Справа № 201/2891/25
Провадження 2/201/2373/2025
20 травня 2025 року Соборний районний суд
міста Дніпра
у складі: головуючого судді - Федоріщева С.С.,
при секретарі - Максимовій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, -
ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, пославшись на те, що 19.08.2006 року вона уклала шлюб з відповідачем, в якому у них народилася дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про її народження Серії НОМЕР_1 , виданим 07.04.2009 року Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, актовий запис про народження № 353 від 07.04.2009 р. На протязі останніх двох років вони фактично не підтримують шлюбних стосунків, а їх спільне життя не склалось з причин відсутності взаєморозуміння, байдужості відповідача до життя та виниклих в сім'ї проблем, у зв'язку з чим було втрачено між ними почуття любові та поваги один до одного. Після того, як вони почали проживати окремо, відповідач припинив допомагати їй з утриманням дитини, а оскільки вона після народження дитини не працює за станом здоров'я, то вона не має можливості заробляти гроші і утримувати дитину. Просила розірвати шлюб, укладений між нею та відповідачем, та стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі у розмірі 6.000 гривень щомісячно з моменту звернення до суду до досягнення дитиною повноліття.
Ухвалою суду було відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати в порядку загального позовного провадження та призначене судове засідання.
Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав та звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , якому просив у задоволенні вимоги про розірвання шлюбу відмовити, стягнути аліменти з останньої на його користь на утримання дитини в розмірі 8.000 гривень щомісячно, оскільки дитина проживає разом з ним. Також просив місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і в подальшому залишити разом з ним, батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є чоловіком, що з грудня 2017 року самостійно виховує та утримує вказану дитину без участі матері. В обґрунтування своїх вимог послався на те, що дійсно, 19.08.2006 року між ним та позивачкою був зареєстрований шлюб Орджонікідзевським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, за актовим записом № 223. В даному шлюбі народилася дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про її народження Серії НОМЕР_1 , виданим 07.04.2009 року Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, актовий запис про народження № 353 від 07.04.2009 року.
В даному шлюбі сторони прожили досить тривалий час, вели спільне господарство та виховували дитину у турботі та любові. Але в 2017 р. відповідач дізнався про те, що у позивачки є інший чоловік, з яким вона регулярно зустрічається, з того часу він помітив зміну в ставленні позивачки до нього та до дитини, вона постійно запізнювалася додому, часто на вихідні дні кудись від'їжджала, проводила багато часу з друзями, що для нього було підозрілим і врешті решт вона зізналася що зустрічається з іншим чоловіком з яким тривалий час має регулярні стосунки. Після тривалих розмов вони вирішили шлюб розірвати, але при цьому за домовленістю між ними, дитина залишилася жити разом з відповідачем, тому як він не бажав щоб в вихованні дитини брав участь чужий для дитини чоловік, а також сама дитина не бажала жити окремо від батька. 04.12.2017 вони розірвали шлюб, наприкінці 2017 року відповідачка залишила їх спільну домівку та переїхала з речами до свого коханця, а донька стала жити з позивачем, який з того часу почав самостійно утримувати дитину та виховувати її без участі матері, оскільки вона майже відразу припинила спілкування з дитиною. Згодом він дізнався що позивачка 17.03.2018 р. уклала шлюб з ОСОБА_5 , і тому її вимога про розірвання шлюбу з ним, взагалі є такою, що не може бути заявлена, оскільки відповідач перебуває у шлюбі з іншим чоловіком, який не бажав утримувати її дитину і заперечував крім того, щоб дитина жила разом з ними. Новий чоловік відповідачки не бажав щоб чужа для нього дитина жила разом з ними, оскільки він не зміг встановити з дитиною емоційного контакт, а тому і дитина його не сприйняла і не бажала жити в їх новій родині. Відповідачка не бажає жодним чином приймати участь у житті доньки, не дивлячись на спроби в усному порядку вирішити дане питання, а саме її самоусунення від участі у житті дитини, на що вона лише зазначала, що вона намагається налагодити своє особисте життя, і у неї не вистачає часу, а дитині краще з батьком, то саме йому і займатися усіма питаннями. Зазначає, що оскільки дитина проживає разом з батьком, відповідачка не може вимагати у суду стягувати аліменти на утримання дитини на свою користь, через те, що не проживає разом з донькою. Неповнолітня дитина проживає разом з батьком постійно з грудня 2017 р., весь цей час він самостійно виховує та утримує свою доньку, приділяє її вихованню весь свій вільний час, повністю забезпечує всі її необхідні потреби та самостійно її виховує. Наразі право на свободу пересування обмежене через введення на території держави військового стану через військову агресію російської федерації, він бажає забезпечити своїй дитині безпечне місце, а також бути впевненим, що у такий тривожний та небезпечний час дитина не залишиться сама, враховуючи, що він самостійно виховує та утримує її, повністю присвячує себе доньці, окрім якої, у нього іншої сім'ї немає. Він має все необхідне для забезпечення дитини повним і гармонійним фізичним, розумовим, духовним, моральним і соціальним розвитком, має змогу надати всебічний рівень життя, необхідний для такого розвитку.
Позивачка за первісним позовом ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, надала заяву, згідно якої від своїх позовних вимог фактично відмовилася, визнавши зустрічні позовні вимоги, та зазначила, що вона не заперечує проти того, щоб дитина і в подальшому залишилися проживати разом з батьком ОСОБА_2 , який вже тривалий час самостійно займається її утриманням та вихованням, без її, ОСОБА_1 , участі, оскільки вона не має можливості витрачати на це свій час. Крім того, просила розглянути справу без її участі по наявних у справі письмових доказах.
Відповідач за первісним позовом в судове засідання не з'явився, надав заяву, в якій просив суд розглянути справу за його відсутності, зустрічні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, а в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 просив відмовити, оскільки за час розгляду справи позивачка за первісним позовом своє ставлення до сім'ї та виконання своїх батьківських обов'язків не змінила. Крім того, просив розглянути справу без його участі по наявних у справі письмових доказах.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Перевіривши надані докази, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Згідно із ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Аналогічні положення містяться у ст.ст.15,16 ЦК України, за якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ЦПК України, відповідно до ст. 81 ЦПК України.
Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч. 2 статті 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 19.08.2006 року сторони по справі уклали шлюб, актовий запис № 223, що підтверджується свідоцтвом про шлюб Серії НОМЕР_2 , виданим 10.08.2006 року.
В даному шлюбі у сторін по справі народилася дитина: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про її народження Серії НОМЕР_1 , виданим 07.04.2009 року Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, актовий запис про народження № 353 від 07.04.2009 р.
04 грудня 2017 р. даний шлюб між подружжям було розірвано, що підтверджується відповідним свідоцтвом Серії НОМЕР_3 , а 17.03.2018 р. відповідачка за зустрічним позовом уклала шлюб з ОСОБА_5 , що підтверджується відповідним свідоцтвом Серії НОМЕР_4 .
При цьому дитина повністю перебуває на утриманні та вихованні батька, в якому мати не приймає участі вже майже п'ять років, самоусунувшись від виховання та спілкування з ними, проживаючи окремо. Матеріальної допомоги на утримання дитини відповідачка не надає, весь тягар по матеріальному їх забезпеченню, в придбанні їй речей, оплаті шкільних занять та додаткових занять для розвитку дитини весь цей час покладено на позивача. Зазначене підтверджується не тільки заявами сторін, але й іншими матеріалами справи, які підтверджують факт того, що сторони по справі разом не проживають з грудня 2017 року, відповідач за зустрічним позовом самостійно залишила родину, а позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 самостійно виховує та утримує їх спільну дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 без участі матері. Зокрема, ОСОБА_2 житлом забезпечений, оскільки відповідно до договору від 29.05.2007, має у своїй власності квартиру. Також, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 , він має у своїй власності автомобіль DACIA LOGAN що дозволяє йому швидко та оперативно вирішувати проблеми дитини.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також те, що з наданих суду доказів не вбачається спору між сторонами про місце проживання її спільну дитину, через те, що неповнолітня дитина сторін на час розгляду справи вже тривалий час проживає з батьком, який самостійно виховує та утримує її без участі матері, такі умови вже існували на час звернення до суду з позовом, задоволення позовних вимог про стягнення аліментів та залишення дитини проживати разом з батьком не суперечить вимогам законодавства України та не порушує будь-яких інтересів, в тому числі інтересів дитини, а первісний позов задоволенню не підлягає.
Доходячи до такого висновку, суд враховує, що одним із найголовніших та найважливіших обов'язків батьків, що випливає не тільки з усталених моральних принципів суспільства, а й чинного законодавства, є виховання та матеріальне утримання дитини. Це, зокрема, виявляється в забезпеченні неповнолітньої дитини необхідними благами, що потрібні для її життя та виховання. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Отже, батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги, незалежно від того чи перебувають вони у шлюбі чи ні (у випадку народження дитини під час фактичних шлюбних відносин), чи визнаний шлюб недійсним, чи позбавлені вони батьківських прав, чи дитина від них відібрана тимчасово без позбавлення батьківських прав.
Так, відповідно до ст. 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Згідно із ст. 24 Сімейного кодексу України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю.
Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ст.110 СК України). Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.
Дружина та чоловік за змістомст.55 СК України зобов'язані спільно піклуватись про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов'язаний утверджувати в сім'ї повагу до матері. Дружина зобов'язана утверджувати в сім'ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку.
Відповідно до ч. 3 ст. 105 Сімейного Кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, беручи до уваги вимоги ст. 110 Сімейного Кодексу.
Згідно ст. 110 Сімейного кодексу України, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Відповідно до ч. 2 ст. 112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно ч. 2 ст. 114 Сімейного кодексу України, у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Згідно ч. 3 ст. 115 Сімейного кодексу України, документом, що засвідчує розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, набрало законної сили.
Відповідно до ч.2 п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від за №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі за заявою про розірвання шлюбу, суди мають враховувати, що воно проводиться органами РАЦС лише у випадках, передбачених статтями 106, 107 СК України. При цьому питання про розірвання шлюбу вирішується незалежно від наявності між подружжям майнового спору.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачається, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
Обов'язок батьків щодо утримання своєї дитини, передбачений ч.2 ст.51 Конституції України є одним з головних конституційних обов'язків. Такий обов'язок послідовно визначений в сімейному законодавстві.
Відповідно до ч.2 ст.150 СК України батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до положень ч.1 ч.2 ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ч. 1 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті.
Відповідно до ст.157 Сімейного Кодексу України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
При цьому, згідно зі ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Статтею 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.12.1991 року, у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно із ст. 18 Конвенції, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Частиною 1 статті 12 згаданого Закону встановлено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 27 зазначеної Конвенції, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умови життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з вимогами ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо утримання дитини, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Щодо залишення проживання дитини з батьком, суд з'ясував, що у даному випадку, спір між сторонами з приводу місця її проживання після розірвання шлюбу відсутній, тому як відповідачка за зустрічним позовом лише не погоджується з аргументацією позову та його обґрунтуванням, а тому суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом з батьком, одночасно з вимогою про розірвання шлюбу, як це підтверджується судовою практикою.
Так, у Постанові від 15.01.2020 р. у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19), Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. Лише за наявності такого спору між батьками суд повинен роз'яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Право на свободу вибору місця проживання кожному гарантоване ст.33 Конституції України.
Нормами ст. 11 ч. 3 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей.
Суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Місцем проживання дитини до 14 років є місце проживання батьків або одного з них, з ким вона проживає. При цьому, до 10 років місце проживання дитини визначається за згодою батьків, а після 10 років - за спільною згодою батьків і дитини. Після 14 років дитина має право самостійно визначати своє місце проживання.
При цьому під місцем проживання слід розуміти будь-яке житло, в якому постійно або тимчасово є змога проживати. Питання визначення місця проживання дитини, має дещо ширше розуміння ніж просто визначення місця проживання дитини як конкретної адреси. Мова у таких спорах йде про те, з ким з батьків буде проживати в подальшому дитина з точки зору здійснення безпосереднього щоденного догляду та виховання.
Сімейне законодавство регламентує рівність прав і обов'язків батька та матері щодо дитини. Найпростішим варіантом визначення питання місця проживання дитини є досягнення домовленостей між батьком та матір'ю про місце її проживання.
Вказана домовленість може бути досягнута усно, або закріплена письмово шляхом укладення відповідного договору. Якщо сторони не можуть між собою дійти згоди щодо місця проживання дитини, допомогти у вирішенні зазначеного питання мають органи опіки та піклування.
Згідно з частиною 3 статті 45 ЦПК України, суд сприяє створенню належних умов для здійснення малолітньою або неповнолітньою особою її прав, визначених законом та передбачених міжнародним договором.
Принцип 6 Декларації прав дитини, за яким малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матір'ю лише у винятковій ситуації не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, що витікає як і з статті 141 СК України, так зі змісту Конвенції про права дитини.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц зазначила, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага, в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини, приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зав'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16.07.2015 року).
Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Тому, враховуючи всі обставини у сукупності, з огляду на визначений Декларацією прав дитини принцип, діючи винятково в інтересах дитини, беручи до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, суд може залишити проживати дитину за місцем її теперішнього проживання разом з батьком, що буде відповідати її інтересам та вимогам закону.
При цьому таке вирішення цього питання не позбавляє будь-кого з обох батьків права виховувати дитину, утримувати її та спілкуватися з нею, а той з батьків, з яким проживають діти, не має права чинити перешкод другому з батьків, який не проживає з ними, у здійсненні батьківських прав та обов'язків.
Водночас, відповідно до вимог статей 181,182,183,184 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону. Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. При визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до частини 1 статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до частини 3статті 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Враховуючи, що відповідачка за зустрічним позовом є здоровою, має працездатний вік, не має на утриманні непрацездатних та неповнолітніх осіб, суд вважає, що вона в змозі сплачувати аліменти, а тому виходячи з принципу справедливості та розумності, суд вважає за необхідне стягнути аліменти на утримання неповнолітньої дитини.
При визначенні розміру стягуваних аліментів, суд виходить із встановлених під час судового засідання розміру потреб дитини та відсутність об'єктивних даних про неможливість відповідачки з поважних причин забезпечити такі потреби. Вирішуючи спір, суд керується пріоритетом інтересів дитини та вважає за можливе стягнути з відповідачки за зустрічним позовом на користь позивача за зустрічним позовом аліменти на утримання дітей у розмірі 1/4 частки її заробітку (доходу) щомісячно.
Доходячи до такого висновку, суд вважає, що позивачем за зустрічним позовом не доведено необхідність стягнення з відповідачки за зустрічним позовом аліментів саме у твердій грошовій сумі.
Згідно із ч.1 ст.191 СК України, ч.1 ст.430 ЦПК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду з дня пред'явлення позову, а рішення в частині стягнення аліментів за один місяць підлягає негайному виконанню.
На підставі ст.141 ЦПК України, враховуючи результати розгляду справи, з відповідачки за зустрічним позовом на користь позивача за зустріним позовом мають бути стягнуті грошові кошти в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.105, 110, 112, 114, 115, 141, 150, 155, 157, 160, 181-184, 191 СК України, ст.ст.,11,13,42,141, 200,247,260,263-265,430 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки її заробітку (доходу) щомісячно до досягнення дитиною повноліття.
Місце проживання неповнолітньої дитини до 18 років ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишити разом із батьком - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є чоловіком, який з січня 2018 року самостійно виховує та утримує вказану дитину без участі матері.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору 1211 грн. 20 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
Суддя С.С. Федоріщев