22 травня 2025 року
м. Київ
справа № 320/23543/24
адміністративне провадження № К/990/905/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів Шишова О. О., Яковенка М. М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Представництва «HOБЕЛЬ IЛAЧ CAHAЇ BE TlДЖАРЕТ AHOHIM ШІРКЕТІ» на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року, постановлену колегією суддів у складі Карпушової О. В., Епель О. В., Файдюка В. В., у справі № 320/23543/24 за позовом Головного управління ДПС у м. Києві до Представництва «HOБЕЛЬ IЛAЧ CAHAЇ BE TlДЖАРЕТ AHOHIM ШІРКЕТІ» про стягнення податкового боргу,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Головне управління ДПС у м. Києві (далі - позивач, контролюючий орган, податковий орган) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Представництва «HOБЕЛЬ IЛAЧ CAHAЇ BE TlДЖАРЕТ AHOHIM ШІРКЕТІ» (далі - відповідач, скаржник) про стягнення податкового боргу у розмірі 17 658 813,87 грн.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що відповідач має податковий борг у розмірі 17 130 213,87 грн - з податку на прибуток іноземних юридичних осіб та 528 600 грн - зі сплати адміністративних штрафів та інших санкцій. Податковий борг виник у зв'язку з несплатою у добровільному порядку грошових зобов'язань, що визначені у податкових повідомленнях-рішеннях, а також пені.
Київський окружний адміністративний суд рішенням від 14 серпня 2024 року адміністративний позов задовольнив.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Представництво «HOБЕЛЬ IЛAЧ CAHAЇ BE TlДЖАРЕТ AHOHIM ШІРКЕТІ» направило до Шостого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року зупинено апеляційне провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 320/37552/23, предметом якої є податкові повідомлення-рішення, на підставі яких у відповідача виник борг.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
Не погодившись з ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року, Представництво «HOБЕЛЬ IЛAЧ CAHAЇ BE TlДЖАРЕТ AHOHIM ШІРКЕТІ» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить зазначену ухвалу скасувати, а справу направити до Шостого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував важливу обставину, яка полягає в тому, що провадження у справі № 320/37552/23 (де оскаржуються податкові повідомлення-рішення, на підставі яких і виник оспорюваний борг) було відкрито до того, як податковий орган звернувся до суду з позовом про стягнення цього податкового боргу.
Таким чином, відповідач наголошує, що на момент подання позову про стягнення податковий борг ще не набув статусу узгодженого, оскільки податкові повідомлення-рішення перебували у процесі оскарження в іншій судовій справі. Отже, станом на дату звернення податкового органу до суду обов'язку щодо сплати відповідних сум не існувало, тому й правових підстав для стягнення податкового боргу також не було.
При цьому, на думку відповідача, подальший результат розгляду справи № 320/37552/23 не змінить факту, що на момент звернення з позовом до суду податковий борг не був узгодженим, а отже, немає необхідності зупиняти розгляд справи до вирішення іншої справи, адже всі необхідні обставини вже підтверджуються документами, наявними в матеріалах справи.
Верховний Суд ухвалою від 22 січня 2025 року відкрив касаційне провадження за указаною касаційною скаргою.
Позивач подав відзиву на касаційну скаргу, в якому зазначає, що факт пов'язаності справ є очевидним, а рішення суду у справі про оскарження податкових повідомлень-рішень матиме преюдиційне значення у межах справи, що розглядається.
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції, та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Пунктом 3 частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд зупиняє провадження у справі в разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Метою зупинення провадження у справі згідно з пунктом 3 частини першої статті 236 КАС України є виявлення обставин (фактів), які не можуть бути з'ясовані та встановлені в цьому провадженні, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Об'єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що рішення суду в іншій справі встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у справі, провадження у якій зупинено, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.
З огляду на вимоги закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об'єктивна неможливість розгляду справи.
Отже, необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв'язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи.
Варто також звернути увагу, що додатково процесуальний закон забороняє суду посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Як підтверджується встановленими судами попередніх інстанцій обставинами, спір у справі стосувався наявності передбачених Податковим кодексом України підстав для стягнення податкового боргу у розмірі 17 658 813,87 грн, що утворився внаслідок несплати позивачем грошових зобов'язань, визначених у податкових повідомленнях-рішеннях від 06 липня 2023 року № 0466232302, № 0466172305.
У позовній заяві податковий орган зазначив, що грошові зобов'язання за вказаними податковими повідомленнями-рішеннями набули статусу узгоджених, оскільки вручені належним чином та не оскаржені у судовому порядку, а тому відповідач повинен був сплатити відповідні грошові зобов'язання у встановлений строк. У зв'язку з відсутністю добровільної сплати, наявні підстави для стягнення податкового боргу, з метою чого контролюючий орган звернувся до суду з цим позовом.
Зі свого боку відповідач наголошує, що після отримання 20 вересня 2023 року рішення за результатами процедури адміністративного оскарження у передбачений законодавством місячний строк подав 18 жовтня 2023 року позовну заяву до Київського окружного адміністративного суду про визнання протиправними та скасування зазначених вище податкових повідомлень-рішень.
Відповідач акцентує увагу, що провадження у справі № 320/37552/23 щодо оскарження податкових повідомлень-рішень було відкрито 07 травня 2024 року - до моменту подання позову про стягнення податкового боргу 27 травня 2024 року, а отже станом на момент подання позову відповідні податкові повідомлення-рішення не мали статусу узгоджених. Відповідно, у позивача були відсутні підстави для звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу.
Надаючи оцінку зазначеним доводам сторін, колегія суддів звертає увагу, що усталеною є практика Верховного Суду (зокрема, але не виключно постанови від 13 лютого 2018 року у справі № 826/18379/14, від 19 лютого 2019 року у справі № 807/495/17, від 03 лютого 2022 року у справі № 560/4343/19, від 14 лютого 2022 року у справі № 826/9711/17 при їх системному аналізі) про те, що предметом доказування у справах про стягнення податкового боргу є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку: наявність узгодженого грошового зобов'язання; складові основної суми боргу, штрафних (фінансових) санкцій, пені; підстави виникнення боргу; момент його виникнення; встановлення факту сплати податкового боргу в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених Податковим кодексом України, тощо.
При цьому, колегія суддів наголошує, що при вирішенні позову про стягнення податкового боргу у відповідний спосіб здійснюється перевірка дотримання контролюючим органом вимог, передбачених Податковим кодексом України, які надають право контролюючому органу звернутися до суду з відповідним позовом.
Так, відповідно до пункту 95.1 статті 95 Податкового кодексу України (далі - ПК України) контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Відповідно до пункту 95.2 статті 95 ПК України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
Згідно з пунктом 95.3 статті 95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Отже, положеннями пунктів 95.1 - 95.3 статті 95 ПК України встановлено, що контролюючий орган може звернутися до адміністративного суду з позовом про стягнення податкового боргу з платників податків із дотриманням відповідних умов, встановлених пунктом 95.2 статті 95 ПК України, які надають право на примусове стягнення податкового боргу. Так, право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 30 днів з дня надіслання платникові податків податкової вимоги.
Аналогічне застосування цих норм права відбулося у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 810/2533/16, від 19 лютого 2019 року у справі № 818/1117/16, від 04 березня 2019 року у справі № 2а-6053/11/1070, від 25 лютого 2020 року у справі № 1340/5767/18, від 14 лютого 2022 року у справі № 826/9711/17.
Відповідно до підпунктів 14.1.153, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно з пунктом 59.3 статті 59 ПК України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення податкового боргу та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.
Згідно з пунктом 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 робочих днів, наступних за днем такого узгодження.
Отже, право контролюючого органу звернутися до суду із позовом про стягнення податкового боргу виникає лише за наявності низки умов, серед яких визначальне значення має факт узгодженості грошових зобов'язань платника податків.
Відповідно до положень статті 57 ПК України, грошове зобов'язання платника податків стає узгодженим після закінчення строків на його оскарження, якщо таке оскарження не здійснювалось, або після завершення процедури адміністративного чи судового оскарження.
При цьому податкове зобов'язання не може бути визнано узгодженим до закінчення процедури судового оскарження відповідного податкового повідомлення-рішення, оскільки саме під час такої процедури перевіряється законність підстав виникнення податкового боргу.
У справі, що розглядається, відповідач в апеляційній скарзі зазначив, що грошове зобов'язання є неузгодженим, оскільки позивач ще до пред'явлення контролюючим органом позову про стягнення податкового боргу оскаржив відповідні податкові повідомлення-рішення в адміністративному, а згодом - у судовому порядку.
У зв'язку з цим відповідач зауважує, що контролюючий орган не набув права на звернення до суду з цим позовом, оскільки станом на момент подання податковим органом позовної заяви у цій справі грошові зобов'язання, визначені в податкових повідомленнях-рішеннях, ще не мали статусу узгоджених з огляду на процес їх судового оскарження.
Колегія суддів зауважує, що метою зупинення провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 236 КАС України є необхідність з'ясування обставин, які мають преюдиційне значення для вирішення справи. У контексті спірних правовідносин така потреба може виникнути лише за умови, що на момент звернення з позовом грошове зобов'язання було узгодженим, а вже після цього розпочався судовий розгляд справи про оскарження податкових повідомлень-рішень.
Отже, зупинення провадження є обґрунтованим лише у випадку, коли спір про правомірність податкових повідомлень-рішень виник після того, як контролюючий орган набув право звернутися до суду з позовом про стягнення. Натомість, у цій справі суд апеляційної інстанції, зупиняючи провадження у справі, залишив поза увагою доводи відповідача, що контролюючий орган не мав правових підстав звертатися з позовом взагалі, оскільки податкові зобов'язання не були узгоджені станом на момент пред'явлення позову про стягнення через вже розпочате судове оскарження. Колегія суддів звертає увагу, що питання про преюдиційне значення обставин в іншій справі у цьому випадку не може постати, адже саме право контролюючого органу на звернення до суду виникає лише після узгодження грошових зобов'язань.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що суд апеляційної інстанції, зупиняючи провадження у справі до вирішення іншої справи про скасування податкових повідомлень-рішень, помилково не встановив, чи були станом на момент звернення контролюючого органу до суду взагалі правові підстави для подання позову про стягнення податкового боргу.
За таких обставин колегія суддів вважає, що висновок про необхідність зупинення провадження у цій справі є передчасним, оскільки суд не встановив, чи дійсно є об'єктивна необхідність в очікуванні результату іншої справи у контексті доводів відповідача щодо відсутності на момент звернення позивача до суду права на подання такого позову у зв'язку з неузгодженістю податкових зобов'язань.
Зважаючи на викладене, колегія суддів Верховного Суду уважає, що ухвала апеляційного суду про зупинення провадження підлягає скасуванню, оскільки судом порушено норми процесуального права.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Оскільки у цій справі порушення норм процесуального права допущено судом апеляційної інстанції, справа підлягає направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Представництва «HOБЕЛЬ IЛAЧ CAHAЇ BE TlДЖАРЕТ AHOHIM ШІРКЕТІ» задовольнити.
Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року у справі № 320/23543/24 скасувати.
Указану справу направити до Шостого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Дашутін
Судді О. О. Шишов
М. М. Яковенко