22 травня 2025 року
м. Київ
справа № 640/12281/22
адміністративне провадження № К/990/23063/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Білак М.В., Єресько Л.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 640/12281/22
за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання протиправними дій, скасування розпорядження, зобов'язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Апарату Верховної Ради України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2022 року (суддя - Федорчук А.Б.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2023 року (головуючий суддя - Оксененко О.М., судді: Лічевецький І.О., Мельничук В.П.)
І. Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Апарату Верховної Ради України (відповідач, Апарат ВРУ), у якому (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) просила:
- визнати протиправною бездіяльність Апарату ВРУ щодо неналежного розгляду вимоги про розрахунок від 22 червня 2022 року;
- стягнути з Апарату ВРУ на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату в сумі 53 166,32 грн;
- стягнути з Апарату ВРУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 20 червня 2022 року до дня фактичного розрахунку відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України;
- визнати протиправними дії Апарату ВРУ щодо неврахування у вислугу років періоду навчання ОСОБА_1 в аспірантурі Київського національного університету імені Тараса Шевченка з 01 жовтня 2009 року по 30 вересня 2012 року, а також періоду роботи з 01 грудня 2013 року по 10 жовтня 2017 року на посаді асистента кафедри правосуддя КНУ імені Тараса Шевченка;
- визнати протиправними та скасувати розпорядження керівника Апарату ВРУ № 362-к від 21 лютого 2020 року, № 598-к від 31 березня 2020 року, № 1290-к від 17 серпня 2020 року та № 1394-к від 19 серпня 2021 року в частині встановлення ОСОБА_1 занижених надбавок за вислугу років;
- зобов'язати Апарат ВРУ врахувати стаж державної служби ОСОБА_1 на дату її прийняття на роботу - 25 лютого 2020 року - як 6 років 11 місяців 10 днів;
- зобов'язати Апарат ВРУ здійснити перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 за період з 25 лютого 2020 року по 20 червня 2022 року з урахуванням належного стажу та відповідних надбавок, включно з відпускними, допомогою на оздоровлення та іншими виплатами, а також виплатити недоотриману заробітну плату з урахуванням вже проведених виплат.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що на дату працевлаштування позивача Апарат ВРУ безпідставно не зарахував до стажу державної служби період навчання в аспірантурі та роботу асистентом у КНУ, що спричинило недоплату заробітної плати та неправильний розрахунок при звільненні. Крім того, надбавки за вислугу років визначались без пояснень, а подана вимога про перерахунок зарплати залишилася без розгляду. У зв'язку із цим, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник Апарату ВРУ зазначив, що стаж державної служби до набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII) обчислюється за правилами, що діяли на той час. Відповідно до постанови КМУ № 283 від 03.05.1994, до стажу включається лише наукова робота на посадах, передбачених спеціальним переліком. Посада аспіранта до цього переліку не входить, тому період навчання в аспірантурі та роботи асистентом, на думку відповідача, не зараховується до стажу державної служби.
У відповіді на відзив позивач зазначила, що відповідач у жодному з розпоряджень (№ 362-к, № 598-к, № 1290-к, № 1394-к) не вказав, який саме стаж був урахований для призначення надбавок. Позивач наполягає, що і навчання в аспірантурі, і робота асистентом є стажем наукової роботи та повинні включатися до стажу державної служби.
У запереченнях на відповідь представник відповідача пояснив, що на момент прийняття на роботу ОСОБА_1 було враховано 3 роки 5 місяців 25 днів стажу, що відповідає надбавці 9%. Надбавка 18% у березні 2020 року була встановлена помилково - через технічний збій програми. Також вказано, що розпорядження про встановлення надбавок є актами одноразової дії, які не підлягають перегляду після їх реалізації.
ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Згідно з розпорядженням Апарату Верховної Ради України № 362-к від 21 лютого 2020 року, ОСОБА_1 з 25 лютого 2020 року призначено заступником керівника секретаріату Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики як переможця конкурсу. Їй було присвоєно 6 ранг держслужбовця та встановлено надбавку 500 грн на місяць.
8 червня 2022 року її звільнили з посади за власним бажанням (розпорядження № 792-к), останній день роботи - 20 червня 2022 року.
22 червня 2022 року ОСОБА_1 звернулась із вимогою провести остаточний розрахунок відповідно до статті 116 КЗпП, зокрема: виплатити надбавку за вислугу років за весь період роботи, компенсацію за 10 днів невикористаної відпустки та зарплату за 1 день.
У відповідь їй повідомили, що надбавка нараховувалась згідно з чинними розпорядженнями, а період навчання в аспірантурі не зараховується до стажу держслужби. Розрахунок, за твердженням відповідача, був проведений у день звільнення відповідно до вимог закону.
Незгода із цим і стала підставою для звернення до суду з позовом.
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2022 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Апарату ВРУ щодо нерозгляду вимоги про розрахунок від 22.06.2022 Керівником Апарату.
Визнано протиправними дії Апарату щодо невключення до стажу державної служби станом на дату прийняття ОСОБА_1 на роботу (25 лютого 2020 року) навчання в аспірантурі Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01.10.2009 - 30.09.2012) та роботи на посаді асистента кафедри правосуддя КНУ (01.12.2013 - 10.10.2017).
Зобов'язано врахувати стаж держслужби станом на 25.02.2020 у розмірі 6 років 11 місяців 10 днів, включивши зазначені періоди.
Зобов'язано внести зміни до розпоряджень Керівника Апарату № 362-к від 21.02.2020, № 598-к від 31.03.2020, № 1290-к від 17.08.2020, № 1394-к від 19.08.2021 в частині розміру надбавки за вислугу років, з урахуванням станом на 25.02.2020 встановленого стажу - 6 років 11 місяців 10 днів.
Зобов'язано здійснити перерахунок заробітної плати за період з 25.02.2020 по 20.06.2022 (включно з надбавками, відпускними, допомогами тощо) та виплатити недоотримані суми з урахуванням раніше здійснених виплат.
Стягнуто середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку відповідно до ст. 117 КЗпП з 20.06.2022 по день фактичного розрахунку.
У решті позову - відмовлено.
Вирішуючи спір cуд першої інстанції щодо періоду навчання в аспірантурі (01.10.2009 - 30.09.2012) установив, що на час навчання позивачки в аспірантурі Київського національного університету ім. Тараса Шевченка діяла редакція Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13.12.1991 № 1977-XII (далі - Закон № 1977-XII), відповідно до якої час навчання в аспірантурі за денною формою зараховувався до наукового стажу, а попередній науковий стаж - до стажу державної служби для осіб, які займають посади державних службовців.
Пункт 6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою КМУ № 229, передбачає, що періоди роботи до 01.05.2016 обчислюються за законодавством, чинним на той момент, зокрема - відповідно до Порядку № 283 від 03.05.1994. Також, порядок № 283 передбачав включення стажу наукової роботи, здобутого на посадах, визначених Переліком № 257, який хоч і не містить посади аспіранта, але це не є вирішальним у світлі норм Закону.
Ураховуючи, що до 11.10.2017 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 26.11.2015 № 848-VIII (далі - Закон № 848-VIII) у редакції станом на 10.10.2017 передбачав зарахування наукового стажу до стажу державної служби незалежно від перерв у роботі, а також з огляду на те, що позивач не просить зарахувати період після цієї дати, суд дійшов висновку про наявність законодавчих підстав для включення періоду навчання в аспірантурі до стажу державної служби.
Щодо періоду роботи на посаді асистента з 01.12.2013 по 10.10.2017 суд першої інстанції зауважив, що згідно зі статтями 35, 37 Закону № 848-VIII (редакція до 11.10.2017), робота на посаді науково-педагогічного працівника у державному ВНЗ зараховується до стажу державної служби для осіб, що займають відповідні посади.
Посада асистента, як передбачено статтею 55 Закону України «Про вищу освіту», є однією з основних науково-педагогічних посад. Матеріали справи підтверджують, що посада асистента була основним місцем роботи позивачки, а відповідачем це не спростовано.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що обидва спірні періоди - навчання в аспірантурі та робота асистентом, як науковий стаж - підлягали зарахуванню до стажу державної служби, оскільки чинне на той час законодавство прямо це передбачало, а неврахування їх відповідачем призвело до заниженого обчислення надбавки за вислугу років при звільненні позивачки.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 27 квітня 2023 року апеляційну скаргу Апарату ВРУ задовольнив частково. Скасував рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку (ст. 117 КЗпП) за час затримки розрахунку при звільненні з 20 червня 2022 року по день фактичного розрахунку та в цій частині прийняв нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовив. В іншій частині залишив без змін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2022 року.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про зарахування позивачці у стаж державної служби спірних періодів навчання на денній формі в аспірантурі та роботу асистентом кафедри правосуддя КНУ імені Тараса Шевченка. Поряд із цим зазначив, що оскільки період з 11.10.2017 не є спірним, а періоди навчання в аспірантурі як і робота на посаді асистента до 11.10.2017 зараховуються до стажу державної служби, то, відповідачем безпідставно не було враховано вказані періоди в обрахунок стажу державної служби, та як наслідок - надбавки за вислугу років.
Водночас цей суд не знайшов підстав вважати, що відповідач порушив порядок виплати ОСОБА_1 належні суми середнього заробітку після звільнення.
Суд апеляційної інстанції скасував рішення першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки розмір грошового забезпечення позивача буде визначений лише після перерахунку заробітної плати відповідно до статей 46, 52, 58 Закону № 889-VIII. Цей суд зазначив, що затримка розрахунку та визначення належних сум не є підставою для стягнення середнього заробітку до остаточного визначення цих сум (ст. 117 КЗпП України).
Щодо звернення позивачки до Керівника Апарату ВРУ, суд апеляційної інстанції зауважив, що така вимога повинна була бути розглянута саме Керівником Апарату, оскільки саме ця особа уповноважена на вирішення спорів щодо розрахунків при звільненні (ст. 19 КАС України, ст. 1 Закону № 889-VIII).
ІV. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволені позову ОСОБА_1 .
Як на підставу оскарження рішення суду першої та апеляційної інстанцій відповідач послався на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) та зазначив, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 37 Закону № 848-VІІІ від 26.11.2015, яку викладено у новій редакції, у зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, який набрав чинності 11 жовтня 2017 року (далі - Закон № 2148-VІІІ).
Апарат ВРУ вважає, що зазначеною нормою статті 37 не передбачено зарахування наукового стажу до стажу державної служби після 11 жовтня 2017 року.
Однак суди першої та апеляційної інстанцій застосували стару редакцію статті 37, що призвело до суперечностей у застосуванні норм права щодо зарахування наукового стажу. Відсутність висновку Верховного Суду стосовно застосування нової редакції цієї норми спричинила неоднозначне розуміння порядку застосування закону в часі, зокрема щодо принципу незворотності дії закону в часі.
Таким чином, касаційна скарга подана для однозначного правового висновку Верховного Суду щодо застосування нової редакції статті 37 Закону № 848-VІІІ (після змін з 11.10.2017) в контексті статті 46 Закону № 889-VІІ від 10 грудня 2015 року та визначення правильного порядку застосування прийнятих змін.
Подання касаційної скарги обґрунтоване необхідністю правового висновку Верховного Суду для однозначного правозастосування в аналогічних справах у майбутньому.
Верховний Суд ухвалою від 20 липня 2023 року (у складі колегії суддів: ОСОБА_2., Білак М.В., Жука А.В.) відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
У зв'язку зі звільненням ОСОБА_2 з посади судді Верховного Суду у відставку 04 серпня 2023 року здійснено повторний автоматизований перерозподіл цієї справи та визначено новий склад колегії суддів: Соколов В.М. (головуючий суддя), Білак М.В., Єресько Л.О.
Від позивачки надійшов відзив на касаційну скаргу Апарату ВРУ, у якому вона просить залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. Зазначає, що суди попередніх інстанцій правильно встановили усі обставини справи та ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2025 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
V. Джерела права, оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).
Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги позивача та виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, виходить із такого.
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 оскаржує дії Апарату Верховної Ради України, пов'язані з неналежним розрахунком при її звільненні 20 червня 2022 року.
Зокрема, позивачка оскаржує відмову врахувати до стажу державної служби період навчання в аспірантурі (з 01.10.2009 по 30.09.2012) та роботи асистентом кафедри правосуддя КНУ імені Тараса Шевченка (з 01.12.2013 по 10.10.2017).
Позивачка просить здійснити перерахунок заробітної плати з урахуванням фактичного стажу.
Ключовим правовим питанням, щодо якого виник спір, є наявність підстав для врахування позивачці до стажу державної служби на дату її призначення (25.02.2020) періодів роботи асистентом та навчання в аспірантурі на підставі статті 37 Закону № 848-VIII, з урахуванням змін внесених 11.10.2017 у цю статтю, якими було виключено можливість зарахування наукового стажу до стажу державної служби.
У статті 37 Закону № 848-VІІІ від 26.11.2015 (в редакції до 10 жовтня 2017 року) закріплено, що для осіб, які працюють на посадах, що згідно із законодавством належать до посади державного службовця, попередній стаж наукової роботи, набутий у державних установах, організаціях, закладах, зараховується до стажу державної служби незалежно від наявності перерв у роботі, а для осіб, які працювали (працюють) на посадах наукових (науково-педагогічних) працівників, попередній стаж державної служби зараховується до стажу наукової роботи незалежно від наявності перерв у роботі.
Суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі дійшли висновку про наявність підстав для врахування ОСОБА_1 такого стажу у зв'язку з тим, що на час навчання позивачки в аспірантурі (01.10.2009 - 30.09.2012) та роботи на посаді асистента (01.12.2013 - 10.10.2017) діяло законодавство, яке дозволяло зараховувати ці періоди до наукового стажу, а науковий стаж - до стажу державної служби.
Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, виходили з того, що зміни до статті 37 Закону № 848-VIII, внесені Законом № 2148-VIII (чинний з 11.10.2017), виключили можливість зарахування наукового стажу до стажу державної служби. Водночас періоди, які просить врахувати позивачка (до 11.10.2017), підлягають обчисленню за законодавством, чинним на той час. Оскільки ці періоди охоплюють навчання в аспірантурі та роботу асистентом до дати змін, суди дійшли висновку про безпідставну відмову відповідача включити їх до стажу держслужби та надбавки за вислугу.
Апарат ВРУ у доводах касаційної скарги стверджує, що відсутність правового висновку щодо застосування нової редакції статті 37 Закону № 848-VIII в контексті статті 46 Закону № 889-VІІ спричинила її неправильне тлумачення судами, які поширили дію норми, що не діє на правовідносини, що вже не підлягали її регулюванню, порушивши принцип незворотності дії закону в часі.
Надаючи оцінку вказаним доводам Апарату ВРУ, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та в межах касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, Верховний Суд зазначає таке.
Як установлено судами попередніх інстанцій, позивачка у вимозі про розрахунок та в заявлених позовних вимогах до суду просить (на підставі Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» № 848-VIII) зарахувати періоди її навчання в аспірантурі та роботи на посаді асистента кафедри правосуддя до стажу державної служби, тобто включити зазначені періоди до такого стажу з дати її призначення на посаду (25 лютого 2020 року).
Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» (у редакції до 10 жовтня 2017 року), як профільний для сфери наукової діяльності, у ст. 24 Закону № 1977-XII та частині сімнадцятій ст. 37 Закону № 848-VIII встановлював гарантії пенсійного забезпечення та соціального захисту наукових (науково-педагогічних) працівників. Зокрема, для осіб, які обіймають посади державних службовців, попередній науковий стаж, набутий у державних установах, зараховувався до стажу державної служби незалежно від наявності перерв у роботі.
Зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, який набрав чинності 11 жовтня 2017 року, стаття 37 Закону № 848-VІІІ зазнала змін та на момент виникнення спірних правовідносин була викладена в редакції, відповідно до якої пенсійне забезпечення наукових (науково-педагогічних) працівників здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно із цією редакцією, зарахування наукового стажу до стажу державної служби більше не передбачалося. Таким чином, зміни в законодавстві вже після 11 жовтня 2017 року скасували можливість зарахування наукового стажу, включно з періодами навчання в аспірантурі, до стажу державної служби.
Обчислення стажу державної служби здійснюється відповідно до статті 46 Закону № 889-VIII (набрав чинності 01 травня 2016 року) та Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою КМУ від 25 березня 2016 року № 229.
Цим Законом (ст. 46) передбачено, що стаж державної служби дає право на надбавку за вислугу років та додаткову відпустку.
У частині другій статті 46 чітко перелічено перелік періодів, які зараховуються до стажу державної служби, зокрема: час роботи на посадах держслужби, у прокуратурі, суді, дипломатичній службі, органах місцевого самоврядування, а також патронатній службі тощо.
Науковий стаж до стажу державної служби цим Законом не зараховується, оскільки прямо не передбачений у наведеному переліку.
Водночас згідно з пунктом 8 Розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону та пунктом 6 Порядку № 229 передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи до набрання чинності цим Законом обчислюється в порядку та на умовах, установленому на той час законодавством.
Суди попередніх інстанцій під час розгляду цього спору установили, що позивачка просить урахувати час навчання в аспірантурі (01.10.2009 - 30.09.2012) та роботи на посаді асистента кафедри правосуддя КНУ імені Тараса Шевченка (01.12.2013 - 10.10.2017).
Ураховуючи, що позивачка просить розрахувати стаж державної служби за періоди роботи (навчання) до набрання чинності Законом № 889-VIII (тобто до 01 травня 2016 року), то умови і порядок обчислення має бути за нормами законодавства, яке діяло до цього часу.
Отже, з огляду на періоди, які позивачка просить включити до стажу державної служби, колегія суддів зазначає, що правове регулювання гарантій та умов діяльності наукових і науково-технічних працівників не обмежувалося змінами, внесеними Законом № 2148-VІІІ. Обчислення стажу державної служби за періоди до набрання чинності Законом № 889-VIII здійснюється відповідно до законодавства, чинного на момент проходження такої служби.
Стаж державної служби до 01 травня 2016 року (коли набрали чинності нові норми) обчислювався відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283 (Порядок № 283) та додатку до нього.
Пункт 3 цього Порядку передбачає, що до стажу державної служби включається, зокрема:
стаж наукової роботи, набутий в державних установах, організаціях, закладах на посадах, визначених переліком посад наукових (науково-педагогічних) працівників підприємств, установ, організацій, вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації, перебування на яких дає право на призначення пенсії та виплату грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до статті 24 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2004 року № 257, незалежно від наявності перерв у роботі.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що час навчання в аспірантурі так і робота на посаді асистента кафедри правосуддя КНУ імені Тараса Шевченка зараховується до стажу наукової роботи (ст. 35 Закону № 848-VIII та ст. 55 Закону України «Про вищу освіту»).
У статті 24 (Закону № 1977-XII) так і частині сімнадцятій статті 37 (Закону № 848-VІІІ) (в редакції до 10 жовтня 2017 року) закріплено, що для осіб, які працюють на посадах, що згідно із законодавством належать до посад державного службовця, попередній стаж наукової роботи, набутий у державних установах, організаціях, закладах, зараховується до стажу державної служби незалежно від наявності перерв у роботі, а для осіб, які працювали (працюють) на посадах наукових (науково-педагогічних) працівників, попередній стаж державної служби зараховується до стажу наукової роботи незалежно від наявності перерв у роботі.
Тобто, зміст цієї статті вказує на те, що для зарахування позивачці періодів наукової роботи до стажу державної служби вона повинна була обіймати посаду, яка належить до посад державного службовця, а своє право на таке зарахування вона мала реалізувати до 11 жовтня 2017 року - дати, коли статтю було викладено у новій редакції, якою вже не передбачено зарахування наукового стажу до стажу державної служби.
Норми, які регулюють зарахування попереднього наукового стажу до стажу державної служби для осіб, які займають посади державних службовців, були чітко врегульовані на законодавчому рівні та не містили винятків щодо осіб, які мали право реалізувати це до 11.10.2017.
Отже, суди попередніх інстанцій не перевірили, чи обіймала позивачка до 11.10.2017 року посади, які належать до державної служби, та чи враховувалися як час навчання в аспірантурі так і робота на посаді асистента кафедри правосуддя КНУ імені Тараса Шевченка до стажу державної служби як науковий стаж.
На доводи касаційної скарги про неправильне застосування нової редакції ст. 37 Закону № 848-VIII (після 11.10.2017) у контексті ст. 46 Закону № 889-VII, колегія суддів зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували ту редакцію статті 37, яка діяла на момент виникнення правовідносин, тобто до 11.10.2017 року з огляду на пряму вказівку про це у п.8 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889-VII.
Це відповідає положенням частини першої статті 58 Конституції України та висновкам, викладеним у рішеннях Конституційного Суду України, зокрема: від 12.07.2019 №?5-р(І)/2019; від 26.01.2011 №?1-рп/2011, відповідно до яких, нові нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі та не поширюються на правовідносини, які вже виникли і були врегульовані попереднім законодавством.
Таким чином, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.
Підсумовуючи, колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача та включення наукового стажу (навчання в аспірантурі та робота асистентом кафедри) до стажу державної служби.
Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на наведені обставини та ухвалили рішення без дослідження ключового питання, яке постає у ході розгляду цієї справи, а саме: чи була позивачка державним службовцем та, чи займала посади державної служби саме на момент дії попередньої редакції статті 37 Закону №?848-VIII.
Лише за цієї умови вона могла претендувати на зарахування стажу наукової діяльності для цілей держслужби. Суди повинні були оцінити це питання з урахуванням змісту чинної на той час норми, а не виходячи з положень, які втратили чинність до моменту звернення позивачки до суду.
В адміністративному судочинстві діє принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи (ч. 4 ст. 9 КАС України), згідно з яким суд має право витребовувати докази з власної ініціативи. Також суд зобов'язаний оцінити кожен доказ окремо й у сукупності з іншими (ч. 3, 4 ст. 90 КАС України), а судове рішення має бути результатом повного та всебічного з'ясування обставин справи (ст. 244 КАС України) та належної оцінки доказів - із дотриманням норм матеріального і процесуального права (ст. 242 КАС України).
Невиконання цих обов'язків свідчить про порушення норм процесуального права та принципу офіційного з'ясування обставин справи, що призвело до неможливості встановлення обставин, важливих для правильного вирішення спору.
Рішення суду, відповідно до ст. 242 КАС України, має бути законним і обґрунтованим, тобто ухваленим на підставі належно досліджених доказів та з оцінкою аргументів сторін. У цій справі таких вимог дотримано не було.
Отже, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків, не встановивши усіх обставин, які мають значення для справи, а оцінка доказів проведена з порушенням ст. 90 КАС України. Оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам законності й обґрунтованості.
Водночас, в силу положень статті 341 КАС України їх встановлення судом касаційної інстанції не допускається.
У силу положень статті 341 КАС України суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а тому не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.
Відсутність процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове рішення у справі.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
З огляду на те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» № 1977-XII (статті 24 та частини сімнадцятої статті 37 у редакції Закону № 848-VІІІ), що призвело до неправильного вирішення справи, Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій слід скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи суду необхідно дослідити усі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Також суду слід врахувати наведене у цій постанові та ухвалити законне та обґрунтоване рішення за результатами повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності та взаємному зв?язку.
Відповідно до Закону України від 13.12.2022 №2825-IX, з 15.12.2022 ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва та утворено Київський міський окружний адміністративний суд. До початку його роботи справи, підсудні цьому суду, розглядає Київський окружний адміністративний суд. У зв'язку із цим справа передається на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
VII. Висновки щодо розподілу судових витрат
Оскільки Суд не ухвалює нового рішення та повертає справу на новий розгляд, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Апарату Верховної Ради України задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2023 року скасувати, а справу № 640/12281/22 направити на новий судовий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.М. Соколов М.В. Білак Л.О. Єресько