23.05.2025 Єдиний унікальний номер 205/7825/25
Провадження № 6/205/160/25
23 травня 2025 року Новокодацький районний суд міста Дніпра в складі:
головуючого судді - Терещенко Т.П.,
за участю секретаря судового засідання - Мадьонової Я.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі подання приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Русецької Оксани Олександрівни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 ,
21 травня 2025 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Русецькою О.О. в системі «Електронний суд» було сформовано вищевказане подання. В обґрунтування подання зазначено, що на її виконанні перебуває виконавче провадження №76272494 з примусового виконання виконавчого листа виданого Галицьким районним судом м. Львова по справі № 461/9364/23 від 27 серпня 2024 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея Банк» заборгованості в сумі 108 489,98 грн. 11 жовтня 2024 року нею винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, яку направлено 14 жовтня 2024 року рекомендованим листом за адресою боржника вказаною у виконавчому документі. В подальшому, в процесі виконання виконавчого провадження, приватним виконавцем направлено електронні запити до Державної фіскальної служби України, щодо отримання інформації про наявність відкритих рахунків боржника, Державної податкової служби України щодо отримання інформації про джерела та/або суми доходів, Міністерства внутрішніх справ України щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів, та направлена вимога до банківських установ з метою отримання інформації стосовно наявності та/або стану рахунків боржника. Також, неодноразово, приватним виконавцем направлялися виклики на адресу боржника, з вимогою з'явитись до офісу приватного виконавця щодо сплати боргу за вищевказаними виконавчими документами, та одночасно надати необхідні пояснення, достовірні відомості і необхідні документи, але боржник на виклик не з'явилась, витребувані документи та пояснення не надала. Вжитими заходами встановлено, що кошти на виявлених рахунках боржника у банківських установах у розмірі, достатньому для задоволення вимог стягувача - недостатньо. Боржник офіційно не працює, заборгованість за рішенням суду не сплачує. В процесі здійснення виконавчого провадження в порядку ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про арешт майна боржника, яку направлено до виконання Головному управлінню Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області та Головному управлінню Держгеокадастру у Дніпропетровській області, а також постанову про арешт коштів, яку направлено до банківських установ на виконання. З метою перевірки майнового стану боржника 02 травня 2025 року приватним виконавцем здійснено виїзд за місцем мешкання боржника, але перевірити майновий стан не було можливості, оскільки двері ніхто не відчинив. Таким чином, боржник фактично ігнорує законні вимоги приватного виконавця та ухиляється від виконання рішення суду. На підставі вищезазначеного, просила суд встановити тимчасове обмеження щодо боржника - ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання зобов'язань, покладених на неї рішенням Галицького районного суду м. Львова, яке набрало законної сили.
Частиною 4 статті 441 ЦПК України встановлено, що суд негайно розглядає подання державного або приватного виконавця про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.
Приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Русецька О.О. сформувала в системі «Електронний суд» клопотання про розгляд справи без її участі через неможливість прибуття у судове засідання, в якому також просила розглянути подання за наявними у справі матеріалами та задовольнити його у повному обсязі.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Вивчивши матеріали подання, суд дійшов таких висновків.
Право приватного виконавця на звернення із поданням до суду про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон виникає лише у разі ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду обов'язків. При цьому факт ухилення від виконання зобов'язань боржником має підтверджуватись сукупністю доказів.
В поданні зазначено про необхідність вжиття зазначеного обмеження боржника у праві виїзду за межі України у зв'язку з тим, що вимоги виконавчого документа до теперішнього часу не виконано, а боржник ухиляється від їх виконання і не вживає заходів щодо виконання рішення суду.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
Згідно із п. 19 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Пунктом 5 частини 1 статті 6 ЗУ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» передбачено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Оскільки відповідно до положень ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом, при вирішенні питання про тимчасове обмеження конституційного права, державний виконавець зобов'язаний довести суду з наданням відповідних матеріалів виконавчого провадження факт ухилення боржника від виконання зобов'язань та необхідність обмеження його конституційного права.
Ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об'єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак, воно може мати й принципово інше походження, суб'єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин. Отже, поняття «ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини, непереборної сили, події тощо (узагальнення судової практики щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, виконане Верховним Судом України 01 лютого 2013 року).
Тобто, законом передбачено юридичні санкції у виді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання.
Саме невиконання боржником самостійно зобов'язань протягом строку, про що вказує приватний виконавець, не може свідчити про ухилення боржника від виконання обов'язків, покладених на неї судовим рішенням.
Однак, подання недостатньо вмотивовано з огляду на положення ст. 33 Конституції України, яка гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання та право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
В поданні приватного виконавця не зазначені обставини, які, на думку приватного виконавця, переважують гарантоване Конституцією України право кожному на свободу пересування, вільного вибору місця проживання та право вільно залишати територію України.
Для прийняття рішення в порядку ст. 441 ЦПК України має бути наявна сукупність обставин та факторів, встановлених приватним виконавцем під час виконавчого провадження та підтверджених належними, допустимими та достатніми доказами, які можуть свідчити про намір боржника залишити територію України з метою ухилитися від виконання судового рішення, перешкоджанню його виконанню, тощо, але таких доказів матеріали подання не містять.
Таким чином, право приватного виконавця на звернення із поданням до суду про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон виникає лише у разі ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду обов'язків. При цьому факт ухилення від виконання зобов'язань боржником має підтверджуватись сукупністю доказів.
У поданні зазначено про необхідність вжиття зазначеного обмеження у праві виїзду боржника за межі України у зв'язку з нібито ухиленням боржником ОСОБА_1 від виконання вимог виконавчого документа. Однак матеріали справи не містять доказів на підтвердження вказаної обставини.
Крім того, подання приватного виконавця містить відповідь на запит до Державної прикордонної служби №264091037 від 18 квітня 2025 року, щодо перетину боржником ОСОБА_1 державного кордону за період з 11 жовтня 2024 року по 18 квітня 2025 року, з якої вбачається, що нею за вказаний період державний кордон не перетинався.
Отже, суду не зрозуміло, яким саме чином застосування такого обмеження прав боржника об'єктивно вплине на виконання судового рішення, оскільки відсутні відомості про перетин ОСОБА_1 кордону.
При цьому, суду також не надано доказів свідомого ухилення ОСОБА_1 від виконання зобов'язань, покладених на неї судовим рішенням, і сам факт наявності відкритих виконавчих проваджень та вчинення приватним виконавцем певних виконавчих дій у процесі виконання зобов'язань, що виникли на підставі рішення суду, не свідчить про ухилення боржника від виконання такого судового рішення, а наявність грошового зобов'язання не є підставою для задоволення подання приватного виконавця про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон.
Судом враховується, що тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише при наявності достатніх на це підстав.
Свобода пересування гарантована ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, частина друга якої передбачає: «Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною». При чому згідно ч. 3 вказаної статті на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
У справі «Гочев проти Болгарії» («Gochev v. Bulgaria» від 26 листопада 2009 року) Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження вказаного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам'ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості.
Також слід зазначити, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим, саме приватний виконавець повинен довести суду чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.
З огляду на вищенаведене можна дійти висновку, що тимчасове обмеження у праві виїзду боржника без встановлення факту ухилення від виконання зобов'язань не буде відповідати одному із критеріїв, визначених ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, за яких обмеження права на свободу пересування може бути виправдане.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що відсутні підстави для встановлення обмеження боржнику у гарантованому праві виїзду за межі України.
Керуючись ст. ст. 260, 441 ЦПК України, суд
У задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Русецької Оксани Олександрівни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 - відмовити.
Ухвалу може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на ухвалу суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її постановлення.
Суддя: Т.П. Терещенко
.