20 травня 2025 року м. Київ
Справа № 357/18739/24
Апеляційне провадження № 22-ц/824/8287/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А. М.,
суддів: Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,
сторони: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит
Фінанс»
відповідач ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядкуписьмового провадженнями за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 січня 2025 року у цивільній справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Укр Кредит Фінанс», через систему «Електронний суд» (представник Тертиця Т. В.), звернулося до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» загальну суму заборгованості за Кредитним договором № 1230-4124 від 29.06.2023 р., в розмірі 28 000,00 гривень, з яких: прострочена заборгованість за кредитом 5 600,00 гривень, прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 22 400,00 гривень.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 29.06.2023 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 в електронному вигляді було укладено кредитний договір № 1230-4124, на виконання умов якого останньому було видано кредит в сумі 5600,00грн., з процентною ставкою 2,50% в день (знижена процентна ставка), 3,00% в день (стандартна % ставка) та строком кредитування 300 днів, базовий період 15 днів. При цьому ТОВ «Укр Кредит Фінанс» свої зобов'язання за договором виконало у повному обсязі, а саме: надало відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором. У свою чергу, відповідач всупереч чинному законодавству та умовам договору, не виконав належним чином покладені на нього обов'язки перед банком та порушив умови кредитного договору, має прострочену заборгованість. Станом на 25.11.2024 року у ОСОБА_1 утворилася заборгованість у розмірі 55 580,00 гривень, з яких: 5 600,00 гривень прострочена заборгованість за кредитом, 49 980,00 гривень прострочена заборгованість за нарахованими відсотками. Проте, з урахуванням застосування до відповідача Програми лояльності, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 28 000,00 гривень, з яких: 5 600,00 гривень прострочена заборгованість за кредитом, 22 400,00 гривень прострочена заборгованість за нарахованими відсотками.
Ухвалою суду від 27.12.2024 року було прийнято до свого провадження цивільну справу № 357/18739/24; відкрито провадження в цивільній справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.
10.01.2025 року через систему «Електронний суд» до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Представник відповідача, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, позовні вимоги визнав частково та не заперечує щодо стягнення з відповідача коштів за кредитним договором № 1230-4124 в розмірі 7 700,00 грн, з яких: 5 600,00 грн за тілом кредиту та 2 100,00 грн нарахованих відсотків за користування кредитом. В іншій частині позову просив відмовити. В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач зазначив, що термін повернення кредитних коштів (заявлений строк користування кредитом) складав 14 календарних днів до 13.07.2023 року, послався на несправедливі умови договору, зазначивши, що при укладенні договору з ним кредитодавець не дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими кредитодавець, а також зазначив, що за змістом кредитного договору визначаються фактично три строки, в межах яких здійснюється повернення отриманих позичальником грошових коштів.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 січня 2024 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (місцезнаходження: 01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, 26, офіс 407, код ЄДРПОУ 38548598) заборгованість за кредитним договором № 1230-4124 від 29.06.2023 року станом на 25.11.2024 року у розмірі 28000,00 грн. (двадцять вісім тисяч гривень 00 копійок), яка складається з: 5600,00 грн. прострочена заборгованість за кредитом, 22400,00 грн. прострочена заборгованість за процентами.
Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (місцезнаходження: 01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, 26, офіс 407, код ЄДРПОУ 38548598) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп).
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до умов кредитного договору проценти за користування кредитом в межах строку кредитування було встановлено в розмірі 2,50% в день (знижена процентна ставка), 3,00% в день (стандартна % ставка). Строк кредитування 300 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику, дата повернення (виплати) кредиту 23.04.2024 р. Таким чином, суд першої інстанції вважає правомірним нарахування процентів за користування кредитом в межах строку дії кредитного договору. Водночас, відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження своїх заперечень щодо несправедливості умов договору, недотримання кредитодавцем вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими кредитодавець та неправомірності нарахування відсотків, адже умовами кредитного договору чітко визначено як строк кредитування так і кінцеву дату повернення кредиту.
Не погоджуючись з судовим рішенням, 20 лютого 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Павленко А. С. направила через систему «Електронний суд» до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у обґрунтуванні доводів якої вказує на те, що рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 січня 2025 року по справі винесено з порушенням застосування норм матеріального та норм процесуального права, винесено без повного та всебічного з'ясування обставин.
Зазначає, що за змістом кредитного договору визначаються фактично три строки, в межах яких здійснюється повернення отриманих позичальником грошових коштів, тому в даному випадку спірні умови слід трактувати на користь споживача та виходити зі строку кредитування 14 днів та відповідної ціни кредиту у розмірі 7700 гривень, які первинно узгоджувались учасниками. Тому на думку сторони відповідача, варто застосувати принцип «Contra proferentem», та стягнути з нього лише частину заборгованості.
Відтак вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» про стягнення коштів за кредитним договором в розмірі 28 000 (двадцять вісім тисяч) гривень 00 копійок є безпідставними та підлягають лише частковому задоволенню у розмірі 7 700 (сім тисяч сімсот) гривень 00 копійок, яка включає 5 600 гривень суми кредиту та 2 100 гривень процентів за користування кредитними коштами.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями
від 20 лютого 2025 року апеляційну скаргу передано судді-доповідачу Стрижеусу А. М.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 лютого 2025 року витребувано матеріали справи № 357/18739/24 з Білоцерківського міськрайонного суду Київської області та відкрито апеляційне провадження у справі за позовом ТОВ «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
28 лютого 2025 року представник ТОВ «Укр Кредит Фінанс» - Мосійчук А. І. подала до Київського апеляційного суду через систему «Електронний суд» відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що базовий період - строк (період) протягом якого боржник (позичальник) буде сплачувати саме відсоток за користування кредитом (в даному випадку - 15 днів), який він сам обирає при заповненні заявки на отримання грошових коштів. А строк кредитування - строк на який видаються грошові кошти Позичальнику, якими він може користуватися (в даному випадку - 300 днів). Зазначає, що вказані умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України. ОСОБА_1 погодився з такими умовами, шляхом електронного підпису договору одноразовим ідентифікатором A5400. Звертає увагу Суду на той факт, що Відповідач в загальній кількості 3 рази оформлював кредитні відносини з Позивачем, попередні кредитні договори були погашені, що додатково доводить обізнаність Відповідача з процедурою оформлення та виконання Кредитного договору.
04 березня 2025 року матеріали справи № 357/18739/24 надійшли до Київського апеляційного суду.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено статтею 368 ЦПК України, частина перша якої встановлює, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Ураховуючи те, що справа в силу своїх властивостей є малозначною, розгляд справи Київським апеляційним судом здійснюється в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише
у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Встановлено, що 29 червня 2023 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою Веб-сайту (creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит фінанс», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1230-4124, відповідно до умов якого кредитодавець взяв на себе зобов'язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб.
Кредитний договір у відповідності до норм ч.1 ст.13 Закону України «Про споживче кредитування» був укладений між сторонами у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених ЗУ «Про електронну комерцію».
Відповідачу було надано наступний одноразовий ідентифікатор А5400, для підписання Кредитного договору №1230-4124від 29.06.2023 року, підтвердження ознайомлення з Правилами та інших супутніх документів.
Відповідно до умов Кредитного договору Кредитодавець взяв на себе зобов'язання надати Відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту - 5 600,00 грн.; строк кредитування - 300 днів; базовий період сплати відсотків - 15 днів; знижена % ставка - 2.5 % в день; стандартна % ставка - 3 % в день.
Кредитодавець виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, надавши Відповідачу кредит відповідно до умов укладеного Кредитного договору.
Позивач через АТ КБ «ПриватБанк» з яким укладено договір №4010 надання послуг в системі LiqPay від 02 грудня 2019 року, видав Відповідачу кредитні кошти на картковий рахунок вказаний Відповідачем в особистому кабінеті, що підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» про перерахування коштів від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» через систему платежів LiqPay на підставі договору № 4010 від 02.12.2019 р. на карту отримувача (Відповідача), чим виконав свої зобов'язання за Договором своєчасно та в повному обсязі.
Факт отримання кредитних коштів Відповідач в цій справі не оспорював.
Відповідно до розрахунку заборгованості (а.с. 63 - 70), наданого позивачем за період з 29 червня 2023 року по 25 листопада 2024 року у Відповідача накопичилася заборгованість за кредитом у розмірі 55 580,00 грн., з яких прострочена заборгованість за кредитом - 5600,00 грн., прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 49 980,00 грн. Жодних нарахувань після закінчення строку кредитування (23 квітня 2024 року згідно п. 4.12 Кредитного договору) Кредитодавцем не здійснювалося. Позичальником не здійснювалися платежі на погашення суми заборгованості.
Також, Кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до Позичальника програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а саме часткового списання заборгованості Позичальнику за нарахованими комісією та процентами у загальній сумі 27 580 гривень 00 копійок за умови погашення Позичальником решти заборгованості за кредитним договором в розмірі 28 000 гривень 00 копійок.
Станом на дату подачі позову загальний розмір заборгованості Відповідача за Кредитним договором, яку хоче стягнути Позивач, становить: 28 000,00 гривень, а саме:
- прострочену заборгованість за кредитом 5 600,00 гривень;
- прострочену заборгованість за нарахованими процентами 22 400,00 гривень,
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Разом з тим, будь-яких доказів того, що відповідач повернув кредит та нараховані відсотки у строк, передбачений договором матеріали справи не містять. Станом на день розгляду справи, зобов'язання за кредитним договором належним чином відповідачем не виконано.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Установлено, що кредитний договір між сторонами був укладений в електронній формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Договір про надання кредиту підписаний ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами 29 червня 2023 року правочину. Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі фактично підтверджує, що зазначений кредитний договір він укладав, кошти отримував, та не погоджується лише зі строком кредитування, а отже - з розміром заборгованості в частині процентів за користування кредитними коштами.
У постанові від 30 червня 2021 року у справі № 183/2390/18 (провадження № 61-5123св19) Верховний Суд зазначив, що «підставою для тлумачення судом правочину є наявність спору між сторонами щодо його змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів у тексті всієї угоди або її частини, що не дає змогу з'ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір.
Від розуміння сторонами умов кредитного договору щодо строку кредитування, згідно з яким позичальник здійснює погашення заборгованості за кредитним договором, залежить з'ясування обставин, у якому розмірі існує у позичальника заборгованість за кредитним договором. Тож у предмет доказування входить з'ясування цих обставин.
Від встановлення обставин, чи відповідає строк кредитування такому що зазначає Кредитодавець, чи такому, на який посилається Відповідач у своїй апеляційній скарзі, залежить, чи існують підстави для стягнення заборгованості за відповідний строк кредитування, у зв'язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору.
За таких обставин підлягають тлумаченню відповідні умови договору щодо застосовуваного сторонами певного строку кредитування під час погашення заборгованості за кредитним договором.
У той же час, тлумачення не може створювати нові умови договору, а виключно роз'яснює існуючі умови угоди. Тобто суд може постановити рішення про тлумачення змісту договору без зміни його умов. При цьому, зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з'ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов'язки сторін, тлумачення потрібно розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину.
З огляду на викладене тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 ЦК України, тобто тлумаченням правочину є встановлення (з'ясування) його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення незрозумілостей та суперечностей у трактуванні його положень.
У постанові від 03 березня 2021 року у справі № 522/799/16 (провадження № 61-2887св20) Верховний Суд зазначив, що метою тлумачення правочину є з'ясування того, що в ньому дійсно виражено, а не того, що малося на увазі. Потреба у тлумаченні правочину виникає у зв'язку з неповнотою або недостатньою ясністю окремих його умов. Саме тому при тлумаченні правочину суди першої та апеляційної інстанцій насамперед повинні брати до уваги однакове для усього змісту правочину буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів, вжитих у правочині.
Верховний Суд у своїй постанові від 11 жовтня 2023 року у справі № 753/13820/16-ц (провадження № 61-4858св23) висловив наступні висновки:
«Щодо визначення правил тлумачення правочину, то відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення
Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів
Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.
Третім рівнем тлумачення (у випадку безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення».
Наведене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, зробленим у постанові від 09 березня 2023 року у справі № 695/2077/21 (провадження № 61-10040св22).
Отже, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина саме за правилами, передбаченими статтею 213 ЦК України.
Потрібно враховувати, що передусім тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, що містяться у статті 213 ЦК України. Виключно у разі неможливості визначити справжній зміст відповідної умови договору за допомогою зазначених рівнів тлумачення, може використовуватися спосіб тлумачення за принципом contra proferentem. Тобто тільки у разі неможливості тлумачення правочину на перших рівнях потрібно керуватися вищезазначеним правовим висновком, який викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17).
Відповідно до зазначеного правового висновку у разі, якщо з'ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, необхідно застосовувати тлумачення contra proferentem (Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав)). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови.
Як вже зазначалось, на першому рівні тлумачення спочатку аналізується текст умови: якщо слова мають чіткий зміст або усталений технічний смисл, саме він береться до уваги.
Згідно ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга зазначеної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
Відтак закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання зобов'язання.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Велика Палата Верховного суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (Провадження № 12-16гс22) підкреслила, що установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов'язок боржника щодо їх сплати.
Одночасне визначення Позичальником умов договору щодо Базового періоду на який надається кредит (15 календарних днів) та строку кредитування (300 календарних днів), як таких, що суперечать одна одній, свідчить про помилкове тлумачення Позичальником таких умов договору, та про його суперечливу поведінку.
Договірні умови щодо кредитування, які включають в себе: кредитний договір, загальні умови кредитування, рекомендований графік погашення кредиту, реальну річну процентну ставку на дату укладення договору, орієнтовну загальну вартість Кредиту, містять в тому ж числі конкретне визначення поняття «строк кредитування» у п. 4.12 кредитного договору, що відповідає загальноприйнятому значенню терміну «строк кредитування».
Тлумачення слова «Базовий» міститься у Словнику української мови: це прикметник до слова «база»: 1. Нижня розширена частина колони або стовпа. 2. Основа, грунт, на яких виникає те чи інше явище. 3. Місце скупчення матеріалів, сировини.
Варто зазначити, що поняття «Базовий період» також є поширеним у сфері споживчого кредитування, тим не менш з нього можливо лише припустити приблизний зміст правочину та значення, без пояснення Кредитодавцем цього поняття. У свою чергу, у пункті 1.1 чітко сказано: «Базовий період сплати відсотків (далі - Базовий період) - проміжки часу впродовж строку дії Договору, в останні дні яких у Позичальника настає обов'язок сплати відсотків за користування Кредитом. Кількість днів у Базовому періоді вказана у розділі 4 цього Договору і визначена Сторонами на підставі пропозиції Кредитодавця, сформованої із урахуванням побажань Позичальника, наданих в процесі звернення щодо отримання Кредиту через веб-сайт Кредитодавця». Згідно з пунктом 4.8 кредитного договору: «Базовий період складає 15 (п'ятнадцять цiлих, нуль сотих) календарних днів. Перебіг першого Базового періоду починається з дати надання/видачі Кредиту та закінчується в дату останнього календарного дня першого Базового періоду».
Згідно з пунктом 4.12 кредитного договору: «Строк кредитування, тобто, строк на який надається Кредит Позичальнику: 300 (триста) календарних днів з моменту перерахування Кредиту Позичальнику (далі - Строк кредитування). Надання додаткових грошових коштів Позичальнику у рахунок Кредиту на підставі Додаткової угоди не змінює Строк кредитування. Дата повернення (виплати) Кредиту 23.04.2024 року. Строк дії Договору є рівним Строку кредитування. У будь-якому випадку Договір діє до 24 (двадцять четвертої) години (включно) доби, наступної після дати повного та належного виконання Сторонами своїх зобов'язань за цим Договором. Продовження Строку кредитування або строку дії Договору в односторонньому порядку Кредитодавцем або Позичальником не допускається. Подовження Строку кредитування є можливим виключно за взаємною згодою Сторін в процесі реструктуризації кредитних зобов'язань Позичальника». У пунктах 10.1, 10.2 та10.3 кредитного договору описано, що саме протягом Базового періоду застосовується знижена процентна ставка у разі вчасної сплати ним нарахованих відсотків за користування кредитними коштами, та починає застосовуватись стандартна процентна ставка з наступного дня після Базового періоду у разі несплати Позичальником у повному обсязі цих відсотків протягом нього.
Таким чином Кредитодавець чітко розділив значення термінів «Базовий період» та «Строк кредитування». Вже на першому рівні тлумачення, де враховується буквальне значення слів і термінів у договорі, а також загальновживане значення термінів у відповідній сфері,? можна зробити висновки, що за змістом укладеного договору строк дії самого договору, як і строк кредитування в цілому, описано та зазначено згідно загальновживаних у сфері кредитування термінів, зрозумілих для Позичальника, оскільки поняття «строк кредитування» є однозначним, загальноприйнятим, має чіткий зміст та усталене технічне розуміння, та саме він має братись до уваги. Поняття «Базовий період» та «Строк кредитування» мають різне призначення та регулюють різні аспекти договору: одне - умови періодів застосування зниженої ставки та момент появи обов'язку сплати нарахованих процентів, інше - загальний термін кредиту. Таким чином, на першому рівні не виникає автоматично двозначності чи неоднозначності, оскільки кожен з термінів має власне визначення.
На другому рівні тлумачення, який застосовується коли звичайне значення не дозволяє зрозуміти окрему частину договору, також можна встановити, що строк кредитування становить саме 300 днів, оскільки внаслідок системного тлумачення та порівняння пунктів 1.1, 4.8 та 4.12 з іншими положеннями договору, з усім змістом договору в цілому, а також із намірами сторін на момент укладення, беручи до уваги зазначені в п. 4.10, 10.1-10.3 Кредитного договору розміри процентних ставок, зазначену в п. 4.13 реальну річну процентну ставку, зазначену в п. 4.14 орієнтовну загальну вартість кредиту, а також зазначений в пункті 5 порядок повернення Кредиту, можна дійти висновку про однозначність намірів Кредитора, та відсутність будь-яких спроб приховати природу договору від Позичальника. Неясне положення читається в контексті всього договору і тих цілей, які сторони переслідували, укладаючи його, а отже, двозначність відсутня й на другому рівні, оскільки ці терміни, хоча й формально стосуються часу, але регулюють різні аспекти (період зниженої ставки проти загального строку).
Щодо третього рівня тлумачення, суд наголошує, що наявність окремого періоду, під час якого застосовується знижена процентна ставка у кредитних договорах не заборонена чинним законодавством, та є поширеною практикою у кредитних правовідносинах, яка спрямована на заохочення добросовісного та вчасного виконання позичальником своїх зобов'язань, а також заохочення потенційного позичальника скористатися послугами Кредитора. Така практика є часто застосовуваною у кредитуванні: короткий період зі зниженою ставкою і наступний довгий період - зі звичайною ставкою. Це свідчить про загальноприйняту поведінку Відповідача у кредитних правовідносинах. Мета договору є однозначною - надати кредитні кошти під певні відсотки із визначенням різних умов на різні періоди, а тому навіть на третьому рівні тлумачення не виникає двозначності умов договору.
Аналіз змісту пунктів 1.1, 2.3, 4.1, п.п. 4.7 - 4.14, 5.1, п.п. 5.3.1 - 5.3.4, п.п. 10.1 - 10.3 цього договору дає підстави для висновку, що тлумачення цих умов договору можливо здійснити на всіх з перших трьох рівнів тлумачення умов договору, натомість застосування принципу contra proferentem відповідає четвертому рівню тлумачення та застосовується у разі, якщо неможливо здійснити тлумачення на попередніх рівнях.
Апеляційний суд наголошує, що лише коли всі описані рівні не дають змоги визначити однозначний зміст умови, постає потреба вдатися до зовнішніх правил на кшталт contra proferentem. Верховний Суд підкреслив, що принцип contra proferentem є допоміжним, субсидіарним засобом тлумачення і застосовується тільки після того, як вичерпано звичайні інструменти, передбачені ст. 213 ЦК?. Фактично це «останній аргумент» на випадок, коли двозначність усунути не вдалося. Натомість двозначність вказаних умов договору відсутня на кожному з рівнів тлумачення.
Також апеляційний суд зазначає, що Відповідач не доводив, по-перше, що відповідне формулювання було нав'язане йому всупереч його вільній волі, а по-друге, що він до укладення чи під час виконання договору звертався до суду з вимогою про офіційне тлумачення цієї умови. Відповідач добровільно підписав договір, не заявляє, що вказані умови включено до договору під тиском чи шляхом введення в оману, а безпідставне застосування принципу contra proferentem виступає засобом для уникнення відповідальності від невиконання ним умов Кредитного договору.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що з урахуванням конструкції пунктів 1.1, 4.12, Кредитного договору та принципу тлумачення contra proferentem, права Відповідача були грубо порушені, є необґрунтованими, з огляду на те, що ці пункти не є двозначними за змістом і покладають на позичальника обов'язок сплати процентів за користування кредитними коштами лише протягом строку дії договору, що дорівнює строку кредитуванню, та який чітко описано у пункті 4.12 Кредитного договору - 300 календарних днів до конкретно зазначеної дати - 23.04.2024 року.
До позовної заяви було надано розрахунок заборгованості, який є чітким, повним та розгорнутим по окремим категоріям. Загальна сума заборгованості згідно розрахунку заборгованості не перевищує орієнтовну загальну вартість кредиту зазначену в п. 4.14 Кредитного договору, та з якою Відповідач був належним чином ознайомлений. Даних на спростування розрахунку заборгованості матеріали справи не містять. Позивач не нараховував штраф та пеню за невиконання зобов'язання відповідачем.
Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Доводи апеляційної скарги не спростовують факту неналежного виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором.
Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 належним чином не виконував своїх зобов'язань за кредитним договором, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Укр Кредит Фінанс». Колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 січня 2025 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.
Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 січня 2025 року - без змін, розподіл судових витрат Київським апеляційним судом не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 141, 263, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до ВерховногоСуду протягом тридцяти днів з дня вручення такого судового рішення лише з підстав, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач А. М. Стрижеус
Судді: Л. Д. Поливач
О. І. Шкоріна