Справа № 580/8126/24 Суддя (судді) першої інстанції: Кульчицький С.О.
21 травня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Беспалов О.О.
Ключкович В.Ю.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області, у якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2006 до 31.12.2021 включно;
- зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.01.2006 до 31.12.2021 включно.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2006 до 09.06.2021 включно;
- зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2006 до 09.06.2021 включно відповідно до положень Закону України від 3 липня 1991 року №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення», з урахуванням раніше виплачених сум;
- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовну заяву ОСОБА_1 залишити без розгляду.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що позивач пропустила строк звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 27 січня 2025 року.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року справу на підставі ч. 2 ст. 311 КАС України призначено до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 проходила службу в Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області.
09.06.2021 позивач звільнена зі служби цивільного захисту в Державній службі України з надзвичайних ситуацій наказом №18 від 25 травня 2021 року.
Позивач звернулась до відповідача із заявою про надання довідки про нараховану та виплачену позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2006 до 31.12.2021 включно.
Відповідач листом від 21.05.2024 надав позивачу довідку про нараховану та виплачену позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2006 до 09.06.2021 включно.
Позивач вважаючи, що відповідачем протиправно не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2006 до 31.12.2021 включно, тому звернулась до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд виходив з протиправності дій відповідача щодо ненарахування позивачу індексації грошового забезпечення.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апелянт не оскаржує рішення по суті спору, а лише вказує на пропуск позивачем строку звернення до суду, визначений ч.2 ст.233 КЗпП( в редакції Закону №2352-ІХ від 01.07.2022 року, яким строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні обмежено трьома місяцями з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується.
Таким чином, спірним в цій справі є питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами, які стосуються нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2006 до 09.06.2021.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас у зазначених положеннях Кодексу адміністративного судочинства України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Разом з тим, у період виникнення спірних відносин та до дня звільнення позивача ч.2 ст.233 КЗпП визначала, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Вирішуючи питання правомірності рішення суду першої інстанції в цій частині, колегія суддів зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у редакції, що установлює тримісячний строк для звернення до суду про вирішення трудового спору, з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Характерною особливістю спірних правовідносин є те, що позивач просив перерахувати грошове забезпечення за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України (19 липня 2022 року).
Поряд із цим, частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
У Рішенні від 12 липня 2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі, і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Єдиний виняток з цього правила, що закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп).
Аналіз наведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (19 липня 2022 року) положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23.
Окрім викладеного слід ураховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, що також залишено судом першої інстанції без належної уваги.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів зазначає, що вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку на звернення до суду з даним позовом суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків про порушення такого принаймні в частині вимог, що стосуються періоду 01.03.2022 по 25.05.2022, 26.05.2022 по 18.07.2022 року, оскільки до даних правовідносин застосуванню підлягає стаття 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року.
Отже, на час звільнення позивача (09.06.2021), згідно з приписами ч.2 ст.233 КЗпП, строк звернення до суду з позовними вимогами про стягнення невиплачених сум грошового забезпечення( в т.ч. і індексації) не обмежувався у часі.
Щодо застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») з 19.07.2022, колегія суддів зауважує, що принцип розділення триваючих правовідносин щодо стягнення грошового забезпечення (заробітної плати) на дві частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (19 липня 2022 року) та після цього детально розглянуто у рамках справи 460/21394/23 у постанові Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21 березня 2025 року.
Також, вказана постанова містить обґрунтування щодо необхідності відступлення від висновків, викладених раніше у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду.
Слід враховувати, що за приписами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативноправовий акт, що містить відповідну норму права. При цьому, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
За викладених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи висновки суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді О.О. Беспалов
В.Ю. Ключкович
(повний текст постанови складено 21.05.2025р.)