18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
23 травня 2025 року Справа № 925/304/25
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді - Васяновича А.В., розглянувши у письмовому провадженні справу
за позовом фермерського господарства “Славута», с. Устимівка,
Кременчуцького району, Полтавської області
до товариства з обмеженою відповідальністю “Тридаагро»,
м. Звенигородка, Черкаської області
про стягнення 104 771 грн. 16 коп.,
без повідомлення (виклику) учасників справи
До Господарського суду Черкаської області звернулось з позовом фермерське господарство “Славута» до товариства з обмеженою відповідальністю “Тридаагро» про стягнення з відповідача 104 771 грн. 16 коп., а саме: 59 295 грн. 98 коп. - пені, 38 377 грн. 84 коп. - інфляційних втрат та 7 097 грн. 34 коп. - 3% річних, у зв'язку з несвоєчасним поверненням попередньої оплати за непоставлений товар по договору купівлі-продажу №314 від 10 грудня 2021 року.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 31 березня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
У визначені законом строки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило.
Відповідач відзиву на позовну заяву суду не надав, своїм правом на захист не скористався.
Ухвалу суду від 31 березня 2025 року було доставлено відповідачу до його електронного кабінету 31 березня 2025 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа виготовленої з комп'ютерної програми “Діловодство спеціалізованого суду».
Згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково, виходячи з наступного:
Звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат, позивач в обґрунтування своїх позовних вимог посилався на невиконання відповідачем умов договору купівлі-продажу та несвоєчасне повернення попередньої оплати за непоставлений товар.
Зокрема, позивач стверджував, що з урахуванням умов договору №314 від 10 грудня 2021 року здійснив попередню оплату товару в розмірі 320 518 грн. 80 коп.
Проте, товар у строки встановлені договором відповідачем поставлено не було.
Рішенням місцевого господарського суду від 30 жовтня 2024 року зі справи № 925/718/24 стягнуто з відповідача на користь позивача 320 518 грн. 80 коп. попередньої оплати.
Рішення суду відповідач виконав лише 24 лютого 2025 року.
Оскільки відповідач своєчасно не поставив товар та не повернув попередню оплату, позивач додатково нарахував неустойку на підставі п.5.3 договору за прострочення виконання зобов'язання за період: з 30 травня 2024 року по 30 листопада 2024 року в сумі 59 295 грн. 98 коп.
Також позивачем заявлено вимогу про стягнення інфляційних втрат у розмірі 38 377 грн. 84 коп. нарахованих за період: з червня 2024 року по лютий 2025 року, та 3% річних у розмірі 7 097 грн. 34 коп. нарахованих за період: з 30 травня 2024 року по 23 лютого 2025 року.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено господарським судом під час її розгляду, в провадженні Господарського суду Черкаської області знаходилась справа № 925/718/24 за позовом фермерського господарства “Славута» до товариства з обмеженою відповідальністю “Тридаагро» про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу №314 від 10 грудня 2021 року в розмірі 445 809 грн. 61 коп., з яких: 320 518 грн. 80 коп. боргу, 47 775 грн. 79 коп. індексу інфляції, 18 219 грн. 04 коп. 3% річних та 59 295 грн. 98 коп. - пені.
Предметом розгляду справи №925/718/24 були вимоги про стягнення 59 295 грн. 98 коп. пені у розмірі 0,1 % нарахованої за період з 11 липня 2022 року по 11 січня 2023 року від сплаченої фермерським господарством “Славута» суми у розмірі: 320 518 грн. 98 коп. за кожен день порушення строку передачі товару, 18 219 грн. 04 коп. 3 % річних нарахованих за період з 11 липня 2022 року по 01 червня 2024 року та 47 775 грн. 79 коп. індексу інфляції нарахованої за період з 11 липня 2022 року по 01 червня 2024 року.
Рішенням Господарського суду Черкаської області 30 жовтня 2024 року зі справи № 925/718/24 позов задоволено частково.
Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю “Тридаагро» на користь фермерське господарство “Славута» - 320 518,80 грн. заборгованості, 4807,78 грн. судового збору.
В решті позову відмовлено.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17 лютого 2025 року апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Тридаагро» на рішення Господарського суду Черкаської області від 30 жовтня 2024 року у справі № 925/718/24 з доданими до неї документами повернуто без розгляду.
Під час розгляду справи №925/718/24 судом було встановлено, що 10 грудня 2021 року між товариством з обмеженою відповідальністю “Тридаагро» (далі - продавець, відповідач) та фермерськими господарством “Славута» (далі - покупець, позивач) укладено Договір купівлі-продажу № 314 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору продавець зобов'язується передати у власність покупця: “Борона Matris Armoni XL 400» в кількості 1 шт. (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти у власність товар та оплатити відповідно до умов цього Договору.
Відповідно до п. 2.1. Договору загальна вартість товару складає: 1 068 396,00 грн, у тому числі 20% ПДВ - 178 066, 00 грн.
Відповідно до п. 2.2. Договору оплата вартості товару здійснюється покупцем шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок продавця, вказаний у реквізитах продавця у даному Договорі, в національній валюті України. Покупець зобов'язується оплатити продавцю суму, зазначену в п. 2.1. цього Договору, у наступному порядку:
- 5% від вартості товару авансовий платіж, що дорівнює: 53 419, 80 грн. - до 15.12.2021;
- 25% від вартості товару, що дорівнює: 267 099,00 грн. - до 15.04.2022;
- 30% від вартості товару, що дорівнює: 320 518, 80 грн. - до 10.08.2022;
- 40% від вартості товару, що дорівнює: 427 358, 40 грн. - до 20.09.2022
Відповідно до п. 2.3. Договору за домовленістю між сторонами допускається й інші форми розрахунків, що не заборонені чинним Законодавством України.
Відповідно до п. 3.1. Договору право власності на товар, на умовах цього Договору переходять від продавця до покупця після оплати покупцем 100% вартості товару.
Відповідно до п. 3.3. Договору поставка товару продавцем до 10.07.2021.
Позивач під час розгляду спору стверджував, що в договорі було допущено очевидну описку, а тому строк поставки товару мав відбутися до 10.07.2022 року.
Відповідач стверджував, що поставка товару мала відбутися до 10.07.2025 року.
Відповідно до п. 3.4. Договору доставка та транспортування товару до покупця здійснюється за рахунок продавця.
Відповідно до п. 4.1. Договору продавець зобов'язаний передати покупцеві товар у комплектації, відповідно до замовлення покупця, умов цього Договору, у відповідності зі стандартами заводу - виробника.
Відповідно до п. 5.3. Договору у випадку, якщо продавець не передасть покупцеві товар на умовах цього Договору, продавець зобов'язаний сплатити покупцю пеню у розмірі: 0,1 відсоток від сплаченої покупцем суми за кожен день прострочення передачі товару.
Відповідно до п. 6.2. Договору цей Договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до остаточного виконання своїх зобов'язань кожної із сторін.
Договір скріплений підписами та печатками його сторін.
10 грудня 2021 року товариство з обмеженою відповідальністю “Тридаагро» виставило рахунок на оплату від 10.12.2021 № 314 за товар - “Борона Matris Armoni XL 400» на загальну суму: 1 068 396, 00 грн. з ПДВ.
ФГ “Славута» сплатило на рахунок ТОВ “Тридаагро» кошти:
- 15.12.2021 у розмірі 53 419, 80 грн;
- 25.04.2022 у розмірі 267 099, 00 грн.
Внаслідок отримання коштів від ФГ “Славута», ТОВ “Тридаагро» зареєструвало податкові накладні:
- 15.12.2021 № 17 на загальну суму: 53 419, 80 грн., у т.ч. ПДВ - 8 903, 30 грн;
- 25.04.2022 № 9 на загальну суму: 267 099, 00 грн., у т.ч. ПДВ - 44 516, 50 грн.
В позовній заяві по справі № 925/718/24 позивач зазначав, що ФГ “Славута» виконало взяті на себе зобов'язання. Однак, незважаючи на отримання попередньої оплати у розмірі 30% від загальної вартості, товар так і не був поставлений.
З метою досудового врегулювання спору ФГ “Славута» звернулося до ТОВ “Тридаагро» з претензією № 22/05-24-1 від 22.05.2024 за допомогою електронної пошти та засобів поштового зв'язку. Направлення претензії підтверджується описом вкладення у цінний лист.
12.08.2024 позивач звернувся до відповідача з листом № 12/08-24-1 “Щодо повернення коштів або здійснення поставки товару», у якому просив виконати взяті відповідачем на себе зобов'язання згідно з договором купівлі-продажу від 10.12.2021 № 315. Направлення листа підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист, накладної та трекінгу, які підтверджують його відправлення та отримання відповідачем.
Суд під час розгляду справи №925/718/24 встановив, що поставки товару не відбулося.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Водночас, місцевий господарський суд під час розгляду справи № 925/718/24 дійшов висновку, що відповідач повинен виконати обов'язок повернення попередньої оплати у семиденний строк від дня пред'явлення позивачем вимоги від 22.05.24 року, оскільки а ні позивач, а ні відповідач не довів належними та допустимими доказами строк поставки товару.
Тобто строк виконання грошового зобов'язання з повернення попередньої оплати настав 29 травня 2024 року.
Відповідно до ч.7 ст. 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.
Отже позивач помилково ототожнює правову оцінку, надану судом певному факту, зокрема, щодо строку виконання зобов'язання по договору, з обставинами тобто самими фактами.
В даній справі позивачем заявлено вимогу про стягнення інфляційних втрат у розмірі 38 377 грн. 84 коп. нарахованих за період: з червня 2024 року по лютий 2025 року, та 3% річних у розмірі 7 097 грн. 34 коп. нарахованих за період: з 30 травня 2024 року по 23 лютого 2025 року на суму боргу (попередньої оплати) стягнуту рішенням Господарського суду Черкаської області від 30 жовтня 2024 року зі справи №925/718/24.
У пунктах 84-86 постанови від 22 вересня 2020 року зі справи №918/631/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що посилання відповідача на домовленість сторін про постачання товару виключно на підставі листів-замовлень на кожну окрему партію товару, що мали б складатися позивачем, однак ним не складалися та не направлялися, не свідчить про те, що у відповідача не виникло зобов'язання з повернення суми попередньої оплати товару. Вказане зобов'язання, відповідно до положень частини першої статті 530 ЦК України, фактично виникло у відповідача у зв'язку із закінченням обумовленого сторонами у пункті 2.1 контракту строку поставки (30 листопада 2016 року), який виходячи із суті зобов'язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів.
Таким чином у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки, тобто з 01 грудня 2016 року.
Водночас Велика Палата Верховного Суду не погодилася з доводами скаржника про те, що прострочення зобов'язання з повернення суми попередньої оплати пов'язано також із датою закінчення строку дії контракту (01 лютого 2017 року), оскільки відсутні підстави ототожнювати цю дату із строком (терміном) виконання постачальником (продавцем) обов'язку повернути суму попередньої оплати, а згідно з положеннями пункту 8.3 контракту останній в частині невиконаних зобов'язань діє до їх повного виконання сторонами.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Приписи статті 625 ЦК України не забороняють звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Судом встановлено, що рішення Господарського суду Черкаської області від 30 жовтня 2024 року зі справи №925/718/24 виконано відповідачем 24 лютого 2025 року,, що підтверджується копією банківської виписки за 24 лютого 2025 року (а.с. 24).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19 (провадження №12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень ст. 625 ЦК України зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог в одній справі не є обов'язковим.
Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій “LIGA 360» судом встановлено, що розмір 3% річних та інфляційних позивачем нараховано вірно, а тому заявлені вимоги підлягають задоволенню.
Щодо решти позовних вимог судом враховано наступне:
Позивачем на підставі п. 5.3. договору заявлено вимогу про стягнення 59 295 грн. 98 коп. штрафних санкцій (пені) за період з 30 травня 2024 року по 30 листопада 2025 року.
Відповідно до п. 5.3. договору у випадку, якщо продавець не передасть покупцеві товар на умовах цього договору, продавець зобов'язаний сплатити покупцю пеню у розмірі: 0,1 відсоток від сплаченої покупцем суми за кожен день прострочення передачі товару.
Тобто умовами договору було передбачено сплату неустойки за порушення строків поставки товару, а не за порушення строків виконання грошового зобов'язання.
Штрафними санкціями згідно зі ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Судом враховано, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).
У цивільному законодавстві закріплено конструкцію “розірвання договору» (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору.
У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання “відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов'язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 727/898/19 (провадження № 61-7157св20).
Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків.
За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови і коли ці правочини породжують відповідні правові наслідки щодо розірвання договору (див. подібний висновок в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20).
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частини перша, друга статті 202 ЦК України).
Правочин є найбільш поширеним юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов'язки учасників цивільних правовідносин.
До односторонніх правочинів, зокрема, належить: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору.
При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) однією стороною. Разом з тим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може бути видання довіреності двома і більше особами, спільний заповіт подружжя тощо. Результат аналізу розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб'єкта; вчиняються суб'єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов'язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків).
Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини поділяються на:
суто односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особою. До них, зокрема, належить відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини;
такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21).
Вчинення стороною договору такого одностороннього правочину як відмова від договору, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав нікчемності, зумовлює необхідність з'ясовувати чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов'язків (тобто чи є підстави для односторонньої відмови від договору передбачені договором та/або законом). Це обумовлено тим, що одностороння відмова від договору як вид одностороннього правочину розрахована на сприйняття іншими особами. У разі, якщо встановлена відсутність підстав для односторонньої відмови від договору, то такий односторонній правочин не зумовлює розірвання договору.
При цьому слід розмежовувати підстави недійсності цього одностороннього правочину (зокрема, суперечність імперативній цивільно-правовій нормі) від підстав для односторонньої відмови від договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21).
Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (частина третя статті 202 ЦК України).
Тлумачення статті 651 ЦК України з урахуванням принципу розумності свідчить, що:
сторони в договорі як універсальному регуляторі можуть визначити момент з якого договір вважатиметься розірваним внаслідок вчинення односторонньої відмови від договору;
у випадку якщо сторони не встановили момент з якого договір вважатиметься розірваним внаслідок вчинення односторонньої відмови від договору, то з урахуванням що такий односторонній правочин відноситься до таких, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, і таким моментом має бути момент одержання іншою стороною повідомлення про відмову від договору.
При цьому судом враховано висновки викладені у постанові від 24 травня 2023 року у справі №756/420/17 Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.
Зі змісту ч. 2 ст. 693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Під час розгляду справи №925/718/24 було встановлено, що позивач скористався своїм правом вибору і вимагав від відповідача повернення попередньої оплати у претензії №22/05-24-1 від 22 травня 2024 року.
З позовом про стягнення попередньої оплати позивач звернувся до суду 05 червня 2024 року.
Отже, після пред'явлення претензії та звернення до суду з позовом про повернення попередньої оплати позивач вчинив односторонній правочин про відмову від договору купівлі-продажу та прийняття товару від продавця.
Як вже зазначалося вище, умовами договору передбачено нарахування пені саме за прострочення поставки товару, а не за порушення виконання грошового зобов'язання з повернення попередньої оплати.
З урахуванням наведеного, суд не вбачає підстав для стягнення неустойки, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача 59 295 грн. 98 коп. пені задоволенню не підлягають.
Отже позов підлягає частковому задоволенню.
Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.
19 травня 2025 року від позивача до суду надійшла заява про стягнення з відповідача 20 000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат враховується наступне:
розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Судом встановлено, що 01 березня 2025 року між фермерським господарством “Славута» та адвокатом Слуцьким Олександром Владиславовичем було укладено договір про надання професійної правничої допомоги за №01/03-25.
Згідно п. 4.3 договору за надання правової допомоги відповідно до даного договору, Клієнт сплачує Адвокату гонорар, що зазначається у Додатках до цього Договору.
Додатком №1 до договору визначено, що попередній розрахунок вартості професійної правничої допомоги адвоката складає 20 000 грн. 00 коп. та підлягає сплаті протягом 15 календарних днів з моменту надання адвокатом усіх послуг під час розгляду справи за позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Тридаагро» та підписання акту надання послуг.
Згідно акту прийому - передачі до Договору про надання професійної правничої допомоги №01/03-25 від 01 березня 2025 року позивачу було надано наступні послуги:
- консультацію;
- написання претензії до товариства з обмеженою відповідальністю “Традаагро»;
- написання позовної заяви.
Всього загальна вартість наданих послуг складає 20 000 грн. 00 коп.
Позивачем було сплачено адвокату 20 000 грн. 00 коп., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №101 від 16 травня 2025 року.
За положеннями п. 4 ст. 1, ч.ч. 3 та 5 ст. 27 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 ч. 1 ст. 1 Закону).
Відповідно до ст. 19 Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону).
При встановленні розміру гонорару відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Також за ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року “Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах “Ніколова проти Болгарії» та “Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі “Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Частина 4 ст. 126 ГПК України передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 ГПК України).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis рішення ЄСПЛ у справі “East/West» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West., заява № 19336/04, § 268)).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Такі висновки щодо застосування статей 126, 129 ГПК України викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).
Від відповідача не надходило до суду жодних заяв (заперечень) щодо неспівмірності витрат позивача на послуги адвоката, а також не надходило клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката позивача.
Отже, враховуючи п.3 ч.4 ст. 129 ГПК України з відповідача підлягає стягненню 8 680 грн. 00 коп. витрат на правничу допомогу.
На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Тридаагро», вул.. Скоропадського Павла, 42, м. Звенигородка, Черкаської області, ідентифікаційний код 38060328 на користь фермерського господарства “Славута», с. Устимівка, Кременчуцького району, Полтавської області, ідентифікаційний код 30837579 - 38 377 грн. 84 коп. - інфляційних втрат, 7 097 грн. 34 коп. - 3% річних, 1 314 грн. 15 коп. судового збору та 8 680 грн. 00 коп. витрат на правничу допомогу.
3. В решті вимог - в позові відмовити.
Видати відповідний наказ після набрання рішення законної сили.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.
Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.
Повне рішення складено 23 травня 2025 року.
Суддя А.В.Васянович