Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"14" травня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/707/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Трофімова І.В.
при секретарі судового засідання Ломакіній О. В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал Тех Альянс" (61003, м. Харків, вул. Шевченка, 371, корп. В7)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "С.К.С.М." (61020, м. Харків, пр. Любові Малої, 93)
про стягнення 417'125,13 грн
за участю представників:
позивача - Рудоконогої В.М.;
відповідача - Дзюби І.М.,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Метал Тех Альянс" звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "С.К.С.М.", в якій просить суд стягнути основну заборгованість у сумі 235'000 грн, пеню у сумі 121'554,01 грн, 3% річних у сумі 16'580,80 грн та інфляційні втрати у сумі 43'990,32 грн за неналежне виконання договору поставки товарів №23/21 від 01.11.2023.
Витрати по сплаті судового збору позивач просить покласти на відповідача.
Ухвалою Господарського суду Харківської від 10.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 26 березня 2025 року о 14:30.
24.03.2025 відповідач подав відзив (вх.№ 7467), в якому позовні вимоги визнав частково, а саме в частині існування основної заборгованості у розмірі 208'000 грн, пені в розмірі 95'713,61 грн, 3% річних у сумі 10'313,89 грн, інфляційних втрат у сумі 41'082,57 грн стосовно інших позовних вимог заперечує. Крім того відповідач просить суд зменшити розмір пені до 30'000 грн.
Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.04.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14 травня 2025 року о 14:45.
Представник позивача в судовому засіданні 14.05.2025 підтримав позов, просив його задовольнити в повному обсязі.
Представник позивача в судовому засіданні 14.05.2025 підтримав свій відзив, про часткове задоволення позову, стосовно інших позовних вимог заперечував.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, вислухавши пояснення представників сторін, суд установив такі обставини.
01.11.2023 між Товариством обмеженою відповідальністю "Метал Тех Альянс" (далі - Постачальник, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "С.К.С.М." (далі - Покупець, Відповідач) укладено Договір поставки товарів №23/21 (далі - Договір).
Згідно з п. 1.1. Договору Постачальник зобов'язався передати у власність Покупця Товар, а Покупець прийняти та оплатити його на умовах даного Договору.
Пунктом 4.1. Договору визначені умови та порядок оплати поставленого товару, а саме: оплата за товар здійснюється на умовах 100% передоплати шляхом банківського перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.
Відповідно до п. 2.4. Договору товар вважається переданим Постачальником і прийнятим Покупцем з моменту підписання видаткової накладної або акту прийому передачі.
Згідно з п. 4.5. Договору, у випадках, якщо вартість фактично поставленого (відвантаженого) Товару перевищує суму, вказану в рахунку-фактурі Постачальника, оплачену Покупцем, Покупець зобов'язується оплатити різницю в сумі між оплаченим і фактично поставленим Товаром протягом 3-х банківських днів з моменту поставки.
Постачальник згідно з Договором поставив, а Покупець прийняв товар на загальну суму 2'715'407,46 грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними, які підписані Покупцем і скріплені його печаткою.
Позивач зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "С.К.С.М." свої зобов'язання за Договором виконано частково, сплативши Товариству обмеженою відповідальністю "Метал Тех Альянс" загальну суму 2'060'338,02 грн, що призвело до утворення заборгованості за поставлений товар у розмірі 655'069,44 грн.
З метою досудового врегулювання спору Позивачем була направлена на адресу Відповідача претензія від 14.06.2024 про сплату грошей за поставлений товар, яка була отримана Відповідачем 03.07.2024.
Після отримання претензії Відповідачем було сплачено у рахунок погашення боргу 420'069,44 грн.
Станом на дату подання позовної заяви заборгованість Відповідача перед Позивачем за поставлений товар складає 235'000 грн.
Такі обставини, на думку Позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно із ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до частини 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Тобто, законодавець покладає на постачальника обов'язок здійснити поставку товару, а споживач зобов'язаний його прийняти і оплатити.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з п. 4.5 Договору, у випадках, якщо вартість фактично поставленого (відвантаженого) Товару перевищує суму, вказану в рахунку-фактурі Постачальника, оплачену Покупцем, Покупець зобов'язується оплатити різницю в сумі між оплаченим і фактично поставленим Товаром протягом 3-х банківських днів з моменту поставки.
Визначення поняття "банківський день" надано у п.п. 6 п. 4 Положення про порядок здійснення банками операцій за акредитивами, затвердженого постановою Правління Національного банку України №514 від 03.12.2003, згідного якого це робочий день банку в тому місці, у якому повинна виконуватися дія, передбачена Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів або іншими міжнародними документами, затвердженими Міжнародною торговельною палатою.
Тобто, банківський день - це частина робочого дня, протягом якої приймаються документи на переказ. Дні визначаються для банків робочими за правилами, встановленими відповідною постановою Національного банку України.
Водночас, судом враховано, що з 01.04.2023 запрацювала нова Система електронних платежів Національного банку України (СЕП), що фактично скасувало поняття "банківський день" як період робочого часу банку, протягом якого проводяться розрахункові операції з клієнтами банку і позначаються (датуються) цим числом, відтепер система функціонує на базі міжнародного стандарту ISO 20022 та доступна для проведення міжбанківських платежів 24 години на добу 7 днів на тиждень.
Таким чином, розрахунки штрафних санкцій за спірними видатковими накладними мають здійснюватися з урахуванням того, що фактично банківськими днями є всі дні тижня.
Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Станом на момент розгляду справи, Відповідач заборгованість за поставлений товар у сумі 208'000 грн не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.
Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в сумі 208'000 грн є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Суд також установив, що Позивачем до розміру основної заборгованості включено 27'000 грн за послуги з перевезення, що також було підтверджено представником Позивача під час судового засідання.
Вказані послуги не були сплачені Відповідачем у строк, що визнається останнім.
Водночас Відповідачем у відзиві заявлено про застосування позовної давності, яка передбачена ст. 315 Господарського кодексу України.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до частини 5 статті 315 Господарського кодексу України до вимог, що випливають з договору перевезення вантажу, застосовується шестимісячний строк позовної давності.
Згідно з умовами Договору поставки №23/21 від 01.11.2023, оплата за надані послуги з перевезення сторонами не встановлювались. Вимога Позивача про оплату вказаних послуг із перевезення була отримана Відповідачем 03.07.2024. Отже, шестимісячний строк позовної давності до вказаних позовних вимог Позивача про оплату послуг із перевезення сплинув 10.01.2025.
Позовну заяву подано 04.03.2025, тобто з порушення строку, встановленого ч.5 ст. 315 ГК України.
На підставі частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Будь-яких об'єктивних та поважних причин для пропуску встановленого законом строку позовної давності Позивачем не наведено, і таких причин не існує.
Враховуючи сплив позовної давності, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 27'000 грн основного боргу.
Щодо тверджень представника Позивача про продовження позовної давності, у зв'язку з введенням воєнного стану, суд зазначає таке.
15 березня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (№ 2120-IX), відповідно до якого прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України були доповнені пунктом 19. Згідно з останнім, у період дії в Україні воєнного стану, позовна давність, визначена у ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк його дії.
Отже, в переліку статей, передбачених пунктом 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, відсутня стаття 315 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Частиною другою статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу).
Згідно із частиною третьою статті 925 Цивільного кодексу України до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2021 у справі №910/11949/20 дійшла висновку, що стаття 925 Цивільного кодексу України є загальною нормою.
Разом з тим, відповідно до частини п'ятої статті 315 Господарського кодексу України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.
Положення частини третьої статті 925 Цивільного кодексу України та частини п'ятої статті 315 Господарського кодексу України співвідносяться як загальна та спеціальна: за загальним правилом до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів), але для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.
Відповідно до статті 168 Статуту автомобільних доріг, позови автотранспортних підприємств і організацій вантажовідправникам, вантажоодержувачам і пасажирам, що випливають з цього Статуту, можуть бути пред'явлені відповідно до встановленої підвідомчості або підсудності в арбітраж або суд протягом 6 місяців. Вказаний шестимісячний строк обчислюється: а) по стягненню штрафу за непред'явлення вантажу, передбаченого погодженим завданням на перевезення або разовим замовленням, - з дня закінчення строку, встановленого Правилами для звірення записів в обліковому документі по виконанню плану і разового замовлення; б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для пред'явлення позову.
Враховуючи зазначені норми матеріального права, суд, встановивши, що між сторонами виникли правовідносини з перевезення вантажу, і Позивач є виконавцем, а Відповідач є замовником за договором перевезення, доходить висновку про те, що до спірних правовідносин мають застосовуватися положення частини п'ятої статті 315 Господарського кодексу України та статті 168 Статуту автомобільних доріг.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.02.2023 у справі № 914/3716/21.
Також в ухвалах Верховного Суду від 31.01.2022 у справі №910/11782/21, від 31.01.2022 у справі №910/6914/21 зазначено те, що стаття 315 Господарського кодексу України не підпадає під перелік статей, строки яких продовжено на строк дії карантину, передбачених пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.
Щодо позовних вимог про стягнення з Відповідача 3% річних у сумі 16'580,80 грн та інфляційних втрат у сумі 43'990,32 грн, суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Здійснивши перерахунок вказаних нарахувань суд установив, що Позивачем помилково здійснено нарахування 3% річних на загальну суму 16'580,80 грн та інфляційних втрат на загальну суму 43'990,32 грн з наступних підстав:
- вказаний розрахунок здійснений Позивачем без урахування того, що на послуги перевезення сплинув строк позовної давності, у зв'язку із чим спливла позовна давність і на всі додаткові вимоги, які нараховуються Позивачем на вартість цих послуг з перевезення;
- вказаний розрахунок здійснений Позивачем, починаючи з дат видаткових накладних з огляду на те, що товар поставлявся на умовах 100 % передплати. Однак така позиція Позивача є невірною, адже у Договорі міститься пункт 4.5., в якому Сторони домовились, що у випадках, якщо вартість фактично поставленого (відвантаженого) Товару перевищує суму, оплачену Покупцем, Покупець зобов'язується оплатити різницю в сумі між оплаченим і фактично поставленим Товаром протягом 3-х банківських днів з моменту поставки. Таким чином, розрахунок повинен здійснюватися з дня, наступного за днем спливу зазначеного строку оплати, а не з дати видаткової накладної;
- вказаний розрахунок здійснений Позивачем без урахування того, що на поставлений товар за видатковими накладними № 104 від 01.11.2023 р., № 13 від 18.01.2024, № 27 від 05.02.2024, № 34 від 07.02.2024, № 69 від 27.02.2024 між Сторонами були підписані Специфікації до Договору, в яких Сторони встановили інші строки оплати поставленого Товару після його поставки. У зв'язку із чим, розрахунок за вказаними видатковими накладними повинен здійснюватися з дня, наступного за днем спливу строку оплати, визначеного у специфікації, а не з дати видаткової накладної.
Отже, вимога про стягнення 3% річних підлягає частковому задоволенню в сумі 10'313,89 грн, а вимога про стягнення інфляційних втрат - у сумі 41'082,57 грн.
Крім того, Позивач просить стягнути з Відповідача пеню в сумі 121'554,01 грн за прострочення строку поставки товару у відповідності до умов Договору поставки.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Приписами ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Пунктом п. 5.3. Договору сторони погодили, що за порушення термінів оплати поставленого товару Покупець сплачує Постачальникові, за його вимогою, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми не оплаченої в строк товару за кожен день прострочення.
Здійснивши перерахунок вказаних нарахувань, суд установив, що вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню в сумі 95'713,61 грн (оскільки Позивачем помилково визначено періоди нарахування за видатковими накладними, про що вже було зазначено судом).
Разом з тим, у відзиві на позовну заяву Відповідач просить суд зменшити розмір пені до 30'000 грн.
В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що штрафні санкції у вигляді пені є надмірно великими порівняно із збитками позивача, і враховуючи скрутний фінансовий стан Відповідача в умовах воєнного стану, варто зменшити пеню до 30'000 від заявленої позивачем суми пені.
Розглядаючи вказане клопотання, суд виходить з наступного.
У відповідності до ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності. Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20.
Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема, з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто, цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Аналогічна правова позиція щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладена у постановах Верховного Суду від 30.05.2019 у справі №916/2268/18, від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 18.02.2020 у справі №920/694/19, від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
При цьому, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Також, реалізуючі свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 21.09.2021 у справі №910/10618/20.
У постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі №922/2141/21 міститься висновок про те, що приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань; при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.05.2020 у справі №918/289/19, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (пункт 8.28).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.02.2020 у справі №918/116/19, зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Отже, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
З огляду на всі фактичні обставини справи, встановлені судом, приймаючи до уваги ступінь виконання зобов'язання Відповідачем, відсутність доказів понесення Позивачем збитків у результаті порушення Відповідачем зобов'язання та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд дійшов висновків про наявність підстав для реалізації права щодо зменшення розміру нарахованої пені на 50 % відсотків і таке зменшення є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі.
Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Слід зазначити, що у випадку зменшення розміру штрафних санкцій, витрати позивача пов'язані зі сплатою судового збору відшкодовуються з відповідача у повному обсязі.
Враховуючи викладене, з Відповідача підлягає стягненню судовий збір у сумі 5456,65 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "С.К.С.М." (61020, м. Харків, пр. Любові Малої, 93; код ЄДРПОУ 36818698) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал Тех Альянс" (61003, м. Харків, вул. Шевченка, 371, корп. В7; код ЄДРПОУ 45124725) заборгованість у сумі 208'000 грн, пеню у сумі 47'856,81 грн, 3% річних у сумі 10'313,89 грн, інфляційні втрати у сумі 41'082,57 грн та судовий збір у сумі 5456,65 грн.
Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Учасники справи:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Метал Тех Альянс" (61003, м. Харків, вул. Шевченка, 371, корп. В7; код ЄДРПОУ 45124725).
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "С.К.С.М." (61020, м. Харків, пр. Любові Малої, 93; код ЄДРПОУ 36818698).
Повне рішення складено "23" травня 2025 р.
Суддя І.В. Трофімов