Номер провадження: 22-ц/813/2532/25
Справа № 686/5768/21
Головуючий у першій інстанції Ярема Х.С.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
22.05.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого судді Сєвєрової Є.С.,
суддів: Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря Малюти Ю.С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 28 серпня 2024 року у складі судді Ярема Х.С.,
встановив:
У серпні 2021 року, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив суд стягнути з відповідача 10 000 доларів США боргу за договором позики від 10.06.2019 та 491,49 доларів США 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 10.06.2019 позичив ОСОБА_2 , в борг 10 000 доларів США, які він зобов'язався повернути до 11.07.2019. Позичальник склав власноручно написану розписку від 10.06.2019 про отримання грошей в борг. Обов'язок повернути кошти не виконав. Станом на дату звернення до суду основний борг 10 000 доларів США, та 3% річних 491,49 доларів США.
Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 28 серпня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Приморського районного суду м.Одеси від 28.08.2024 і ухвалити нове рішення, яким позовну заяву задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, щозміст позовних вимог, заявлена до стягнення сума заборгованості, порушення відповідачем власних зобов'язань, свідчить про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у вигляді основного боргу в розмірі 10000 доларів США. Відповідачем жодним чином не здійснено оспорювання розписки шляхом пред'явлення відповідного позову, що вказує на відсутність підстав для формування судом твердження про відсутність договірних відносин. Наявний у справі висновок експерта викликає об'єктивні сумнівні щодо його достовірності.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Встановлено, що згідно з оригіналом розписки від 10.06.2019 ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 10 000 доларів на термін 1 (один) місць та зобов'язався повернути до 11.07.2019. В розписці зазначено, що вона написана без примусу.
За розрахунком позивача заборгованість відповідача складається з основного боргу - 10 000 доларів США та 3% річних за період з 12.07.2019 по 02.03.2021 - 491,49 доларів США.
У висновку судово-почеркознавчої експертизи від 14.06.2023 судовий експерт дійшов висновку, що вирішити питання чи виконаний підпис від імені ОСОБА_2 в розписці від 10.06.2019 самим ОСОБА_2 , чи іншою особою (особами), не виявилося можливим з причин, вказаних у п.1 Дослідницької частини висновку, а саме: вирішення питання в категоричній формі ускладнювалось значною варіаційністю ознак підпису ОСОБА_2 , малим обсягом графічного матеріалу, а також недостатньою кількістю порівняльного матеріалу наближеного за часом виконання до досліджуваного підпису. Також згідно з висновком експерта розписка, датована 10.06.2019, складена від імені ОСОБА_2 про отримання в борг грошових коштів 10 000 доларів США у ОСОБА_1 виконана в період червень-грудень 2020 року, що не відповідає зазначеній в розписці даті.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що висновком судово-почеркознавчої експертизи встановлена невідповідність дати складення розписки зазначеній в ній даті та позивач не ставив під сумнів достовірність результатів експертизи, діяв недобросовісно, реалізуючи права.
Проте погодитися з таким висновком суду неможна, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ч. 2 статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Відповідно до частини 2 статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Згідно зі статтею 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Наявність оригіналу розписки у позивача (позикодавця) згідно зі статтею 545 ЦК України свідчить, що зобов'язання з повернення позики позичальником не виконано.
Невідповідність дати розписки не спростовує факту виникнення зобов'язання, оскільки не виключає її складання боржником в інший час, та підтвердження в такий спосіб боргу, який мав місце, та не свідчить про її недостовірність в цілому, оскільки таких обставин належними доказами не доведено.
Висновок експертизи не встановив факт написання розписки ОСОБА_2 , та його зміст свідчить про те, що вирішення питання в категоричній формі ускладнювалось значною варіаційністю ознак підпису ОСОБА_2 , малим обсягом графічного матеріалу, а також недостатньою кількістю порівняльного матеріалу наближеного за часом виконання до дослідженого підпису (судом надано один вільний зразок підпису датований 18.05.2019, інші зразки виконані за травень - вересень 2018 рік, наявні в однотипних документах).
Отже, неможливість категоричного висновку обумовлена причинами, які неможна поставити в провину позивачу ОСОБА_1 , також відсутні підстави вважати їх такими, що свідчать про зловживання ним правами.
Позивач надав оригінал розписки, згоду на її дослідження, встановленню обставин справи не перешкоджав, а тому з огляду і на такі обставини відсутні ознаки недобросовісної поведінки.
Водночас у статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину.
З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова ВС від 10.03.2021 у справі №607/11746/17).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
ОСОБА_2 не надав переконливих доказів про те, що розписка складена не ним, відтак помилковими є висновки суду про неукладеність договору позики.
Наявність оригіналу розписки у позивача (позикодавця) згідно зі статтею 545 ЦК України свідчить, що зобов'язання з повернення позики позичальником не виконано.
Договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Зважаючи на ненадання доказів виконання зобов'язання, наявність оригіналу розписки у позивача, наявні підстави для задоволення його вимог про стягнення боргу з відповідача.
Згідно з ч.1ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно із ч.2ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання є підставою для стягнення 3% річних, які з врахуванням часу прострочення 599 днів складають 491,49 доларів США.
З огляду на викладене, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом невірно застосовані норми матеріального права, тому рішення як таке, що не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України, підлягає скасуванню із ухваленням нового про задоволення позову з мотивів та підстав, викладених вище.
Доводи апеляційної скарги про складання висновку експертизи неуповноваженою особою Юрченком Є.М. підставою скасування рішення суду бути не можуть, оскільки чинне законодавство не містить імперативних норм про можливість проведення фізичко-технічної експертизи виключно державними спеціалізованими установами, що неодноразово було предметом оцінки касаційного суду.
Враховуючи надання позивачем доказів на підтвердження надання правової допомоги та витрат на суму 5500 грн (договору про надання професійної правничої допомоги, квитанції про сплату котів, акту приймання передачі виконаних робіт), ненадання заперечень відповідача, витрати підлягають стягненню в зазначеному розмірі.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 28 серпня 2024 року скасувати, ухвалити нове.
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 (податковий номер НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_2 ) грошові кошти за договором позики в розмірі 10000 (десять тисяч) доларів США, 3% річних в розмірі 491,49 доларів США, разом 10 491,49 доларів США, судові витрати в розмірі 6372,17 грн, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5500 грн.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 22.05.2025.
Головуючий
Судді: