Провадження № 22-ц/803/2657/25 Справа № 199/9921/23 Суддя у 1-й інстанції - ЯКИМЕНКО Л. Г. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
21 травня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Халаджи О. В.
суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В.,
секретар Піменова М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Дніпровська міська рада, про визнання права власності в порядку спадкування (суддя першої інстанції Якименко Л.Г., повний текст рішення складено 04 листопада 2024 року),
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_3 , третя особа Дніпровська міська рада, про визнання права власності в порядку спадкування, в якому просила визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами: літ.А1 - житловий будинок, загальна площа 44,4 кв.м (1951 року); літ.а2 - прибудова 16,7 кв.м (1951 року); літ.а3 - прибудова 6,6 кв.м (1991 року); літ.а4 - ганок 0,5 кв.м (1951 року); літ.В - літня кухня 18,7 кв.м (1960 року); літ.В - погріб 4,0 кв.м (1960 року); літ.Г - сарай 8,8 кв.м (1985 року); літ.Д - вбиральня 1,0 кв.м (1951 року); літ.Ж - альтанка 5,6 кв.м (1951 року); №1-5, I - споруди, вимощення, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Із вказаним рішенням суду не погодилась ОСОБА_1 , та через свого представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного з'ясування обставин справи.
Скаргу мотивує тим, що на день смерті ОСОБА_5 наявні дві зареєстровані особи ОСОБА_4 (дружина) ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 (донька), ІНФОРМАЦІЯ_3 , які фактично прийняли спадщину після померлого, але не оформили своїх спадкових прав.
Вказує, що після смерті ОСОБА_6 , спадкова справа не заводилась. Місце реєстрації проживання ОСОБА_6 спадкоємцям невідоме. У ОСОБА_6 є спадкоємці - її діти, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 які б могли прийняти спадщину, проживаючи разом з матір'ю за однією адресою на день її смерті.
ОСОБА_2 просила рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Від учасників справи відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги, просила позов задовольнити у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, у судове засідання не з'явився.
Представник Дніпровської міської ради - Боговенко С.Ю. у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_8 з 11.09.1947 року перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується посвідкою про шлюб № НОМЕР_2 від 11.09.1947 року (а.с.23).
ОСОБА_6 та ОСОБА_9 є доньками ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , що підтверджується повними витягами з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження №00031812630 від 26.07.2021 року та №00031812586 від 26.07.2021 року (а.с.112-114), повними витягами з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб №00034559955 від 12.01.2022 року та №00035206198 від 23.02.2022 року (а.с.124 зворот-125, 132-133).
ОСОБА_5 була відведена земельна ділянка для будівництва та обслуговування будинку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (колишня адреса: АДРЕСА_2 ), на підставі договору на право будівництва будинку та безстрокового користування земельною ділянкою від 31.08.1951 року, укладеним між Виконавчим комітетом Амур-Нижньодніпровської районної Ради депутатів трудящих м. Дніпропетровська та ОСОБА_5 (а.с.42-45).
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_3 , виданим 20.10.1978 року Індустріальним відділом записів актів громадянського стану м. Дніпропетровська, актовий запис №1755 (а.с.24).
Згідно з інформаційною довідкою зі спадкового реєстру №68076100 від 12.01.2022 року, спадкова справа після смерті ОСОБА_5 не була заведена (а.с.121-124).
Відповідно до інформації з повних витягів Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження №00035208728 та №00035208695 від 23.02.2022 року, ОСОБА_6 є матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.136 зворот-139).
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , є донькою ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_4 , актовий запис 1323, та повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб №00035206932 від 23.02.2022 року (а.с.135-136).
ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_6 померла, що підтверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть №00034560030 від 12.01.2022 року (а.с.126-127).
Згідно з інформаційною довідкою зі спадкового реєстру №68076368 від 12.01.2022 року, спадкова справа після смерті ОСОБА_6 не була заведена (а.с.127 зворот-129).
ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_5 , виданим 19.04.2021 року Амур-Нижньодніпровським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), актовий запис №791 (а.с.25).
26.07.2021 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Швецовою Н.В. на підставі заяви доньки спадкодавця ОСОБА_9 про відмову від прийняття спадщини за законом ОСОБА_1 , заведена спадкова справа №51/2021 щодо майна померлої ОСОБА_4 , яка проживала за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.94).
23.02.2022 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті баби ОСОБА_4 (а.с.130).
Постановою приватного нотаріуса від 23.02.2022 року позивачці було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій, у зв'язку з відсутністю підстав для видачі свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_1 на житловий будинок в цілому, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті її баби ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки відсутні правовстановлюючі документи на майно померлої (а.с.28-30).
Згідно з відповіддю Комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради від 20.08.2021 року №11177, в інвентаризаційній справі за адресою: АДРЕСА_1 , (колишня адреса: АДРЕСА_2 ) відсутні відомості щодо реєстрації права власності на вказане домоволодіння. У матеріалах інвентаризаційної справи міститься договір на право будівництва будинку та безстрокового користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 , посвідчений 24.12.1951 року Першою дніпропетровською державною нотаріальною конторою, реєстровий №66978, на ім'я ОСОБА_5 , але реєстрація у Комунальному підприємстві «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради, не проводилася (а.с.31).
Відповідно до інформації відділу обліку проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур управління у сфері державної реєстрації Дніпровської міської ради від 28.07.2021 року, склад зареєстрованих осіб на день смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , становить 2 особи, а саме: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.120).
Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок №2482-2023 від 09.11.2023 року, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , характеристика будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами: літ.А1 - житловий будинок, загальна площа 44,4 кв.м (1951 року); літ.а2 - прибудова 16,7 кв.м (1951 року); літ.а3 - прибудова 6,6 кв.м (1991 року); літ.а4 - ганок 0,5 кв.м (1951 року); літ.В - літня кухня 18,7 кв.м (1960 року); літ.В - погріб 4,0 кв.м (1960 року); літ.Г - сарай 8,8 кв.м (1985 року); літ.Д - вбиральня 1,0 кв.м (1951 року); літ.Ж - альтанка 5,6 кв.м (1951 року); №1-5, I - споруди, вимощення. Вказаний технічний паспорт складено на ім'я ОСОБА_1 (а.с.35-41).
Відповідно до матеріалів спадкової справи №51/2021, заведеної після смерті ОСОБА_4 , із заявами про прийняття спадщини ніхто, окрім позивачки, не звертався. Донька спадкодавця ОСОБА_10 надала заяву про відмову від спадщини (а.с.94). Заповіт від імені спадкодавця відсутній. Відповідач ОСОБА_3 у встановленому законом порядку спадщину не прийняв, про свої спадкові права не заявляв, до нотаріуса з будь-якими заявами не звертався.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачка звернулась із даним позовом до неналежного відповідача.
Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції
Відповідно ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч.1 ст. 15 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: визнання права (частина 2статті 16 ЦК України).
За частиною першою ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із частиною першою ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Отже, законодавство визначає три окремі підстави для захисту цивільного права особи: порушення, невизнання, оспорювання права.
З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У відповідності до ст. 529 ЦК УРСР 1963 При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).
Як передбачено ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно із ч.1 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до положень ч.1 ст.1270 ЦК України встановлено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Згідно з ч. 1 ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Разом з тим ч. 3,5 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Частиною 1 статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.
Відповідно до положень ст. 67 Закону України "Про нотаріат", свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.
Згідно з положеннями п. 23 постанови Пленуму Верховного суду №7 від 30 травня 2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, в установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Як це передбачено п. 4.18 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №296/5, якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус вимагає, крім правовстановлюючого документа, витяг з Реєстру прав власності. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.
Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Правилами ч. 2 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що право на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 цього Закону права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.
Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.
Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
Згідно з положеннями ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутись до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 67 Закону України "Про нотаріат" свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.
Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд включає в себе принцип доступу до суду, ефективність якого обумовлюється тим, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду за вирішенням певного питання, і що держава не повинна чинити правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Принцип "пропорційності" тісно пов'язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип "пропорційності", натомість принцип "пропорційності" є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип "пропорційності" як невід'ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.
Дотримання принципу "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 17 жовтня 2018 року, прийнятій у справі №681/203/17.
Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначає, що речові права на нерухоме майно, їх обтяжень та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, то воно виникає з моменту проведення такої реєстрації.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із угод.
Як це унормовано положеннями ч. 1 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються Законом, як це закріплено вимогами ч. 4 ст. 182 Цивільного кодексу України, ст. 18, 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Апеляційний суд, наголошує на тому, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є способом захисту, який має застосовуватися, зокрема, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових справ у нотаріальному порядку, і спадкове майно не змінило володільця на іншого спадкоємця (спадкоємців), у випадку з нерухомим спадковим майном - не зареєстроване за спадкоємцем (спадкоємцями) померлого на праві власності.
Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує право власності. Позивачем у зазначених спорах у порядку правонаступництва може виступати спадкоємець, який прийняв спадщину відповідно до вимог статей 1268-1270 ЦК України.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).
Відповідно до положень ст.ст. 12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду із вказаним позовом позивачка вказувала на те, що окрім неї, спадкоємцем є, відповідач у справі ОСОБА_11 , який є сином ОСОБА_6 , померлої а вона у свою чергу є донькою ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .
Згідно домової книги щодо реєстрації громадян які проживали у будинку АДРЕСА_1 , були зареєстровані: ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_6 та ОСОБА_9 (т.1 а.с.32-34).
Крім того, в матеріалах справи наявна постанова приватного нотаріуса Швецової Н.В., про відмову у вчиненні нотаріальних дій, з якої вбачається, що ОСОБА_6 є дочкою ОСОБА_5 , що підтверджується Повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження N? 00031812630 від 26 липня 2021 року та Повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб N? 00034559955 від 12 січня 2022 року. Також встановлено факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_6 , що підтверджується Повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть N? 00034560030 від 12 січня 2022 року. Згідно відомостей зі спадкового реєстру, спадкова справа після смерті ОСОБА_6 не заводилась (інформаційна довідка зі Спадкового реєстру N? 68076368 від 12.01.2022). Місце реєстрації проживання ОСОБА_6 спадкоємцям невідоме. Згідно інформації, що міститься у Повних витягах з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження N? 00035208695 та N? 00035208728 від 23 лютого 2022 року, у ОСОБА_6 є спадкоємці - її діти, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , які б могли прийняти спадщину, проживаючи разом з матір?ю за однією адресою на день її смерті.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов до передчасного висновку вказавши, що позивачка звернулась до неналежного відповідача, оскільки як встановлено матеріалами справи, та не заперечується сторонами, що у померлої ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_6 , наявні її двоє спадкоємців, діти ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , які жодних претензій щодо обсягу спадкового майна до позивачки не мають та останнім було визнано позов, а отже апеляційний суд вважає. що у даному випадку ОСОБА_1 звернулась до належного відповідача та довела належність їй спадкового майна, яке залишилось після смерті діда і баби, а отже оскаржуване рішення підлягає скасуванню, оскільки було ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права та без належного з'ясування обставин справи із задоволенням позовних вимог.
У справі "J.K. AND OTHERS v. SWEDEN" від 23.08.2016 р. ЄСПЛ зазначає, що на відміну від кримінального процесу, де основним стандартом оцінки доказів є формулювання «поза розумним сумнівом», у цивільному процесі закон не вимагає цього високого стандарту. Суддя повинен вирішити справу з огляду на баланс ймовірностей. У справах про захист прав та інтересів біженців немає необхідності у тому, щоб суддя був повністю переконаний у правдивості кожного фактичного твердження заявника. Суддя повинен вирішити, чи з огляду на надані докази, а також правдивість тверджень заявника, ймовірно, що вимога цього заявника є достовірною. ЄСПЛ наголошує, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і ЄСПЛ не підмінятиме власною позицією оцінку фактів, яку їм було надано в межах національного провадження, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд. Стаття 6 Конвенції водночас не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або способів їх оцінки, що є предметом регулювання національного законодавства та оцінки національними судами (справа «Трофимчук проти України» від 28.10.2010 року ).
Керуючись статтями 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2024 рокускасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Дніпровська міська рада, про визнання права власності в порядку спадкування задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами: літ.А1 - житловий будинок, загальна площа 44,4 кв.м (1951 року); літ.а2 - прибудова 16,7 кв.м (1951 року); літ.а3 - прибудова 6,6 кв.м (1991 року); літ.а4 - ганок 0,5 кв.м (1951 року); літ.В - літня кухня 18,7 кв.м (1960 року); літ.В - погріб 4,0 кв.м (1960 року); літ.Г - сарай 8,8 кв.м (1985 року); літ.Д - вбиральня 1,0 кв.м (1951 року); літ.Ж - альтанка 5,6 кв.м (1951 року); №1-5, I - споруди, вимощення, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: О.В. Халаджи
О.В. Агєєв
Т.В. Космачевська
Повний текст судового рішення складено 21 травня 2025 року.
Суддя-доповідач О.В. Халаджи