22 травня 2025 року справа №200/9132/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Компанієць І.Д., Геращенка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року (повне судове рішення складено 06 лютого 2025 року) у справі № 200/9132/24 (суддя в І інстанції Зінченко О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
31 грудня 2024 року через свого представника - адвоката Верченко О.О., Калашник К.М. звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - Управління), в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01.02.2024 по 31.12.2024 у розмірі 259710,00 грн;
- зобов'язати Управління сплатити позивачу пенсію за період з 01.02.2024 по 31.12.2024 у розмірі 259710,00 грн, негайно після набрання судовим рішенням законної сили;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії у належному розмірі, за період затримки її виплати на один і більше календарних місяців по дату фактичної виплати.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду по справі № 200/1548/24 від 27.05.2023 йому призначено пенсію за віком відповідно до ч.3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відповідачем нарахована сума доплати за період з 01.02.2024 по 31.12.2024, яка складає 259710,00 грн, проте зазначена заборгованість на час звернення із позовною заявою до суду не виплачена як така, що не передбачена бюджетом Пенсійного фонду та потребує додаткового фінансування.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01.02.2024 по 31.12.2024 у розмірі 259710,00 грн.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька обл., місто Слов'янськ, площа Соборна, будинок 3, код ЄДРПОУ 13486010) виплатити ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за період з 01.02.2024 по 31.12.2024 у розмірі 259710,00 грн (двісті п'ятдесят дев'ять тисяч сімсот десять гривень 00 копійок).
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька обл., місто Слов'янськ, площа Соборна, будинок 3, код ЄДРПОУ 13486010) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 01.02.2024 по 31.12.2024 відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
В задоволенні іншої частини позовних вимог, - відмовлено.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27.05.2024 по справі № 200/1548/24 призначено пенсію ОСОБА_1 , її розмір обчислено з урахуванням вимог статті 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» та нараховано доплату за період з 01.02.2024 по 31.12.2024, яка складає 259710,00 грн. Проте зазначену доплату як таку, що не передбачена бюджетом Пенсійного фонду та потребує додаткового фінансування, можливо здійснити після отримання відповідного фінансового ресурсу. Виплати на виконання судових рішень, якими на органи Пенсійного фонду України покладені зобов'язання з нарахування (перерахунку) пенсійних та інших пов'язаних з ними виплат, що фінансуються з державного бюджету, здійснюється в межах наявних бюджетних призначень. Відтак, виплата заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, що здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, буде проводитись в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету Пенсійним фондом України відповідно до вимог Порядку № 21-2.
З урахуванням того, що питання призначення та обчислення та виплати пенсії ОСОБА_1 охоплюється рішенням суду у справі № 200/1548/24 та належить до предмета його виконання, оскільки вищенаведеним рішенням суду зобов'язано відповідача здійснити певні дії, заявлений у цій справі позов фактично спонукає суд адміністративної юрисдикції вдатися до перевірки належності виконання рішення суду в іншій справі, що набрало законної сили, та у випадку встановлення неналежності його виконання повторно зобов'язати відповідача вчинити тотожні дії. Отже, фактичні обставини справи вказують на те, що спір у цій справі виник у зв'язку з виконанням відповідачем судового рішення № 200/1548/24. Таким чином, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
У справі, що розглядається, встановлено, що на виконання судового рішення 200/1548/24 відповідачем здійснено нарахування позивачу суми пенсії в розмірі 259710,00 грн. Однак відомості про виплату на користь позивача вказаної суми в матеріалах справи відсутні. Таким чином, з урахуванням вищевикладеного та враховуючи ту обставину, що у позивача відсутні докази виплати позивачу боргу з виплати пенсії, відповідач зазначає про відсутність виплати основної суми доходу в розумінні Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», за наявності якої можлива виплата суми компенсації, а тому Головне управління вважає про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог щодо виплати компенсації втрати частини доходів.
Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити частково, з таких підстав.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27.05.2024 по справі №200/1548/24 позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення від 09.02.2024 № 056650009883 Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.02.2024 про призначення пенсії, зарахувавши до пільгового стажу роботи, що дає право на призначення пенсії відповідно до ч.3 ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст. 14 Закону України "Про пенсійне забезпечення", та Постанови КМУ від 31.03.1994 р. № 202, періоди роботи:
з 01.07.1996 по 17.07.1996, з 24.06.1997 по 18.07.1997, з 19.07.1997 по 28.08.1997, з 03.08.1998 по 28.09.1998, з 18.01.1999 по 31.03.1999, з 23.08.2002 по 17.09.2002, з 01.07.2005 по 30.06.2006, з 01.08.2006 по 31.01.2007, з 16.02.2007 по 31.12.2007, з 01.01.2008 по 06.09.2008, з 17.12.2012 по 26.01.2019 до стажу роботи який передбачений Постановою КМУ від 31.03.1994 р. № 202;
з 09.12.2019 по 28.02.2020 до пільгового стажу на провідній посаді із застосуванням роз'яснень Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 № 8.
В іншій частині задоволення позовних вимог відмовлено.
На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду по справі № 200/1548/24 від 27.05.2023 позивачеві призначено пенсію за віком відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Починаючи з 01.01.2025 виплата пенсії ОСОБА_1 проводиться шляхом включення нарахованого місячного розміру пенсії до сформованої відомості на виплату пенсій з подальшим зарахуванням на поточний рахунок, відкритий в банківській установі АТ КБ «Приватбанк».
Розмір призначеної пенсії ОСОБА_1 обчислений з урахуванням вимог статті 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці».
Доплата, нарахована на виконання Донецького окружного адміністративного суду від 27.05.2024 по справі №200/1548/24 за період з 01.02.2024 по 31.12.2024 складає 259710,00 грн.
Зазначені обставини не є спірними між сторонами.
25.12.2024 на адвокатський запит Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, листом від 25.12.2024 № 25663/02-16 повідомило, що розмір пенсії позивача з 01.02.2024 складає 23610,00 грн. На виконання рішення суду нарахована сума доплати за період з 01.02.2024 по 31.12.2024 в розмірі 259710,00 грн. Виплата поточної пенсії планується в січні 2025 року. Нарахована сума доплати за рішенням суду має бути виплачена за рахунок коштів Державного бюджету України та проведення такої виплати не може бути здійснене за рахунок власних коштів Пенсійного фонду України, що надійшли від сплати єдиного соціального внеску, а проводиться лише у разі наявності на це відповідних бюджетних асигнувань. Виплата нарахованих (перерахованих) сум пенсій за рішенням суду здійснюється, зокрема, коштами, передбаченими за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства (п.п. 20, 24, 29 частини 1 статті 116 Бюджетного кодексу України №2456 - VI від 8 липня 2010 року). Головним розпорядником коштів, що мають соціальне спрямування, зокрема бюджету Пенсійного фонду України, є Міністерство соціальної політики України, розпорядником нижчого рівня - Пенсійний фонд України. Виплата коштів на виконання рішення суду здійснюється в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат. На дату підготовки відповіді, за окремою бюджетною програмою, проведено виплату заборгованості по судових рішеннях, які набрали законної сили по 19.11.2020. Рішення суду виконано в повному обсязі в межах функціональних повноважень та чинного законодавства.
При ухваленні рішення апеляційний суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV), цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону №1058-IV, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно ч. 2 ст. 46 Закону №1058-IV, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Окрім того, суд зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання пенсії не є спірним між сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбачено діючим законодавством.
Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.
Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 № 475/97-ВР, зокрема статтею 1 Першого протоколу до неї, визначено: “Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів».
Пунктом 38 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) Cуд повторює, що стаття 1 Першого протоколу, по суті, гарантує право власності і містить три окремі норми: перша норма, що сформульована у першому реченні частини першої та має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння своїм майном; друга, що міститься в другому реченні частини першої цієї статті, стосується позбавлення особи її майна і певним чином це обумовлює; третя норма, зазначена в частині другій, стосується, зокрема, права держави регулювати питання користування майном. Однак ці три норми не можна розглядати як “окремі», тобто не пов'язані між собою: друга і третя норми стосуються певних випадків втручання у право на мирне володіння майном і, отже, мають тлумачитись у світлі загального принципу, проголошеного першою нормою (пункт 106 рішення Європейського суду з прав людини від 08.07.1986, серія A, № 102 “Літгоу та інші проти Сполученого Королівства» (Lithgow and Others v. The United Kingdom).
Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як “майнові права», і, таким чином, як “власність» в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1 (Broniowskiv.Poland, № 31443/96, пар. 98).
Згідно ч. 1 ст. 117 Цивільного Кодексу України, об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Відповідно до ст.ст. 316, 317, 318 Цивільного Кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 1 Закону № 1058-IV визначено, що пенсійні виплати - грошові виплати в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що здійснюються у вигляді пенсії, довічної пенсії або одноразової виплати, тобто після нарахування є власністю пенсіонера.
Важливим є і те, що ЄСПЛ у рішенні в справі “Кечко проти України» зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
ЄСПЛ у справі “Бакалов проти України» та у справі “Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
У рішенні в справі “Шмалько проти України» ЄСПЛ констатував, що орган державної влади не має права посилатися на брак коштів на виправдання неспроможності виконати судове рішення про виплату боргу.
Тож, суд дійшов, що втручання в право власності позивача є не виправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Отже в розглядуваному випадку позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01.02.2024 по 31.12.2024 у розмірі 259710,00 грн та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з 01.02.2024 по 31.12.2024 у розмірі 259710,00 грн.
Щодо виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 за № 2050-III та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
Відповідно до статей 1, 2 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: пенсійні виплати.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За змістом статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Норми аналогічного змісту містяться також у Порядку № 159.
Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема: пенсійні виплати.
З аналізу норм Закону № 2050-III та Порядку № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що грошове забезпечення є доходом, а у разі несвоєчасної виплати сум грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане у статті 3 Закону № 2050-III формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1, 3 Закону № 2050-III дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі № 803/203/17, від 14.05.2020 у справі № 816/379/16, від 30.09.2020 у справі № 280/676/19 та від 13.09.2021 у справі № 639/3140/17, від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19 та ухвалах Верховного Суду від 05.03.2024 у справі № 240/30946/21, від 07.03.2024 у справі № 120/12219/23, від 18.03.2024 у справі № 120/8449/23, від 18.03.2024 у справі № 120/3679/22 та інші.
Узагальнення наведених норм дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, у зв'язку з порушенням строків його виплати, мають компенсаторний характер.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, індексації як елементу грошового забезпечення).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Відтак, за висновком місцевого суду, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Проте, зміст зазначених вище норм права дає підстави дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 16.04.2020 у справі № 200/11292/19-а, від 24.01.2023 у справі № 200/10176/19-а, від 20.04.2023 у справі № 200/11746/19-а, від 18.05.2023 у справі № 200/14129/19-а, від 07.06.2023 у справі № 200/299/21-а, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Отже, враховуючи, що належна позивачу сума пенсії є невиплаченою, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені позовні вимоги позивача щодо компенсації відповідно до вимог статті 6 Закону № 2050-ІІІ є передчасними, тому в цій частині позов не підлягає задоволенню.
Зазначене зумовлює скасування рішення суду в цій частині.
Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до викладеного, у зв'язку з неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального прав, суд дійшов до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду частково.
Витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані зі сплатою судового збору (за подання апеляційної скарги), за діючим процесуальним законодавством відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у справі № 200/9132/24 - скасувати частково.
Абзац четвертий рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у справі № 200/9132/24 - виключити, а в задоволенні позовних вимог про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії у належному розмірі, за період затримки її виплати на один і більше календарних місяців по дату фактичної виплати - відмовити.
У іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у справі № 200/9132/24 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 22 травня 2025 року.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
І. В. Геращенко
І. Д. Компанієць