реструктуризацію заборгованості.
Як встановлено судом ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , та є споживачем послуг по отриманню житлово-комунальних послуг по користуванню тепловою енергією, яка надається позивачем. Заперечень проти наданих послуг та наданому розрахунку заборгованості відповідачка не має, але просить застосувати строк позовної давності до заявлених вимог.
Згідно розрахунку заборгованості з лютого 2016 року по жовтень 2024 року нарахована заборгованість у загальному розмірі 44 264,94 грн.
Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК України ).
На підставі ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Подібні висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17. Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова ВС від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц).
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» ( далі Закон ) .
Відповідно до положень статті 1 Закону житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виконавець, виробник (частина друга статті 19 Закону). Власником Закон визначає фізичну або юридичну особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку (абзац сьомий частини першої статті 1 Закону). А споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу (абзац чотирнадцятий частини першої статті 1 Закону).
Згідно зі статтею 13 Закону залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
У пункті 5 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно зі статтею 13, пунктом 1 частини першої статті 20 вказаного Закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Тлумачення статті 526 ЦК України свідчить, що цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
У постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, на яку міститься посилання в касаційній скарзі, зроблено висновок, що "споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними".
Аналогічний висновок щодо застосування норм права в подібних правовідносинах викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 904/7183/17 та в постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі № 750/12850/16.
Враховуючи надані стороною позивача докази а також пояснення відповідачки у судовому засіданні суд вважає що при розгляді справи доведеними є заявлені у позовної заяві вимоги у повному обсязі.
Водночас, приймаючи до уваги що заявлені вимоги, згідно розрахунку заборгованості, заявлені з лютого 2016 року, заяву відповідачки про застосуванню строків позовної давності, а також враховуючи що згідно Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, строки позовної давності були продовжені на час дії Карантину ( п.12) та зупинені на час воєнного стану (п. 19), на момент звернення до суду строки позовної до заборгованості, яки виникли у період з лютого 2016 року по квітень 2017 року, у розмірі 5153,84 грн., є такими що сплили.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
Плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно (частина перша статті 32 Закону).
Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк (пункт 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, у редакції, що була чинною впродовж періоду, за який розглядається заборгованість).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).
Оскільки заборгованість за житлово-комунальні послуги нараховувалась позивачем щомісяця, то перебіг загальної позовної давності слід відраховувати від кожного щомісячного платежу.
Таким чином , суд приходить до висновку, що вимоги які заявлені з лютого 2016 року по квітень 2017 року не підлягають задоволенню внаслідок спливу строку позовної давності , а позовні вимоги з квітня 2017 по жовтень 2024 в розмірі 39111,10 грн., підлягають задоволенню.
Судом роз'яснено відповідачці у судовому засіданні, що питання реструктуризації заборгованості не входить до повноважень суду і може бути здійснено самим КМ « Теплопостачання міста Одеси» , та у випадку відмови у реструктуризації вона має право звернення до виконавчої служби або суду щодо розстрочки виконання рішення суду із наданням доказів наявності підстав для такої відстрочки.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, у відповідності до вимог ч.3 ст. 133 ЦПК України , належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача ( ч.1,2 ст. 141 ЦПК України ).
Враховуючи що позивачем під час подання позову сплачено судовий збір у розмірі 3 028,00 грн., що підтверджено платіжною інструкцією №87 від 14 лютого 2025 року, вказані судові витрати підлягають стягненню на користь позивача з відповідачки.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 18, 76-81, 89, 131 141, 206, 211, 223, 258, 263-265, 354 ЦПК України, суд,-
Позов Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» (код ЄДРПОУ 34674102) до ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 АДРЕСА_2 ) на користь Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» (65029 м.Одеса, вул. Балківська, 1-б код ЄДРПОУ 34674102, р/р НОМЕР_2 в Філія Одеське ОУ АТ «Ощадбанк», МФО 328845, ІНН346741015014, сво-во №40380750) заборгованість за теплову енергію, яка утворилась за період часу з квітня 2017 по жовтень 2024 в розмірі 39111,10 (тридцять дев'ять тисяч сто одинадцять грн.10 коп.) гривень.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 АДРЕСА_2 ) на користь Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» (65029 м.Одеса, вул. Балківська, 1-б код ЄДРПОУ 34674102, р/р НОМЕР_2 в Філія Одеське ОУ АТ «Ощадбанк», МФО 328845, ІНН346741015014, сво-во №40380750) понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 3028,00 гривень.
Повне судове рішення буде складено протягом десяти днів з дня оголошення вступної та резолютивної частини.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення складнно 23.05.2025
Суддя В. О. Луняченко