Провадження № 22-ц/803/4961/25 Справа № 185/7102/24 Суддя у 1-й інстанції - Болдирєва У. М. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
21 травня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Халаджи О. В.
суддів:Агєєва О.В., Космачевської Т.В.
секретар Піменова М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи Павлоградський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Міністерство оборони України про встановлення факту батьківства (суддя першої інстанції Болдирєва У.М.),
У липні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом лр ОСОБА_1 , треті особи Павлоградський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Міністерство оборони України про встановлення факту батьківства, в якому просив:
- встановити факт батьківства ОСОБА_2 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
- внести зміни до актового запису про народження № 749, складеного 04 вересня 1997 року Відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Павлоградської міської ради народних депутатів Дніпропетровської області, зазначити батьком ОСОБА_2 .
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2025 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи Павлоградський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Міністерство оборони України про встановлення факту батьківства задоволено.
Із вказаним рішенням суду не погодилась ОСОБА_1 та подала апеляційну скаргу, в якій наголосила на тому, що воно ухвалено з порушення норм матеріального та процесуального права, а також без врахування обставин справи.
Скаргу мотивує тим, що із заявою про встановлення батьківства позивач звернувся лише після загибелі сина ІНФОРМАЦІЯ_3 , Коли він звернувся до ТЦК з заявою про отримання одноразової грошової допомоги після загибелі військовослужбовця, на яку мають право родичі загиблого.
Протягом 26 років позивач не замислювався над захистом прав свого сина, не визнавав свого батьківства, не приймав ніяких заходів щодо на відновлення, визнання порушених або оспорених прав дитини. Також, позивач звернувся до суду в порядку позовного провадження, суд першої інстанції вирішив, що вимога позивача про встановлення факту батьківства підлягає розгляду саме в порядку позовного провадження, оскільки пов?язана з наступним вирішенням спору про право, зокрема про отримання пільг та виплат, що належать батькові загиблого військовослужбовця.
Вказує, що вимоги позивача пов'язані з публічно-правовими відносинами позивача з державою, а тому на думку відповідачки не підлягаю вирішенню у порядку цивільного судочинства.
ОСОБА_1 просила рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2025 року скасувати та закрити провадження у справі.
Від учасників справи відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Сторони до судового засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі. 26 травня 1994 року шлюб між сторонами було розірвано.
На виконання ухвали суду про витребування доказів надано витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 749, складеного 04 вересня 1997 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Павлограду реєстраційної служби Павлоградського міськрайонного управління юстиції у Дніпропетровській області стосовно ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_4 у місті Павлограді Дніпропетровської області. Згідно цього витягу відомості про батька ОСОБА_2 записані на підставі заяви матері ОСОБА_1 від 04 вересня 1997 року. (а.с.55-57)
ОСОБА_3 народився поза шлюбом, в актовому записі про народження відомості про батька записані зі слів матері.
ОСОБА_3 загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 , причина смерті - вибухова травма внаслідок військових дій. (а.с.15-17)
23 травня 2024 року ОСОБА_2 звернувся з заявою до ІНФОРМАЦІЯ_5 про надання йому статусу батька загиблого воїна із призначенням належних пільг та грошової допомоги. (а.с.18)
24 травня 2024 року на звернення ОСОБА_2 надано лист ІНФОРМАЦІЯ_5 , за змістом якого у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян відомості про батька ОСОБА_3 записані зі слів матері, отже відсутні документи, що підтверджують родинні відносини між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , тому підстав для подальшого оформлення пільг та виплат немає. (а.с.19)
Згідно наданих сторонами пояснень, факт батьківства позивача стосовно ОСОБА_3 ніколи ними не заперечувався, про це свідчить зокрема постанова Павлоградського міського суду від 20 січня 2000 року, якою стягнуто аліменти з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також інформація про примусове виконання виконавчого листа, виданого на підставі цієї постанови. (а.с.20-21)
Постанова суду про стягнення аліментів, винесена за заявою ОСОБА_1 , не була оскаржена і виконувалася належним чином, тобто ОСОБА_2 не заперечував своє батьківство і виконував судове рішення про стягнення коштів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Висновком судово-медичної експертизи № 1376-МГ, проведеної на замовлення ОСОБА_2 КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» ДОР» встановлено, що ОСОБА_2 може бути біологічним батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вірогідність того, що ОСОБА_2 дійсно є біологічним батьком ОСОБА_3 , і це не є наслідком випадкового збігу генетичних ознак у осіб, що не мають родинних зв'язків, складає не менше 99,9999 відсотків. (а.с.24-27).
Ухвалюючи рішення про задоволення вимог заяви ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з наявності кровного споріднення між позивачем та загиблим ОСОБА_3 .
Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Згідно із частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Частиною першою статті 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Водночас у частині шостій статті 294 ЦПК України визначено, що суд залишає заяву про встановлення факту без розгляду, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, і роз'яснює заінтересованим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.
У цій справі ОСОБА_2 звернувся до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення батьківства для отримання пільг та виплат, що належать батькові загиблого військовослужбовця, який загинув під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки, оборони, відсічи і стримування збройної агресії російської федерації.
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.
Отже, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року судом встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту родинних відносин між фізичними особами, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України.
Такі висновки про застосування норм права викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23). Ці висновки є релевантними для застосування у цій справі.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на таке.
Відповідно до частини п'ятої статті 188 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.
Аналогічне правило закріплено в частині четвертій статті 172 КАС України про те, що не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, не можуть бути поєднаними в одному провадженні вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, та оскарження рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, оскільки ці вимоги підсудні судам різних юрисдикцій.
Разом із тим 30 січня 2020 року Велика Палата Верховного Суду розглянула справу № 287/167/18-ц за заявою ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа Ємільчинське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, у якій заявник просив суд установити факт, що у списку евакуйованих громадян Чорнобильського району Київської області було допущено описку щодо дати народження ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ОСОБА_3 , який під порядковим № 69 значиться як ОСОБА_3 , 1952 року народження.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19) виснувала, що встановлення юридичного факту, який пов'язаний із вирішенням спору із суб'єктом владних повноважень щодо права на отримання пенсії, відповідно до частини другої, пункту 3 частини шостої статті 12, пункту 2 частини першої статті 263 КАС України має розглядатися в спрощеному позовному провадженні як справа незначної складності за правилами адміністративного судочинства.
Верховний Суд у постанові від 22 березня 2023 року, застосувавши наведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), виснував про те, що оскільки вимоги заявниці пов'язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за нею певного соціально-правового статусу, не пов'язаного з будь-якими цивільними правами та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням, то відповідно за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов'язані з публічно-правовими відносинами заявниці з державою, а отже, не підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства.
При цьому Велика Палата Верховного Суду у згаданій вище релевантній постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) визнала помилковими такі висновки, оскільки вказаний підхід до визначення юрисдикції справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, не узгоджується із завданням і метою адміністративного судочинства, визначеними статтею 2 КАС України.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що є неефективним підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, залежно від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов'язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб'єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.
Тому Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19) та у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судовому порядку. Рішення щодо фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, зазначено, що за відсутності спору з приводу законності відмови у призначенні та виплаті заявнику одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю військовослужбовця суд повинен розглянути заяву про встановлення юридичного факту віднесення заявника до кола членів сім'ї загиблого військовослужбовця за правилами цивільного судочинства в окремому провадженні. Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що чинне на момент розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій законодавство не передбачало іншого порядку підтвердження цього факту; його встановлення не пов'язувалося з вирішенням спору, а було необхідним для подальшого подання заявником з метою призначення і виплати йому одноразової грошової допомоги за загиблого військовослужбовця-племінника документа, що засвідчував би наявність сімейних відносин між заявником і племінником станом на день загибелі останнього. З огляду на викладене доводи Міністерства оборони України щодо наявності в цій справі спору про право та необхідності її розгляду за правилами адміністративного судочинства було визнано необґрунтованими. Більш того, Велика Палата Верховного Суду погодилася з судом апеляційної інстанції, який застосував частину другу статті 256 ЦПК України у відповідній редакції та відхилив довід Міноборони України про те, що оскільки можливість визнання членом сім'ї військовослужбовця не передбачена у частині першій статті 256 ЦПК України, суд першої інстанції не мав права встановлювати юридичний факт проживання заявника з його племінником однією сім'єю. Визначений у частині першій статті 256 ЦПК України перелік фактів, які могли встановлюватися судом, не був вичерпним.
Оскільки у справі, яка переглядається, заявник не посилався на прийняття в позасудовому порядку жодних рішень органів державної влади або місцевого самоврядування щодо фактів, які мають юридичне значення, а навпаки, звернувся до суду цивільної юрисдикції з метою встановлення факту, який належить встановлювати в судовому порядку за правилами ЦПК України, тому ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , стосовно того, що даний спір є публічно-правовим спростовується наявними у справі доказами та встановленими судом першої інстанції обставинами.
Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустив порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскарженого судового рішення, тому доводи апеляційної скарги з цього приводу є безпідставними.
Частиною третьою статті 12, частинами першою, п'ятою-шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст.ст.76,77,79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував та є однаковими з доводами які були викладені у позовній заяві.
Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин у справі, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін
Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: О.В. Халаджи
О.В. Агєєв
Т.В. Космачевська
Повний текст судового рішення складено 21 травня 2025 року.
Головуючи суддя О.В. Халаджи