22 травня 2025 р. Справа № 440/568/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 року (ухвалене суддею А.Б. Головко) по справі № 440/568/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області
про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо не здійснення ОСОБА_1 одночасної компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 168.5 ст. 168 Податкового кодексу України та п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 р. при виплаті грошового забезпечення; зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області здійснити виплату ОСОБА_1 компенсації сум податку з доходів фізичних осіб в сумі 172440,13 грн.; визнати протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо утримання з грошового забезпечення ОСОБА_1 військового збору в розмірі 5% замість утримання військового збору в розмірі 1,5%; стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на користь ОСОБА_1 27001,77 грн. надмірно утриманого військового збору; визнати протиправною бездіяльності Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 01.02.2020 р. по 17.12.2024 р.; зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 01.02.2020 р. по 17.12.2024 р. включно за весь час затримки виплати.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 р. задоволено адміністративний позов.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 р. та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", Податкового кодекс України, Кодексу адміністративного судочинства України. Вважає, що виплати за рішенням суду звільненому працівнику Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу як інший дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб, без урахування положень п. 168.5 ст. 168 Податкового кодексу України. Вважає, що у разі звільнення з військової служби особа втрачає статус військовослужбовця, тому дохід, який виплачується на користь такої особи не може розглядатися як грошове забезпечення. Оскільки дохід у вигляді виплат на підставі рішення суду нарахований юридичною особою у грудні 2024 року на користь фізичної особи, яка звільнена з військової служби, він включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платників податків як інший дохід та оподатковується військовим збором за ставкою 5 відсотків. Крім того, звертає увагу, що перерахунок та виплата грошового забезпечення за спірний період на виконання рішення суду не вважається грошовим доходом згідно Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено доводи щодо безпідставності вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги позивача не підлягають задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Судовим розглядом встановлено, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02.09.2024 року в справі №440/6936/24 зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за спеціальним званням, відсоткової надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, щомісячної та разової премії, надбавки за кваліфікацію, надбавки за службу в умовах режимних обмежень), допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" за період з 29.01.2020 р. по 31.12.2020 р. із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 р.; за період з 01.01.2021 р. по 31.12.2021 р. із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021; за період з 01.01.2022 р. по 31.12.2022 р. із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 р.; за період з 01.01.2023 р. по 19.05.2023 р. із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 р., з урахуванням проведених виплат та з відрахуванням податків, зборів і обов'язкових платежів.
На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.09.2024 р. в справі №440/6936/24 Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області проведено виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 в сумі 594038,71 грн. та утримано податок на доходи фізичних осіб (18 відсотків) в сумі 138866,19 грн. та військовий збір (5 відсотків) в сумі 38573,94 грн.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо нездійснення компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, та помилковим утриманням 5 відсотків військового збору, звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (ч. 2 ст. 1-2 Закону №2011-ХІІ).
Згідно із ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 168.5 ст. 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 44).
Згідно із п. 2 Порядку № 44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" (п. 3 Порядку № 44).
Відповідно до п.п. 4-5 Порядку №44, виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Аналіз змісту вказаних вище положень свідчить про те, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що з суми донарахованого грошового забезпечення позивачу на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.09.2024 року в справі №440/6936/24 відповідачем утримано 18 відсотків податку на доходи фізичних осіб.
Проте, з урахуванням наведеного правого регулювання, нарахування та виплата позивачу грошового забезпечення при звільненні на виконання рішення суду має бути проведено відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 27.07.2023 р. у справі №380/813/22, від 27.09.2023 р. у справі № 420/23176/21, від 31.01.2024 р. у справі № 320/6441/22, від 18.04.2024 р. у справі № 160/10789/22, від 30.04.2024 р. у справі № 360/700/23, від 27.06.2024 р. у справі № 580/602/22.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для виплати позивачу грошової компенсації з посиланням на те, що виплата відбулась на виконання рішення суду, отже такий дохід не пов'язаний з виконанням ним обов'язків несення служби, суд апеляційної інстанції вважає помилковими, оскільки несвоєчасна виплата належних позивачу коштів сталась з вини саме відповідача, що встановлено рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02.09.2024 р. в справі №440/6936/24.
Таким чином суд апеляційної інстанції вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення позивачу виплати грошової компенсації суми податку на доходи фізичних осіб, утриманого з донарахованого грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.09.2024 р. в справі №440/6936/24.
Крім того, п. 2 розд. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 10.10.2024 р. № 4015-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану" встановлено, що доходи платників військового збору - осіб, визначених п. 162.1 ст. 162 Кодексу, нараховані за наслідками податкових періодів до набрання чинності Законом, оподатковуються за ставкою військового збору, що діяла до набрання чинності цим Законом, незалежно від дати їх фактичної виплати (надання), крім випадків, прямо передбачених Кодексом.
Враховуючи викладене, до доходів (їх частини), які нараховані (виплачені, надані) податковими агентами платникам податку у вигляді заробітної плати за податкові періоди до 01.12.2024 року застосовується ставка військового збору 1,5% незалежно від дати їх фактичної виплати (надання).
Отже, відповідач безпідставно та надмірно утримав зайві 3,5 відсотків військового збору (5 відсотків замість 1,5 відсотків) з виплаченого грошового забезпечення позивача, що складає 27001,76 грн. (38573,94 грн. / 5 х 3,5).
Посилання в апеляційній скарзі на ті обставини, що у грудні 2024 року позивач не був військовослужбовцем, а тому з отриманого доходу він має сплатити військовий збір у розмірі 5 відсотків не відповідає вимогам Податкового кодексу України.
Відповідно до абзацу 5 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Інші перехідні положення» Податкового кодексу України, ставку військового збору встановлено в розмірі 1,5 відсотка з доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України.
Судовим розглядом встановлено, що на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.09.2024 року в справі № 440/6936/24 Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області 17.12.2024 р. нарахувало 771478,84 грн. саме не своєчасно виплаченого грошового забезпечення. При цьому, листом № 61-01-9611/61-10 від 18.12.2024 р. відповідач повідомив, що із грошового забезпечення ОСОБА_1 було утримано податок з доходів фізичних осіб 18 відсотків в розмірі 138866,19 грн. та військовий збір 5 відсотків в розмірі 38573,94 грн.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми п. 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 10.10.2024 року № 4015-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану".
Стосовно нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ).
Відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону № 2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Отже, дія зазначеного Закону поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які (відповідні доходи) не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону №2050-ІІІ компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Згідно із ст. 4 Закону № 2050-ІІІ, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 р. № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159), положення якого фактично відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
Пунктом 2 Порядку №159 визначено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Відповідно до п. 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Згідно із п. 5 Порядку №159 сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості. Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі грошового забезпечення). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Постановою Верховного Судом у справі №560/8194/20 від 02.04.2024 р. висловлено правову позицію суть якої полягає в тому, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись органами у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
Крім того, умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати грошового забезпечення та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
У постановах від 15.10.2020 року у справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20 Верховний Суд вказав, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-III дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 24 січня 2025 року у справі № 380/1607/24, від 12.09.2024 року у справі №240/18489/23, від 12.09.2024 року у справі №400/5837/23, які в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов'язковими для врахування при розгляді даної справи.
Судовим розглядом встановлено, що виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.09.2024 року в справі № 440/6936/24, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2024, відповідачем 17.12.2024 р. нараховано та виплачено перерахунок грошового забезпечення позивачу з 29.01.2020 р. по 19.05.2023 р., що підтверджується копіями платіжних інструкції, та не заперечується сторонами у справі. Вказані кошти є грошовим забезпеченням позивача, нарахованим та виплаченим відповідачем з порушенням встановлених строків їх виплати.
Таким чином, позивач має право на компенсацію втрати частини грошових доходів внаслідок затримки виплати грошового забезпечення.
Враховуючі вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення суду у справі №440/6936/24.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 р.; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 р.; пу. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 р.; п. 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 р., п. 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 по справі № 440/568/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич