22 травня 2025 р. Справа № 480/9418/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: В.О. Павлічек) від 30.01.2025 року по справі № 480/9418/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив суд:
- визнати протравними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
- зобов'язати відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану за сімейними обставинами, у зв'язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - відмовлено.
Позивач, не погодившись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Доводи апеляційної інстанції зводяться до помилковості висновків суду про відсутність підстав для звільнення позивача із військової служби на заявлених умовах, оскільки позивачем подано усі підтверджуючі документи щодо утримання трьох неповнолітніх дітей.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав, що суд першої інстанції об'єктивно, всебічно та у повному обсязі дослідив матеріали справи та дійшов обґрунтованих висновків. У задоволенні апеляційної скарги просить відмовити.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем Збройних Сил України, призваний на військову службу під час загальної мобілізації відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 69/2022 "Про загальну мобілізацію", проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді водія автомобільного відділення взводу матеріального забезпечення, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 (а.с. 23 - 30).
Так, 23.05.2024 позивачем було подано рапорт до Військової частини НОМЕР_1 про звільнення із військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у зв'язку перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років) (а.с. 8 - 10).
До рапорту було додано нотаріально завірені копії: військового квитка, паспорт та РНОКПП, свідоцтво про шлюб, свідоцтво про народження ОСОБА_2 , свідоцтво про народження ОСОБА_3 з перекладом, свідоцтво про народження ОСОБА_4 , довідка ВРАЦС Чернігівського міського управління юстиції від 26.11.2008 № 330, довідка Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради від 15.05.2024 № 18-05/7361, довідка Центрального ВДВС у м. Чернігів від 10.05.2024 № 49022.
У відповідь на поданий рапорт відповідач листом від 27.05.2024 № 2205 відмовив позивачу у звільнення з військової служби. Підставою такої відмови зазначено не надання доказів на підтвердження його проживання однією сім'єю з дружиною та її дитиною, а також доказів того, що ця дитина не має батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або доказів того, що мати, батько, дід, баба, повнолітні брати та сестра такої дитини з поважних причин не можуть надавати їй належного утримання (а.с. 12 - 14).
07.09.2024 ОСОБА_1 повторно подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (а.с. 15 - 19).
До рапорту було вже додано нотаріально завірені копії: військового квитка, паспорт та РНОКПП, свідоцтво про шлюб, свідоцтво про народження ОСОБА_2 , свідоцтво про народження ОСОБА_3 , свідоцтво про народження ОСОБА_4 , довідка ВРАЦС Чернігівського міського управління юстиції від 26.11.2008 № 330, довідка Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради від 15.05.2024 № 18-05/7361, довідка Центрального ВДВС у м. Чернігів від 10.05.2024 № 49022, свідоцтво про народження дружини ОСОБА_5 , копія свідоцтва про смерть діда ОСОБА_6 , пенсійне посвідчення бабусі ОСОБА_6 , висновки медико-соціальних експертних комісій Мельниченко Л.Ф., виписка із карти стаціонарного хворого № 5505 ОСОБА_6 , Акт про проживання від 04.07.2024, рішення Новозаводського райсуду м. Чернігів від 15.05.2023 у справі № 751/2542/23, оригінал довідки Управління адмінпослуг ЧМР від 03.07.2024 № 4826.
Військова частина НОМЕР_1 листом 20.09.2024 № 3613 вдруге відмовила позивачу у звільнені з військової служби з тих самих причин, що і у листі від 27.05.2024 № 2205 (а.с. 20 - 22).
Позивач, не погоджуючись із такою відмовою, звернувся до суду із даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не набув права на звільнення з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з огляду на відсутність доказів перебування на його утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з приписами ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Також Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Частиною 1 ст. 2 Закону № 2232-XII обумовлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною другою статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Визначення військової служби міститься у частині першій статті 2 Закону № 2232-ХІІ та означає державну службу особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За приписами частини другої цієї ж статті Закону проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Як зазначалось вище, позивач з початку 2022 року проходить військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 .
При цьому, позивач висловив своє бажання не продовжувати проходження військової служби та подав рапорт про звільнення з військової служби, у зв'язку із наявністю в його сім'ї трьох неповнолітніх дітей.
Так, підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.
Відповідно до пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Згідно з ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008).
Цим Положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з виконанням громадянами військового обов'язку в запасі (п. 1 розділу І Положення № 1153/2008).
Відповідно до абзацу 2 підпункту 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється:) під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця (пункт 233 розділу XII Положення 1153/2008).
Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 затверджена Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Інструкція № 170)
Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Інструкція) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 (пункт 1.1 розділу I Інструкції № 170).
Звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення. ( абзац перший пункту 12.1 розділу XII Інструкції № 170).
Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції. (пункт 12.11 розділу XII Інструкції № 170).
Через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 та визначено підпунктом «г» пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п'ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років) (пункт 5 Додатку 19 до Інструкції).
Спірність питання у даній справі полягає у правомірності відмови відповідача у звільнені позивача з військової служби під час дії воєнного стану на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII, а саме, через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема, перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Отже, предметом доказування в цій справі є доведеність факту перебування на утриманні позивача трьох і більше дітей віком до 18 років (а саме третьої дитини - падчерки ОСОБА_4 ) та, як наслідок, наявність підстав для звільнення з військової служби під час воєнного стану.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач є батьком - ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 (а.с. 37), на утримання якої сплачує аліменти згідно рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова у справі № 751/2542/23 від 07.02.2017 з врахуванням розміру аліментів, встановлених рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15.05.2023 у справі № 751/2542/23 (а.с. 53 - 54).
Відповідно до довідки Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 10.05.2024 № 49022 станом на 10.05.2024 заборгованість по сплаті аліментів відсутня (а.с. 44).
З 15.06.2021 перебуває у шлюбі з ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5 ), що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 (а.с. 36). Від цього шлюбу у позивача та ОСОБА_5 народився син - ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_5 (а.с. 38 - 39).
ОСОБА_5 є матір'ю ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 , виданого 26.11.2008 відділом реєстрації актів цивільного стану Чернігівського міського управління юстиції, Україна, актовий запис № 2796.
Водночас, відомості про батька ОСОБА_4 записані за заявою матері, згідно з частиною 1 статті 135 Сімейного кодексу України, що підтверджується довідкою ВРАЦС Чернігівського міського управління юстиції від 26.11.2008 № 330 (а.с. 41 - 42).
Відтак, ОСОБА_4 є донькою ОСОБА_5 та падчеркою - позивача ОСОБА_1 .
Законом України «Про внесення зміни до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» щодо додаткової підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану» від 20.09.2022 № 2599-ІХ, внесено зміни підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", відповідно до яких, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий час, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Отже, законодавець не ставить право військовослужбовця на звільнення з військової служби у залежність від того, чи рідні діти перебувають у нього на утриманні, водночас вирішальне значення має саме факт перебування дітей на утриманні.
Відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ч. 1 ст. 180 СК України).
Обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, причому, обов'язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Батьки зобов'язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, або чи розірвано їх шлюб.
Обов'язок по утриманню зберігається також і у випадку позбавлення батьківських прав батьків (ч. 2 ст. 166 СК України).
Як встановлено з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 , 1984 року народження, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та громадянка ОСОБА_5 , 1987 року народження та ОСОБА_4 , 2008 року народження, які зареєстровані за адресою АДРЕСА_2 , проживають разом за адресою: АДРЕСА_1 , з квітня 2020 року, що підтверджується актами про проживання від 04.07.2024 та 22.10.2024 (а.с. 58, 59).
Проте, згідно з ч. 1 ст. 260 СК України якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (ч. 1 ст. 268 СК України).
Виходячи з аналізу вищевказаних норм, колегія суддів зазначає, що позивач, перебуваючи у шлюбі з громадянкою ОСОБА_5 , має право на участь у вихованні ОСОБА_4 (за умови проживання однією сім'єю). При цьому обов'язок щодо її утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в ОСОБА_4 немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їй належного утримання.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2023 року у справі № 160/11228/23.
Враховуючи, що дитина гр. ОСОБА_4 має матір та бабу, обов'язок щодо її утримання не може бути покладено на її вітчима.
Як встановлено судом та підтверджено сторонами по справі, що ОСОБА_4 має бабу ОСОБА_6 (матір дружини позивача).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто станом на дату подачі ОСОБА_1 повторного рапорту (07.09.2024) виповнилося 59 років, тому вона не досягла пенсійного віку визначеного Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно не є пенсіонером за віком.
Відповідно до пенсійного посвідчення серія № НОМЕР_7 , ОСОБА_6 отримує пенсію по інвалідності (а.с. 47), згідно довідки до акту огляду МСЕК № 055210 (а.с. 48) має третю групу інвалідності та їй протипоказана робота з канцерогенними речовинами. Інших обмежень щодо трудової діяльності ОСОБА_6 , МСЕК не встановлено.
Відповідно до п. 2.2. розділу ІІ Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої Наказ Міністерства охорони здоров'я України 05.09.2011 № 561 (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), здатність до трудової діяльності - сукупність фізичних та духовних можливостей людини, яка визначається станом здоров'я, що дозволяє їй займатися різного виду трудовою діяльністю; професійна працездатність - здатність людини якісно виконувати роботу, що передбачена конкретною професією, яка дозволяє реалізувати трудову зайнятість у певній сфері виробництва відповідно до вимог змісту і обсягу виробничого навантаження, встановленого режиму роботи та умов виробничого середовища.
Пунктом 27 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317 (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що особи з інвалідністю III групи з помірним обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та провадити різні види трудової діяльності за умови забезпечення у разі потреби засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів.
З вищенаведених документів можна зробити висновок, що ОСОБА_6 є працездатною особою, має право та можливість бути працевлаштованою з урахуванням обмежень визначених МСЕК, та має можливість утримувати онуку.
Крім того, як правильно встановив суд першої інстанції, позивач до суду не надав доказів того, що він є опікуном чи усиновителем неповнолітньої дитини ОСОБА_4 та має законодавчо встановлені обов'язки щодо неї, в тому числі обов'язок по її утриманню, тому підстав застосування до нього підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», немає.
За наведених обставин у справі, колегія суддів доходить висновку щодо правомірності відмови відповідача з підстав її відповідності критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.
Таким чином, відсутність порушення прав, свобод чи інтересів позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності таких дій та рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Отже, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив докази по справі, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 по справі № 480/9418/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко В.В. Катунов