22 травня 2025 р. Справа № 480/3342/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17.02.2025, головуючий суддя І інстанції: Н.В. Савицька, повний текст складено 17.02.25 по справі № 480/3342/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправним та скасування наказу в частині
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить суд: просить визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №212 від 29.03.2024 «Про підсумки службового розслідування за фактом втрати майна механізованої роти військової частини НОМЕР_1 » в частині притягнення молодшого лейтенанта ОСОБА_1 до дисциплінарної та матеріальної відповідальності.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ командира Військової частини НОМЕР_1 № 212 від 29.03.2024 «Про підсумки службового розслідування за фактом втрати майна механізованої роти військової частини НОМЕР_1 » в частині притягнення молодшого лейтенанта ОСОБА_1 до дисциплінарної та матеріальної відповідальності.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції дійшов до хибного висновку, зазначивши, що матеріали службового розслідування не містять доказів, які б свідчили про невиконанням чи неналежне виконання позивачем обов'язків військової служби або службових обов'язків. Зазначає, що вид дисциплінарного стягнення визначається не у акті службового розслідування, а у наказі за результатами службового розслідування від 29.03.2024 №212. Вказує, що при відстороненні від виконання службових обов'язків молодший лейтенант ОСОБА_1 був матеріально відповідальною особою і відповідав за ввірене йому майно. Станом на момент виявлення нестачі ввіреного молодшому лейтенанту ОСОБА_1 майна, останній фактично перебував у місці зосередження механізованої роти військової частини, не був обмежений у свободі пересування в межах військової частини НОМЕР_1 , не мав заборони доступу до ввіреного йому майна і мав обов'язок щодо збереження даного майна до передачі даного майна іншій особі.
ОСОБА_1 подав до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 без змін. Зазначає, що твердження відповідача про те, що на момент виявлення нестачі ввіреного молодшому лейтенанту ОСОБА_1 майна, останній фактично перебував у місці зосередження механізованої роти військової частини, є такими, що не впливають на спірні правовідносини, оскільки саме перебуваючи у місці зосередження механізованої роти військової частини та виявивши нестачу, позивач звернувся з відповідним рапортом до командира частини. Вказує, що матеріали службового розслідування не містять жодних належних та допустимих доказів про те, що саме з вини позивача державі було завдано збитки у зв'язку з неналежним виконанням ним службових обов'язків щодо нестачі військового майна. Службовим розслідуванням також не встановлено причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення, наявність неправомірних дій позивача. Зазначені обставини свідчать про формальний підхід до проведення службового розслідування та не повноту з'ясування всіх обставин, необхідних для притягнення винних осіб до матеріальної відповідальності. Стверджує, що службовим розслідуванням не було встановлено причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування та виконанням позивачем обов'язків військової служби, вини військовослужбовця. Звертає увагу, що матеріали службового розслідування та наказ суб'єкта владних повноважень про накладення на військовослужбовця повної матеріальної відповідальності повинні містити добуті у передбаченому законом порядку об'єктивні дані, котрі поза розумним сумнівом доводять наявність у військовослужбовця фізичної змоги усвідомлено запобігти настанню збитків у вигляді нестачі військового майна завдяки власному професійному досвіду, знанням, проведеному суб'єктом владних повноважень навчанню та використанню виданих суб'єктом владних повноважень технічних засобів контролю чи інших пристосувань, необхідних для виконання службових обов'язків за посадою чи службою. Натомість, відсутність згаданої фізичної можливості (слід розуміти - запобігти збиткам з урахуванням перелічених вище факторів) виключає правомірність притягнення військовослужбовця саме до повної матеріальної відповідальності у зв'язку із недоведеністю вини військовослужбовця у настанні збитків чи умислу військовослужбовця на настання збитків. Наголошує, що в даному випадку майно було переміщено без участі позивача, у ході службового розслідування відповідачем взагалі не були встановлені особи громадян, котрі були причетні до переміщення (навантаження, перевезення, розвантаження) військового майна та до зберігання майна на новому місці розміщення і мають нести відповідальність за належну організацію цих процесів.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.11.2023 №326 молодшого лейтенанта ОСОБА_1 , який прибув із військової частини НОМЕР_2 , призначений наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 06.11.2023 №762, на посаду командира мотопіхотної роти, з 18.11.2023 зарахований до списків особового складу частини та поставлений на всі види забезпечення.
На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 19.11.2023 №1145, складений акт про те, що в період з 18.11.2023 по 23.11.2023 командир механізованої роти молодший лейтенант ОСОБА_2 передав, а молодший лейтенант ОСОБА_1 прийняв справи та посаду командира механізованої роти. В даному акті зазначено відомості обліку та фактичної наявності матеріальних засобів служб військової частини НОМЕР_1 , що рахується за механізованою ротою військової частини НОМЕР_1 станом на 23.11.2023.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.12.2023 №349 молодший лейтенант ОСОБА_1 , командир мотопіхотної роти, призначений наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 07.12.2023 №827-РС на посаду командира механізованої роти, ВОС - 0201003, вважається таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.12.2023 №362 молодшого лейтенанта ОСОБА_1 , командира механізованої роти усунуто від виконання службових обов'язків, з 22.12.2023, на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_4 (з адміністративно-господарської діяльності) від 22.12.2023 №2565 на час проведення службового розслідування.
06.03.2024 молодший лейтенант ОСОБА_1 звернувся з рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 , в якому доповів, що під час проведення позивачем інвентаризації матеріальних засобів механізованої роти військової частини НОМЕР_1 , було виявлено відсутність майна служби ракетно-артилерійського озброєння, інженерної служби, служби зв'язку, медичної служби військової частини НОМЕР_1 , яке було втрачене за час відсторонення останнього від виконання службових обов'язків командира механізованої роти.
У зв'язку з цим, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 06.03.2024 №287 призначено службове розслідування, а також наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 08.03.2024 №295 призначено проведення позапланової інвентаризації майна механізованої роти військової частини НОМЕР_1 .
Проведеною в період з 08.03.2024 по 12.03.2024 інвентаризацією майна у механізованій роті військової частини НОМЕР_1 , комісією виявлено нестача майна служби ракетно-артилерійського озброєння, майна служби зв'язку, майна медичної служби, майна інженерної служби військової частини НОМЕР_1 , про що складений відповідний акт від 12.03.2024.
За результатами проведеного службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 06.03.2024 №287, складено акт, в якому запропоновано притягнути молодшого лейтенанта ОСОБА_1 до дисциплінарної та матеріальної відповідальності.
Крім цього, за результатами даного службового розслідування встановлено, що загальна сума завданої шкоди в наслідок виявлення нестачі військового майна військової частини НОМЕР_1 становить 576448,52 грн, а саме: сума збитків внаслідок нестачі майна ракетно-артилерійської служби складає 159079,21 грн, нестачі майна служби зв'язку - 79341,55 грн, нестачі майна медичної служби - 334567,38 грн, нестачі майна інженерної служби - 3460,38 грн.
На підставі висновків службового розслідування, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 29.03.2024 №212 «Про результати службового розслідування за фактом втрати майна механізованої роти військової частини НОМЕР_1 » молодшого лейтенанта ОСОБА_1 , за порушення правил зберігання зброї та військового майна, передбаченого вимогами частини 5 статті 11, статті 17 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та пункту 2 розділу X Інструкції про організацію обліку, зберігання і видачі стрілецької зброї та боєприпасів у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 29.06.2005 №359 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 20.10.2015 №569), притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до пункту 8.3. даного наказу, враховуючи що під час проведення службового розслідування встановлено, що молодший лейтенант ОСОБА_1 допустив втрату військового майна, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» завдані державі збитки що були заподіяні внаслідок неправомірних дій з боку молодшого лейтенанта ОСОБА_1 на загальну суму 576448,52 (п'ятсот сімдесят шість тисяч чотириста сорок вісім) стягнути з місячного грошового забезпечення молодшого лейтенанта ОСОБА_1 .
Позивач, не погоджується з висновками, викладеними в Акті службового розслідування щодо інкримінованих йому порушень і вважає незаконним наказ від 29.03.2024 №212 «Про результати службового розслідування за фактом втрати майна механізованої роти військової частини НОМЕР_1 » в частині притягнення його до дисциплінарної та матеріальної відповідальності, у зв'язку з чим звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що службове розслідування в частині, що стосується позивача, було проведено без встановлення всіх обставин, що мають значення для повного та об'єктивного проведення службового розслідування, за наслідками якого можливо було б дійти висновку про наявність підстав для притягнення позивача до дисциплінарної та матеріальної відповідальності.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та діє на даний час.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі по тексту - Закон №2232).
Згідно з ч.1 ст.2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частинами 3-4 ст.2 Закону №2232-ХІІ передбачено, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Законом України від 24.03.1999 №551-XIV «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі по тексту - Дисциплінарний статут Збройних Сил України), який визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Відповідно до вимог статей 1, 2 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.
Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
За приписами статті 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України за стан військової дисципліни у з'єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (далі по тексту - Статут).
Статтею 9 Статуту передбачено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актам.
Відповідно до статті 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов'язки, зокрема, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.
Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (статті 16 Статуту).
Згідно зі статтями 26 та 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення.
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03 жовтня 2019 року №160-ІХ (далі - Закон №160-ІХ).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №160-ІХ дія цього Закону поширюється на військовослужбовців під час виконання ними обов'язків військової служби, військовозобов'язаних та резервістів під час проходження ними зборів, а також осіб рядового та начальницького складу правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, сил цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державного бюро розслідувань, співробітників Служби судової охорони (далі - особи).
Визначення термінів, які вживаються у Законі №160-ІХ, приведено в частині першій статті 1 вказаного Закону, зокрема:
- матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності;
- пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.
При цьому термін "військове майно", що застосовується в Законі №160-ІХ, вживається у значенні, наведеному в Законі України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (статті 1), а саме, військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
Частиною першою, другою статті 3 Закону №160-IX передбачено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Водночас, умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.
Відтак, враховуючи наведене колегія суддів зауважує, що лише за одночасного доведення належними доказами наявності всіх чотирьох вищезазначених умов для притягнення особи до матеріальної відповідальності можливе притягнення військовослужбовця до одного з видів матеріальної відповідальності.
Згідно з частиною першою статті 6 Закону №160-ІХ особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:
1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;
2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;
3) завдання шкоди у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;
4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;
5) якщо особою надано письмове зобов'язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.
Відповідно до частини статті 7 Закону №160-ІХ розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб'єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.
Порядок проведення службового розслідування визначено положеннями статті 8 Закону № 160-ІХ.
Так, посадові (службові) особи зобов'язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів.
У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб. Щодо шкоди, завданої командиром (начальником), розслідування призначається письмовим наказом старшого за службовим становищем командира (начальника).
Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць.
Розслідування може не призначатися, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом.
За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб'єктами оціночної діяльності.
Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п'ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис.
Аналізуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що до матеріальної відповідальності може бути притягнуто військовослужбовця у разі заподіяння прямої дійсної шкоди, наявної з його боку винної протиправної поведінки у зв'язку з неналежним виконанням чи невиконанням ним обов'язків військової служби або службових обов'язків, та наявності взаємозв'язку між діями військовослужбовця та заподіяної шкоди.
Верховний Суд у постанові від 11.11.2020 у справі №333/7160/17 виклав правову позицію, відповідно до якої вирішуючи спори щодо відшкодування працівником майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд повинен установити такі факти: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника. Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
За висновками Верховного Суду в частині щодо обставин встановлення та підтвердження вини військовослужбовця, завдання дійсної прямої шкоди державі у постановах від 19.12.2019 у справі №813/3018/16, від 25.03.2020 у справі №825/1000/18 зазначено, що вирішуючи спір у подібних правовідносинах, суд надає правову оцінку доводам учасників справи на предмет наявності порушеного права чи інтересу, в залежності від обставин, установлених у кожному конкретному випадку.
Отже, підставою для притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовця є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону №160-IX, які виключають матеріальну відповідальність.
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.
Тобто, обсяг матеріальної відповідальності ставиться у залежність як від форми вини, так і від певних фактичних обставин, за якими власне визначається винуватість особи у заподіянні державі збитків, відповідно і міра вказаного виду юридичної відповідальності.
З урахуванням приведених вище висновків Верховного Суду в межах даної адміністративної справи встановленню підлягає наявність/відсутність складу правопорушення, вчиненого позивачем та наявність взаємозв'язку між діями останнього та заподіяною шкодою державі.
Механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України визначає Порядок, затверджений наказом Міністерства оборони України 21.11.2017 №608 (далі по тексту - Порядок №608).
Відповідно до пункту 2 розділу І службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
Згідно з пунктом 3 розділу ІІ Порядку №608 службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; у разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди - причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.
При цьому, розділом V Порядку №608 визначено порядок оформлення результатів службового розслідування.
Зокрема, відповідно до пунктів 1-6 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.
У вступній частині акта службового розслідування зазначаються підстави призначення та проведення службового розслідування.
В описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв'язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв'язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.
Таким чином, за приведеними положеннями Порядку №608, службове розслідування спрямоване на всебічне, повне, своєчасне і об'єктивне встановлення обставин вчиненого правопорушення, зокрема: встановити обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також обставини, які пом'якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; встановити характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, ступень вини військовослужбовця, а також причини та умови, що сприяли вчиненню правопорушення.
Судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.12.2023 №349 молодший лейтенант ОСОБА_1 , командир мотопіхотної роти, призначений наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 07.12.2023 №827-РС на посаду командира механізованої роти, ВОС - 0201003, вважається таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.12.2023 №362 молодшого лейтенанта ОСОБА_1 , командира механізованої роти усунуто від виконання службових обов'язків, з 22.12.2023, на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_4 (з адміністративно-господарської діяльності) від 22.12.2023 №2565 на час проведення службового розслідування.
06.03.2024 молодший лейтенант ОСОБА_1 звернувся з рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 , в якому доповів, що під час проведення позивачем інвентаризації матеріальних засобів механізованої роти військової частини НОМЕР_1 , було виявлено відсутність майна служби ракетно-артилерійського озброєння, інженерної служби, служби зв'язку, медичної служби військової частини НОМЕР_1 , яке було втрачене за час відсторонення останнього від виконання службових обов'язків командира механізованої роти.
У зв'язку з цим, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 06.03.2024 №287 призначено службове розслідування, а також наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 08.03.2024 №295 призначено проведення позапланової інвентаризації майна механізованої роти військової частини НОМЕР_1 .
Проведеною в період з 08.03.2024 по 12.03.2024 інвентаризацією майна у механізованій роті військової частини НОМЕР_1 , комісією виявлено нестача майна служби ракетно-артилерійського озброєння, майна служби зв'язку, майна медичної служби, майна інженерної служби військової частини НОМЕР_1 , про що складений відповідний акт від 12.03.2024.
У ході проведення службового розслідування встановлено, що на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06.03.2024 №287 «Про призначення службового розслідування за фактом втрати майна механізованої роти військової частини НОМЕР_1 » відсутнє майно механізованої роти, а саме: втрати майна служби ракетно-артилерійського озброєння, інженерної служби, служби зв'язку, медичної служби.
Відсутність даного майна, командир механізованої роти молодший лейтенант ОСОБА_1 пояснює тим, що 02.12.2023 він прийняв справу та посаду командира механізованої роти військової частини НОМЕР_1 та приступив до виконання своїх посадових обов'язків. На той час майно зберігалось на місці розташування бронетанкової групи під наглядом сержанта з матеріального забезпечення, молодшого сержанта ОСОБА_3 .
Приблизно 04.12.2023 за наказом командира батальйону ОСОБА_1 особисто почав виконувати бойове розпорядження по облаштуванню взводного опорного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
З 04.12.2023 по 21.12.2023 зі слів молодшого лейтенанта ОСОБА_1 , він безперервно знаходився на взводному опорному пункті « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Весь цей час, майно знаходилось в підрозділі та зберігалось у сержанта з матеріального забезпечення, молодшого сержанта ОСОБА_3 .
З 22.12.2023 за наказом командира батальйону військової частини НОМЕР_1 , командира механізованої роти було відсторонено від виконання службових обов'язків до закінчення проведення службового розслідування. Тимчасово виконуючим обов'язки командира роти був призначений молодший лейтенант ОСОБА_4 . В цей час за наказом командира батальйону військової частини НОМЕР_1 все майно роти було переміщено в невідомому йому напрямку, сержантом з матеріального забезпечення, молодшим сержантом ОСОБА_3 .
Також молодший лейтенант ОСОБА_1 у своїх поясненнях зазначив, що 29.02.2024 під час прийому-передачі посади командира механізованої роти матеріальних засобів механізованої роти військової частини НОМЕР_1 та порівняння облікових відомостей з даними дійсної наявності матеріальних засобів було виявлено, що після відсторонення його від виконання службових обов'язків командира механізованої роти майно зникло з місця зберігання.
По даному факту ним було написано рапорт для проведення службового розслідування.
Свої пояснення стосовно ситуації, яка склалася у зв'язку з проведеною інвентаризацією надав також сержант з матеріального забезпечення, молодший сержант ОСОБА_3 та пояснив, що починаючи з 02.12.2023 все довірене йому майно, яке рахувалося за молодшим лейтенантом ОСОБА_1 для зберігання, знаходиться в підрозділі в тому ж обсязі, в якому і отримувалось.
Під час переміщення майна за наказом командира військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_5 , на тилові позиції в населений пункт АДРЕСА_1 з метою його збереження від ворожих обстрілів, втрат або пошкоджень факти втрати майна відсутні. Майно в повному обсязі знаходиться на зберіганні на визначених тилових позиціях. Точної дати, в який саме день було переміщення, не пам'ятає. Свою вину у втраті майна, що було виявлено при інвентаризації 06.03.2023, не визнає. Так як вважає, що нічого не порушував та діяв у відповідності з наказом командира військової частини НОМЕР_1 . А все довірене йому майно збережене в тій ж самій кількості, в якій і видавалось для зберігання.
За фактом відсутності майна механізованої роти командиром військової частини НОМЕР_1 майором ОСОБА_5 було прийнято рішення та виданий відповідний наказ №295 від 08.03.2024 «Про проведення позапланової інвентаризації майна механізованої роти військової частини НОМЕР_1 ». В термін з 08.03.2024 по 12.03.2024 провести позапланову інвентаризацію матеріально - технічних засобів механізованої роти.
За результатами позапланової інвентаризації було виявлено відсутність майна механізованої роти військової частини НОМЕР_1 . Інформація про відсутність майна відображена в матеріалах позапланової інвентаризації майна, проведеної в механізованій роті військової частини НОМЕР_1 .
На підставі висновків службового розслідування, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 29.03.2024 №212 «Про результати службового розслідування за фактом втрати майна механізованої роти військової частини НОМЕР_1 » молодшого лейтенанта ОСОБА_1 , за порушення правил зберігання зброї та військового майна, передбаченого вимогами частини 5 статті 11, статті 17 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та пункту 2 розділу X Інструкції про організацію обліку, зберігання і видачі стрілецької зброї та боєприпасів у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 29.06.2005 №359 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 20.10.2015 №569), притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до пункту 8.3 даного наказу, враховуючи що під час проведення службового розслідування встановлено, що молодший лейтенант ОСОБА_1 допустив втрату військового майна, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» завдані державі збитки що були заподіяні внаслідок неправомірних дій з боку молодшого лейтенанта ОСОБА_1 на загальну суму 576448,52 (п'ятсот сімдесят шість тисяч чотириста сорок вісім) стягнути з місячного грошового забезпечення молодшого лейтенанта ОСОБА_1 .
У той же час, колегія суддів звертає увагу, що матеріали службового розслідування не містять доказів, які б свідчили про невиконанням чи неналежне виконання позивачем обов'язків військової служби або службових обов'язків. Також службовим розслідуванням не встановлено причинний зв'язок між протиправною поведінкою позивача і завданою шкодою.
Так, з Акту службового розслідування вбачається, що під час проведення службового розслідування позивачем було надано пояснення, що за наказом командира батальйону військової частини НОМЕР_1 все майно роти було переміщено в невідомому позивачу напрямку, сержантом з матеріального забезпечення, молодшим сержантом ОСОБА_3 . Такі обставини також підтвердив ОСОБА_3 .
Також позивач пояснював, що з 22.12.2023, за наказом командира батальйону військової частини НОМЕР_1 , командира механізованої роти було відсторонено від виконання службових обов'язків до закінчення проведення службового розслідування. Тимчасово виконуючим обов'язки командира роти був призначений молодший лейтенант ОСОБА_4 . У цей час за наказом командира батальйону військової частини НОМЕР_1 все майно роти було переміщено в невідомому йому напрямку, сержантом з матеріального забезпечення, молодшим сержантом ОСОБА_3 .
Тобто, майно було переміщено без участі позивача, у ході службового розслідування відповідачем взагалі не були встановлені особи громадян, котрі були причетні до переміщення (навантаження, перевезення, розвантаження) військового майна та до зберігання майна на новому місці розміщення і мають нести відповідальність за належну організацію цих процесів, однак цих обставин не з'ясовувалось під час проведення службового розслідування. При цьому, суд відмічає, що відповідач не зазначив і не надав докази того, коли (конкретний день) зникло військове майно, а також, що призвело до його зникнення. Зокрема, так і не надано доказів, що це майно чи було викрадено, чи знищено тощо.
Як зазначено вище, згідно з п.1 розділу V Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 21.11.2017 року №608, в описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв'язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв'язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.
Пунктом 1 розділу VI Порядку №608 визначено, що за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу. Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Судом встановлено, що за результатами проведеного службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 06.03.2024 №287, складено акт, в якому запропоновано притягнути молодшого лейтенанта ОСОБА_1 , зокрема, до дисциплінарної відповідальності.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 29.03.2024 №212 «Про результати службового розслідування за фактом втрати майна механізованої роти військової частини НОМЕР_1 » молодшого лейтенанта ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності, однак, без визначення виду такого дисциплінарного стягнення.
Колегія суддів зазначає, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 29.03.2024 №212 «Про результати службового розслідування за фактом втрати майна механізованої роти військової частини НОМЕР_1 » є кінцевим документом, складеним за наслідками проведеного службового розслідування, яким притягнуто позивача до дисциплінарної відповідальності, тому у вказаному наказі відповідач повинен був визначити вид дисциплінарного стягнення. Проте, всупереч вимог п. 1 розділу VI Порядку №608, вид такого дисциплінарного стягнення не визначений.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що вид дисциплінарного стягнення визначається не у акті службового розслідування, а у наказі за результатами службового розслідування, колегія суддів вважає такими, що не впливають на спірні правовідносини, оскільки саме наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 29.03.2024 №212 «Про результати службового розслідування за фактом втрати майна механізованої роти військової частини НОМЕР_1 » молодшого лейтенанта ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності без визначення виду такого дисциплінарного стягнення.
Крім того, суд звертає увагу на те, що посилання відповідача в оскаржуваному наказі на порушення позивачем вимог ч.5 ст. 11, ст.17 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України та п.2 розділу Х Інструкції про організацію обліку, зберігання і видачі стрілецької зброї та боєприпасів у Збройних Силах України від 29.06.2005 №359, є загальними та неконкретизованими, адже з їх викладу неможливо встановити, які саме службові обов'язки не виконав позивач.
На переконання суду, матеріали службового розслідування не містять достатніх належних та допустимих доказів про те, що саме з вини позивача державі було завдано збитки у зв'язку з неналежним виконанням ним службових обов'язків щодо нестачі військового майна. А тим більше, з урахуванням тієї обставини, що майно було втрачене за час відсторонення від виконання позивачем службових обов'язків.
Службовим розслідуванням також не встановлено причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення, наявність неправомірних дій позивача.
Також, службовим розслідуванням не було встановлено причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування та виконанням позивачем обов'язків військової служби, вини військовослужбовця.
Зазначені обставини свідчать про формальний підхід до проведення службового розслідування та неповноту з'ясування всіх обставин, необхідних для притягнення винних осіб до дисциплінарної та матеріальної відповідальності.
Слід зазначити, що суб'єкт владних повноважень повинен довести суду правомірність свого рішення належними, допустимими та достатніми доказами, зокрема, матеріалами службового розслідування. Обставини подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, мають бути підтверджені й оцінені в сукупності з іншими зібраними під час службового розслідування поясненнями та документами.
Однак, Військовою частиною НОМЕР_1 , як суб'єктом владних повноважень, на якого ч.2 ст.77 КАС України покладає обов'язок доказування в адміністративному суді правомірності прийнятих ним рішень, не доведено, що саме позивач шляхом невиконання чи неналежного виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, спричинив втрату або розкрадання військового майна.
Враховуючи викладене, суд вважає, що службовим розслідуванням не було чітко та обґрунтовано встановлено всі обставини проступку, чи вчиняв позивач порушення військової дисципліни, а також не встановлено належним чином обставини вчиненого правопорушення, його наслідки, ступінь вини військовослужбовця, причини та умови, що сприяли вчиненню правопорушення.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що службове розслідування в частині, що стосується позивача, було проведено без встановлення всіх обставин, що мають значення для повного та об'єктивного проведення службового розслідування, за наслідками якого можливо було б дійти висновку про наявність підстав для притягнення позивача до дисциплінарної та матеріальної відповідальності.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 212 від 29.03.2024 «Про підсумки службового розслідування за фактом втрати майна механізованої роти військової частини НОМЕР_1 » в частині притягнення молодшого лейтенанта ОСОБА_1 до дисциплінарної та матеріальної відповідальності, який підлягає скасуванню.
Колегія суддів вважає, що наведені в апеляційній скарзі відповідачем мотиви та доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм права та обставин справи і не дають підстав вважати, що судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права при постановленні спірного рішення.
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 по справі № 480/3342/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко І.С. Чалий