ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.05.2025Справа № 910/770/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Мандриченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін,
справу № 910/770/25
За позовом Київської міської ради;
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Норд";
про стягнення 937 296,06 грн.
Київська міська рада звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Норд" безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати у сумі 937 296,06 грн за користування земельною ділянкою площею 0,1285 га, кадастровий номер 8000000000:63:018:0010, місце розташування - пр-т. Соборності, 19 у Дніпровському районі м. Києва, за період з 12.03.2020 по 18.04.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2025 відкрито провадження у справі № 910/770/25 та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
10.02.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Норд" подало до господарського суду відзив на позовну заяву, в якому просило відмовити у задоволенні позову.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради (далі також - позивач) є власником земельної ділянки площею 0,1285 з кадастровим номером 8000000000:63:018:0010, вид цільового призначення якої: 03.10 для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку, на пр-т. Соборності, 19 у Дніпровському районі міста Києва.
Згідно з інформаційною довідкою від 21.01.2025 № 408941435 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на згадуваній земельній ділянці розташований об'єкт нерухомого майна, а саме: нежитлова будівля літера "І" загальною площею 317,8 кв.м, нежитлова будівля літера "К" загальною площею 165,1 кв.м, нежитлова будівля літера "Л" загальною площею 24,1 кв.м та перебуває у приватній власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Норд" (далі також - відповідач, ТОВ "Норд") на підставі свідоцтва про право власності від 07.06.2007 (право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07 лютого 2013 року, номер запису про право власності: 226410).
Київська міська рада ухвалила рішення від 13.05.2021 № 1218/1259, згідно з яким вирішено передати Товариству з обмеженою відповідальністю "Норд" в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,1285 га (кадастровий номер 8000000000:63:018:0010) для будівництва та обслуговування адміністративно-складських будівель (код виду цільового призначення - 03.10 для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для підприємницької та іншої діяльності, пов'язаної з отриманням прибутку) на просп. Соборності, 19 у Дніпровському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі - Земельна ділянка), у зв'язку із набуттям права власності на нерухоме майно (право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07 лютого 2013 року, номер запису про право власності: 226410).
На підставі вказаного рішення між Київською міською радою та ТОВ "Норд" укладено договір оренди Земельної ділянки від 18.04.2023 № 240.
Згідно з інформаційною довідкою від 11.12.2024 № 407630631 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, договір оренди земельної ділянки зареєстровано 18.04.2023 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, орендодавець за яким: Київська міська рада, орендар: ТОВ "Норд".
Позивач вказує, що ТОВ "Норд" безоплатно використовувало земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:63:018:0010 без правовстановлюючих документів на неї з моменту набуття права власності на об'єкти нерухомого майна.
Також позивач зазначає, що Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) підготував орієнтовний розрахунок щодо стягнення з відповідача суми безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 31.01.2020 до моменту реєстрації права оренди на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 18.04.2023, відповідно до якого відповідач безпідставно утримав грошові кошти у розмірі 937 296,06 грн.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує, що Земельна ділянка обмежена у використанні, оскільки позивач не здійснював дій щодо передачі вказаної ділянки в оренду.
Також відповідач вказує, що на Земельній ділянці розміщені охоронні зони та санітарні зони.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Визначаючи суть і характер правовідносин, що виникли між сторонами, варто зазначити, що зобов'язання за підставами виникнення поділяються на договірні та позадоговірні.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Так, згідно з частиною 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до частини 2 статті 1212 ЦК України, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави майно відшкодовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За приписами статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
Отже, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, адже набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.
Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України (тут і далі - ЗК України у редакції, чинній у період виникнення спірних правовідносин) використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Частинами 1 та 2 статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам..
Відповідно до пункту в) частини 1 статті 96 ЗК України, землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
За частиною 1 статті 120 ЗК України. у разі набуття на підставі вчиненого правочину або у порядку спадкування права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці приватної власності, право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від попереднього власника таких об'єктів до набувача таких об'єктів, без зміни її цільового призначення.
Згідно з абзацом 1 частини 9 статті 120 ЗК України якщо об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об'єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об'єкта нерухомого майна зобов'язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об'єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об'єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу.
Статтею 125 ЗК України закріплено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.08.2022 у справі №922/2060/20 дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем сформованої земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі №924/856/20.
Набувач нерухомого майна, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшує свої доходи, а власник земельної ділянки (потерпілий) втратив належне йому майно (кошти від орендної плати). До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондиційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, постанові Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17.
Отже, для вирішення спору щодо стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212-1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований, необхідно, насамперед, з'ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави. Встановлення саме таких обставин входить до предмета доказування у межах вирішення спору у цій справі.
Як було встановлено судом, територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради (далі також - позивач) є власником земельної ділянки площею 0,1285 з кадастровим номером 8000000000:63:018:0010, вид цільового призначення якої: 03.10 для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку, на пр-т. Соборності, 19 у Дніпровському районі міста Києва.
Згідно з інформаційною довідкою від 21.01.2025 № 408941435 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на згадуваній земельній ділянці розташований об'єкт нерухомого майна, а саме: нежитлова будівля літера "І" загальною площею 317,8 кв.м, нежитлова будівля літера "К" загальною площею 165,1 кв.м, нежитлова будівля літера "Л" загальною площею 24,1 кв.м та перебуває у приватній власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Норд" на підставі свідоцтва про право власності від 07.06.2007 (право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07 лютого 2013 року, номер запису про право власності: 226410).
Також судом встановлено, що відповідно до пп. 2.4 п. 2 договору оренди Земельної ділянки від 18.04.2023 № 240, на Земельній ділянці знаходиться нерухоме майно, а саме: нежитлова будівля, складові частини якої: нежитлова будівля літера "І" загальною площею 317,8 кв.м, нежитлова будівля літера "К" загальною площею 165,1 кв.м, нежитлова будівля літера "Л" загальною площею 24,1 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 14227580000, яке належить ТОВ "Норд".
З матеріалів справи вбачається та не заперечувалося самим відповідачем, що між сторонами до 18.04.2023 не укладалося жодних договорів оренди зазначеної земельної ділянки та не було зареєстровано відповідне право користування.
Отже, матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування (оренди) вказаною земельною ділянкою відповідачем у спірний період.
Крім того, у матеріалах справи відсутні докази існування на спірній земельній ділянці нерухомого майна, що перебуває у власності інших осіб.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що відповідач у спірний період користувався земельною ділянкою комунальної власності площею 0,1285 з кадастровим номером 8000000000:63:018:0010, вид цільового призначення якої: 03.10 для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку, на пр-т. Соборності, 19 у Дніпровському районі міста Києва.
Згідно із частинами 1-5 статті 791 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Відповідно земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, Верховним Судом у постановах від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19.
Отже, як вбачається з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 21.02.2023 №НВ-0000308732023, Земельна ділянка є сформованою та є об'єктом цивільних прав у розумінні ст. 791 ЗК України 31.01.2020.
Таким чином, спір у справі стосується сформованої земельної ділянки, що має конкретну площу, грошову оцінку.
Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку про те, що відповідач, здійснюючи фактичне користування земельною ділянкою комунальної форми власності площею 0,1285 з кадастровим номером 8000000000:63:018:0010, вид цільового призначення якої: 03.10 для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку, на пр-т. Соборності, 19 у Дніпровському районі міста Києва без оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, а відтак, без достатньої правової підстави, за рахунок власника цієї ділянки - територіальної громади міста Києва в особі позивача, фактично зберігв себе кошти, які мав сплатити за користування земельною ділянкою, а тому, відповідно до положень статті 1212 ЦК України, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки - територіальній громаді міста Києва в особі позивача.
Перевіряючи доводи позивача в частині розміру безпідставно збережених коштів, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про оцінку земель" нормативно-методичне регулювання оцінки земель здійснюється у відповідних нормативно-правових актах, що встановлюють порядок проведення оцінки земель, організації і виконання землеоціночних робіт, склад і зміст технічної документації та звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок, вимоги до них, порядок їх виконання.
Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель", нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності.
Згідно з абзацом 1 пункту 289.1 ПК України, для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов'язково (стаття 13 цього Закону); нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж на 5-7 років (стаття 18 Закону України "Про оцінку земель").
Згідно з положеннями частини 3 статті 23 цього Закону, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.
Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (частина 3 статті 21 Закону України "Про оренду землі").
Відповідно до частини другої статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель", дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї, а надання витягу з технічної документації є послугою компетентного органу (Держгеокадастру та його територіальних органів), який веде відповідний облік згідно з Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок №1051), про що зазначено в пункті 2 розділу III Порядку № 489.
Також суд зазначає, що земельне законодавство, й зокрема стаття 20 Закону України "Про оцінку земель", не містить обґрунтування обов'язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі. При цьому, витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі "реального часу", тобто на час звернення заявників, у зв'язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула. Подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 29.05.2020 у справі №922/2843/19, від 07.07.2020 у справі №922/3208/19.
Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі №920/739/17).
Відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 28.07.2021 № 6433/86-21 вартість земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:63:018:0010 становить - 5 714 666,42 грн.
Згідно з витягом із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 02.09.2022 № 3525/86-22 вартість земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:63:018:0010 становить - 6 286 133,07 грн.
Відповідно до витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 16.01.2023 № НВ-9901098622023 вартість земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:63:018:0010 становить - 7 229 156,60 грн.
З наведеного вбачається, що при розрахунку розміру безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою у спірний період позивачем правомірно застосовано нормативну грошову оцінку земельної ділянки на 2021 - 2023 роки у розмірі 5 714 666,42 грн, 6 286 133,07 грн та 7 229 156,60 грн відповідно.
Також суд зазначає, що ст. 20 Земельного кодексу України визначено порядок встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок.
При встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення.
Віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється щодо земельних ділянок, якими розпоряджаються Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, - за рішенням відповідного органу.
Як встановлено судом, рішенням позивача від 13.05.2021 № 1218/1259, вирішено передати Товариству з обмеженою відповідальністю "Норд" в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,1285 га (кадастровий номер 8000000000:63:018:0010) для будівництва та обслуговування адміністративно-складських будівель (код виду цільового призначення - 03.10 для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для підприємницької та іншої діяльності, пов'язаної з отриманням прибутку) на просп. Соборності, 19 у Дніпровському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва, у зв'язку із набуттям права власності на нерухоме майно (право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07 лютого 2013 року, номер запису про право власності: 226410).
Крім того, в пп. 2.1 п. 2 договору оренди земельної ділянки від 21.10.2021 № 801 визначено цільове призначення земельної ділянки - 03.10 для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку (для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-складських будівель).
При цьому суд вказує, що за умовами частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Окрім того, Верховний Суд неодноразово наголошував (з урахуванням конкретних обставин справи) на необхідності врахування поведінки учасників спору з точку зору з її відповідності принципу добросовісності.
Так, Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 зазначив, що добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується на давньоримській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно на них покладається.
Як вказувалося судом, 18.04.2023 між сторонами укладено договір оренди Земельної ділянки, відповідно до пп. 2.1 п. 2 якого, об'єктом оренди відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, рішення Київської міської ради від 13.05.2021 року за № 1218/1259 та цього договору с Земельна ділянка з наступними характеристиками: кадастровий номер - 8000000000:63:018:0010; місце розташування - просп. Соборності, 19 у ДНІПРОВСЬКОМУ РАЙОНІ м. КИЄВА; категорія земель - землі житлової та громадської забудови; цільове призначення земельної ділянки - 03.10 для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку (для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-складських будівель); розмір (площа) - 0,1285 га.
Вказаний договір виконується без зауважень відповідачем, доказів протилежного до матеріалів справи не надано.
Також, як встановлено судом, відповідач є власником нерухоме майно розташованого на Земельній ділянці, а саме: нежитлова будівля, складові частини якої: нежитлова будівля літера "І" загальною площею 317,8 кв.м, нежитлова будівля літера "К" загальною площею 165,1 кв.м, нежитлова будівля літера "Л" загальною площею 24,1 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 14227580000 на підставі свідоцтва про право власності від 07.06.2007 (право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07 лютого 2013 року, номер запису про право власності: 226410).
Однак, з 2007 року по дату пред'явлення позову Київською міською радою, відповідачем не надавалося жодних заперечень щодо Земельної ділянки та об'єктів розміщених на ній.
Крім того суд звертає увагу, що після укладення договору, відповідач не звертався до позивача з пропозиціями щодо укладення додаткових угод, у зв'язку з знаходженням на вказаній земельній ділянці охоронних зон.
Отже, поведінка відповідача суперечить добросовісності та чесній діловій практиці.
А відтак, доводи відповідача в цій частині судом відхиляються, як такі, що суперечать добросовісності, чесній діловій практиці та встановленим судом обставинам.
Крім наведеного, суд вказує наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11.03.2020 №211 установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин. Зазначеною постановою, зокрема, була передбачена заборона до 11 травня 2020 року роботу суб'єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення (з урахуванням винятків).
У зв'язку з наведеним Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" внесені зміни до відповідних законодавчих актів України, зокрема викладено пункт 524 підрозділу 10 Розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України в новій редакції, згідно з якою не нараховується та не сплачується за період з 1 березня по 31 березня 2020 року плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, та використовуються ними в господарській діяльності.
При цьому платники плати за землю (крім фізичних осіб), які відповідно до пункту 286.2 статті 286 цього Кодексу подали податкову декларацію, мають право подати уточнюючу податкову декларацію, в якій відобразити зміни податкового зобов'язання із сплати плати за землю за податковий період березень 2020 року.
З аналізу викладених положень податкового законодавства вбачається, що вони передбачають не лише звільнення від нарахування та сплати за період з 1 березня по 31 березня 2020 року орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, а й визначають механізм врегулювання правовідносин, пов'язаних з таким звільненням шляхом подання уточнень до податкової декларації.
Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.09.2021 у справі №911/3394/20, від 16.09.2021 у справі №922/3734/20 та від 13.10.2021 у справі №910/12687/20.
Отже, у період з 01.03.2020 по 31.03.2020 відповідач на законодавчій основі був звільнений від обов'язку сплачувати орендну плату за земельну ділянку комунальної форми власності.
Таким чином, позивачем неправомірно заявлено до стягнення безпідставно збережені кошти за період з 12.03.2020 по 31.03.2020.
В той же час, слід зазначити, що відповідно до абз. 1 пп. 69.14 п. 69 підрозділу "Інші перехідні положення" розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України за період з 01.03.2022 до 31.12.2022 не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної форми власності) за земельні ділянки, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - Перелік), визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку. Зазначений Перелік затверджено відповідним наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 року за № 1668/39004.
Зі змісту Переліку вбачається, що у період з 24.02.2022 по 30.04.2022 вся територія міста Києва визнана територією активних бойових дій.
Проте, з позовної заяви вбачається, що наведені положення, незважаючи на прямі посилання на них у здійсненому розрахунку, враховані позивачем не були, що призвело до заявлення спірної у даній справі суми грошових коштів, нарахованих у період, зокрема, з 01.03.2022 по 31.12.2022, в завищеному розмірі.
Крім того, відповідно до рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3704/3745 "Про бюджет міста Києва на 2022 рік" (зі змінами, внесеними, зокрема, рішенням Ради від 13.09.2022 року № 5449/5490) з 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року застосовується ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) в розмірі 0 відсотка.
Однак, позивачем не було враховано й вищенаведеного власного рішення, яким користувачі земельних ділянок комунальної власності фактично звільняються від сплати орендної плати у період з 01.03.2022 по 31.05.2022.
Крім цього, як було раніше зазначено судом, договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
Оскільки договір оренди було укладено та посвідчено приватним нотаріусом 18.04.2023 і право користування спірною земельною ділянкою було також зареєстровано в той же день, суд вважає неправомірним включення до періоду розрахунку останній день спірного періоду - 18.04.2023.
Отже, розглядаючи спір у межах позовних вимог, розмір безпідставно збережених коштів необхідно розраховувати за період з 01.04.2020 по 28.02.2022 та з 01.06.2022 по 17.04.2023 та який становить 842 330,54 грн, з яких:
1) з 01.04.2020 по 31.12.2020 - 214 690,34 грн;
2) з 01.01.2021 по 31.12.2021 -285 733,32 грн;
3) з 01.01.2022 по 28.02.2022 - 50 805,73 грн;
4) з 01.06.2022 по 31.12.2022 - 185 139,54 грн;
5) з 01.01.2023 по 17.04.2023 - 105 961,61 грн.
Крім того, слід зазначити що за даними Головного управління ДПС у місті Києві (лист від 20.12.2024 № 36800/5/26-15-04-15-05) відповідач подавав податкові декларації по платі за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) та не сплачував плату за землю з 31.01.2020 по 18.04.2023 до ДПІ у Дніпровському районі Головного управління ДПС у м. Києві.
Отже, з огляду на вищевикладене, сума, яка підлягає стягненню в межах даної позовної заяви складає 842 330,54 грн.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Норд" (02154, місто Київ, Русанівська Набережна, будинок, 8/1, квартира 172, ідентифікаційний код 21583253) на користь Київської міської ради (01001, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36, ідентифікаційний код 22883141) безпідставно збережені кошти у розмірі 842 330 (вісімсот сорок дві тисячі триста тридцять) грн 54 коп. та судовий збір у розмірі 10 108 (десять тисяч сто вісім) грн 17 коп.
3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Мандриченко