про відмову у відкритті касаційного провадження
22 травня 2025 року
м. Київ
справа №380/20129/24
адміністративне провадження № К/990/21462/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єзерова А.А., суддів Стародуба О.П., Стеценка С.Г.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.11.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2025 у справі №380/20129/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просив:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у здійсненні виплати пенсії ОСОБА_1 у розмірі відшкодування фактичних збитків за роботу в зоні відчуження, призначеної відповідно до статті 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 20.03.2024 без її обмеження розміру, установленими для осіб, які втратили працездатність;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити виплату нарахованої пенсії ОСОБА_1 у розмірі відшкодування фактичних збитків за роботу в зоні відчуження, призначеної відповідно до статті 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 20.03.2024 без обмеження її розміру, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 19.11.2024 позов задовольнив повністю.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 16.04.2025 апеляційну скаргу відповідача задовольнив частково. Рішення суду першої інстанції змінив у мотивувальній частині, виклав абзаци другий та третій його резолютивної частини у такій редакції: «Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо обмеження з 21 березня 2024 року у виплаті ОСОБА_1 пенсії десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 з 21 березня 2024 року виплату пенсії без обмеження пенсії максимальним розміром, із врахуванням проведених платежів». В іншій частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.11.2024 залишив без змін.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати і ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши зміст касаційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.
У частині шостій статті 12 КАС України закріплений перелік справ, які для мети КАС України слід вважати справами незначної складності. Зокрема, положення пункту 3 частини шостої статті 12 КАС України передбачають, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Спір у цій справі виник через дії компетентного органу щодо обмеження розміру пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Ця справа є справою незначної складності згідно до вимог пункту 3 частини шостої статті 12 КАС України.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Буквальне тлумачення положень зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Означені критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Тобто касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Скаржник не обґрунтував у касаційній скарзі того, чи стосується касаційна скарга питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; чи був скаржник позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, під час розгляду іншої справи; чи справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; чи суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Колегія суддів також не встановила випадків, зазначених у пункті 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі незначної складності.
Суд відхиляє посилання скаржника на підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, як на підставу для відкриття касаційного провадження, оскільки воно не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів або свідчили про наявність заінтересованості необмеженої кількості осіб в результатах розгляду саме цієї справи.
Верховний Суд наголошує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України треба зазначати, щодо яких саме правовідносин Верховний Суд ще не сформував правового висновку, а не абстрактно на це покликатися.
У разі, якщо скаржник вважає, що суди порушили норми процесуального права і неналежно дослідили зібрані у справі докази, неповно встановили обставини справи або встановили обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які суд не дослідив, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Так, оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
До того ж, Верховний Суд наголошує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України треба зазначати, щодо яких саме правовідносин Верховний Суд ще не сформував правового висновку, а не абстрактно на це покликатися.
Також посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржником не зазначено:
1) які саме норми матеріального та/або процесуального права необхідно застосувати для формування вказаного вище висновку;
2) за результатами розгляду касаційної скарги, який саме висновок має бути сформований Верховним Судом з урахуванням зазначених нею норм матеріального та/або процесуального права.
Саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Слід зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження.
Судами правильно застосовані висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 04.07.2024 у справі № 580/7744/23, в якій Суд дійшов висновку, що правова позиція Конституційного Суду України щодо неконституційності приписів статті 2 Закону про реформування пенсійної системи із змінами, що поширює свою дію на Закон із змінами, та першого речення частини 3 статті 67 Закону із змінами має пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення, тобто з 21.03.2024. Суд також зазначив, що враховуючи висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні №2-р(II)/2024, з 21.03.2024 правові підстави обмежувати пенсію позивача максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність) у відповідача відсутні. Колегія суддів не знаходить підстав для відступу від цих правових висновків.
Таким чином, колегія суддів не приймає посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на те, що касаційна скарга подана на судове рішення, яке за законом не оскаржується у касаційному порядку, у відкритті провадження за цією скаргою слід відмовити.
Керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.11.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2025 у справі №380/20129/24.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не оскаржується.
Суддя-доповідач А.А. Єзеров
Суддя О.П. Стародуб
Суддя С.Г. Стеценко