Справа № 953/4252/24
(2/199/1323/25)
Іменем України
20.05.2025 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпра
у складі головуючого - судді Авраменка А.М.,
при секретарі судового засідання - Циганок К.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
До Київського районного суду м. Харкова звернуся позивач через свого представника із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що 24 грудня 2022 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем було укладено в електронній формі кредитний договір №773545632, за умовами якого відповідач отримав кредит в розмірі 20000 гривень строком на 29 днів, зобов'язавшись повернути кредит в порядку, строки та на умовах, визначених цим електронним кредитним договором. В подальшому на підставі договорів факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, №20102022 від 20 жовтня 2022 року позивач набув прав вимоги до відповідача, як боржника, за вищевказаним електронним кредитним договором. Посилаючись на те, що відповідач свої кредитні зобов'язання не виконав належним чином, внаслідок чого у нього утворилась кредитна заборгованість станом на 06 березня 2023 року в загальному розмірі 70978 гривень, з яких: 20000 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 50978 гривень - заборгованість за процентами за користування кредитом, позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому просив стягнути з відповідача вказану заборгованість.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 21 травня 2024 року позовну заяву передано за пісдуністю до Добропільського міськрайонного суду Донецької області.
Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 30 липня 2024 року відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження.
На підставі рішення Вищої ради правосуддя від 24 вересня 2024 року №2797/0/15-24 про зміну територіальної підсудності Добропільського міськрайонного суду Донецької області до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська надійшли вищевказані матеріали цивільної справи та 12 грудня 2024 року здійснено автоматизований розподіл цієї цивільної справи, яку у відповідності до ст.ст.14, 33, 34 ЦПК України передано для розгляду судді Авраменко А.М.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2024 року цивільну справу прийнято до провадження та вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
В судове засідання позивач повторно не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, у своїх заявах по суті справи виклав клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача.
Відповідач в судове засідання повторно не заявився, натомість подав суду відзив на позов, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на відсутність ліценції у кредитодавця на видачу кредиту, неподання доказів видачі відповідачу кредитних коштів, зокрема первинних бухгалтерських документів, таких як меморіальних ордер тощо. Послався відповідач і на пропуск позивачем строків позовної давності при зверненні до суду із даним позовом.
Представником позивача подано суду відповідь на відзив, в якому сторона позивача просила суду задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, розглянути справу за відсутності представника позивача, вказуючи на дотримання строків позовної давності з огляду на їх зупинення на час дії карантину та воєнного стану в Україні. Також представник позивача послався на наявність у кредитодавця ліцензії, подання позивачем суду всіх документів, отриманих за наслідками укладення договору факторингу з попереднім кредитодавцем, нездійснення позивачем жодних донарахувань до боргу відповідача при заміні кредитора у правовідносинах, наявність платіжного доручення на підтвердження перерахування коштів позичальнику.
Відповідачем подано суду ще один відзив, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на відсутність доказів отримання позичальником кредитних коштів, відсутність оригіналу кредитного договору, відсутність ліцензії на видачу кредитів фізичним особам, відсутність меморіального ордеру, недодержання строків позовної давності. При цьому відповідач також у відзиві просив суд стягнути з позивача моральну шкоду, кратну співвідношенню мінімальному розміру заробітної плати в розмірі 8000 гривень, а також поштові витрати в розмірі 1500 гривень.
В свою чергу стороною позивача подано суду також ще одну відповідь на відзив, в якій представник позивача просив суд задовольнити позов в повному обсязі, здійснити розгляд справи за відсутності представника позивача, відзив на позов не брати до уваги, а також послався на укладення між кредитодавцем та позивачем кредитного договору в належній - електронній формі, узгодження сторонами всіх умова кредитного договору, неподання відповідачем доказів неотримання ним кредитних коштів. Крім того представник позивача послався на те, що кредитний договір, а також жоден договір факторингу, які регулюють спірні правовідносини сторін, недійсними не визнавались, строки позовної давності дотримано.
За таких обставин, керуючись положеннями ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести судове засіданні та здійснити розгляд справи по суті за відсутності сторін, а також без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису у відповідності до положень ст.247 ч.2 ЦПК України.
Дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.
Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 24 грудня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», як кредитодавцем, та відповідачем, як позичальником, було укладено в електронній формі кредитний договір №773545632. З боку відповідача договір підписано за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. За умовами вказаного кредитного договору відповідач отримав кредит в розмірі 20000 гривень строком на 29 днів, зобов'язавшись його повернути кредит до 22 січня 2021 року згідно графіку, сплативши 1,7% на день від суми кредиту за користування кредитом, а також інші обов'язкові платежі. Викладене підтверджується копією означеного договору з додатком, копією платіжного доручення.
28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», як клієнтом, та ТОВ «Таліон Плюс», як фактором, укладено договір факторингу №28/1118-01, за умовами якого з урахуванням на додаткову угоду №26 від 31 грудня 2020 року, а також копії витягу з реєстру прав вимоги №122 фактор набув належних клієнтові прав вимоги, зокрема до відповідача за кредитним договором №773545632 від 24 грудня 2020 року на суму заборгованості в загальному розмірі 44644 гривень, з яких: 20000 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 24644 гривень - заборгованість за процентами за користування кредитом. Наведені обставини підтверджуються копіями договору факторингу, витягу з реєстру прав вимоги, копією розрахунку заборгованості.
20 жовтня 2022 року між ТОВ «Таліон Плюс», як клієнтом, та позивачем, як фактором, укладено договір факторингу №20102022, за умовами якого з урахуванням на копію витягу з реєстру прав вимоги №2 позивач набув належних клієнтові прав вимоги, зокрема до відповідача за кредитним договором №773545632 від 24 грудня 2020 року на суму заборгованості в загальному розмірі вже 70978 гривень, з яких: 20000 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 50978 гривень - заборгованість за процентами за користування кредитом. Наведені обставини підтверджуються копіями договору факторингу, витягу з реєстру прав вимоги, розрахунку заборгованості.
Із матеріалів справи встановлено, що кредитодавець свої договірні зобов'язання виконав в повному обсязі. В той же час, відповідач не виконав належним чином взяті на себе договірні зобов'язання із своєчасного повернення кредиту, внаслідок чого у нього перед кредитодавцем утворилась заборгованість, яку нараховано відповідачу станом на 06 березня 2023 року в загальному розмірі 70978 гривень, з яких: 20000 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 50978 гривень - заборгованість за процентами за користування кредитом. При цьому, як вбачається з наявних у матеріалах справи розрахунків заборгованості, кредиторами здійснювалось нарахування позичальнику процентів за користування кредитом і після завершення первісного строку кредитування (22 січня 2021 року), в той час як матеріали справи не містять доказів пролонгації строку кредитування. Викладені обставини підтверджуються копією розрахунків заборгованості.
Правовідносини, які виникли між сторонами у справі, окрім положень зазначених вище договорів, врегульовані нормами ЦК України, Закону України «Про споживче кредитування», Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Так, відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право у встановленому законом порядку звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до норм ст.ст.11, 525, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір, який є обов'язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Різновидом договору є кредитний договір, який обов'язково укладається в письмовій формі (ст.ст.1054, 1055 ЦК України, ст.13 Закону України «Про споживче кредитування»).
Нормою ст.1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Аналогічні положення містить норма ст.1 Закону України «Про споживче кредитування».
За змістом ст.ст.202, 205, 207, 626, 639 ЦК України договір, як різновид правочину, вважається таким, що вчинений у письмовій (електронній) формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Положеннями ст.3 ч.1 п.5 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Нормами ч.ч.3-6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Нормою ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Статтею 3 ч.1 п.п.6, 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
Частинами 12, 13 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Статтями 5, 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Частиною 7 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України, ГК України, а також іншими актами законодавства.
Згідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
При цьому за змістом ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.ст.610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Нормою ст.625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняться від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За змістом положень ст.ст.512-514, 516 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсягах і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Нормами ст.ст.1077-1079, 1082 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Положеннями ст.18 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит здійснюється відповідно до цивільного законодавства з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит допускається фінансовій установі, яка відповідно до закону має право надавати кошти у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, та/або послуги з факторингу.
Згідно ст.16 ЦК України однією із форм судового захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.
За змістом ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях.
Оцінюючи дослідженні в ході розгляду справи докази в їх сукупності та взаємозв'язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.
Вирішуючи питання щодо позовних вимог позивача за кредитним договором №773545632 від 24 грудня 2020 року з урахуванням на договори факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, №20102022 від 20 жовтня 2022 року та додаткову угоду і витягі реєстрів прав вимоги, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні знайшов підтвердження факт укладення між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», як кредитодавцем, та відповідачем, як позичальником, кредитного договору №773545632 від 24 грудня 2020 року в електронній формі, яка прирівнюється за законом до письмової, шляхом прийняття (акцепту) відповідачем пропозиції (оферти) кредитодавця укласти такий договір у мережі Інтернет, як різновиду інформаційно-телекомунікаційної системи. При цьому прийняття відповідачем пропозиції укласти означений договір здійснено шляхом підписання електронного примірника кредитного договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. За таких обставин вищевказаний кредитний договір за своїм змістом та формою відповідає вимогам, визначеним законом на момент його укладення, та є підставою для виникнення у сторін цього договору прав та обов'язків, передбачених цим договором. Свої договірні зобов'язання кредитодавцем ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконано в повному обсязі та надано відповідачу кредит в обумовленій договором сумі. Натомість, відповідач свої договірні зобов'язання у визначений договором строк не виконав, оскільки тіло кредиту та проценти за його користування у повному розмірі та строки, а також станом на час розгляду справи не повернув. За таких обставин, враховуючи, що в ході розгляду справи також підтверджено укладення договорів факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, №20102022 від 20 жовтня 2022 року, які за своїми формами та змістом, суб'єктним складом відповідають вимогам законодавства на момент укладення, суд приходить до висновку про дійсність заявленого позивачем факту набуття ним, як новим кредитором, належних первісному кредитору прав вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором. Відтак, позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими та доведеними, а отже такими, що підлягають задоволенню, однак частковому - шляхом зменшення заявлених до стягнення процентів за користування кредитом з 50978 гривень до 812 гривень.
Наведена вище частковість задоволення позовних вимог зумовлена наступним.
Так, відповідно до усталеної судової практики після спливу строку кредитування (строку, на який надавалась позика) внаслідок закінчення цього строку, визначеного у відповідному договорі, або внаслідок реалізації кредитором свого права на дострокове стягнення всієї суми заборгованості за кредитом (позикою) в порядку ст.1050 ч.2 ЦК України (шляхом направлення позичальнику відповідної вимоги або шляхом подання відповідного позову до суду) припиняється право кредитора нараховувати передбачені кредитним договором (договором позики) проценти за користування кредитом, а також неустойку. В таких правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання, та підлягає застосуванню до всього періоду прострочення виконання грошового зобов'язання від дати спливу строку кредитування (строку, на який надається позика). Зазначена вище правова позиція суду підтверджується правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року по справі №310/11534/13-ц, 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц, від 04 червня 2019 року по справі №916/190/18, від 08 листопада 2019 року по справі №127/15672/16-ц, від 23 жовтня 2019 року по справі №723/304/16-ц, від 04 лютого 2020 року по справі №912/1120/16, від 23 червня 2020 року по справі №536/1841/15-ц, від 26 січня 2021 року по справі №522/1528/15-ц.
Законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто за період до прострочення виконання зобов'язання боржником підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. При цьому кредитний договір (договір позики) може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання, у зв'язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем (позикодавцем) й після спливу визначеного кредитним договором (договором позики) строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. Наведена вище правова позиція знайшла своє відображення у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року по справі №910/1238/17, від 04 лютого 2020 року по справі №912/1120/16, від 25 травня 2021 року по справі №149/1499/18, від 18 січня 2022 року по справі №910/17048/17, а також у постанові Верховного Суду від 05 березня 2019 року по справі №5017/1987/2012.
Таким чином, спираючись на наведені вище правові позиції, враховуючи, що в ході розгляду справи було встановлено, що строк кредитування сплив ще 22 січня 2021 року, докази його пролонгації (продовження) відсутні, а проценти за користування кредитом, як вбачається з розрахунків заборгованості, в заявленому до стягненню розмірі 50978 гривень було нараховано в тому числі за період після 22 січня 2021 року, тобто поза межами строку кредитування, суд приходить до висновку про неможливість задоволення позовних вимог в частині таких неправомірно нарахованих процентів за користування кредитом, а тому позов підлягає задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача кредитної заборгованості в загальному розмірі 20812 гривень, з яких: 20000 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 812 гривень - заборгованість за процентами за строкове користування кредитом. При цьому, як слідує зі змісту розрахунків заборгованості і тексту позову, позивачем вимог про стягнення нарахувань, передбачений ч.2 ст.625 ЦК України, до відповідача не пред'являлось.
Разом з тим, суд не приймає до уваги твердження сторони позивача про наявність підстав для повного задоволення позову, а також твердження сторони відповідача про відсутність підстав навість для часткового задоволення позову, оскільки такі твердження сторін суперечать наведеним вище висновкам суду, встановленим в ході розгляду справи фактичним обставинами спірних правовідносин, наявним у справі доказам, а також наведеним вище нормам законодавства. Зокрема, суд критично оцінює та не приймає до уваги твердження сторони відповідача про відсутність доказів видачі кредиту позичальнику, оскільки такі твердження спростовуються копією платіжного доручення від 24 грудня 2020 року, достовірність якого стороною відповідача не спростована.
Вирішуючи питання про можливість задоволення заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд виходить з наступного.
Застосування позовної давність можливе лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. При цьому, розгляд заяви про застосування позовної давності та відмова у позові з підстав пропуску строків позовної давності, у випадку обґрунтованості вказаної заяви та відсутності підстав для поновлення цього строку, є обов'язком, а не правом суду. Схожий за змістом висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року по справі №369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року по справі №367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року по справі №575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року по справі №183/1617/16, від 28 листопада 2018 року по справі №504/2864/13-ц, від 05 грудня 2018 року по справах №522/2202/15-ц, №522/2201/15-ц та №522/2110/15-ц, від 07 серпня 2019 року по справі №2004/1979/12, від 18 грудня 2019 року по справі №522/1029/18, від 16 червня 2020 року по справі №372/266/15-ц, від 23 червня 2020 року по справі №536/1841/15-ц, від 07 липня 2020 по справі №712/8916/17, а також у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року по справі №509/3589/16-ц, від 28 жовтня 2020 року по справі №686/7483/15-ц, від 11 листопада 2020 року по справі №359/3162/16-ц.
Оскільки за наслідками розгляду справи суд дійшов висновку про частку правомірність, обґрунтованість та доведеність заявлених позовних вимог, а отже і про наявність підстав для часткового задоволення позову, заява відповідача про застосування строків позовної давності має бути вирішена по суті в частині тих вимог, які суд вважає такими, що підлягають задоволенню.
За змістом ст.ст.256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст.267 ч.ч.3, 4 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Нормою ст.261 ч.ч.1, 5 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст.257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину.
В свою чергу, за змістом положень постанов Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року №211, «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 20 травня 2020 року №392, «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 22 липня 2020 року №641, «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09 грудня 2020 року №1236, «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27 червня 2023 року №651 в України в період з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року було установлено карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
В свою чергу, Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указами Президента України №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14 березня 2022 року, №259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 18 квітня 2022 року, №341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 17 травня 2022 року, №573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 12 серпня 2022 року, №757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 07 листопада 2022 року, №№58/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 6 лютого 2023 року, №254/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 01 травня 2023 року, №451/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 26 липня 2023 року, №734/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06 листопада 2023 року, №49/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 05 лютого 2024 року, №271/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06 травня 2024 року, №469/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 23 липня 2024 року, №740/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 28 жовтня 2024 року, №26/2025 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14 січня 2025 року, №235/2025 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 15 квітня 2025 року продовжено строк дії воєнного стану в Україні - останній раз з 05 години 30 хвилин 09 травня 2025 року строком на 90 діб.
Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, приймаючи до уваги, що строки позовної давності, зокрема загальний трирічний строк позовної давності, який застосовується до спірних правовідносин сторін у даній цивільній справі, внаслідок установлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, продовжено на строк дії такого карантину (на період з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року), потім зупинено на строк дії воєнного стану (з 24 лютого 2022 року по теперішній час), а строк виконання кредитного зобов'язання для відповідача у спірних правовідносинах настав 22 січня 2021 року, тобто вже після введення карантину, до суду із даним позовом сторона позивача звернулась через пошту 10 травня 2024 року, то строк позовної давності у спірних правовідносинах не сплив і не міг сплинути на дату подання позову до суду. Відтак, заява відповідача про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає через її необґрунтованість та безпідставність.
Стосовно викладеної у відзиві вимоги відповідача про стягнення з позивача на його користь моральної шкоди, то така вимога задоволенню не підлягає, оскільки за змістом норм ст.ст.13, 175, 177, 193 ЦПК України суд розглядає позовні вимоги лише у випадку їх викладення у позовній заяви та/або зустрічний позовній заяві, які мають відповідати певним вимогам цивільного процесуального законодавства щодо їх змісту, форми, додатків, строків подання, підсудності тощо. Однак, відповідачем в межах даної цивільної справи зустрічної позовної заяви не подавалось.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд на підставі ст.ст.133, 141 ЦПК України, враховуючи результат вирішення справи, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог понесені останнім при зверненні до суду судові витрати у справі у вигляді судового збору в розмірі 887,86 гривень. При цьому не підлягають стягненню у зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог з позивача на користь відповідача заявлені останнім поштові витрати в розмірі 1500 гривень, оскільки матеріали справи не містять доказів понесення таких витрат.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.11, 15, 16, 202, 205, 207, 256, 257, 261, 267, 512-514, 516, 525, 526, 530, 601-612, 625, 626, 629, 639, 1054, 1055, 1077-1079, 1082, п.п.12, 19 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України, ст.ст.13, 18 Закону України «Про споживче кредитування», ст.ст.3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст.ст.5, 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-81, 89, 95, 133, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 281, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (ЄДРПОУ 35625014; адреса місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30) заборгованість за кредитним договором №773545632 від 24 грудня 2020 року станом на 06 березня 2023 року в загальному розмірі 20812 гривень, з яких: 20000 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 812 гривень - заборгованість за процентами за строкове користування кредитом.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
У рахунок відшкодування судових витрат по справі стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (ЄДРПОУ 35625014; адреса місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30) судовий збір в розмірі 887,86 гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя А.М. Авраменко