Провадження № 22-ц/803/4218/25 Справа № 175/14258/24 Суддя у 1-й інстанції - Стрельников О. О. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
21 травня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Халаджи О. В.
суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В.,
секретар Піменова М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2024 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (суддя першої інстанції Стрельников О.О., повний текст рішення складено 26 грудня 2024 року),
У вересні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит Капітал» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило стягнути з відповідача на користь Товариства заборгованість за кредитним договором №010/0131/82/0181539 від 24.10.2018 року у розмірі 110913,41 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 108374,77 грн., заборгованість за відсотками - 2538,64 грн.
Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2024 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено у повному обсязі та вирішено питання щодо судових витрат.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач ОСОБА_1 , через свого представника Зачепіло З.Я., подав апеляційну скаргу, в якій вказано, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивачем не доведено обставини, що мають значення для справи.
Скарга мотивована тим, що наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором складений самим кредитором і не містить підтвердження реальності господарської операції. По ньому не можна вирахувати коли заборгованість була переведена в прострочену, чи були сплати з боку відповідача, який був порядок нарахування відсотків, в якому розмірі вони були нараховані.
Зазначає, що з наданого розрахунку не вбачається за можливе перевірити правильність нарахувань відповідних сум.
ОСОБА_2 просила рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Від представника ТОВ «ФК «Кредит-Капитал» - Котишиної І.Б. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання вказала на те, що Банк свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі та надав ОСОБА_1 грошові кошти. Відповідач у свою чергу порушив умови договору, відповідно до яких зобов'язувався погашати кредит, проценти та комісію за користування ним на умовах та в порядку, визначених договором, просила оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Учасники справи у судове засідання не з'явились, про час, дату та місце розгляду справи були повідомленні належним чином, просили проводити розгляд справи без їхньої участі.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 24 жовтня 2018 року між ПАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК», як позикодавцем, та відповідачем, як позичальником, був укладений договір про надання кредиту №010/0131/82/0181539, шляхом написання заяви про надання кредиту «Кредитна картка» №010/0131/82/0181539 відповідно до якого відповідач отримав кредит у вигляді кредитного ліміту станом на день укладення договору в сумі 30500 грн. 00 коп., строком на 48 місяців, з процентною ставкою поза межами пільгового період 45% (а. с. 12-14).
Факт укладання договору відповідач у відзиві не заперечує.
Як вбачається із наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 15 грудня 2022 року у відповідача за договором виникла заборгованість в розмірі 110913 грн. 41 коп., з яких 55000 грн. 00 коп. сума заборгованості за дозволеним овердрафтом, 54374 грн. 77 коп. сума заборгованості за недозволеним овердрафтом, 2538 грн. 64 коп. сума заборгованості за відсотками (а. с. 18).
13 грудня 2022 року між ПАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» та позивачем укладено договір відступлення права вимоги №114/2-56, за яким АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» відступило позивачу право вимоги за кредитним договором №010/0131/82/0181539 (19-21).
Додатковою угодою №2 до договору відступлення права вимоги №114/2-56 від 09 травня 2024 року внесено зміни (уточнення) до Реєстру боржників від 16 грудня 2022 року виклавши його в редакції наведеній в Додатку №1 до Додаткової угоди № 2 від 09 травня 2024 року договору відступлення права вимоги №114/2-56 (а. с. 21).
Відповідно до Додатку №1 до Додаткової угоди №2 від 09 травня 2024 року договору відступлення права вимоги №114/2-56 вбачається, що за кредитним договором розмір заборгованості складає 110913 грн. 41 коп., з яких 108374 грн. 77 коп. сума заборгованості за тілом кредиту, 2538 грн. 64 коп. сума заборгованості за відсотками, і право вимоги сплати заборгованості перейшло до ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» (а. с. 22).
Задовольняючи позовні вимоги, суд вказав про те, що фактично отримані та використані відповідачем, як позичальником, кошти в добровільному порядку позивачу у повному обсязі не повернуті, а тому наявні підстави для задоволення позову.
Колегія суддів апеляційного суду повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
В силу вимог частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до статті 640 ЦК України - договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Згідно статті 642 ЦК - відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано у пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Особа, яка зробила пропозицію укласти договір (оферту), у разі беззастережного акцепту цієї пропозиції його адресатом автоматично стає стороною в договірному зобов'язанні.
Акцептом визнається відповідь особи, якій адресована оферта, про її прийняття. Акцепт повинен бути повним і беззастережним. Мовчання за загальним правилом не є акцептом, якщо інше не випливає із закону, звичаю ділового обороту або з колишніх ділових відносин сторін. Мовчання можна вважати акцептом лише тоді, коли це прямо передбачено договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 24 жовтня 2018 року між ПАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК», як позикодавцем, та відповідачем, як позичальником, був укладений договір про надання кредиту №010/0131/82/0181539, шляхом написання заяви про надання кредиту «Кредитна картка» №010/0131/82/0181539 відповідно до якого відповідач отримав кредит у вигляді кредитного ліміту станом на день укладення договору в сумі 30500 грн. 00 коп., строком на 48 місяців, з процентною ставкою поза межами пільгового період 45% (а. с. 12-14).
Згідно п.1.3 договору, розмір поточного ліміту на дату підписання Заяви 30500 грн.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 24.10.2018 року відповідачем було підписано паспорт споживчого кредиту, в якому між сторонами було узгоджено всі істотні умови кредитування.
Згідно розписки про отримання картки, ОСОБА_1 отримав платіжну картку № НОМЕР_1 (а.с.15).
Факт укладення кредитного договору відповідачем не заперечується, а отже у розумінні вимог ст. 82 ЦПК України, дана обставина не підлягає доведенню.
Враховуючи викладене, та враховуючи ту обставину, що відповідачем власноручно було підписано кредитний договір, в якому було обумовлено всі істотні умови його виконання, та враховуючи, що відповідачка кредитні кошти отримала, користувалась ними, часткового погашала існуючу заборгованість, апеляційний суд вважає, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 належними та допустимими докази не спростовано наявність заборгованість, а отже колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення відповідає нормам процесуального та матеріального права, а отже апеляційну скаргу відповідачки слід залишити без задоволення.
Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), встановлено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц (провадження №61-3689св21).
Отже, наданий банком розрахунок заборгованості за кредитом та виписка по рахунку є належним доказом користування відповідачем кредитними коштами.
Відповідно до вказаної вище виписки, ОСОБА_1 активно користувався кредитним лімітом,здійснюючи перекази грошових коштів, оплачуючи покупки в магазинах. Більш того, відповідач здійснював часткове погашення заборгованості за кредитним договором, що підтверджується розрахунком та випискою з особового рахунку.
Як вбачається з матеріалів справи, позичальником не спростовано твердження позивача про те, що відповідач користувався наданими кредитними коштами.
Контррозрахунку заборгованості, що спростовує розмір заборгованості, визначений позивачем, відповідачкою також не надано.
Підсумовуючи викладене, колегія апеляційного суду встановила, що на порушення умов договору, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 110913,41 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості та випискою з особового рахунку.
Доказів які б свідчили про виконання взятих на себе зобов'язань відповідачкою не надано.
Доводи апеляційної скарги не створюють висновок про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду першої інстанції щодо їх оцінки.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позов, колегія суддів не приймає до уваги оскільки, такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував та є однаковими з доводами які були викладені у позовній заяві.
Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин у справі, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2024 рокузалишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: О.В. Халаджи
О.В. Агєєв
Т.В. Космачевська