Справа № 761/46894/24 Провадження № 2/358/413/25
23 травня 2025 року м. Богуслав
Богуславський районний суд Київськї області у складі головуючого судді Лебединець Г.С., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
14.12.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг» звернулося до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 15 375, 00 грн, судових витрат - 2 422,40 грн. та витрат на правову допомогу - 6000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначили, що 16.03.2020 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №1070647, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» надало, а відповідач отримав в кредит грошові кошти на картковий рахунок в сумі 5 000,00 грн, які відповідач зобов'язався вчасно повернути та сплатити відсотки за користування коштами у строки і на умовах, передбачених цим договором. 09.10.2020 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу № 03/10. 24.01.2022 між ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Пінг-Понг» укладено договір факторингу № 1/15. Відповідно до договору факторингу № 1/15 ТОВ «Фінансова компанія «Пінг-Понг» набуло право грошової вимоги до відповідача в розмірі 15 375, 00 гривень.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Києва Саадулаєва А.І. від 23.12.2024, матеріали вказаної справи направлено за підсудністю до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.
31.01.2025 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, головуючим суддею визначено суддю Цуранова А.Ю.
Ухвалою судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Цуранова А.Ю. від 04.02.2025, матеріали вказаної справи направлено за підсудністю до Богуславського районного суду Київської області, які надійшли до суду 04.03.2025.
04.03.2025 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею визначено суддю Лебединець Г.С.
Ухвалою судді Богуславського районного суду Київської області Лебединець Г.С. від 13.03.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
28.03.2025 відповідач позов не визнала, надала відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позову в частині розміру нарахованих процентів за користування кредитними коштами та щодо стягнення комісії. В обґрунтування позиції зазначила, що згідно договору про споживчий кредит №1070647 та Анкети-заяви на кредит №1070647 від 16.03.2020 проценти за користування кредитом становлять 1 875,00 грн., нараховуються в межах строку договору - 15 діб, отже частина заборгованості нарахована позивачем утворилася поза межами кредитного договору між сторонами, та за межами узгоджених процентів між сторонами, а тому вимога про стягнення 9 375,00 грн процентів за користування кредитом є необґрунтованою. З розрахунку заборгованості слідує, що відповідачу була нарахована комісія у розмірі 1 000,00 грн. При цьому, в кредитному договорі не зазначено, за які саме послуги відповідачу встановлена комісія (за отримання, обслуговування, чи повернення кредиту), порядок її нарахування та розмір. За таких обставин, пункти кредитного договору про сплату комісії за надання кредитних коштів відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України "Про споживче кредитування" є нікчемними.
01.04.2025 через систему «Електронний суд» представник позивача надав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що підписана відповідачем анкета-заява є підтвердженням укладання договору. При її підписанні відповідач підтвердила, що ознайомлена з усіма частинами договору. Відповідачем було вказано номер телефону НОМЕР_1 у кредитному договорі № 1070647 від 16.03.2020, що є його особистим контактним номером, а також цей номер було підтверджено відповідачем у відзиві на позовну заяву. При цьому, звертають увагу, що кредитний договір не визнаний недійсним чи/або неукладеним у встановленому законом порядку, тобто презумпція правомірності правочину, передбачена ст. 204 ЦК України, не спростована. Щодо доводів відповідача, що проведені позивачем розрахунки заборгованості за кредитним договором не відповідають вимогам закону зазначають наступне. Пунктом 2.2.3 кредитного договору визначено, що у разі порушення строків повернення кредиту відсотки продовжують нараховуватися за базовою ставкою відповідно до п. 1.6 договору протягом 60 днів. Вважає також обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення комісії, оскільки відповідач була ознайомлена з умовами договору. Сторони домовились, що якщо позичальник всупереч умовам цього договору продовжує користуватись кредитом після спливу терміну (дати) повернення кредиту, проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою п. 1.6 договору в період прострочення позичальника нараховуються за вибором позикодавця в якості процентів за користування кредитом або в якості процентів передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів передбачених ст. 625 ЦК України, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п. 1.6 договору. Отже, на відміну від продовження (пролонгації) строку кредитування на пільгових умовах, продовження строку кредитування на стандартних (базових) умовах з процентною ставкою 2,50% не передбачало вчинення від позичальника певних дій, окрім як самого факту продовження користування кредитними коштами. Оскільки позичальник свої зобов'язання жодному з кредиторів належним чином не виконав, у зв'язку з чим за кредитним договором виникла заборгованість в загальному розмірі 15 375,00 грн, в тому числі: заборгованість за кредитом у розмірі 5 000 грн., заборгованість за процентами в розмірі 9375,00 грн, заборгованість за комісією в розмірі 1 000 грн. Просить позов задовольнити в повному обсязі.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 16.03.2020 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 був укладений договір про споживчий кредит №1070647 (індивідуальна частина), згідно з умовами якого кредитодавець зобов'язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений п.1.3. договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п.1.2. Договору, а позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі плата) у встановлений п.1.4. договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Сума (загальний розмір) кредиту становить 5 000, 00 грн. Кредит надається строком на 30 днів з 16.03.2020 (строк кредитування), що підтверджується договором про споживчий кредит №1070647 від 16.03.2020 з додатками та анкетою-заявою на кредит №1070647 від 16.03.2020.
Договір про споживчий кредит укладено з відповідачем у електронній формі відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію» та підписаний шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що підтверджено анкетою-заявою на кредит №1070647 від 16.03.2020.
До матеріалів справи позивачем надано копію Договору про споживчий кредит №1070647 (індивідуальна частина), Графік платежі (додаток №1), Паспорт споживчого кредиту (додаток № 2).
За умовами цього договору позичальник ОСОБА_1 отримала кредит у сумі 5 000, 00 грн. строком на 15 календарних днів, з остаточною датою повернення кредиту 31.03.2020, зі сплатою відсотків 1875,00 грн., які нараховуються за ставкою 2,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, зі сплатою комісії в сумі 1 000,00 грн, яка нараховується за ставкою 20,00 відсотків від суми кредиту одноразово. Тип процентної ставки за цим договором: фіксована.
Стандартна (базова) процента ставка за користування кредитом становить 2,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. (п.1.5.2, 1.6 договору).
Аналогічна інформація міститься в анкеті-заяві на кредит №1070647 від 16.03.2020, де серед іншого, також вказані надані позичальником згода, процес оформлення та розгляду заяви про надання кредиту, прийняті рішення по заяві та погоджені умови кредитування.
Пунктами 2.3, 2.3.1, 2.3.1.1, 2.3.1.2 передбачено пролонгацію договору кредиту. Строк пролонгації встановлено 60 днів.
Пунктом 2.4 визначено умови повернення кредиту.
ТОВ «Мілоан» виконав умови договору про споживчий кредит та перерахував шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної картки відповідача кошти в розмірі 5 000,00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 16670104 від 16.03.2020.
Факт укладання кредитного договору та перерахунку кредитних коштів на картковий рахунок, відповідачем не оспорюється та визнається.
Згідно відомостей ТОВ «Мілоан» про щоденні нарахування та погашення за період з 16.03.2020 року по 30.05.2020 включно заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 16670104 від 16.03.2020 становить 15 375 грн. 00 коп. і складається із: 5 000 грн. 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 9 375 грн. 00 коп. - заборгованість по процентам, 1 000 грн. 00 коп. заборгованість по комісії.
Із наведеного розрахунку ТОВ «Мілоан» вбачається, що нарахування процентів за користування кредитом відбувалися відповідно до умов договору, а саме починаючи з 16.03.2020 відсотки нараховувалися на підставі п. 1.5.2 Договору, в сумі 125, 00 грн., починаючи з 0.04.2020 - до 30.05.2020 на підставі п. 1.6 Договору, в сумі 125,00 грн. за кожен день користування кредитом (на умовах пролонгації).
09.10.2020 згідно умов Договору відступлення прав вимоги № 03/10 (далі Договір відступлення прав вимоги), ТОВ «МІЛОАН» відступлено право вимоги за Кредитним договором № 11908117 від 26.02.2020 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (далі ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС»), а відповідно ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло права вимоги до відповідача.
24.01.2022 між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг» (далі ТОВ «ФК «Пінг-Понг» чи/або позивач) укладено Договір факторингу №1/15 (далі Договір факторингу), у відповідності до умов якого та згідно Додатку № 1 до Договору факторингу, набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Договором про споживчий кредит № 16670104 від 16.03.2020.
Згідно додатку № 1 до Договору факторингу сума боргу перед ТОВ «ФК «Пінг-Понг» є обґрунтованою та документально підтвердженою та становить 15 375, 00 грн. 00 коп., із яких: - заборгованість за тілом кредиту становить 5 000 грн. 00 коп.; - заборгованість за відсотками становить 9375 грн. 00 коп.; - заборгованість за комісією становить 1 000 грн. 00 коп.; - заборгованість за пенею становить 0 грн.
02.09.2024 року позивачем на адресу відповідача було направлено досудову вимогу про сплату боргу в сумі 15 375, 00 гривень, проте остання залишилась без задоволення.
Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, ч.1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України).
Пунктом 1 ч. 1 статті 512 ЦК України передбаченого, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), при цьому, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
З представленого позивачем розрахунку вбачається, що заборгованість відповідача за кредитним договором складається з простроченого тіла кредиту 5000 грн., відсотків 9375,00 грн., нарахованих згідно п.1.5.2 договору за період з 16.03.2020 по 31.03.2020 (15 днів) та згідно п.1.6 договору за період з 01.04.2020 по 30.05.2020 (60 днів), та комісії в сумі 1000, 00 грн., а всього на загальну суму 15 375, 00 грн.
Можливість нарахування та стягнення процентів (плати за користування кредитом) після закінчення строку кредитування передбачено пунктами 2.2.3 та 2.3.1.2 кредитного договору, відповідно до яких строк кредитування у разі продовження позичальником користування кредитом може бути продовжено на строк 60 днів.
Зокрема, згідно з п. 2.3.1.2 договору, позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється за кількістю днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту).
Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) процентною ставкою, наведеною в п. 1.6 договору.
У випадку, якщо позичальник протягом періоду, на який продовжено строк кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, які дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.
А тому, доводи відповідача про безпідставне нарахування процентів за користування кредитом після закінчення строку кредитування є помилковими.
Такі висновки суду узгоджуються з позицією, викладеною Верховним Судом від 08 серпня 2022 року у справі №234/7298/20.
Щодо тверджень відповідача про неправомірне включення до кредитного договору умов про комісію та їх врахування у загальну заборгованість відповідача, суд звертає увагу на наступне.
За загальним правилом, передбаченим ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами 2, 3 ст. 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені ст. 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
В розрізі з наведеним, суд зазначає, що суду не надано доказів визнання недійсним в цілому чи певних частин договору про надання кредиту укладеного 16.03.2020 між сторонами, відтак він є чинним та дійсним.
Відповідно абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Згідно ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
У частинах 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» вказано, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Відповідно пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10 травня 2007 року за № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача, тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Проте, 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції : «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультра активну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунковокасове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Відповідно пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит,-щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно додатку 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією Великої палати Верховного суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, які в силу вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України є обов'язковими для застосування судами у подібних правовідносинах.
Відтак доводи відповідача в цій частині є безпідставними.
Таким чином, неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасного повернення заборгованості за кредитним договором порушує право позивача на своєчасне отримання плати за надані послуги.
Оскільки відповідач припинив виконання зобов'язань в односторонньому порядку, що потягло в цілому невиконання умов кредитного договору, то позивач має всі правові підстави вимагати стягнення заборгованості в судовому порядку.
Невизнання відповідачем позову та заперечення, щодо обґрунтованості позовних вимог суд розцінює, як спосіб захисту власних інтересів, оскільки заперечення відповідача подані ним у відзиві на позов спростовані поданою позивачем відповіддю на відзив та матеріалами справи.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши надані докази у їх сукупності, врахувавши те, що відповідач не виконує належним чином взяті на себе зобов'язання за вищезазначеним договором, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та такі, що підлягають задоволенню у повному обсязі. З відповідача слід стягнути на користь позивача заборгованість за кредитним договором у сумі 15 375,00 грн.
Питання розподілу судових витрат суд вирішує в порядку визначному ст.141 ЦПК України.
Щодо вимог позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн, на підтвердження яких позивачем були надані: договір про надання професійної правової допомоги № 43657029 від 07.08.2024, Акт від 11.11.2024 про підтвердження акту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг), Детальний опис робіт до договору про надання професійної правової допомоги № 43657029 від 07.08.2024, суд зазначає наступне.
За змістом статті 134 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт. Саме сторона, яка зацікавлена у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, повинна вжити необхідних заходів для їх стягнення з іншої сторони. Водночас інша сторона має право висловлювати заперечення проти таких вимог, що виключає можливість ініціативи суду щодо відшкодування витрат без відповідних дій з боку зацікавленої сторони. На це вказав Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 13 березня 2025 року по справі №275/150/22.
Суд, керуючись принципами диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи.
Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин 5, 6 ст. 137 ЦПК, за змістом яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Оскільки позивачем в передбаченому ЦПК України порядку надано належні та допустимі докази на підтвердження понесення ним витрат на правову допомогу у розмірі 6000,00 гривень, а відповідачем не заявлено клопотання про зменшення витрат на правову допомогу, суд прийшов до висновку, що з відповідача на користь ТОВ «ФК «Пінг-Понг» підлягають до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 гривень.
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 422,40 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76, 78, 81, 141, 259, 263-265, 280-289 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг» (код ЄДРПОУ - 43657029) заборгованість за кредитним договором №1070647 від 16.03.2020 у розмірі 15 375 (п'ятнадцять тисяч триста сімдесят п'ять) грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг» (код ЄДРПОУ - 43657029) судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг» (код ЄДРПОУ - 43657029), суму витрат, понесених позивачем на правову допомогу в розмірі 6 000 (шість тисяч) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Головуючий: суддя Г. С. Лебединець