Справа № 629/5614/21
провадження № 1-кп/632/12/25
22 травня 2025 року місто Златопіль
Златопільський міськрайонний суд Харківської області у складі колегії суддів: головуючого - ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , захисників ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , представника потерпілого ОСОБА_18 - адвоката ОСОБА_19 , представника потерпілого ОСОБА_20 - адвоката ОСОБА_21 , розглядаючи у відкритому судовому засіданні в залі суду у режимі відеоконференції кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 , ОСОБА_22 , обвинувачених у вчиненні кримінальних правопорушень - злочинів, передбачених ч. 2, ч. 4 ст. 189 КК України, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України, ОСОБА_10 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України, -
У провадженні Златопільського міськрайонного суду Харківської області перебуває вказане вище кримінальне провадження.
20 травня 2025 року до суду надійшло клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , який спливає 12 червня 2025 року.
В обґрунтування клопотання прокурор зазначив, що ОСОБА_6 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів та особливо тяжкого злочину, передбачених ч. 2, ч. 4 ст. 189 КК України, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Також прокурор вказав, що злочини, у яких обвинувачується ОСОБА_6 , були вчинені ним як за попередньою змовою групою осіб, так і у складі організованої групи, з погрозою насильства над потерпілими та їх близькими родичами, пошкодження майна потерпілих та їх близьких родичів, що перебуває у їхньому віданні.
При цьому прокурор зазначив, що підставою для продовження строків цього запобіжного заходу відносно ОСОБА_6 , з урахуванням даних про його особу, є наявність ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України - переховування від суду; незаконного впливу на потерпілого та свідків; вчинення іншого кримінального правопорушення, які ґрунтуються на тому, що обвинувачений, усвідомлюючи тяжкість покарання, яке може бути йому призначене у разі визнання його винуватим, з метою уникнення кримінальної відповідальності може переховуватися від суду; впливати на потерпілого і свідків, які не допитані судом, та, оскільки докази не досліджені; вчинити інше кримінальне правопорушення з огляду на обставини та характер вчинених кримінальних протиправних дій, у яких він обвинувачується.
Також прокурор зазначив, що ОСОБА_6 , який є організатором вчинення кримінальних правопорушень, у тому числі у складі організованої групи, та який здійснював загальне керівництво іншими учасниками злочинного угрупування, раніше неодноразово судимий, у тому числі за вчинення кримінальних правопорушень проти власності - тяжких злочинів, серед яких за вимагання, порушив умови запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту із забороною залишати житло цілодобово - самовільно залишив місце свого мешкання, виїхав із міста Лозова Харківської області у місто Харків, де знаходився протягом тривалого часу.
Сукупність наведених даних характеризують ОСОБА_6 , у тому числі, як особу схильну до переховування.
На підставі викладеного прокурор вважає, що ризики, про які йдеться вище, з урахуванням даних про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , є реальними ї їх ступінь на даний час не зменшився.
Крім того, прокурор зазначив, що наведені ризики, та той факт, що обвинувачений схильний до переховування та має реальну можливість вільної зміни свого місця перебування (проживання), вказують на те, що застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не дасть можливості здійснювати дієвий контроль за його поведінкою, забезпечити виконання покладених на нього процесуальних обов'язків, не зменшить до прийнятного рівень наведених ризиків.
У судовому засіданні прокурор клопотання підтримав з наведених у ньому підстав та просив його задовольнити, оскільки вважає мету і підстави продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 законними і обґрунтованими.
Обвинувачений ОСОБА_6 проти задоволення клопотання прокурора заперечував.
Визнавши факт порушення умов запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, зазначив, що перебуваючи під домашнім арештом він не вчинив жодного кримінально-протиправного діяння, не переховувався від суду, хоча мав таку можливість.
Разом із цим ОСОБА_6 заявив, що він має постійне місце мешкання, міцні соціальні зв'язки - сім'ю, зокрема малолітню дитину, яка перебуває на його утриманні, тривалий час перебуває під вартою, що є достатнім для усвідомлення допущених ним порушень при дії попереднього запобіжного заходу.
Також ОСОБА_6 зазначив, що він має матір, яка має незадовільний стан здоров'я у зв'язку із чим потребує стороннього догляду.
Крім того обвинувачений вказав, що потерпілі ОСОБА_20 і ОСОБА_18 вже допитані судом, а потерпілий ОСОБА_23 подав заяву про розгляд кримінального провадження за його відсутності та про те, що жодних претензій він не має.
З огляду на викладене обвинувачений ОСОБА_6 просив змінити йому запобіжний захід на будь-який інший, не пов'язаний з триманням під вартою або визначити заставу.
Захисник ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_14 , проти задоволення клопотання прокурора також заперечувала.
У свою чергу захисник, в порядку ст. 201 КПК України, подала письмове клопотання про зміну запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_6 - на запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.
В обґрунтування клопотання захисник ОСОБА_14 зазначила, що:
- ОСОБА_6 тривалий час перебуває під вартою;
- при останньому продовженні запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 судом не належним чином було враховано, що ОСОБА_6 має постійне місце проживання, одружений, має на утриманні малолітню дитину;
- судом допитані потерпілі ОСОБА_20 і ОСОБА_18 , які просили про зміну запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 ;
- матір останнього має тяжке захворювання у зв'язку із чим тривалий час перебуває під наглядом лікарів та потребує допомоги сина - ОСОБА_6 ;
- обвинувачений не перешкоджав розгляду кримінального провадження, не переховувався від суду та органів досудового розслідування;
- ОСОБА_6 має незадовільний стан здоров'я, потребує хірургічного втручання.
Обвинувачений підтримав клопотання захисника.
Прокурор проти задоволення клопотання захисника заперечував.
Представник потерпілого ОСОБА_18 - адвокат ОСОБА_19 , з огляду на позицію потерпілого, вважає, що відносно обвинуваченого ОСОБА_6 має бути змінений запобіжний захід.
Представник потерпілого ОСОБА_20 - адвокат ОСОБА_21 , заперечуючи проти задоволення клопотання прокурора, зазначила, що воно носить суто формальний характер.
Ризики на які посилається прокурор жодними даними не підтверджені, у чому вони мали прояв в клопотанні не зазначено.
Потерпілий ОСОБА_20 вже допитаний судом, будь-який вплив на останнього не здійснювався, він не має претензій до обвинувачених, у тому числі й до ОСОБА_6 .
Отже, представник потерпілого ОСОБА_20 вважає, що клопотання прокурора задоволенню не підлягає.
Водночас представник потерпілого не заперечувала проти задоволення клопотання захисника.
Заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження в межах питань які вирішується, суд доходить наступного.
Так, ст. 201 КПК України передбачено, що обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.
До клопотання мають бути додані, окрім іншого, копії матеріалів, якими підозрюваний, обвинувачений обґрунтовує доводи клопотання.
Відповідно до ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Згідно із ч. 1 ст. 176 КПК України запобіжними заходами є: особисте зобов'язання, особиста порука, застава, домашній арешт, тримання під вартою.
При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою (ч. 3 ст. 176 КПК України).
Частинами 1, 2 ст. 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від суду; незаконно впливати на потерпілого і свідка; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Згідно зі ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; вік та стан здоров'я обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію обвинуваченого; майновий стан обвинуваченого; наявність судимостей у обвинуваченого; дотримання обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки.
У ч. 1 ст. 194 КПК України визначено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Разом із тим, відповідно до п. 9 Листа Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 03 березня 2022 року «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану», при розгляді клопотань органів досудового розслідування суд використовує всі наявні документи і матеріали, зокрема й судові рішення у формі, в якій їх внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (роздруківки з Реєстру).
Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу, суд може зважати на попередню оцінку окремих фактичних обставин, здійснену ним при вирішенні попередніх клопотань у цьому кримінальному провадженні на підставі відповідних матеріалів, і не здійснювати надмірного витребування матеріалів у сторін кримінального провадження.
Таким чином, враховуючи наведені вище роз'яснення, суд здійснює розгляд клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 на підставі всіх наявних матеріалів у кримінальному провадженні.
Згідно із ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як: до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений не виконав обов'язки, покладені на нього при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує; до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п'яти років, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину; до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років; до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
14 квітня 2021 року ОСОБА_6 був затриманий на підставі ст. 208 КПК України, за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України.
16 квітня 2021 року - під час досудового розслідування, щодо ОСОБА_6 був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Підставою для прийняття такого рішення слідчим суддею стала наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_6 кримінального правопорушення - особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України, яка підтверджувалася зібраними у кримінальному провадженні доказами, метою - запобігання ризикам, передбаченим пунктами 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме - переховуванню від органів досудового розслідування та/або суду; знищенню, схованню або спотворенню будь-якої із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконному впливу на потерпілих та свідків; перешкоджанню кримінальному провадженню іншим чином; вчиненню іншого кримінального правопорушення, продовженню кримінального правопорушення, у якому підозрюється зазначена особа.
Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 13 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_6 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою - до 11 грудня 2021 року, включно.
Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 01 грудня 2021 року, постановленою під час підготовчого судового засідання, з наведених вище підстав щодо ОСОБА_6 був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою - по 29 січня 2022 року, який у подальшому був неодноразово продовжений судом, востаннє до 15 грудня 2022 року.
Відповідно до ухвали Харківського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року зазначену ухвалу скасовано, відносно ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
При цьому суд апеляційної інстанції погодившись із існуванням ризиків, окрім інших, щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , передбачених пунктами 1, 3, 5 ст. 177 КПК України, а саме: переховування від суду, незаконного спливу на потерпілих і свідків, вчинення іншого кримінального правопорушення, зазначив, що вони зі спливом часу певною мірою зменшилися.
Отже, у період з 14 квітня 2021 року по 01 грудня 2022 року ОСОБА_6 перебував під вартою - один рік, сім місяців та сімнадцять днів.
В подальшому запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із забороною залишати житло цілодобово, застосований щодо ОСОБА_6 , був неодноразово продовжений згідно із ухвалами Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 08 грудня 2022 року, 01 лютого і 30 березня 2023 року. Востаннє по 30 травня 2023 року.
До 30 травня 2023 року відносно ОСОБА_6 були продовжені і певні обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.
Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 30 травня 2023 року обвинуваченому ОСОБА_6 було змінено запобіжний захід з цілодобового домашнього арешту на тримання під вартою, без визначення розміру застави, строком до 28 липня 2023 року, дію якого у подальшому було неодноразово продовжено судом - востаннє до 12 червня 2025 року.
Підставою для прийняття такого рішення стала наявність наступних обставин: негативна репутація обвинуваченого ОСОБА_6 , зокрема систематичне вчинення ним кримінальних протиправних дій у минулому; наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні ряду кримінальних правопорушень - тяжких злочинів та особливо тяжкого злочину, вчинених як за попередньою змовою групою осіб, так і у складі організованої групи; наявність ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України; свідоме порушення умов цілодобового домашнього арешту та обмежень, встановлених судом.
Таким чином, у період з 30 травня 2023 року по 22 травня 2025 року - день розгляду клопотань прокурора і захисника, та постановлення даної ухвали, ОСОБА_6 перебуває під вартою один рік, одинадцять місяців та двадцять два дні.
Отже, строк перебування ОСОБА_6 під вартою не є безперервним, а застосування до нього саме такого запобіжного заходу, є наслідком виключно його дій під час судового розгляду.
Разом із цим, у даному кримінальному провадженні ОСОБА_6 висунуто обвинувачення у вчиненні ряду кримінальних правопорушень проти власності - тяжких злочинів та особливо тяжкого злочину як за попередньою змовою групою осіб, так і у складі організованої групи, організатором яких він є - вимаганні, тобто вимозі передачі чужого майна з погрозою насильства над потерпілим та його близькими родичами, пошкодження майна потерпілого та його близьких родичів, що перебуває в їх віданні, вчинених повторно, за попередньою змовою групою осіб та вимаганні, тобто вимозі передачі чужого майна з погрозою насильства над потерпілим та його близькими родичами, пошкодження та знищення їхнього майна ( ОСОБА_6 - вчиненому повторно), що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах, у складі організованої групи.
Обвинувачений ОСОБА_6 , хоча й має постійне місце мешкання, малолітню дитину, яка перебуває на його утриманні та матір, був працевлаштований, однак будучі раніше засудженим за вчинення тяжких злочинів проти власності, через незначний проміжок часу після звільнення із місця позбавлення волі у зв'язку із заміною покарання на більш м'яке, йому знову було повідомлено про підозру у вчиненні аналогічних за видом кримінальних правопорушень.
При цьому, суд вважає, що у зв'язку із зміною сімейного стану ОСОБА_6 - розірвання шлюбу, згідно із рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 04 березня 2025 року - справа № 629/8006/24, суттєво зменшилась міцність соціальних зв'язків, які б могли забезпечити його належну процесуальну поведінку.
Проаналізувавши обвинувальний акт, окрім інших, щодо ОСОБА_6 , доданий до нього реєстр матеріалів досудового розслідування, ухвалу слідчого судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області про застосування щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ухвали Лозівського міськрайонного суду Харківської області та Первомайського міськрайонного суду Харківської області, постановлені у даній справі під час судового провадження при вирішені питань про продовження строку дії запобіжних заходів - у вигляді тримання під вартою та домашнього арешту щодо ОСОБА_6 , ухвалу суду про зміну запобіжного заходу, а також ухвали суду апеляційної інстанції, у тому числі про застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, суд дійшов висновку, що в цьому випадку дотримано стандарт доказування «обґрунтована підозра», який є найнижчим стандартом доказування у кримінальному процесі та не передбачає наявності достовірного знання про вчинення особою кримінального правопорушення, проте є достатнім для вирішення питання про продовження запобіжного заходу. При цьому суд також враховує стадію кримінального провадження (судовий розгляд), що передбачає доведення стороною обвинувачення вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 189, ч. 4 ст. 189 КК України за найвищим стандартом доказування «поза розумним сумнівом» у змагальному судовому процесі під час розгляду справи по суті.
Прокурор у поданому клопотанні зазначив, що відносно обвинуваченого ОСОБА_6 наразі продовжують існувати ризики встановлені під час досудового розслідування та судового розгляду, а саме: переховування від суду; незаконного впливу на потерпілого та свідків; вчинення іншого кримінального правопорушення.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Кримінальний процесуальний кодекс України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Як обов'язковий критерій застосування запобіжного заходу ризик кримінального провадження має прогностичний характер, його визначення у конкретний проміжок часу спрямоване на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому.
Безумовно, наявність заявлених ризиків має обґрунтовуватися. Однак, в переважній більшості випадків, враховуючи їх вірогідний характер, класичні категорії доказування, притаманні судовому процесу, при їх обґрунтуванні не застосовуються. При встановленні ризиків кримінального провадження суд застосовує стандарт достатності підстав вважати, що обвинувачений може вдатися до дій на шкоду кримінальному провадженню.
Оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, суд має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності поза процесуальних дій зазначеної особи.
Таким чином, суд погоджується із твердженням прокурора та вважає, що на даний час ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_6 від суду; ризик незаконного впливу обвинуваченим на потерпілого і свідків, та ризик вчинення ОСОБА_6 іншого кримінального правопорушення, є актуальними та достатньо високими.
До того ж суд вважає, що зазначені ризики навіть зі спливом певного проміжку часу, не зменшилися та продовжують існувати.
Так, злочини, передбачені ч. 2 ст. 189 КК України (два епізоди), ч. 4 ст. 189 КК України (один епізод), у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_6 , є тяжкими і особливо тяжким, відповідно, та передбачають призначення покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до семі років за ч. 2 ст. 189 КК України та на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна за ч. 4 ст. 189 КК України. Означене покарання в разі визнання ОСОБА_6 винуватим може бути призначене до реального відбування, що в сукупності з іншими обставинами може свідчити про існування мотивів та підстав для обвинуваченого переховуватися від суду. Співставлення можливих негативних наслідків для обвинуваченого у вигляді його можливого ув'язнення у майбутньому з можливим засудженням до покарання у виді позбавлення волі доводять, що цей ризик є достатньо високим. Така позиція відповідає практиці ЄСПЛ. Зокрема в рішенні від 26.06.2001 у справі «Ilijkov v. Bulgaria» (§ 80, заява № 33977/96) суд зазначив, що суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення проти заявника давав уповноваженим органам можливість обґрунтовано вважати, що такий початковий ризик був встановлений.
Разом із цим, не може залишатися поза увагою суду, і те, що Указом Президента України № 64/2022 на території України починаючи з 24 лютого 2022 року введено воєнний стан.
Відповідно до п. 8 роз'яснень, наданих Верховним Судом у листі від 03.03.2022 № 1/0/2-22 «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану», оцінюючи ризики, які обґрунтовують доцільність застосування запобіжних заходів загалом та тримання під вартою зокрема, суд керується всіма наявними матеріалами клопотання про застосування (продовження) запобіжного заходу. Водночас, як відповідний ризик суди мають ураховувати запровадження воєнного стану та збройну агресію.
Отже, суд зазначає, що ризик переховування в умовах воєнного стану, який діє в Україні, є досить вагомим.
Разом із тим на існування ризику переховування вказує і той факт, що обвинувачений ОСОБА_6 , який мав постійне місце мешкання та сім'ю, був працевлаштований, порушив умови запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту із забороною залишати житло цілодобово, зокрема самовільно виїхав із міста Лозова у місто Харків.
При цьому ті обставини на які посилається сторона захисту у своєму клопотанні, зокрема наявність у ОСОБА_6 постійного місця проживання та міцних соціальних зв'язків, які на даний час значною мірою зменшилися, не стримали його від дій наслідком яких стало порушення умов запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Проаналізувавши наведені вище обставини у їх сукупності, суд доходить висновку про те, що обвинувачений ОСОБА_6 перебуваючи на волі може залишити місце проживання та переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, як на території України, так і за її межами, а також не виконати його процесуальні рішення (ризик переховування).
Надаючи оцінку наявності ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, та його ступеню, суд враховує, що згідно із практикою ЄСПЛ, ризик незаконного впливу обвинувачених особисто на свідків (потерпілих) може бути визнано на початкових стадіях процесу.
При встановленні наявності ризику впливу на потерпілих та свідків, слід враховувати встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими і свідками у кримінальному провадженні, в тому числі й на стадії судового розгляду - надаються усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ст. ст. 352, 353 КПК України).
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України).
Водночас, суд враховуючи конкретні обставини даного кримінального провадження, доходить висновку, що факт направлення обвинувального акта (актів) до суду та призначення судового розгляду не зменшує ризик можливого незаконного впливу на потерпілого ОСОБА_23 та свідків у кримінальному провадженні, а навпаки збільшує вірогідність його настання внаслідок обізнаності обвинувачених з усіма наявними матеріалами кримінального провадження, у тому числі, протоколами допитів потерпілого і свідків з наданими показаннями та наближенням стадії допиту потерпілого і свідків.
За таких обставин ризик впливу на потерпілого та свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від потерпілого і свідків та дослідження їх судом.
Враховуючи обсяг висунутого обвинувачення, ступінь тяжкості та характер кримінальних правопорушень, те, що один із потерпілих, який згідно із обвинувальним актом був безпосереднім учасником подій вчинення злочину щодо нього, судом не допитаний, як і не допитані свідки у даному кримінальному провадженні, суд доходить висновку, що ризик прийняття обвинуваченим ОСОБА_6 спроб незаконного впливу на потерпілого ОСОБА_23 та свідків, з метою переконання або змушення останніх надати покази у вигідному для нього аспекті, є реальним, не дивлячись на те, що судом допитані потерпілі ОСОБА_20 і ОСОБА_18 .
При цьому суд зазначає, що факт допиту потерпілих ОСОБА_20 і ОСОБА_18 під час судового розгляду хоча і зменшує рівень зазначеного ризику, однак оскільки інший потерпілий та свідки судом не допитані, даний ризик є достатньо високим.
Суд не приймає до уваги доводи сторони захисту про те, що обвинувачений ОСОБА_23 не бажає приймати участь у судовому засіданні, оскільки допит і показання останнього включені до обсягу доказів, що підлягають дослідженню.
Окрім того, при встановлені зазначеного ризику суд не приймає до уваги доводи сторони захисту про те, що потерпілий ОСОБА_23 звернувся до суду із заявою згідно із якою вважає, що обвинувачений ОСОБА_6 не становить загрозу йому та його родині, оскільки ці доводи потерпілого ОСОБА_23 безпосередньо судом не перевірені, що можливо здійснити шляхом допиту останнього, та не виключають незаконний вплив на потерпілого.
Проаналізувавши наявні дані, що характеризують обвинуваченого, його соціальні зв'язки, репутацію та майновий стан, в сукупності з обставинами інкримінованих йому кримінальних правопорушень, у яких він, згідно із висунутим обвинуваченням, виступає організатором, враховуючи те, що ОСОБА_6 раніше був неодноразово засуджений, зокрема: 03 квітня 2013 року Лозівським міськрайонним судом Харківської області за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком три роки; 19 лютого 2018 року Близнюківським районним судом Харківської області за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 189, ч. 3 ст. 189, ст. ст. 70, 71 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк сім років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, тобто за вчинення тяжких злочинів - тяжкого насильницького злочину проти здоров'я особи та тяжких злочинів проти власності, які у всіх випадках були вчинені за попередньою змовою групою осіб, у тому числі і за вимагання, з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, а також поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, обвинувачується у вчиненні вимагань з погрозою насильства над потерпілими та їх близькими родичами, пошкодження майна потерпілих та їх близьких родичів, що перебуває в їх віданні, вчинених повторно, за попередньою змовою групою осіб та вимаганні, тобто вимозі передачі чужого майна з погрозою насильства над потерпілим та його близькими родичами, пошкодження та знищення їхнього майна, вчиненому повторно, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах, у складі організованої групи під час відбування покарання у виді виправних робіт, суд доходить висновку, що наведені обставини, з урахуванням даних про особу обвинуваченого, який веде кримінально-протиправний спосіб життя, об'єктивно вказують на наявність ризику продовження ОСОБА_6 кримінально-протиправної діяльності та вчинення ним інших кримінальних правопорушень, тобто на наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, який є достатньо високим і навіть зі сплином часу не зменшився.
Отже, наведені вище обставини свідчать про наявність ризиків того, що обвинувачений ОСОБА_6 може переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілого та свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Разом із цим з наведених вище підстав, у тому числі обсягу висунутого обвинувачення, даних про особу ОСОБА_6 , його спосіб життя та репутацію, суд доходить висновку про те, що ступінь встановлених відносно нього ризиків є достатньо високим.
Судом також враховано наявність обставин, які відповідно до вимог ст. 178 КПК України, повинні враховуватись при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, зокрема, вік та стан здоров'я обвинуваченого, його репутацію, наявність судимостей, майновий стан, міцність соціальних зв'язків, наявність утриманців.
Враховуючи викладене, існування та вагомість доведених прокурором ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, характеристику кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_6 , його репутацію, те, що обвинувачений раніше не дотримався умов такого запобіжного заходу, як цілодобовий домашній арешт, суд доходить висновку, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_6 , та саме тільки такий запобіжний захід зможе запобігти цим ризикам, оскільки вони продовжують існувати і на даний час, а ступінь їх не зменшився.
За таких обставин суд доходить висновку про доцільність продовження строку дії застосованого щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів.
Щодо можливості запобігання наявним ризикам шляхом застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 інших запобіжних заходів, то суд з урахуванням даних, які характеризують ОСОБА_6 , тяжкості злочинів, у вчиненні яких він обвинувачується, стану здоров'я, щодо якого на даний час у розпорядженні суду відсутні об'єктивні медичні дані про неможливість перебування вказаної особи під вартою, вчинених ним дій під час судового розгляду, вважає недостатнім застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання наявним ризикам, ступінь яких щодо зазначеної особи суттєво не зменшився.
При цьому обставини, на які посилаються захисник у своєму клопотанні та обвинувачений у даному конкретному випадку, не є тими стримуючими факторами, які свідчать про те, що обвинуваченим не будуть чинитися перешкоди відправленню правосуддя, вчинятися кримінально-протиправні діяння, та недостатньо свідчать про належне виконання обвинуваченим його процесуальних обов'язків, у разі обрання щодо нього більш м'яких запобіжних заходів, у тому числі особистого зобов'язання.
З огляду на сукупність наявних на даний час відомостей щодо особи обвинуваченого ОСОБА_6 , суд доходить висновку, що на даному етапі судового провадження жодний інший вид запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не зможе забезпечити його належну процесуальну поведінку.
Крім того, згідно із сформованою практикою ЄСПЛ, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого.
Визначення таких прав, як підкреслює ЄСПЛ, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства (справа «Летельє проти Франції»).
При цьому, відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Враховуючи фактичні обставини кримінального провадження, зокрема обвинувачення у вчиненні злочинів на території Харківської області як за попередньою змовою групою осіб, так і у складі організованої групи, організатором та керівником якої є ОСОБА_6 , вид і розмір об'єктів посягання - майнові права та майно в особливо великому розмірі, дані про потерпілих, у тому числі про види їх діяльності, висвітлення подій даного кримінального провадження у засобах масової інформації, на думку суду, у цій справі наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілих.
У той же час, суд не погоджується з доводами сторони захисту про необхідність зміни запобіжного заходу через незадовільний стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_6 , оскільки суду не надано нових достатніх доказів про суттєве погіршення стану його здоров'я, що унеможливлює його перебування в умовах слідчого ізолятора, а також, що він позбавлений можливості отримувати належну медичну допомогу, перебуваючи під вартою, у зв'язку з чим відносно нього потрібно застосувати більш м'який запобіжний захід.
Таким чином, при розгляді клопотання захисника про зміну запобіжного заходу судом не було встановлено достатніх та необхідних обставин, які б вказували на можливість зміни обвинуваченому запобіжного заходу з цієї підстави.
Однак, дослідивши доводи клопотання захисника, в якому вона зазначає про незадовільний стан здоров'я ОСОБА_6 та необхідність лікування останнього із застосуванням оперативного втручання, суд доходить висновку про наступне.
Статтею 49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод покладає на державу обов'язок захищати фізичне здоров'я осіб, позбавлених волі.
Положеннями ст. 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» та ст. ст. 6, 39 Основ законодавства України про охорону здоров'я, передбачено, що особи, узяті під варту, мають право на надання їм медичної допомоги.
Наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України від 10 лютого 2012 р. № 239/5/104 затверджено порядок взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, який дозволяє проведення медичного огляду обвинувачених.
Пунктом 2.3 зазначеного Порядку передбачено, що медичне обстеження осіб, узятих під варту, здійснюється у разі їх звернення зі скаргою на стан здоров'я за ініціативою лікаря медичної частини СІЗО або адміністрації СІЗО.
Під час медичного обстеження особи, узятої під варту, з метою встановлення діагнозу лікар медичної частини СІЗО використовує дані анамнезу, медичної документації, яка долучена до особової справи, результати огляду, дані лабораторних, рентгенологічних і функціональних методів дослідження. За необхідності керівництво СІЗО подає запит до закладу охорони здоров'я, який надавав медичну допомогу особі, узятій під варту, щодо результатів диспансерного, амбулаторного, стаціонарного нагляду або лікування.
У випадках, коли лікарі медичної частини СІЗО не можуть самостійно встановити діагноз, начальник медичної частини СІЗО подає запит до керівництва СІЗО щодо направлення хворого на лікування до обраного закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку або залучення відповідного лікаря-фахівця закладу охорони здоров'я.
Керівництво СІЗО забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Поряд із цим, відповідно до п. 2.6 зазначеного Порядку, особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. У разі звернення особи, узятої під варту, до лікаря медичної частини СІЗО з проханням про допуск обраного лікаря-фахівця лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан її здоров'я та запит до керівництва СІЗО.
Керівництво СІЗО забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.
Пунктом 2.7 Порядку передбачено, що у разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Про необхідність проведення обстеження, яке потребує вивезення особи, узятої під варту, до закладу охорони здоров'я, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан її здоров'я та запит до керівництва СІЗО.
Керівництво СІЗО забезпечує своєчасне направлення особи, узятої під варту, на обстеження до обраного лікарем медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Зазначені вище норми вказують на те, що уповноважені особи СІЗО, лікар медичної частини та керівництво, зобов'язані на прохання особи, яка утримується під вартою, обстежити її та надавати належну медичну допомогу, а в разі неможливості вчинити ці дії, самостійно, у межах СІЗО, організувати обстеження особи узятої під варту, згідно зазначеного судом Порядку.
Разом із цим суд зазначає, що в обґрунтування клопотання захисник надала суду дані про проходження ОСОБА_6 лікування у Комунальному некомерційному підприємстві «Лозівське територіальне медичне об'єднання» у період часу з 23 лютого по 06 березня 2023 року, консультативний висновок лікаря - хірурга КНП «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова» ХМР від 17 жовтня 2023 року щодо стану здоров'я ОСОБА_6 , необхідності додаткового обстеження та лікування в багатопрофільній спеціалізованій лікарні та медичну карту стаціонарного хворого про проходження ОСОБА_6 лікування у період з 31 жовтня по 03 листопада 2023 року. Вказані обставини не є новими у розумінні ст. 201 КПК України та були відомі стороні захисту як під час розгляду клопотання про зміну запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_6 - у першому випадку, продовженні строку тримання під вартою, так і при розгляді скарг на зазначені рішення судом апеляційної інстанції, тому відхиляються судом.
Окрім того, захисником суду надана довідка про те, що ОСОБА_24 - мати ОСОБА_25 , у період часу з 16 по 26 квітня 2025 року проходила лікування в денному стаціонарі КНП «Лозівське ТМО» та продовжує хворіти.
Однак, надані стороною захисту документи не містять відомостей про те, що вказана особа через свій незадовільний стан здоров'я потребує постійного догляду, а отже не можуть бути підставою для зміни запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_6 .
На підставі викладеного, враховуючи в сукупності зазначені вище ризики, які, на думку суду, є досить вагомими і достатніми для застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд доходить висновку, що клопотання захисника ОСОБА_14 про зміну запобіжного заходу - задоволенню не підлягає.
Враховуючи положення п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України, а також обставини кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачуються ОСОБА_6 , даних про його особу, суд вважає за необхідне не визначати обвинуваченому розмір застави в межах застосованого щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 177, 178, 181, 183, 194, 201, 331, 369 КПК України, -
Клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 - задовольнити.
Продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на шістдесят днів, тобто по 20 липня 2025 року, включно, без визначення застави.
У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_26 про зміну запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , на особисте зобов'язання, - відмовити.
Копію ухвали вручити обвинуваченому, його захиснику та прокурору негайно після її оголошення та направити начальнику Державної установи «Харківський слідчий ізолятор».
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Головуючий ОСОБА_1
Суддя ОСОБА_2
Суддя ОСОБА_3