22 травня 2025 року
м. Київ
справа № 360/459/23
адміністративне провадження № К/990/12147/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Загороднюка А.Г., Білак М.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 360/459/23
за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2023 року (суддя - Кисельова Є.О.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року (головуючий суддя - СіваченкоІ.В., судді: Блохін А.А., Гаврищук Т.Г.),
І. Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд із позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (відповідач 1, В/ч НОМЕР_1 ) у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди відповідно п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (Постанова КМУ №168) у розмірі до 100 000 грн, за грудень 2022 та січень 2023 року (спірний період);
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену Постановою КМУ № 168 у розмірі до 100 000 грн, з урахуванням сплати податків і зборів, за грудень 2022 року в сумі 48 932,25 грн та за січень 2023 року в сумі 68 950,00 грн.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходить службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вважає, що має право на додаткову винагороду згідно з Постановою № 168, оскільки бере участь у бойових діях або забезпеченні заходів з нацбезпеки й оборони в Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах проведення таких заходів.
ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Позивач проходить службу на посаді начальника відділення публічних закупівель ІНФОРМАЦІЯ_2 (В/ч НОМЕР_1 ).
З 24.02.2022 ОСОБА_1 бере безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні нацбезпеки й оборони в Донецькій і Луганській областях, що підтверджується довідками В/ч НОМЕР_1 від 06.01.2023 № 313/ОТУЛ та від 18.04.2023 № 12/900.
Згідно з наказом від 08.01.2023 № 13-ОС позивачу нарахували та виплатили додаткову винагороду пропорційно дням вогневого ураження чи зіткнень з противником, зафіксованих у Журналі бойових дій (зокрема: 03- 04.12, 06.12, 13.12, 17.12, 22- 23.12, 25.12, 31.12.2022).
З розрахункових листів вбачається, що:
- у грудні 2022 року позивач отримав 30 000 грн (наказ № 4490-ОС від 22.12.2022) і 70 000 грн (наказ № 4207-ОС від 08.12.2022);
- у січні 2023 року - 70 000 грн (наказ № 13-ОС від 08.01.2023);
- у лютому 2023 року - 30 000 грн (наказ № 56-ОС від 03.02.2023).
Не погодившись із тим, що у спірний період позивачу нараховувалась підвищена винагорода лише за дні вогневого ураження або бойових зіткнень, зафіксованих у журналі бойових дій, останній звернувся до суду із цим адміністративним позовом.
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2023 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні адміністративного позову на підставі того, що у період грудень 2022 - січень 2023 року позивач не надав доказів виконання бойових розпоряджень щодо оборонного або наступального бою в умовах вогневого ураження чи безпосереднього зіткнення з противником, що є обов'язковою умовою для визнання факту безпосередньої участі в бойових діях відповідно до Наказу № 628.
Суд виходив із того, що наявність факту перебування позивача в районі ведення бойових дій (м. Краматорськ) не є автоматичною підставою для виплати щомісячної додаткової винагороди в розмірі 70 000 грн. Суд підкреслив, що саме участь у бойових завданнях, пов'язаних з оборонними або наступальними діями в умовах вогневого ураження чи безпосереднього зіткнення з противником, має бути підтверджена відповідними доказами.
Оскільки відсутні докази, що у грудні 2022 - січні 2023 року позивач виконував бойові розпорядження саме такого характеру, а є лише дані про окремі дні вогневого ураження (зафіксовані у Розділі ІІ Журналу службово-бойових дій), за які винагорода вже була нарахована, суд дійшов висновку, що підстав для щомісячної виплати в повному обсязі немає.
Перший апеляційний адміністративний суд 29 лютого 2024 року залишив рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2023 року без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився із судом першої інстанції про відсутність доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях або заходах з національної безпеки у спірний період.
Цей суд погодився, що позивач не довів, що перебував у зоні активних бойових дій чи виконував завдання безпосередньо між позиціями сил оборони та противника в межах Краматорська; у позовній заяві відсутні конкретні дані щодо участі в бойових діях у визначені дні або періоди, що є необхідним для встановлення права на винагороду та її пропорційного розрахунку відповідно до Постанови № 168.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що рапорти, наявність бойових розпоряджень та облік у розділі 1 Журналу службово-бойових дій НОМЕР_2 прикордонного загону № 2-ДСК не підтверджують факту участі позивача у бойових діях і не дають права на спірну винагороду. Видання бойового наказу саме по собі не є безумовним доказом участі військовослужбовця в бойових діях.
При цьому суд апеляційної інстанції вважав, що довідка про участь ОСОБА_1 у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки В/ч НОМЕР_1 від 06.01.2023 №313/ОТУЛ не є належним доказом, оскільки не містила жодних відомостей про наявність бойових наказів, журналів бойових дій, списків особового складу, що залучався, бойових донесень чи рапортів командира (тобто, не містила посилань на документи, які підтверджують участь у бойових діях). З аналогічних підстав не прийняті й довідки № 12/440 від 10.02.2023 та №12/900 від 18.04.2023.
Крім того, цей суд підкреслив, що позивач не надав жодного доказу служби або відрядження до вказаної військової частини у спірний період.
Урахувавши відсутність доказів підтвердження обставин безпосередньої участі позивача в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, а також те, що обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність своїх дій не виключає обов'язку позивача довести обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Такий висновок суд апеляційної інстанції зробив, посилаючись на правовий висновок постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 520/2261/19, де наголошено на спільному обов'язку обох сторін доводити обставини, на які вони посилаються.
IV. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції.
Позиція інших учасників справи
Не погодившись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року повністю та передати справу на новий розгляд.
Як на підставу оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій позивач послався на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) та зазначив про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах, а саме:
1) пункту 1 Постанови КМУ № 168 та в цілому Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309 (далі - Перелік), у контексті правовідносин між військовослужбовцями Держприкордонслужби та командуванням військових частин щодо позбавлення права на додаткову винагороду, передбачену пунктом 1 Постанови КМУ № 168;
2) пункту 2-1 Постанови КМУ № 168 та в цілому Інструкції про порядок та розміри виплати винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, розвідувального органу Адміністрації Державної прикордонної служби України за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.03.2016 № 188 (далі - Інструкція № 188), у контексті правовідносин між військовослужбовцями Держприкордонслужби та командуванням військових частин щодо застосування положень зазначеної Інструкції для визначення права на додаткову винагороду, а саме: визначення документів для нарахування збільшеної винагороди, необхідність рапорту військовослужбовця для підготовки цих документів командуванням, а також порядок їх обміну між військовими частинами при відрядженнях.
3) пункту 2-1 Постанови КМУ № 168 та в цілому наказів Адміністрації Держприкордонслужби від 30.07.2022 № 392/0/81-22-АГ та від 09.12.2022 № 628/0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168», у контексті правовідносин між військовослужбовцями Держприкордонслужби та командуванням військових частин щодо застосування положень зазначених наказів для визначення порядку і умов виплати додаткової винагороди, згідно з пунктом 2-1 Постанови № 168.
Окрім цього, позивач у касаційній скарзі посилається на те, що судом апеляційної інстанції безпідставно визначено, що довідка про безпосередню участь у бойових діях не є належним та допустимим доказом для нарахування та виплати додаткової винагороди позивачу через те, що така не відповідає певним вимогам та має формальні недоліки, адже позивач не може нести відповідальність за це.
Верховний Суд ухвалою від 11 квітня 2024 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Відповідач - В/ч НОМЕР_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив відмовити позивачу в задоволені касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - залишити без змін. У відзиві відповідач, зокрема, зазначив, що довідка про безпосередню участь у бойових діях прозивача не містить в собі жодних відомостей щодо наявності бойових наказів (бойових розпоряджень); журналів бойових дій (вахтових журналів), журналів ведення оперативної обстановки; списків особового складу, який залучався для виконання бойових (спеціальних) завдань; бойових донесень; рапортів (донесень) командира підрозділу (групи) про участь позивача у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних завдань) тощо.
Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
V. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).
Пунктом 1 Постанови КМУ № 168 установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Державної прикордонної служби виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Прядок і умови виплат додаткової винагороди, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів (пункт 2-1 Постанови КМУ №168).
Ключовим правовим питанням, щодо якого виник спір, є наявність підстав для виплати ОСОБА_1 , як військовослужбовцю Держприкордонслужби збільшеної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови КМУ № 168, у розмірі до 100 000 гривень за грудень 2022 року в сумі 48 932,25 гривень та січень 2023 року в сумі 68 950,00 гривень.
Суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі дійшли висновку про відсутність підстав для виплати ОСОБА_1 збільшеної винагороди у зв'язку з тим, що, матеріали справи не містять належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів прямої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, його безпосереднього перебування в районах у період здійснення зазначених заходів, а також кількості днів участі у таких діях та заходах.
Суди вважають, що рапорти, наявність бойових розпоряджень та облік у розділі 1 Журналу службово-бойових дій НОМЕР_2 прикордонного загону № 2-ДСК не підтверджують факту участі позивача у бойових діях і не дають права на спірну винагороду.
При цьому суди вважали, що видання бойового наказу саме по собі не є безумовним доказом участі військовослужбовця в бойових діях.
Суд апеляційної інстанції підкреслив, що позивач не надав жодного доказу служби або відрядження до вказаної військової частини у спірний період.
Крім того, цей суд переконаний що довідки про участь ОСОБА_1 у бойових діях (№ 313/ОТУЛ, №12/440 та №12/900) не є належним та допустимим доказом для виплати винагороди.
Не погодившись із тим, що виплати здійснювались лише за окремі дні бойових дій, позивач у доводах касаційної скарги стверджує про наявність у нього права на спірні виплати за всі зазначені у довідках дні у зв'язку з тим, що він виконував бойові завдання на підставі бойових розпоряджень (наказів) та вказує про відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норм права, пунктів 1, 2-1 Постанови КМУ №168, Переліку № 309, Інструкції № 188 та наказів № 392-АГ та № 628-АГ у подібних правовідносинах.
Надаючи оцінку доводам касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження (пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України), Верховний Суд зазначає, що після подання позивачем касаційної скарги та відкриття касаційного провадження у цій справі питання можливості отримання військовослужбовцями збільшеної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, неодноразово досліджувалося Верховним Судом.
Так, у справі № 200/4100/23 Верховний Суд у постанові від 05.08.2024 вказав, що військовослужбовцям Держприкордонслужби на період дії воєнного стану щомісячно виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000,00 грн, а тим із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Для виплати військовослужбовцям додаткової винагороди у збільшеному до 100 000,00 грн розмірі, їхня безпосередня участь у бойових діях та заходах повинна бути підтвердженою документально, про що свідчить зміст наказів Адміністрації Держприкордонслужби від 30 липня 2022 року № 392-/0/81-22-АГ та від 01 грудня 2022 року № 628/0/81-22-АГ. Документальне підтвердження такої участі здійснюється на підставі сукупності наявної інформації у наступних документах: 1) бойовому наказі (бойовому розпорядженні); 2) журналі бойових дій (службово-бойових дій, вахтовому, навігаційно-вахтовому, навігаційному журналі), журналі ведення оперативної обстановки, бойовому донесенні (підсумковому, терміновому, позатерміновому) або постовій відомості (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад; 3) рапорті (донесенні) начальника (командира) підрозділу (тимчасово створеної групи військовослужбовців, зведеного загону, катерів і кораблів Морської охорони, екіпажу літака, вертольоту тощо) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військових звань, прізвищ, імен та по батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах.
Також Суд виснував, що перебування військовослужбовця в районі ведення бойових дій саме по собі не є достатньою підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн на місяць, передбаченої Постановою № 168. Ключовою умовою для здійснення виплати такої додаткової винагороди є виконання військовослужбовцем спеціальних бойових завдань та заходів, які у розумінні Постанови № 168 означають «безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» та підтвердження цих обставин указаними документами.
Верховний Суд у постанові від 21.12.2023 року у справі № 200/193/23 розглядав питання застосовності наказів № 392-АГ та № 628-АГ та Інструкції №188 у контексті визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби, передбаченої Постановою КМУ № 168. У цій постанові Верховний Суд підтвердив застосування цих наказів у спірний період (у цій справі 26.09.2022 по 31.12.2022), дійшовши висновку, що Накази № 392/0/81-22-АГ від 30.07.2022 та № 628/0/81-22-АГ від 09.12.2022 є єдиним механізмом реалізації Постанови КМУ № 168 щодо виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби. Також Суд зазначив, що без цих наказів облік та виплата винагороди не здійснювалися б, що могло б призвести до повернення вже виплачених коштів. У зазначеній постанові Суд вказав на помилкове застосування положень Інструкції № 188 для визначення виплат за Постановою КМУ № 168 на період воєнного стану, оскільки ця інструкція регулювала виплати за участь у заходах з національної безпеки та оборони, відповідно до Постанови КМУ від 20.01.2016 № 18.
Практика Верховного Суду є сталою і полягає в тому, що виплата додаткової винагороди у [збільшеному] розмірі до 100 000,00 грн обумовлена участю у бойових діях або заходах, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення / здійснення (пункт 1 Постанови № 168) та підтвердження цих обставин указаними документами.
Оскільки питання застосування пунктів 1, 2-1 Постанови КМУ № 168, Переліку № 309, Інструкції № 188 та наказів № 392-АГ та № 628-АГ у подібних правовідносинах вже вирішено Верховним Судом, то під час розгляду цієї справи підлягають врахуванню їх висновки.
У цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що позивач проходить службу на посаді начальника відділення публічних закупівель НОМЕР_2 прикордонного загону (В/ч НОМЕР_1 ) і, за наданими довідками, з 24.02.2022 бере участь у бойових діях та забезпеченні нацбезпеки в Донецькій і Луганській областях.
На підставі наказу у січні 2023 року йому було нараховано додаткову винагороду пропорційно дням вогневого ураження, зафіксованим у Журналі бойових дій (зокрема 03- 04, 06, 13, 17, 22- 23, 25, 31 грудня 2022 року).
У матеріалах справи наявні розрахункові листи, з яких видно, що позивач отримував 30 000 або 70 000 грн (за певні дні) у грудні 2022, січні та лютому 2023 року.
Суд першої інстанції вказав, що наявність Луганської та Донецької областей у Переліку територіальних громад, затвердженим наказом № 75 від 25.04.2022 (зі змінами від 15.12.2022 № 297) не надає позивачу права на отримання збільшеної додаткової винагороди в розмірі 70 000 гривень щомісячно.
Також відповідно до наказів Головнокомандуючого ЗСУ «Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій» №1 від 02.01.2023 (грудень - Луганська та Донецька області), № 26 від 02.02.2023 (зі змінами від 14.02.23 №35 - Луганська область (Сватівський район та Сєвєродонецький район), Донецька область (Краматорський район (Лиманська та Костянтинівська територіальні громади), Бахмутський район)) Луганська та Донецька область (окремі райони) в період з грудня 2022 року по січень 2023 року входять до переліку районів ведення воєнних (бойових) дій. Цей суд зазначив, що всі заходи виконувались у межах міста Краматорськ (Краматорський район - Краматорська територіальна громада).
Цей суд дійшов висновку, що віднесення в грудні 2022 Донецької області, а в січні 2023 окремих районів Донецької області (Краматорського району (Лиманської та Костянтинівської територіальних громад) до району ведення бойових дій за період грудень 2022 - січень 2023 року не надає права на отримання додаткової винагороди в розмірі 70000 гривень щомісячно, оскільки першим заступником начальника загону - начальником штабу підполковником ОСОБА_2 доказів, що в районі бойових дій (місто Краматорськ) упродовж певного часу велись бойові дії відповідачу не надано, крім зафіксованих у грудні в розділі ІІ Журналу службово-бойових дій ІНФОРМАЦІЯ_2 від 24 лютого 2022 року № 2-ДСК вогневих уражень за період з 03-04.12.2022, 06.12.2022, 13.12.2022, 17.12.2022, 22-23.12.2022, 25.12.2022, 31.12.2022, за що позивачем отримано додаткову винагороду. І вказаний факт підтверджено у розрахункових листах про нарахування позивачу грошового забезпечення.
Суд апеляційної інстанції зауважив, що надані позивачем довідки про його участь у бойових діях (№ 313/ОТУЛ, №12/440 та №12/900) не є належним та допустимим доказом для нарахування та виплати додаткової винагороди позивачу, оскільки вони не містять відомостей про наявність бойових наказів, журналів бойових дій, списків особового складу, що залучався, бойових донесень чи рапортів командира (тобто не містила посилань на документи, які підтверджують участь у бойових діях).
З аргументації суду апеляційної інстанцій можна зрозуміти, що через відсутність посилання на перелік необхідних документів суд не прийняв довідок.
Такі висновки не враховують практику Верховного Суду, відповідно до якої у подібних правовідносинах Верховний Суд у постанові від 17 грудня 2024 року у справі № 160/6265/23 зазначив, що формальні недоліки в документах не впливають на підтвердження фактичної участі військовослужбовця у бойових діях або заходах, а отже, не позбавляють його права на додаткову винагороду.
Суди обох інстанцій не здійснили повного аналізу всіх наявних доказів і не з'ясували важливі фактичні обставини, необхідні для правильного вирішення справи. Замість цього обмежилися формальним аналізом довідки, не дослідили мету та підстави її видачі, не перевірили, які документи стали її основою, і не встановили, чи підтверджується «безпосередня участь» у бойових діях іншими матеріалами справи.
Суди не взяли до уваги висновки Верховного Суду щодо оцінки довідок та їх поєднання з іншими доказами.
Згідно із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.06.2024 у справі № 200/660/23, наказ № 392/0/81-22-АГ визначає вичерпний перелік бойових дій і заходів, участь у яких дає право на додаткову винагороду до 100 000 грн. Пункт 4 наказу № 392/0/81-22-АГ передбачає, що підтвердження участі військовослужбовців (у бойових діях і заходах) здійснюється на основі бойових наказів, журналів бойових дій та рапортів командирів. Пункт 5 уточнює, що для відряджених військових також потрібна додаткова довідка (про безпосередню участь у бойових діях або відповідних заходах) начальника органу Держприкордонслужби, який веде бойові дії, із зазначенням періоду (кількості днів) та термінів безпосердньої участі, відомостей про підтверджувальні документи такої, у таких довідках.
Верховний Суд у постанові від 06.08.2024 у справі № 360/290/23 вказав, що згідно з пунктом 4 наказу № 392-/0/81-22-АГ підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах здійснюється на підставі комплексу інформації, наявної у відповідних документах, а пунктом 3 наказу № 628/0/81-22-АГ, визначено, що перелік підтверджувальних документів допускає альтернативність і не обмежується їх сукупністю. Також Верховний Суд у справі № 200/4100/23 від 05.08.2024 звернув увагу, що суди повинні перевіряти чи підтверджує довідка участь військовослужбовця у бойових діях у визначений період разом з іншими доказами.
Також необхідно врахувати позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 23 травня 2024 року у справі № 120/4387/23, від 24 травня 2024 року у справі № 120/4967/23, від 28 травня 2024 року у справі № 120/5170/23, від 08 серпня 2024 року у справі № 280/2754/23 та від 21.03.2024 у справі № 560/3159/23, за змістом якої порушення порядку передання документів, рапортів та іншої інформації між військовими частинами щодо безпосередньої участі військовослужбовця у забезпеченні бойових дій по забезпеченню заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, не свідчить про відсутність у нього права на таку винагороду.
Таким чином, суди обох інстанцій передчасно відмовили у задоволенні позову, не перевіривши належним чином, чи підтверджує довідка у сукупності з іншими доказами участь позивача в бойових діях. Їх висновки суперечать пункту 3 наказу № 628/0/81-22-АГ, за яким перелік підтверджувальних документів допускає альтернативність і не обмежується їх сукупністю.
Суд апеляційної інстанції констатував, що наявні у справі витяги з Журналу службово-бойових дій підтверджують лише факти вогневих уражень у місті Краматорськ у грудні 2022 року, однак не містять жодних відомостей, які б засвідчували безпосередню участь позивача у бойових діях або заходах із забезпечення національної безпеки та оборони у спірний період.
Поряд з цим взяв до уваги, що позивач уже отримав додаткову винагороду за окремі дні грудня 2022 року, коли були зафіксовані вогневі ураження. Однак, відсутність належних доказів аналогічної участі протягом усього спірного періоду (грудень 2022 - лютий 2023) свідчить про правомірність дій відповідача щодо відмови у нарахуванні щомісячної винагороди 70 000 грн за інші дні спірного періоду.
Суд визнав правомірною виплату додаткової винагороди лише за окремі дні грудня 2022 року, коли у Журналі службово-бойових дій були зафіксовані вогневі ураження, однак проігнорував інші аналогічні дні, які також зазначені у довідках як такі, що підпадають під умови для нарахування виплат. Такий вибірковий підхід свідчить про непослідовне застосування критеріїв, адже позивач не є військовослужбовцем бойових підрозділів, для яких саме факт вогневого ураження є автоматичною підставою для винагороди.
Таким чином, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, через те, що матеріали справи не підтверджують факту безпосередньої участі позивача у бойових діях або заходах, пов?язаних із національною безпекою і обороною, судами першої та апеляційної інстанцій не дотримано вимог частини четвертої статті 9 КАС України щодо офіційного з'ясування всіх обставин справи, зокрема не вжито заходів для витребування або уточнення доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, хоча така потреба випливала зі змісту наявних у справі матеріалів.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Водночас, реальність обставин не може вважатися доведеною лише через відсутність заперечень іншої сторони щодо голослівного твердження без належних доказів.
Відповідно до статті 90 КАС України суд повинен оцінювати докази за внутрішнім переконанням, на основі всебічного, повного, об?єктивного та безпосереднього їх дослідження. Суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки усім доказам у сукупності та взаємозв?язку між ними, обмежившись загальним висновком про їх недостатність, без наведення мотивів.
Висновки судів не враховують того, що у постанові від 05.06.2024 у справі № 200/660/23 Верховний Суд зауважив, що суди попередніх інстанцій, установивши відсутність документів про участь позивача у бойових діях, не з'ясували, які завдання і де він виконував під час перебування у відрядженні в НОМЕР_3 прикордонному загоні (В/ч НОМЕР_4 ). Якщо позивач не виконував завдань, що дають право на додаткову винагороду, важливо встановити, які саме завдання він виконував і де проходив службу. Ці обставини є ключовими для правильного вирішення спору і не можуть бути проігноровані (подібно у постанові Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 520/690/23).
Ураховуючи такі висновки Верховного Суду, слід зазначити, що суди не встановили ключові обставини справи. Не дослідили документи (накази/розпорядження), які стали передумовою для відрядження військовослужбовця ОСОБА_1 для виконання відповідних завдань і чи взагалі таке було.
Суди попередніх інстанцій при розгляді цього спору не вирішили питання, яке стало основою спору. Йдеться про завдання, які позивач виконував протягом спірного періоду, і на чому ґрунтуються ці дані. Нез'ясованим залишається питання, які саме завдання виконував позивач або де проходив службу. Колегія суддів звертає увагу на важливість цих обставин для правильного вирішення справи, тоді як суди попередніх інстанцій не приділили їм належної уваги.
Передчасними є висновки судів, які стверджують, що бойовий наказ або розпорядження не можуть слугувати доказом підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах. Це твердження ігнорує фактичну практику, згідно з якою, у тому числі, на підставі таких наказів або розпоряджень видаються довідки про безпосередню участь у бойових діях чи заходах. Отже, бойовий наказ або розпорядження є невід'ємною частиною документального підтвердження участі військовослужбовця в бойових діях.
Отже, суди попередніх інстанцій при розгляді цього спору не дослідили обставини можливості отримання позивачем підвищеної додаткової винагороди, у розмірі до 100 000 грн на місяць, передбаченої Постановою КМУ №168, оскільки не дотрималися підходу з урахуванням усталеної практики Верховного Суду.
Оскільки суди попередніх інстанцій не вжили усіх, визначених законом, заходів та не встановили усі фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, Суд уважає передчасними їхні висновки щодо відсутності підстав для задоволення позову за всі дні, указані у довідках, про які заявляє у позові позивач.
Суди попередніх інстанцій не врахували, що відсутність будь-яких підтверджувальних документів не є підставою для відмови позивачу та не враховує висновку Верховного Суду про те, що порушення порядку передачі документів між військовими частинами не можуть автоматично позбавляти позивача права на винагороду, якщо інші докази свідчать про фактичну участь у бойових діях.
Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Держава не може відмовляти у виплаті, якщо законодавчі норми передбачають її, а військовослужбовець відповідає цим умовам.
Верховний Суд у постанові від 16.03.2023 у справі № 600/747/22-а наголошував щодо обов'язку суду встановлювати всі обставини справи незалежно від позиції сторін, згідно зі статтями 2 та 9 КАС України.
У низці постанов Верховний Суд зазначив, що суди повинні ретельно досліджувати весь комплекс доказів, без перекладання тягаря наслідків недбалості чи неефективної роботи посадових осіб на військовослужбовця.
Оскільки суди попередніх інстанцій не вжили усіх, визначених законом, заходів та не встановили усі фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, то, з урахуванням повноважень касаційного суду (частина друга статті 341 КАС України), відсутня можливість перевірити правильність їх висновків загалом по суті спору.
Згідно із частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).
Виходячи із змісту принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві, саме на суд покладається обов'язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів (пункт 63 постанови Верховного Суду від 13 лютого 2020 року в справі № 810/1564/17).
До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Водночас неповне з'ясування обставин у справі, недослідження всіх доказів, у тому числі за необхідності їх самостійного витребування судом, ненадання їм належної правової оцінки є ознакою порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та недотримання в процесі винесення рішень норм процесуального права, що є підставою для їх скасування та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Верховний Суд позбавлений можливості прийняти рішення по суті заявлених позовних вимог, оскільки суд першої інстанції не встановив та не оцінив обставини справи для правильного вирішення справи, а суд апеляційної інстанції таких процесуальних порушень суду першої інстанції не виправив.
Ураховуючи приписи статті 353 КАС України, Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій слід скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
Суду першої інстанції під час нового розгляду справи необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови, установити наведені в ній обставини, що входять до предмета доказування у цій справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
VI. Висновки щодо розподілу судових витрат
З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року скасувати, а справу № 360/459/23 направити на новий судовий розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
СуддіВ.М. Соколов А.Г. Загороднюк М.В. Білак