Справа № 930/734/25
Провадження № 2/135/327/25
іменем України
20.05.2025 м. Ладижин Вінницька область
Ладижинський міський суд Вінницької області у складі:
головуючого судді Волошиної Т.В.,
за участі секретаря судових засідань Глушко І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Ладижині Вінницької області в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням сторін) цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,
І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 3436120 від 07.12.2021 у розмірі 23 700 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07.12.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 3436120, відповідно до умов якого товариство надало відповідачу грошові кошти у сумі 5 000 грн, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти та комісію за користування ним у порядку та строки, визначені договором.
ТОВ «Мілоан» виконало свої зобов'язання за договором у повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти відповідно до умов договору. Водночас відповідач своїх зобов'язань не виконав - не вносив передбачені договором платежі, у зв'язку з чим станом на момент подання позову утворилася заборгованість у розмірі 23 700 грн 00 коп., яка складається з: 5 000 грн 00 коп. - заборгованість за основним зобов'язанням (тілом кредиту); 17 250 грн 00 коп. - заборгованість за нарахованими процентами; 1450 грн 00 коп. - заборгованість за комісією.
26.07.2024 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладено договір факторингу № 26-07/2024, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором № 3436120 від 07.12.2021 перейшло до ТОВ «Факторинг Партнерс». Згідно з витягом із реєстру боржників до вказаного договору, новий кредитор набув право вимоги до відповідача в обсязі 23 700 грн 00 коп.
З огляду на викладене, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 23 700 грн 00 коп., а також судові витрати, що складаються з 2 422 грн 40 коп. судового збору та 9 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідач ОСОБА_1 відзиву на позовну заяву не подала.
ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.
У судове засідання представник позивача не з'явився, у позовній заяві просить розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує проти винесення заочного рішення.
Суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представника позивача відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, враховуючи, що останній скористався своїми процесуальними правами.
ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 30 квітня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Цією ж ухвалою суд постановив здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та призначив судове засідання на 20 травня 2025 року. Відповідачу було запропоновано подати відзив на позовну заяву.
Відповідач не подав відзиву чи інших письмових пояснень, а також не повідомив суду про зміну своєї адреси. Водночас він був належним чином повідомлений про розгляд справи, оскільки суд надіслав ухвалу про відкриття провадження та копію позовної заяви з доданими матеріалами на його зареєстровану адресу.
Поштове відправлення не було вручено відповідачу, оскільки, згідно з інформацією про трекінг, воно не було отримане під час доставки.
Правова позиція щодо належного повідомлення відповідача.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 висловив правову позицію, згідно з якою надсилання судових документів рекомендованою кореспонденцією на зареєстровану адресу особи є достатнім для визнання повідомлення належним, оскільки отримання такого листа адресатом перебуває поза контролем відправника.
Аналогічну позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (провадження №11-268заі18), зазначивши, що належне повідомлення вважається здійсненим у разі надсилання документа на дійсну адресу особи.
Крім того, відповідно до постанови Верховного Суду від 23 січня 2023 року у справі №496/4633/18, поштові відправлення, повернуті через «закінчення терміну зберігання» або з аналогічним формулюванням, вважаються належно врученими, якщо вони були направлені на реальну адресу реєстрації фізичної особи.
Отже, суд вжив усіх належних заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи та надання йому можливості реалізувати своє право на захист.
За таких обставин справа може бути розглянута за відсутності відповідача на підставі наявних у справі матеріалів, оскільки суд дотримався вимог ЦПК України щодо належного повідомлення сторін.
IV. Підстави для ухвалення заочного рішення.
Відповідно до частини першої статті 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення за наявності таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин неявки; відповідач не подав відзиву на позов; позивач не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
З огляду на встановлені обставини та наявність усіх зазначених підстав, суд ухвалив здійснити заочний розгляд справи відповідно до статей 280-281 ЦПК України.
У зв'язку з неявкою всіх учасників справи, відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалося.
V. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.
07.12.2021 між ТОВ "Мілоан" (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) укладений Договір про споживчий кредит № 3436120 (індивідуальна частина), за умовами якого позикодавець зобов'язується на умовах визначених цим договором, на строк 15 днів з 07.12.2021 (п.1.3. Договору) надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі 5 000 грн (п.1.2. Договору), а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі плата) у встановлений п.1.4 Договору термін (до 22.12.2021) та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором (а.с.23-27).
Сторони погодили фіксовану процентну ставку за користування кредитом у розмірі 3,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування (п. 1.5.2 Договору), а також стандартну (базову) процентну ставка за користування кредитом, яка становить 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п.п.1.6 Договору). Особливості нарахування процентів визначені у п.2.2.3 Договору.
Згідно п. 2.2.3 Договору, проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п. 1.6 цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п. 1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п. 1.3, запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку встановлену п. 16 Договору. Якщо визначена п. 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах згідно п. 2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п. 1.6 Договору.
В п. 2.3.1.2 Договору сторони визначили, що збільшення (продовження строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів.
Також сторони погодили розмір комісії за надання кредиту в розмірі 1 450 грн 00 коп. (п. 1.5.1 Договору).
Графік розрахунків та загальна вартість кредиту за Договором визначена в додатку № 1 до Кредитного договору (а.с. 43).
В анкеті-заяві на отримання кредиту № 3436120 від 07.12.2021 ОСОБА_1 , зазначивши свої ідентифікаційні дані, звернулася до ТОВ «Мілоан» із проханням надати їй кредит на таких умовах: сума кредиту - 5 000,00 грн; загальний строк кредитування - 15 днів; дата повернення - 22.12.2021; сума повернення - 8 700,00 грн. Складові частини загальної вартості кредиту: комісія - 1450,00 грн (29 % від суми кредиту); проценти за користування - 2 250,00 грн (3 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування) (а.с. 45).
Кредитний договір № 3436120 від 07.12.2021 підписаний відповідачем цього ж дня шляхом введення одноразового ідентифікатора в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Мілоан», що підтверджується відповідною довідкою (а.с.51).
Кредитні кошти в сумі 5 000 грн відправлені ОСОБА_1 07.12.2021 о 18:52 год шляхом зарахування на карту, що підтверджується відповідною квитанцією (а.с.52).
Згідно з відомостями про нарахування процентів, нарахування за кредитним договором № 3436120 від 07.12.2021 здійснювалося: за період з 07.12.2021 по 22.12.2021 включно - в розмірі 150 грн за кожен день (відповідно до п. 1.5.2 Договору); за період з 23.12.2021 по 20.02.2022 включно - в розмірі 250 грн за кожен день (відповідно до п.п. 1.6, 2.2.3 Договору) (а.с. 7).
Відповідно до розрахунку позивача у ОСОБА_1 за кредитним договором № 3436120 від 07.12.2021 станом на 07.03.2025 утворилась заборгованість у розмірі 23 700 грн 00 коп., яка складається з: 5 000 грн 00 коп. - заборгованість за основним зобов'язанням (тілом кредиту); 17 250 грн 00 коп. - заборгованість за нарахованими процентами; 1450 грн 00 коп. - заборгованість за комісією (а.с. 8).
26.07.2024 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладено договір відступлення права вимоги № 26-07/2024, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» передало, а ТОВ «Факторинг Партнерс» прийняло належні першому товариству права грошової вимоги за кредитними договорами, зазначеними в Реєстрі боржників (а.с. 9 - 14). Відповідно до пункту 6 договору факторингу, перехід права вимоги підтверджується актом приймання-передачі реєстру боржників, підписаним обома сторонами.
26.07.2024 між сторонами був складений акт приймання-передачі реєстру боржників (а.с. 20). Цього ж дня ТОВ «Факторинг Партнерс» здійснило оплату за відступлення права вимоги згідно з платіжною інструкцією № 448090005 (а.с. 19).
Згідно з реєстром боржників від 26.07.2024, ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло право вимоги за кредитним договором № 3436120 від 07.12.2021 до відповідача ОСОБА_1 на загальну суму 23 700 грн (а.с. 21-22).
Станом на момент розгляду справи відповідач не надав суду доказів сплати вказаної суми заборгованості, а також не надав доказів належного виконання зобов'язань за кредитним договором перед первісним кредитором.
VІ. Норми права, які застосовує суд, мотиви їх застосування.
Укладення електронного договору про споживчий кредит.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом. Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину не встановлена законом прямо, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, визначених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати позичальнику грошові кошти (кредит) у розмірі та на умовах, визначених договором, а позичальник - повернути кредит і сплатити проценти.
Абзацом другим частини другої статті 639 ЦК України передбачено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою сторін, вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі статтею 652 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Отже, будь-який вид договору, що укладається відповідно до положень Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Такий договір прирівнюється до письмового (статті 205, 207 ЦК України), за умови, що містить усі істотні умови для відповідного виду договору. У разі відсутності таких умов договір може бути визнаний неукладеним або недійсним у зв'язку з недотриманням письмової форми.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов.
Метою підписання договору є ідентифікація особи, яка його укладає, підтвердження її згоди з умовами договору, а також забезпечення цілісності електронних даних. У цьому контексті електронний підпис у вигляді одноразового ідентифікатора - це алфавітно-цифрова послідовність, яка додається до інших електронних даних особою, що акцептує пропозицію (оферту), і надсилається іншій стороні договору. Такий ідентифікатор може надаватися у вигляді пароля, SMS-коду або іншими засобами, що дозволяють ідентифікувати користувача.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», моментом підписання електронного правочину є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» (за умови використання засобів ЕЦП усіма сторонами договору); електронного підпису у вигляді одноразового ідентифікатора, визначеного цим Законом; аналога власноручного підпису (факсиміле), за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки таких підписів.
Не кожна електронна угода вимагає створення окремого електронного документа. Електронний договір може бути укладений у спрощеній формі або шляхом заповнення відповідної форми в електронній системі, якщо у ній чітко описано юридичні наслідки такої дії.
При оформленні заявки, зробленої під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому вказується особа, яка здійснила дію, з використанням відповідної інформаційної системи (наприклад, сайту кредитора).
Суд встановив, що 07.12.2021 відповідач у власному особистому кабінеті на офіційному вебсайті ТОВ «МІЛОАН» добровільно та усвідомлено подав заявку на отримання кредиту № 3436120. Ця електронна заявка зберігається в особистому кабінеті відповідача на сайті кредитодавця. Після подання заявки ТОВ «МІЛОАН» надіслало відповідачу одноразовий цифровий код (ідентифікатор) через SMS. Введення відповідачем цього одноразового пароля слугувало підтвердженням акцепту - згоди на укладення Договору про споживчий кредит № 3436120 від 07.12.2021 в електронній формі. Отже, між відповідачем та первісним кредитором було укладено електронний кредитний договір на умовах, відображених у файлах особистого кабінету (текст договору та Правила кредитування).
Відповідно до законодавства України, оформлення споживчого кредиту онлайн із використанням одноразового пароля прирівнюється до підписання договору в письмовій (традиційній) формі власноручним підписом. З матеріалів справи вбачається, що перед укладенням договору відповідач отримав проєкт кредитного договору з усіма додатками в електронному вигляді та ознайомився з його умовами і Правилами надання фінансових кредитів ТОВ «МІЛОАН», розміщеними на сайті кредитодавця. Це відповідає вимогам ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», згідно з якими кредитодавець завчасно надає споживачу повну інформацію для прийняття ним обґрунтованого рішення (зокрема, безоплатно надається паспорт споживчого кредиту у визначеній законом формі). Отже, відповідач мав можливість повно і належно ознайомитися з умовами кредитування до моменту укладення договору, що підтверджує усвідомленість його волевиявлення.
Згідно з умовами самого Кредитного договору, він містить усі істотні умови і укладений у спосіб та формі, що відповідають вимогам закону. Договором прямо передбачено, що визнання недійсними, нікчемними чи неукладеними окремих його частин або додатків (включно з Правилами) не тягне недійсності чи неукладеності всього договору в цілому. Отже, електронний договір є юридично чинним і обов'язковим для сторін.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором (кодом) по суті є різновидом удосконаленого електронного підпису. Він полягає у використанні алфавітно-цифрового коду, надісланого підписантові через засоби зв'язку (SMS, електронну пошту тощо), для підтвердження волі укласти договір. Такий спосіб автентифікації широко застосовується, зокрема, у сфері мікрокредитування. Дійсність укладення договорів за допомогою ЕПОІ неодноразово підтверджувалася в судовій практиці. Так, у постанові Верховного Суду у справі №?524/5556/19 від 12.01.2021 зроблено висновок, що підписання договору одноразовим паролем-ідентифікатором є належним способом волевиявлення: договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний згідно зі ст. 12 Закону «Про електронну комерцію», за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Аналогічну правову позицію щодо можливості укладення цивільно-правових договорів в електронній формі висловлено у постанові ВС від 16.12.2020 у справі №?561/77/19, де зазначено, що якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому такої форми (ч. 2 ст. 639 ЦК України), а будь-який договір, укладений на підставі ЦК або ГК України, може мати електронну форму і вважається укладеним у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
В силу приписів ст. 204 ЦК України існує презумпція правомірності правочину: правочин є правомірним, доки судом не встановлено іншого. В даному випадку відсутні будь-які дані про оспорення чи нікчемність кредитного договору, тому презумпція його чинності не спростована. Отже, всі права та обов'язки сторін за договором підлягають захисту і виконанню на загальних підставах?.
Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що між відповідачем та первісним кредитором ТОВ «МІЛОАН» було належним чином укладено договір про споживчий кредит № 3436120 від 07.12.2021 на умовах, визначених сторонами в електронній формі. На підтвердження факту надання кредиту матеріали справи містять платіжну квитанцію, за яким відповідачу були перераховані кредитні кошти (сума 5?000 грн на вказаний ним банківський рахунок). Переказ коштів здійснювався через сертифіковані платіжні системи з дотриманням вимог безпеки (стандарт PCI DSS), що гарантує належне зарахування суми на рахунок позичальника. Відповідач отримав обумовлені договором кошти, у зв'язку з чим зобов'язаний повернути їх та сплатити встановлені договором платежі у визначені строки.
Відступлення права вимоги (заміна кредитора).
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Поряд з цим, право грошової вимоги до боржника може бути відступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі № 668/7544/15-ц зазначено, що: «за приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
Тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним (Постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі № 2-2035/11 (провадження № 61-2449св18), постанова Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-979цс15).
Позивач на підтвердження набуття права вимоги за договором надано: копію договору факторингу № 26-07/2024 від 26.07.2024, укладеного між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг Партнерс» та копію з реєстру боржників до вказаного Договору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Доказів того, що договір факторингу № 26-07/2024 від 26.07.2024, укладений між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг Партнерс», визнаний недійсним суду не надано, а тому суд вважає, що позивачем надано докази, які підтверджують ту обставину, що ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло статус нового кредитора за договором про споживчий кредит № 3436120 від 07.12.2021 до відповідача.
Розрахунок заборгованості та доказування її розміру.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 9.01.2020 у справі № 643/5521/19 (провадження №61-20093св19) зазначено, що: «в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) вказано, що відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (пункти 1, 2 частини першої статті 264 ЦПК України).
Позивачем доведено факт укладання договору № 3436120 від 07.12.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , відповідно до якого між сторонами погоджено те, що кредит надається відповідачу загальним строком на 15 днів з 07.12.2021 (дата надання кредиту) по 22.12.2021 (дата повернення кредиту). Згідно з умовами договору (п. 2.2.3), якщо після настання 22.12.2021(дата повернення кредиту) позичальник продовжуватиме користуватися кредитом, проценти за стандартною (базовою) ставкою будуть нараховуватися протягом 60 днів - до 20.02.2022.
Як видно з наданих позивачем відомостей щоденні нарахування процентів за кредитним договором № 3436120 від 07.12.2021 здійснювались виключно в межах строку дії договору (за період з 07.12.2021 по 22.12.2021 включно згідно п. 1.5.2 договору в сумі 150 грн за кожен день; за період з 23.12.2021 по 20.02.2022 включно згідно п.п. 1.6, 2.2.3 договору в сумі 250 грн за кожен день).
Наведений позивачем розрахунок заборгованості по відсоткам за кредитним договором № 3436120 від 07.12.2021 в сумі 17 250 грн відповідає умовам договору.
Отже, позивач ТОВ «Факторинг Партнерс» відповідно до статті 1048 ЦК України має право на стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами за кредитним договором № 3436120 від 07.12.2021 у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Встановлення банком комісії в кредитному договорі № 3436120 від 07.12.2021 відповідає вимогам Законом України «Про споживче кредитування» та Правилам розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.
Вказаний висновок суду корелюється з правовими позиціями, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) та постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19.
Висновки.
З огляду на викладене та з урахуванням невиконання відповідачем ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором № 3436120 від 07.12.2021, позовні вимоги ТОВ «Факторинг Партнерс» про стягнення заборгованості в розмірі 23 700 грн 00 коп., яка складається з: 5 000 грн 00 коп. - заборгованість за основним зобов'язанням (тілом кредиту); 17 250 грн 00 коп. - заборгованість за нарахованими процентами; 1450 грн 00 коп. - заборгованість за комісією, підлягають задоволенню.
VІІ. Розподіл судових витрат між сторонами.
Щодо витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1, п.п. 1, 4 ч. 3ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.
Представником Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 9 000 грн.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем подано належні докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу (а.с. 37-40).
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Постановою від 08 квітня 2020 року у справі № 306/1198/17 Верховний Суд виснував, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, міститься висновок про те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Відповідач ОСОБА_1 заперечень щодо розміру понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу чи клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу до суду не подавав.
В додатковій постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Отже, для цілей розподілу витрат на правничу допомогу розмір гонорару адвоката за надання правничої допомоги, необхідно враховувати не лише те, чи були вони фактично понесені, а й їх розумність та необхідність у контексті кожної справи.
При цьому суд зазначає, що відповідно до висновків у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, визначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Проаналізувавши кожну складову наданої адвокатом правової допомоги на предмет її обґрунтованості та розумності, суд прийшов до наступних висновків.
Спірні правовідносини між сторонами у справі виникли щодо стягнення заборгованості в загальному розмірі 23700 грн 00 коп.
Суд констатує, що даний спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, відноситься до категорії малозначних справ, судова практика щодо яких є сталою і передбачуваною. Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають, а від так заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу - 9 000 грн. є завищеними порівняно з вартістю послуг з правничої допомоги в таких категоріях спору так як матеріали справи не потребували і не містять великої кількості документів для підготовки позовної заяви, дана справа є не складною, враховуючи усталену практику. При цьому адвокатом зовсім не мотивована необхідність витрачання значного часу на аналіз документів, які знаходяться в матеріалах справи, ступінь складності та новизни правових питань, досліджених адвокатом.
Отже, керуючись принципами справедливості, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат та розумності їх розміру, тобто відповідністю понесених витрат, складності, обсягу та характеру наданої адвокатом допомоги, а також співмірності цих витрат із ціною, конкретних обставин справи, суд вважає, що визначений сторонами до відшкодування гонорар, є завищеним і не являється спів мірним, обґрунтованим і пропорційним об'єму здійсненої роботи та наданої послуги, складності справи,а також є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг у аналогічних справах, обсяг наданих адвокатом послуг не відповідає критерію реальності, а відтак приходить до висновку про часткове задоволення заяви та стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 5000 грн.
Щодо судового збору.
Судом встановлено сплату позивачем при зверненні до суду судового збору в сумі 2422 грн 40 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 0505800168 від 18.03.2025 (а.с. 1).
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові втрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову, на відповідача.
Позивачем сплачено 2422 грн 40 коп. судового збору, а тому дані кошти підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 274-279, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» заборгованість за кредитним договором № 3436120 від 07.12.2021 у розмірі 23 700 (двадцять три тисячі сімсот) грн 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. судового збору та 5 000 (п'ять тисяч) гривень 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільного процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.
Рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Ім'я (найменування) сторін:
- позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», місце знаходження: вул. Гедройця Єжи, буд. 6, оф. 521, м. Київ, 03150, ЄДРПОУ 42640371;
- відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Заочне рішення складено та підписано суддею 20.05.2025.
Суддя