"19" травня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/628/25
Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,
при секретарі судового засідання Чолак Ю.В.,
розглянувши справу
за позовом Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» (04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 2/12; код ЄДРПОУ 09807750)
до відповідача: територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради (65026, Одеська обл., м. Одеса, площа Думська, буд. 1; код ЄДРПОУ 26597691)
про звернення стягнення на предмет іпотеки;
представники сторін:
від позивача - Горик В.М.,
від відповідача - Явченко Д.В.,
Позивач, Акціонерне товариство «УКРСИББАНК» звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради, в якому просить в рахунок погашення на користь Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту № 11317093000 від 19.03.2008 (в системі обліку Банку договір №11317093001) у розмірі 130 167,97 дол.США, з яких: 74 281,69 дол.США - заборгованість за основним боргом, 48 865,02 дол.США - заборгованість по процентам, 788,60 дол.США - заборгованість по пені за кредитом, 6 232,66 дол.США - заборгованість по пені за процентам та судовий збір у розмірі 1 609,50 грн - звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 12693984, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14.03.2024 (справа № 522/8348/23) визнана відумерлою спадщиною після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) та передана у власність територіальної громади міста Одеси шляхом проведення електронного аукціону у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності / незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
В обґрунтування позову посилається на укладення з позичальником - ОСОБА_1 Договору про надання споживчого кредиту № 11317093000 від 19.03.2008, отримання позичальником кредитних коштів у розмірі 80 000,00 дол. США, підписання з позичальником Договору іпотеки від 19.03.2008 на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором шляхом передання в іпотеку квартири загальною площею 66,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначає про порушення позичальником зобов'язань за кредитним договором, що призвело до звернення до Приморського районного суду м. Одеси з позовом про стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості у розмірі 130 217,25 дол.США та задоволення цих вимог рішенням від 06.03.2013 у справі № 1522/29858/12, натомість за результатами вчинення виконавчих дій погашено було лише 49,28 дол. США заборгованості. Вказує про встановлення факту смерті ОСОБА_1 25.12.2018 та включення переданої в іпотеку квартири до складу спадщини, яка рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14.03.2024 у справі № 522/8348/23 була визнана відумерлою та передана у власність територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради. Звертає увагу, що Одеська міська рада не здійснює дій щодо державної реєстрації права власності на вказану нерухомість й водночас, з посиланням на постанову Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 922/2728/23, зазначає, що нездійснення відповідачем дій щодо належної реєстрації права власності на спірну квартиру не є підставою для відмови у задоволенні позову про звернення стягнення на це майно. Посилаючись на ст. 23 Закону України «Про іпотеку» позивач стверджує, що відповідач набув статусу іпотекодавця, має всі його права і обов'язки за іпотечним договором, у зв'язку з чим АТ «УКРСИББАНК» і звернулося до господарського суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Ухвалою від 25.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/628/25, яку постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 26.03.2025, запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив.
13.03.2025 до суду надійшла заява представника відповідача про продовження строку на подання відзиву, яку суд задовольнив протокольною ухвалою від 26.03.2025, встановивши відповідачу строк для подання відзиву - до 28.03.2025. Цією ж ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання, суд відклав підготовче судове засідання на 21.04.2024, встановивши також строк для подання відповіді на відзив - до 14.04.2025 та для заперечень на відповідь на відзив - до 21.04.2025.
28.03.2025 від представника відповідача до суду надійшов відзив, згідно якого міськрада просить відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає вимоги банку безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства України. Свою позицію відповідач мотивує тим, що територіальна громада міста Одеси не має статусу спадкоємця після смерті ОСОБА_1 , тобто не може набувати права та нести обов'язки останньої. Наголошує, що Одеська міська рада не може вважатись правонаступником прав та обов'язків спадкодавця за усіма його зобов'язаннями, адже таке правонаступництво обмежене лише приписами ч. 4 ст. 1277 ЦК України. При цьому зазначає, що банк до звернення до суду не надсилав Одеській міській раді письмову вимогу про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, що прямо передбачено ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку». Вважає, що недотримання банком встановленої законом процедури звернення стягнення на предмет іпотеки є однією із підстав відмови у задоволенні позову. Стосовно позовної вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення електронного аукціону у межах процедури виконавчого провадження, відповідач зазначає, що таке звернення стягнення було б можливе за відсутності у боржника достатніх коштів чи рухомого майна, в той час як матеріали справи не містять жодних доказів існування умов, за яких може бути здійснене звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором у межах процедури виконавчого провадження. Так, відповідач звертає увагу на ненадання позивачем доказів відсутності у боржника ( ОСОБА_1 ) будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення. Також відповідач звертає увагу, що на виконання рішення Приморського районного суду міста Одеса від 14.03.2024 у справі № 522/8348/23 Одеська міська рада 18.03.2025 звернулась із заявою для державної реєстрації прав на об'єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з тим, рішенням державного реєстратора від 24.03.2025 № 77988400 вирішено зупинити розгляд заяви до усунення обставин, а саме: надання документів, що містять відомості про технічну інвентаризацію об'єкта нерухомого майна. Крім того, відповідач вважає, що у задоволенні позову має бути відмовлено у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності. Заявляючи про застосування строку позовної давності, відповідач вказує, що з моменту реалізації банком права на дострокове повернення кредиту шляхом подання відповідного позову змінено строк виконання зобов'язання, у зв'язку з чим строк на подання позову щодо звернення стягнення на предмет іпотеки у позивача виник з 25.12.2012 та закінчився 25.12.2015. Відповідач звертає увагу, що відлік строку позовної давності почався саме з моменту звернення АТ «Укрсиббанк» до Приморського районного суду міста Одеси із позовом про дострокове стягнення заборгованості за Кредитним договором (25.12.2012). Наголошує, що при зверненні АТ «Укрсиббанк» з позовом у даній справі пропущено строк позовної давності більш ніж на 9 років.
15.04.2025 представник позивача подав до суду відповідь на відзив, де виклав свої міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень. Зазначив, що підставами позову АТ «УКРСИББАНК» в даній справі є факт набуття територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради права власності на спадкове майно: квартиру за адресою АДРЕСА_1 , а також набуття статусу іпотекодавця відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про іпотеку». Вказав, що необхідність обов'язкового направлення письмової вимоги про усунення порушень на адресу іпотекодавця передбачена виключно у разі позасудового врегулювання на підставі договору. Наголосив, що позивач у даному випадку не звертається до суду першої інстанції, який розглядав справу між банком та померлою ОСОБА_1 із заявою про зміну способу виконання рішення, а звертається до суду з новим позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки до нового власника предмета іпотеки та відповідно нового іпотекодавця. Вважає доводи відповідача про те, що матеріали справи не містять жодних доказів існування умов, за яких може бути здійснене звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором у межах процедури виконавчого провадження, надуманими та такими, що не заслуговують на увагу. Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності позивач зауважив, що із набуттям відповідачем права власності на відумерлу спадщину змінився як характер правовідносин, так і сторони правовідносин, тобто з моменту установлення рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14.03.2024 у справі № 522/8348/23 нового власника нерухомого майна (територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради), банк довідався про нього та в межах загального строку позовної давності звернувся до господарського суду з даним позовом. Також пояснив, що з моменту порушення ОСОБА_1 кредитних зобов'язань та до моменту її смерті 25.12.2018 АТ «УКРСИББАНК» не міг реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки через наявність мораторію, запровадженого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 (втратив чинність 23.09.2021), що своєю чергою було підставою для зупинення строків позовної давності.
16.04.2025 представник позивача подав до суду заяву, в якій просив провести підготовче судове засідання без його участі, закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті.
Протокольною ухвалою від 21.04.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.05.2025.
05.05.2025 від представника позивача надійшли додаткові письмові пояснення по справі щодо пропуску позивачем строку позовної давності.
У судовому засіданні, яке відбулось 21.04.2025, представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі. При цьому заперечував щодо пропуску строку позовної давності.
Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову та наполягав на застосуванні наслідків спливу строку позовної давності.
21.04.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
19.03.2008 між Акціонерним товариством інноваційний банк «УКРСИББАНК» (з 24.11.2018 найменування змінено на Акціонерне товариство «УКРСИББАНК»; далі також - позивач, банк) та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11317093000 (далі - Кредитний договір; а.с. 26-29), згідно з п. 1.1. якого банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти (кредит) в іноземній валюті (долар США) в сумі 80 000,00 дол. США, що дорівнює еквіваленту 404 000,00 грн за курсом НБУ на день укладання договору, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти (кредит) та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, зазначених у даному договорі.
Додатками до Кредитного договору є Графік погашення кредиту (Додаток № 1) та Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту (Додаток № 2), Тарифи банку (Додаток № 3) (а.с. 29 (зворот) - 33).
Також, 19.03.2008 ОСОБА_1 як іпотекодавець та банк як іпотекодержатель уклали Договір іпотеки (а.с. 39-41), згідно з п. 1.1. якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю квартиру загальною площею 66,7 кв.м, житловою площею 32,8 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_2 та є власністю іпотекодержателя на підставі Договору дарування квартири, посвідченого Першою одеською державною нотаріальною конторою 30.12.1996, реєстровий номер 9-3904, зареєстрована Одеським міжміським бюро технічної інвентаризації 15.01.1997, згідно витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 22.01.2008, номер 17449287, реєстраційний номер квартири 12693984 та записано в реєстраційну книгу за № 799, в книзі: 45пр-153.
Відповідно до п.1.2 Договору іпотеки ринкова вартість нерухомості складає 673 670,00 грн.
Згідно вказаного договору іпотекою забезпечуються в повному обсязі виконання грошових зобов'язань боржника за Кредитним договором та банк має всі права іпотекодержателя, надані Законом України «Про іпотеку», зокрема, право на звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за Договором іпотеки або за Кредитним договором (п. 4.1. Договору іпотеки).
Ця іпотека зберігає силу у випадку, коли у встановленому законом порядку відбувається переведення Іпотекодавцем боргу за Кредитним договором на іншу особу або змінюється власник предмета іпотеки з інших підстав (пункт 6.8 Договору іпотеки).
19.03.2008 на підставі Договору іпотеки до Державного реєстру іпотек приватним нотаріусом Калінюк О.Б. внесено запис про обтяження квартири іпотекою (реєстраційний номер обтяження 6817616).
19.03.2008 банк перерахував на рахунок ОСОБА_1 кредитні кошти у сумі 80 000,00 дол. США, що підтверджується меморіальним ордером № 0603507779 від 19.03.2008 та банківською випискою (а.с. 65-66).
В подальшому банк та ОСОБА_1 підписали Додаткові угоди № 1 від 06.02.2009 та № 2 від 03.04.2009 до Кредитного договору, якими внесли зміни, зокрема, до схеми погашення кредиту, строків виконання зобов'язань позичальника зі сплати процентів, кінцевого терміну повернення кредиту (а.с. 33 (зворот) - 38).
У зв'язку з простроченням ОСОБА_1 сплати кредитної заборгованості, 25.12.2012 банк звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (поручитель згідно Договору поруки № 188943 від 19.03.2008) про стягнення у солідарному порядку заборгованості за кредитним договором № 11317093000 від 19.03.2008 в розмірі 130 217,25 дол. США, що еквівалентно 1 040 826,46 грн та стягнення судового збору в розмірі 3 219,00 грн.
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06.03.2013 у справі № 1522/29858/12 (з урахуванням ухвал про виправлення описки в рішенні від 02.12.2013 та від 14.08.2014) стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» суму заборгованості за кредитним договором № 11317093000 від 19.03.2008 у розмірі 130 217,25 дол. США, що еквівалентно 1 040 826,46 грн, з яких:
- заборгованість за кредитом - 74 281,69 дол. США, що еквівалентно по курсу НБУ станом на 10.05.2012 (7,9930 грн за 1 дол. США) - 593 733,55 грн;
- заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 48 914,30 дол. США, що еквівалентно по курсу НБУ станом на 10.05.2012 (7,9930 грн за 1 дол. США) - 390 972,00 грн;
- пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 788,60 дол. США, що еквівалентно по курсу НБУ станом на 10.05.2012 (7,9930 грн за 1 дол. США) - 6 303,27 грн;
- пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по відсоткам - 6 232,66 дол. США, що еквівалентно по курсу НБУ станом на 10.05.2012 (7,9930 грн за 1 дол. США) - 49 817,64 грн.
Також стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь банку по 1 609,50 грн судового збору (а.с.45-47).
Як зазначає позивач, за час виконання вказаного рішення з 2013 по 2025 роки було погашено лише 49,28 дол. США, що зараховані на погашення процентів.
В решті заборгованості рішення не виконано.
Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості по відсоткам, погашення відсотків на суму 49,28 дол. США було здійснено 05.04.2019 (а.с. 57).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 померла, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть № 00028439730 від 06.11.2020 (а.с. 43-44).
17.12.2020 року банк звернувся до Приморської державної нотаріальної контори у місті Одеса з вимогою до спадкоємців про сплату заборгованості за Кредитним договором (а.с. 48).
За даними Приморської державної нотаріальної контори відносно майна померлої ОСОБА_1 заведено спадкову справу №655с/2020 (а.с. 50).
На запит Банку щодо надання інформації про спадкоємців, які звернулися із заявами про прийняття спадщини та про видані свідоцтва про право на спадщину Приморська державна нотаріальна контора листом від 19.10.2022 року відмовила у наданні інформації з посиланням на ст.8 Закону України «Про нотаріат» (а.с. 49).
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14.03.2024 у справі № 522/8348/23 задоволено заяву Акціонерного товариства «УкрСиббанк», заінтересована особа - територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради про визнання спадщини відумерлою, визнано відумерлою спадщину, яка відкрилася після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , передано у власність територіальної громади міста Одеси квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 12693984, яка на праві власності належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 (а.с. 51-53).
Предметом позову є вимога банку про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 12693984, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14.03.2024 у справі № 522/8348/23 визнана відумерлою спадщиною після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 та передана у власність територіальної громади міста Одеси.
Здійснюючи аналіз обґрунтованості позовних вимог банку, господарський суд виходить з наступного.
Згідно вимог ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
У відповідності до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Так, суд встановив, що між банком та позичальником - ОСОБА_1 на підставі Кредитного договору від 19.03.2008 з додатковими угодами № 1 від 06.02.2009 та № 2 від 03.04.2009 виникли кредитні правовідносини.
За вказаним Кредитним договором банк надав ОСОБА_1 споживчий кредит у розмірі 80 000,00 дол. США.
У свою чергу, ОСОБА_1 неналежним чином виконувала свої зобов'язання за Кредитним договором, у зв'язку з чим 25.12.2012 банк звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом про стягнення кредитної заборгованості.
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06.03.2013 у справі № 1522/29858/12 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (поручителя) на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» суму заборгованості за кредитним договором № 11317093000 від 19.03.2008 у розмірі 130 217,25 дол. США, що еквівалентно 1 040 826,46 грн, з яких:
- заборгованість за кредитом - 74 281,69 дол. США, що еквівалентно по курсу НБУ станом на 10.05.2012 (7,9930 грн за 1 дол. США) - 593 733,55 грн;
- заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 48 914,30 дол. США, що еквівалентно по курсу НБУ станом на 10.05.2012 (7,9930 грн за 1 дол. США) - 390 972,00 грн;
- пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 788,60 дол. США, що еквівалентно по курсу НБУ станом на 10.05.2012 (7,9930 грн за 1 дол. США) - 6 303,27 грн;
- пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по відсоткам - 6 232,66 дол. США, що еквівалентно по курсу НБУ станом на 10.05.2012 (7,9930 грн за 1 дол. США) - 49 817,64 грн.
Також стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь банку по 1 609,50 грн судового збору (а.с.45-47).
Отже, наявність заборгованості ОСОБА_1 перед банком підтверджується рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06.03.2013 у справі № 1522/29858/12.
При цьому суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 померла.
Відповідно до частини 1 статті 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.
За своєю природою зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами не є такими, що нерозривно пов'язані з особою позичальника.
Згідно із частиною 1 статті 528 ЦК України виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.
Суд з'ясував, що на забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором 19.03.2008 між ОСОБА_1 як іпотекодавцем та банком як іпотекодержателем було укладено Договір іпотеки, згідно з п. 1.1. якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю квартиру загальною площею 66,7 кв.м, житловою площею 32,8 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_2 та є власністю іпотекодержателя
19.03.2008 на підставі Договору іпотеки до Державного реєстру іпотек приватним нотаріусом ОСОБА_3 внесено запис про обтяження квартири іпотекою (реєстраційний номер обтяження 6817616).
В силу приписів частини 1 статті 546 ЦК України (в редакції чинній на час укладання Кредитного договору та Іпотечного договору) виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Приписами статті 572 ЦК України (в редакції чинній на час укладання Кредитного договору та Іпотечного договору) визначено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Частиною 1 статті 574 ЦК України встановлено, що застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Відповідно до приписів частин 1 та 3 статті 575 ЦК України (в редакції чинній на час укладання Кредитного договору та Іпотечного договору) іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.
Згідно частини 1 статті 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі в редакції чинній на час укладання Іпотечного договору) іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом;
Приписами статті 3 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.
Іпотека, як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання, є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх. Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку майна.
Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від зміни права власності на це майно.
Відповідно до ч. 3 ст. 1277 ЦК України спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.
Як встановлено судом, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14.03.2024 у справі № 522/8348/23 визнано відумерлою спадщину, яка відкрилася після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 , передано у власність територіальної громади міста Одеси квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка на праві власності належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 4 ст. 1277 ЦК України територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 1231 ЦК України до спадкоємця переходить обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем. До спадкоємця переходить обов'язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яке було присуджено судом зі спадкодавця за його життя. До спадкоємця переходить обов'язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові із спадкодавця за життя спадкодавця. Майнова та моральна шкода, яка була завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ними у спадщину. За позовом спадкоємця суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), розмір відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди, якщо вони є непомірно великими порівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ним у спадщину.
Отже, територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до ст. 1231 цього Кодексу.
Між тим ця стаття встановлює, що до спадкоємців переходить обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем; моральну шкоду, завдану спадкодавцем, яку було присуджено судом зі спадкодавця за його життя; та обов'язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові із спадкодавця за його життя. Статтею 1231 ЦК України не визначено обов'язок спадкоємця виконувати договірні зобов'язання, боржником за якими був спадкодавець, а частина 4 статті 1277 ЦК України не відсилає до інших статей, які передбачають обов'язок спадкоємців задовольнити інші вимоги кредитора, зокрема до статті 1282 ЦК України.
Відтак, несплата споживчого кредиту не є майновою шкодою, а отже заборгованість за кредитним договором не підпадає під положення статті 1231 ЦК України.
Частиною 2 статті 523 ЦК України встановлено, що застава, встановлена первісним боржником, зберігається після заміни боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
У той же час, приписами статті 3 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. При цьому у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.
Частиною 1 статті 12 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Приписами статті 589 ЦК України (в редакції чинній на час укладання Кредитного договору та Іпотечного договору) встановлено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
В свою чергу, положення статті 23 Закону України «Про іпотеку» встановлюють, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.
Оскільки територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради набула право власності на майно, яке було предметом іпотеки, то на підставі статті 23 Закону України «Про іпотеку» територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради набула статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором.
Відповідно до частин 1, 3 статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Якщо інше не встановлено законом або іпотечним договором, іпотекою також забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування: витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги за основним зобов'язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки; витрат на утримання і збереження предмета іпотеки; витрат на страхування предмета іпотеки; збитків, завданих порушенням основного зобов'язання чи умов іпотечного договору.
Частиною 1 статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
У той же час, частиною 3 статті 33 ЦК України передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Частиною 1 статті 41 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.
Враховуючи, що основне зобов'язання за Кредитним договором не припинено, а також те, що територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради набула право власності на майно, яке було предметом Договору іпотеки, відповідно набула статус Іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги банку щодо звернення стягнення на предмети іпотеки.
У відзиві на позовну заяву відповідач просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності.
Заяву про застосування строку позовної давності відповідач мотивує тим, що з моменту реалізації банком права на дострокове повернення кредиту шляхом подання відповідного позову змінено строк виконання зобов'язання, у зв'язку з чим строк на подання позову щодо звернення стягнення на предмет іпотеки у позивача виник з 25.12.2012, а закінчився - 25.12.2015.
Так, відповідач звертає увагу, що відлік строку позовної давності почався саме з моменту звернення АТ «Укрсиббанк» до Приморського районного суду міста Одеси із позовом про дострокове стягнення заборгованості за Кредитним договором (25.12.2012).
Позивач не погоджується з тим, що пропустив строк позовної давності. Аргументує свою позицію тим, що із набуттям відповідачем права власності на відумерлу спадщину змінився як характер правовідносин, так і сторони правовідносин, тобто з моменту установленням рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14.03.2024 у справі № 522/8348/23 нового власника нерухомого майна (територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради), банк довідався про нього та в межах загального строку позовної давності звернувся до господарського суду з даним позовом. Також, на переконання позивача, з моменту порушення ОСОБА_1 кредитних зобов'язань та до моменту її смерті 25.12.2018 АТ «УКРСИББАНК» не міг реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки через наявність мораторію, запровадженого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 (втратив чинність 23.09.2021), що було підставою для зупинення строків позовної давності.
Суд зазначає, що відповідно до статті 256, частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Позовна давність виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть виникнути в разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Згідно з частинами другою-п'ятою статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Крім того, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі №575/476/16-ц тощо).
Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо) (стаття 266 ЦК України).
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону "Про іпотеку").
У статті 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається в разі пред'явлення особою позову до одного з кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Тлумачення цієї статті дає підстави для висновку, що вона пов'язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями іпотекодавця, внаслідок яких він визнає існування саме іпотеки. Тому переривання перебігу позовної давності за основним зобов'язанням не перериває перебіг позовної давності за іншим обов'язком, у тому числі забезпечувальним. Отже, вчинення позичальником дій, що свідчать про визнання ним свого боргу за основним зобов'язанням, не перериває позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки вимога про стягнення боргу за основним зобов'язанням і вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки є різними вимогами (основною та додатковою), застосування до додаткових вимог наслідків переривання перебігу позовної давності за основною вимогою законом не передбачено.
Необхідно розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов'язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки "піддається" впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю в три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо). Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2023 у справі №755/13805/16-ц.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Використовуючи своє право визначене частиною другою статті 1050 ЦК України, шляхом пред'явлення позову про дострокове стягнення усього розміру заборгованості за договором, Банк фактично змінив строк виконання зобов'язання за кредитним договором.
Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в цілому обчислюється з дня настання строку виконання основного зобов'язання, тобто строку виконання зобов'язання в повному обсязі (кінцевий строк) або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 2-3258/2008.
Водночас, відповідно до статті 3 Закону "Про іпотеку" у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.
Умовами пункту 4.1 Договору іпотеки від 19.03.2008 визначено, що іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором або будь-якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою за цим договором.
Отже, реалізувавши право, визначене частиною другою статті 1050 ЦК України, Банк також змінив початок перебігу позовної давності щодо вимог по забезпечувальному зобов'язанню, адже право кредитора на звернення стягнення на предмет іпотеки починає свій перебіг, зокрема, з часу прострочення боржником зобов'язання за кредитним договором та реалізацією кредитором права на дострокове повернення кредиту.
З огляду на викладене вище, позовна давність за вимогами у цій справі про звернення стягнення на предмет іпотеки розпочала свій перебіг 25.12.2012, з моменту реалізації Банком права на дострокове повернення кредиту шляхом подання позову у справі № 1522/29858/12, та, відповідно, спливла 25.12.2015.
Банк звернувся до суду з цим позовом у 20.02.2025, тобто з пропуском позовної давності.
При цьому, суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 11.09.2024 у справі № 909/985/21, зокрема, зазначив, що початок перебігу позовної давності за позовом банку до територіальної громади, яка набула право власності на відумерлу спадщину, визначається за загальними правилами, що встановлені статтею 261 ЦК, і заміна сторони в іпотечному зобов'язанні не впливає на нього з огляду на приписи статті 626 ЦК.
Відтак, доводи позивача про те, що він звернувся до суду в межах загального строку позовної давності, тобто після того як довідався про нового власника нерухомого майна, є необґрунтованими.
За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності.
Стосовно доводів позивача про те, що з моменту порушення ОСОБА_1 кредитних зобов'язань та до моменту її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 не міг реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки через наявність мораторію, запровадженого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 (втратив чинність 23.09.2021).
Посилаючись на приписи цього Закону, позивач стверджує, що у спірних правовідносинах мало місце зупинення позовної давності за вимогами Банку щодо звернення стягнення на квартиру як на предмет іпотеки.
Щодо застосування наведених положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" у поєднанні з правилами зупинення позовної давності за статтею 263 ЦК України (пункт 2 частини першої), суд звертається до висновків Верховного Суду сформульованих, зокрема в постановах від 19.05.2021 у справі № 756/2298/18 та від 01.06.2022 у справі № 686/23170/19, згідно з якими:
1) мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) предмет іпотеки, а не встановлює відстрочення виконання зобов'язання;
2) рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії закону не підлягає примусовому виконанню;
3) отже, дія мораторію не впливає на право банку звернутись до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, не перешкоджає ухваленню судом рішення за таким позовом та не свідчить про наявність підстав для зупинення перебігу позовної давності.
Аналогічного висновку щодо застосування Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" у поєднанні з пунктом 2 частини першої статті 263 ЦК України дійшов Верховний Суд і у постанові від 15.11.2023 у справі № 750/1642/20 (провадження № 61-578ск23).
Отже, суд відхиляє доводи позивача щодо зупинення перебігу позовної давності в результаті дії мораторію, оскільки введений Законом мораторій не передбачав втрату банком права на звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняв примусове звернення стягнення на майно (відчуження без згоди власника).
Згідно ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (Постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічну правову позицію викладено у Постанові Верховного Суду від 18.01.2021 по справі № 915/646/18.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності.
Слід також зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
За приписами ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, у зв'язку з відмовою у задоволенні позову витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 73-80, 86, 123, 124, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» (04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 2/12; код ЄДРПОУ 09807750) до територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради (65026, Одеська обл., м. Одеса, площа Думська, буд. 1; код ЄДРПОУ 26597691) про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 19 травня 2025 р. Повне рішення складено та підписано 23 травня 2025 р.
Суддя Р.В. Волков