22 травня 2025 року
м. Київ
справа № 240/4156/24
адміністративне провадження № К/990/38229/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Дубка Сергія Миколайовича, в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року (суддя: Шуляк Л.А.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року (судді: Капустинський М.М., Ватаманюк Р.В., Сапальова Т.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2024 рік, а також у невключенні до складу грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 обчислена одноразова грошова допомога при звільненні, грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошова допомога для оздоровлення за 2023 рік, сум додаткової винагороди передбаченої постовою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення: за 2024 рік, обчисливши її розмір із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 доплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошову допомогу при звільненні, грошову допомогу для оздоровлення за 2023 рік, обчисливши їх розмір із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно виплачено грошову допомогу при звільненні, грошову компенсацію за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошову допомогу для оздоровлення за 2023 рік у розмірі місячного грошового забезпечення без урахування у складі місячного грошового забезпечення, з якого обчислено її розмір, сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168 (далі - Постанова №168). Окрім того, відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено йому грошову допомогу для оздоровлення за 2024 рік.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.
Вирішуючи позовні вимоги про включення до складу грошового забезпечення, з якого обраховується грошова допомога при звільненні, грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошова допомога для оздоровлення за 2023 рік, сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, суд першої інстанції, позицію якого підтримав суд апеляційної інстанції, зазначив, що жоден нормативно-правовий акт не передбачає включення цієї додаткової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого нараховуються вказані виплати.
Суди попередніх інстанцій також зауважили, що зазначена додаткова винагорода не має регулярного характеру, виплачується на підставі наказів командирів (начальників), залежить від наявності певних умов, а саме на період дії воєнного стану, пропорційно часу участі в інших заходах в умовах особливого періоду.
Ураховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій, дійшли висновку, що передбачена Постановою № 168 додаткова винагорода не є складовою частиною грошового забезпечення військовослужбовців, а тому у відповідача не було підстав для включення її до складу грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік.
Розглядаючи позовні вимоги про нарахування та виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік, суд першої інстанцій, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що право на таку допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення мають військовослужбовці, які вибувають у щорічну основну відпустку протягом поточного року на підставі відповідного наказу командира військової частини.
З огляду на те, що позивач був звільнений з військової служби 24 січня 2024 року, пробувши на займаній посаді неповний календарний місяць від початку поточного року, суди обох інстанцій дійшли висновку, що останній не набув права на щорічну основну відпустку у 2024 році, а отже, і права на отримання грошової допомоги на оздоровлення за цей період.
Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування
Адвокат Дубок Сергій Миколайович, діючи в інтересах ОСОБА_1 , та не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, подав до Верховного Суду касаційну скаргу.
Посилаючись на порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального права при прийнятті оскаржених судових рішень, він просить їх скасувати в частині відмовлених позовних вимог про включення сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, до складу грошового забезпечення, з якого обраховується грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, а також про нарахування та виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Касаційну скаргу подано з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник вказує на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій підпункту 6 розділу XXXI Порядку № 260 за відсутності правового висновку Верховного Суду, що призвело до помилкового висновку про неможливість урахування додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, у складі місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова компенсація за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток.
За доводами скаржника, зазначена додаткова винагорода виплачувалася позивачу щомісячно за рахунок коштів фонду грошового забезпечення з моменту впровадження Кабінетом Міністрів України такої виплати до дня звільнення, виплата мала постійний характер, а отже, за своєю природою є складовою грошового забезпечення, відтак вона підлягала врахуванню під час розрахунку розміру виплат грошового забезпечення. Крім того, підпункт 6 розділу XXXI Порядку № 260 не містить заборони щодо урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір такої компенсації. На підтвердження своєї позиції він посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 23 вересня 2024 року у справі №240/32125/23.
Також, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) та абзацу 11 пункту 4.3 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року № 280 (далі - Правила).
Як зазначає скаржник, пункт 5 Постанови № 704 передбачає право керівника державного органу на виплату військовослужбовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги для оздоровлення - кожна в розмірі місячного грошового забезпечення. Водночас абзац 11 пункту 4.3. Правил чітко встановлює, що право на вказані види допомоги виникає з 1 січня поточного року, а їх виплата здійснюється після видання відповідного наказу. Оскільки позивач проходив службу у січні 2024 року, він набув право на отримання грошової допомоги для оздоровлення за 2024 рік.
Позиція інших учасників справи
Відповідач правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою адвоката Дубка Сергія Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року у справі №240/4156/24.
Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 14 травня 2025 року призначено справу до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 до 24 січня 2024 року.
Вважаючи, що відповідач протиправно не включив до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислено розмір одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік, сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, а також не виплатив грошову допомогу на оздоровлення за 2024 рік, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їхнього соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям і членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Положеннями частини другої статті 9 Закону № 2011-ХІІ визначено перелік складових грошового забезпечення, а саме: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За правилами частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Частиною третьою статті 15 Закону № 2011-XII передбачено, що військовослужбовцям виплачуються, зокрема, грошова допомога на оздоровлення в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
За правилами пункту 1 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.
Відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (абзац 1).
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті (абзац 2).
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".
Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку № 260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
При цьому грошове забезпечення за період наданої відпустки або розмір грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення обчислюється з такого розрахунку: тим, які мають вислугу до 10 календарних років, - 2,5 календарних дня; тим, які мають вислугу від 10 до 15 календарних років, - 2,9 календарних дня; тим, які мають вислугу від 15 до 20 календарних років, - 3,3 календарних дня; тим, які мають вислугу 20 і більше календарних років, - 3,8 календарних дня.
Одержана в результаті обчислення тривалість відпустки округлюється в бік збільшення до повного дня. Грошове забезпечення за період відпустки виплачується до дня закінчення відпустки включно на підставі наказу командира військової частини.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), окрім тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців та розмірів надбавки за вислугу років також затверджено додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 3 Постанови № 704 виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу визначено здійснювати в порядку, що затверджується, зокрема, Міністерством оборони України.
При цьому підпунктом 3 пункту 5 Постанови № 704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до статті 9 Закону № 2011-XII, Постанови № 704 затверджено Порядок № 260, пунктами 1 та 2 розділу XXIII якого передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (пункт 6 розділу XXIII Порядку № 260).
Згідно з пунктом 6 розділу XXXI Порядку № 260 розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), у пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил України, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000,00 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000,00 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодекс адміністративного судочинства України).
Питання, що розглядається у цьому касаційному провадженні стосується двох ключових аспектів:
невключення до складу місячного грошового забезпечення, з якого позивачу обчислено грошову компенсацію за невикористані дні оплачуваних відпусток, сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168;
невиплати грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік.
Відмовляючи в задоволенні вказаних позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що додаткова винагорода, передбачена Постановою №168 не є складовою частиною місячного грошового забезпечення, оскільки її включення не передбачено жодним нормативно-правовим актом, а також вона не має регулярного характеру. Отже, підстав для включення її до складу грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток у відповідача не було.
Щодо невиплати грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік суди попередніх інстанцій вказали, що позивач, який звільнився з військової служби 24 січня 2024 року, не перебував на службі повний календарний місяць поточного року, отже, не набув права на щорічну основну відпустку та відповідно на грошову допомогу для оздоровлення за 2024 рік.
Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, з огляду на відсутність висновку Верховного Суду щодо:
застосування пункту 6 розділу XXXI Порядку № 260 в частині включення додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток,
застосування пункту 5 Постанови № 704 та абзацу 11 пункту 4.3 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року № 280, щодо права на грошову допомогу для оздоровлення у разі звільнення з військової служби протягом поточного року за відсутності повного календарного місяця служби у цьому році.
Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, Верховний Суд зазначає таке.
Після подання касаційної скарги та відкриття касаційного провадження Верховний Суд вже висловив правову позицію щодо питання включення додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова допомога для оздоровлення, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби та грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток.
Так, відповідаючи на це питання Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2024 року в справі №240/32125/23 зазначив, що приписи частини першої, чотирнадцятої статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ встановлюють лише право військовослужбовця на отримання допомоги на оздоровлення та допомоги у разі звільнення зі служби.
Положення четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ є відсилочними, оскільки розміри грошового забезпечення визначає Кабінет Міністрів України, а право визначити порядок виплати грошового забезпечення законодавець, зокрема, делегував Міністру оборони України.
Такими нормативно-правовими актами є Постанова № 704, якою, з-поміж іншого, передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців, крім посадового окладу; окладу за військовим званням включає і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та Порядок № 260.
Отже, за своєю правовою природою, щомісячна додаткова винагорода, запроваджена Постановою №168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану.
За правилами пункту 6 розділу ХХІІІ Порядку № 260 до розміру грошового забезпечення, з якого обчислюється допомога на оздоровлення не включаються винагороди, незалежно від їхнього виду (щомісячні чи одноразові).
Аналогічне виключення стосовно винагород також міститься в пункті 5 розділу ХХХІІ Порядку №260, яким визначено умови виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.
У підсумку, Верховний Суд констатував, що делегуючи Кабінету Міністрів України право визначати розміри грошового забезпечення, а Міністру оборони України установлювати порядок його виплати, законодавець установив певну ієрархію щодо визначення переліку складових грошового забезпечення, що враховуються при обчисленні окремих видів одноразових виплат для військовослужбовців. Тому саме положення Порядку № 260 унормували приписи Закону № 2011-ХІІ, установивши пряму норму щодо виключення винагороди із категорії складових грошового забезпечення, з суми яких обчислюється розмір допомоги на оздоровлення.
За такого правового регулювання Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2024 року в справі №240/32125/23 дійшов висновку, що обчислюючи розмір одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби та грошової допомоги на оздоровлення, без щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, відповідач діяв правомірно.
Водночас, Верховний Суд вказав, що на відміну від правил обчислення розміру допомоги для оздоровлення, пункт 6 розділу ХХХІ Порядку № 260 не містить жодних застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір відповідної компенсації.
Навпаки, за приписами указаної норми до такого розрахунку включено щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. при обчисленні розміру таких виплат, відповідач був зобов'язаний урахувати суму винагороди, яку позивач отримував перед звільненням.
Таким чином, ураховуючи те, що додаткова винагорода, запроваджена Постановою № 168, є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2024 року в справі №240/32125/23 дійшов висновку, що указана винагорода входить до складу грошового забезпечення позивача (як розрахункова величина), з якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані позивачем дні оплачуваних відпусток.
За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку щодо відсутності підстав для включення додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток.
Водночас, виходячи з обсягу встановлених у справі обставин, суди першої та апеляційної інстанцій встановили лише те, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 до 24 січня 2024 року.
Суди попередніх інстанцій не досліджували наказ відповідача про вихідні виплати та компенсації позивачу, не з'ясували порядок визначення їх розміру, не перевірили довідки про фактичні нарахування та виплати при звільненні, включно з інформацією про суми допомоги та їх складових.
Суди обох інстанцій обмежилися лише загальним посиланням на те, що відповідач при обчислені позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, грошової допомоги для оздоровлення, не включив до складу грошового забезпечення, з якого обраховувалися вказані виплати, суму додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, за відсутності доказів на підтвердження таких обставин.
Так само суди першої та апеляційної інстанцій не встановили, чи виплачувалася позивачу зазначена додаткова винагорода, в якому розмірі, з якою періодичністю та чи входила вона до складу грошового забезпечення, яке слугувало розрахунковою базою для нарахування відповідних компенсацій.
Верховний Суд підкреслює, що реальність конкретної обставини фактичної дійсності не може вважатися доведеною лише через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника, адже це суперечить меті правосуддя - з'ясуванню об'єктивної істини у справі.
Установлення вказаних обставин мають вирішальне значення для оцінки наявності предмета та підстав спору в цьому провадженні, а саме, чи існує спір між учасниками щодо стверджуваної бездіяльності військової частини в частині невключення передбаченої Постановою № 168 додаткової винагороди до складу грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.
При цьому Верховний Суд як суд права, а не факту, виконуючи завдання адміністративного судочинства, визначене частиною першою статті 2 КАС України, у межах повноважень і в порядку, передбачених статтею 341 КАС України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими
З огляду на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не вжили всіх визначених законом заходів і не встановили всіх фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, Суд уважає їхні висновки про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про включення до складу місячного грошового забезпечення, з якого позивачу обчислено грошову компенсацію за невикористані дні оплачуваних відпусток, сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, передчасними.
Щодо позовних вимог про нарахування та виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік, Суд зазначає таке.
Відповідно до підпункту 3 пункту 5 Постанови № 704, керівники державних органів мають право щорічно, у межах відповідних бюджетних асигнувань, надавати військовослужбовцям грошову допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Аналогічне положення міститься в пункті 1 розділу XXIII Порядку №?260, затвердженого згідно із цією Постановою.
У зазначених положеннях не встановлено вимог щодо мінімального строку проходження служби в календарному році або інших обмежень, які б унеможливлювали реалізацію права на отримання зазначеної грошової допомоги.
При цьому, пунктом 2 розділу XXIII Порядку № 260 обумовлено, що грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у випадку:
вибуття у щорічну основну відпустку повної тривалості;
вибуття у другу частину такої відпустки (у тому числі за попередні роки);
або подання рапорту про надання грошової допомоги на оздоровлення без фактичного вибуття у відпустку - протягом поточного року - на підставі наказу командира військової частини.
Таким чином, реалізація права на отримання грошової допомоги на оздоровлення потребує вчинення активних дій з боку військовослужбовця - вибуття у відпустку чи подання рапорту про надання грошової допомоги на оздоровлення протягом відповідного календарного року, у якому особа має право на щорічну відпустку. Натомість виникнення самого права на отримання цієї допомоги є похідним від наявності права на щорічну основну відпустку у відповідному році
Як установлено у справі, позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 до 24 січня 2024 року.
Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позову в наведеній частині, виходили з того, що у 2024 році позивач не відслужив повного календарного місяця, а тому нібито не набув права на щорічну основну відпустку, що виключає можливість отримання грошової допомоги для оздоровлення.
Проте такий висновок судів попередніх інстанцій Верховний Суд вважає передчасним і необґрунтованим, з огляду на таке.
За текстом пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ умови/правила надання відпусток військовослужбовцям, які звільняються зі служби (тут і далі за текстом цієї постанови - крім військовослужбовців строкової служби) законодавець розрізнив за юридичними підставами звільнення.
Відповідно до згаданої норми, звільнення з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів передбачає надання щорічної основної відпустки та додаткової відпустки в рік звільнення на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті (тобто сповна).
За пунктом 1 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, тривалість щорічної основної відпустки військовослужбовців становить 30 календарних днів і збільшується щоп'ять років вислуги в календарному обчисленні на п'ять днів. Максимальна тривалість щорічної основної відпустки таким чином становить 45 календарних днів і на неї мають право військовослужбовці, чия вислуга - понад 20 років.
У пункті 4 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ мовиться про щорічну додаткову відпустку.
У разі звільнення військовослужбовців з інших підстав, крім тих чотирьох, які зазначено вище (за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів ), тривалість щорічної основної відпустки (яка за загальним правилом має надаватися протягом календарного року) - у році звільнення - залежить від кількості повних місяців служби у році звільнення і має надаватися з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до згаданого пункту 1 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ.
Грошове забезпечення за період наданої відпустки або грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної і додаткової відпусток - виплата яких тут пов'язується зі звільненням військовослужбовців з військової служби - залежить від підстав звільнення з військової служби, відповідно й від умов (правил) надання їм відпустки, які визначені Законом № 2011-ХІІ (абзаци перший, другий пункту 14 статті 10-1 цього Закону). Опосередковано до такого висновку наштовхують також положення абзацу четвертого пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, які передбачають відрахування із грошового забезпечення за дні відпустки, що були використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовця (за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів ).
Отож, при звільненні з військової служби з таких підстав, як за віком, за станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів військовослужбовцю - у році звільнення - надається можливість піти у відпустку повної тривалості, на яку він має право відповідно до пункту 1, а також пункту 2 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, або отримати замість них грошову компенсацію, у тому числі за невикористані дні відпусток за минулі періоди.
Інакша ситуація з тими військовослужбовцями, які звільняються з інших підстав, аніж згадані чотири. Їм - у році звільнення - дається можливість піти у щорічну основну відпустку, але тривалість цієї відпустки, по суті, буде пропорційна часу військової служби у році звільнення. Алгоритм визначення цієї пропорції написано вище (абзац перший пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ).
Такіі висновки відображено у постанові Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі №420/2803/21.
Таким чином, у разі звільнення з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів військовослужбовцям у році звільнення надаються щорічні основні відпустки в обсязі, незалежно від кількості повних місяців служби у цьому році. Натомість, у разі звільнення з інших підстав, військовослужбовці мають право на щорічну основну відпустку в обсязі, пропорційному кількості повних місяців служби в році звільнення.
Разом з тим, суди попередніх інстанцій не встановили підставу звільнення позивача з військової служби, що є визначальним для вирішення питання щодо права військовослужбовця на щорічну відпустку у році звільнення та, відповідно на виплату грошової допомоги на оздоровлення.
Також суди попередніх інстанцій не дослідили, чи вчиняв позивач дії, спрямовані на реалізацію права на грошову допомогу для оздоровлення у 2024 році, зокрема, чи вибував він у щорічну основну відпустку за 2024 рік на підставі наказу командира військової частини, чи подавав він рапорт без вибуття у відпустку про отримання грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік, чи було видано наказ про відмову чи погодження отримання ним такої допомоги (в разі звільнення зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).
Ці обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору у вказаній частині.
У зв'язку з цим, висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності у позивача права на грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік є передчасними та ґрунтуються на неповно з'ясованих фактичних обставинах справи.
Узагальнюючи зазначене Суд убачає наявними підстави для нового розгляду справи в частині позовних вимог, що стосуються включення сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168 до складу місячного грошового забезпечення, з якого позивачу обчислено грошову компенсацію за невикористані дні оплачуваних відпусток, нарахування та виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини четвертої цієї статті справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Таким чином, зважаючи на приписи частини другої статті 353 КАС України, касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, а судові рішення судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог, що стосуються включення сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168 до складу місячного грошового забезпечення, з якого позивачу обчислено грошову компенсацію за невикористані дні оплачуваних відпусток, а також невиплати грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік скасувати із направленням справи в цій частині на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Щодо іншої частини позовних вимог про включення сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, до складу місячного грошового забезпечення, з якого позивачу обчислено одноразова грошова допомога при звільненні, грошова допомога для оздоровлення за 2023 рік, у задоволенні яких суди попередніх інстанцій відмовили, то в цій частині касаційна скарга не містить доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Відтак, у вказаній частині судові рішення Верховний Суд не переглядає.
Судові витрати
З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу адвоката Дубка Сергія Миколайовича, в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року в частині відмовлених позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2024 рік, а також у невключенні до складу грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 обчислена грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, сум додаткової винагороди передбаченої постовою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення за 2024 рік обчисливши її розмір із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, зобов'язання військової частини НОМЕР_1 доплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні оплачуваних відпусток, обчисливши її розмір із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, скасувати, а справу №240/4156/24 направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції - Житомирського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько В.М. Соколов