20 травня 2025 року м. Київ
Справа № 752/6718/24
Провадження № 22-ц/824/1664/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А. М.,
суддів: Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,
сторони: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит
Фінанс»
відповідач ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядкуписьмового провадженнями за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 червня 2024 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У березні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс», через систему «Електронний суд», звернулось до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1131-1398 від 25 грудня 2022 року.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на те, що 25 грудня 2022 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту (https://creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1131-1398. Згідно умов кредитного договору, кредитодавець взяв на себе зобов'язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту - 12 700,00 грн.; строк кредитування - 300 днів; базовий період - 18 днів; знижена % ставка - 2,50 % в день; стандартна % ставка - 3,00 % в день. ТОВ «Укр Кредит Фінанс» виконало взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, надано відповідачу кредит, відповідно до умов укладеного договору. Однак відповідач, всупереч умовам кредитного договору, порушив взяті на себе зобов'язання, не повернув в повному обсязі кредитні кошти позивачу, а також не виконав в повному обсязі всі інші свої грошові зобов'язання перед кредитодавцем навіть після спливу строку, встановленого в договорі. Так, станом на 07 березня 2024 року, загальний розмір заборгованості відповідача складає 96 139,00 грн., що складається з простроченої заборгованість за кредитом - 12 270,00 гривень, простроченої заборгованості за нарахованими процентами - 83 439,000 грн.
Позивач зазначає, що кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосувати до позичальника Програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а саме, часткове списання заборгованості за нарахованими відсотками у розмірі 57 785,00 грн. за умови погашення позичальником решти заборгованості за кредитним договором у розмірі 38 354,00 грн.
Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь прострочену заборгованість за кредитом - 12 700,00 грн.; прострочену заборгованість за нарахованими процентами - 25 654,00 грн., а всього стягнути - 38 354,00 грн. Також, позивач просить стягнути судовий збір у сумі 2 422,40 грн.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 02 квітня 2024 року відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження без виклику сторін та надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву (а.с.57,58).
16 квітня 2024 року до суду від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву (а.с.64-72). Разом з тим, суд першої інстанції не прийняв до уваги наданий відповідачем відзив на позову заяву, оскільки відзив подано з порушенням норм ст.178 ЦПК України, а саме: копія відзиву та доданих до нього документів повинно бути надіслано іншим учасникам справи із вказівкою описом вкладень направлення. Відповідачем не надано достовірних даних про направлення позивачу відзиву на позову заяву. Про обов'язок відповідача надати підтвердження направлення заяв по суті відповідачу було роз'яснено в ухвалі суду про відкриття провадження.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 03 червня 2024 року позовні вимоги ТОВ «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 1131-1398 від 25 грудня 2022 року в розмірі 18 415 (вісімнадцять тисяч чотириста п'ятнадцять) гривень 00 коп. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» судовий збір у розмірі 1 162 (одна тисяча сто шістдесят дві) гривні 75 коп.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що умовами договору встановлено два строки кредитування. Зазначення у договорі двох строків кредитування призводить до неправильного, а то й різного тлумачення та розуміння його сторонами договору, зокрема, позичальником. Оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови кредитного договору щодо строку його дії 18 календарних днів згідно з пунктами 2.3, 4.4 договору чи 300 календарних днів згідно з пунктом 4.8 договору, тому потрібно застосовувати правило тлумачення contra proferentem. Тому, з огляду на викладене, на думку суду першої інстанції, позовні вимоги підлягають лише частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 18 415,00 грн., з яких 12 700,00 грн. заборгованість за основним кредитом, 5 715,00 грн. - за процентами, а також судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 162,75 грн. пропорційно (48%) задоволеним позовним вимогам.
Не погоджуючись з судовим рішенням, 01 липня 2024 року представник ТОВ «Укр Кредит Фінанс» - Мельник Вероніка Сергіївна направила через систему «Електронний суд» до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у обґрунтуванні доводів якої вказує на те, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, що мають значення для прийняття законного та обґрунтованого рішення.
Зазначає, що судом першої інстанції помилково було зазначено в рішенні суду, що строк договору становить саме 18 днів, а не 300 календарних днів згідно п. 4.8., згідно якого Строк кредитування, тобто, строк на який надається Кредит Позичальнику: 300 календарних днів з моменту перерахування Кредиту Позичальнику (далі - Строк кредитування). Дата повернення (виплати) кредиту 21.10.2023 року. Строк Договору є рівним Строку кредитування. В частині виконання зобов'язань Договір діє до повного та належного виконання Сторонами своїх зобов'язань за Договором. Продовження Строку кредитування в односторонньому порядку Кредитодавцем або Позичальником не допускається. Тобто, згідно п. 4.8. Кредитного договору визначено законне право Позивача нараховувати проценти за користування кредитом в межах строку договору (кредитування) погодженому між сторонами. ТОВ «Укр Кредит Фінанс» детально було описано інформацію як щодо базового періоду користування кредитом на умовах Пільговою та/або Зниженою процентною ставкою так і щодо строку кредиту (строку кредитування), в зв'язку з чим суд першої інстанції помилково здійснив припущення, що строк договору (кредитування) є 18 днів, а не 300 календарних днів, як визначено в умовах договору. ТОВ «Укр Кредит Фінанс» має право щодо нарахування процентів за користування кредитом в межах строку договору (кредитування) згідно п. 4.8. Договору, а саме: 300 календарних днів (до 21.10.2023), що останнім і було здійснено та відображено в розрахунку заборгованості.
Також сторона позивача наголошує на тому, що жодних штрафних санкцій, пені чи неустойки за прострочене виконання грошового зобов'язання за кредитним договором не нараховувалися, а нарахування відсотків за користування кредитними коштами було правомірним.
Враховуючи викладене, Позивач вважає, що судом першої інстанції винесено рішення з порушення норм матеріального права, при цьому суд не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим та підлягає скасуванню.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями
від 01 липня 2024 року апеляційну скаргу передано судді-доповідачу Стрижеусу А. М.
Листами-запитами Київського апеляційного суду від 19 липня 2024 року, 24 вересня 2024 року та 22 січня 2025 року витребувано матеріали справи № 752/6718/24 з Голосіївського районного суду міста Києва.
03 лютого 2025 року матеріали справи № 752/6718/24 надійшли до Київського апеляційного суду.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 лютого 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі за позовом ТОВ «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Відзиву на апеляційну скаргу ТОВ «Укр Кредит Фінанс» на адресу Київського апеляційного суду не надходило.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено статтею 368 ЦПК України, частина перша якої встановлює, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Ураховуючи те, що справа в силу своїх властивостей є малозначною, розгляд справи Київським апеляційним судом здійснюється в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише
у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Встановлено, що 25 грудня 2022 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено Договір про відкриття кредитної лінії № 1131-1398 (надалі - Кредитний договір), відповідно до умов якого кредитодавець взяв на себе зобов'язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб.
Кредитний договір у відповідності до норм ч.1 ст.13 Закону України «Про споживче кредитування» був укладений між сторонами у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених ЗУ «Про електронну комерцію».
Відповідачу було надано наступний одноразовий ідентифікатор A8109, для підписання Кредитного договору №1131-1398 від 25.12.2022 року, підтвердження ознайомлення з Правилами та інших супутніх документів.
Відповідно до умов Кредитного договору Кредитодавець взяв на себе зобов'язання надати Відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту - 12 700,00 грн.; строк кредитування - 300 днів; базовий період сплати відсотків - 18 днів; знижена % ставка - 2.5 % в день; стандартна % ставка - 3 % в день.
Кредитодавець виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, надавши Відповідачу кредит відповідно до умов укладеного Кредитного договору.
Позивач через АТ КБ «ПриватБанк» з яким укладено договір №4010 надання послуг в системі LiqPay від 02 грудня 2019 року видав Відповідачу кредитні кошти на картковий рахунок вказаний Відповідачем в особистому кабінеті, що підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» про перерахування коштів від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» через систему платежів LiqPay на підставі договору № 4010 від 02.12.2019 р. на карту отримувача (Відповідача), чим виконав свої зобов'язання за Договором своєчасно та в повному обсязі. Таким чином на підтвердження факту видачі кредиту, Кредитодавець додає до цієї Позовної заяви документи що підтверджують перерахування кредитних коштів
Факт отримання кредитних коштів Відповідач в цій справі не оспорював.
Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем за період з 25 грудня 2022 року по 20 жовтня 2023 року у Відповідача накопичилася заборгованість за кредитом у розмірі 96 139,00 грн. Жодних нарахувань після закінчення строку кредитування (21 жовтня 2023 року згідно п. 4.8 Кредитного договору) Кредитодавцем не здійснювалося. Позичальником п'ять разів здійснювалися платежі на погашення суми заборгованості в частині відсотків у загальному розмірі 25 146,00 грн.
Також, Кредитодавцем було прийнято рішення частково списати заборгованість у сумі 57 785,00 гривень за умови погашення Позичальником решти заборгованості за Кредитним договором в розмірі 38 354,00 гривень.
Станом на дату подачі позову загальний розмір заборгованості Відповідача за Кредитним договором, яку хоче стягнути Позивач, становить: 38 354,00 гривень, а саме:
- прострочену заборгованість за кредитом 12 700,00 гривень;
- прострочену заборгованість за нарахованими процентами 25 654,00 гривень,
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Разом з тим, будь-яких доказів того, що відповідач повернув кредит та нараховані відсотки у строк, передбачений договором матеріали справи не містять. Станом на день розгляду справи, зобов'язання за кредитним договором належним чином відповідачем не виконано.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Установлено, що кредитний договір між сторонами був укладений в електронній формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснино в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Договір про надання кредиту підписаний ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами 25 грудня 2022 року правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений.
Доказів протилежного матеріали справи не містять, ОСОБА_1 таких не надав, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
Отже, встановивши, що без здійснення вказаних дій кредитний договір не був би укладений між сторонами, суд першої інстанції дійшов обґрунтовано висновку, що цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача та відповідача.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).
У постанові від 30 червня 2021 року у справі № 183/2390/18 (провадження № 61-5123св19) Верховний Суд зазначив, що «підставою для тлумачення судом правочину є наявність спору між сторонами щодо його змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів у тексті всієї угоди або її частини, що не дає змогу з'ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір.
Від розуміння сторонами умов кредитного договору щодо строку кредитування, згідно з яким позичальник здійснює погашення заборгованості за кредитним договором, залежить з'ясування обставин, у якому розмірі існує у позичальника заборгованість за кредитним договором. Тож у предмет доказування входить з'ясування цих обставин.
Від встановлення обставин, чи відповідає строк кредитування такому що зазначає Кредитодавець, чи такому, на який посилається суд першої інстанції, залежить, чи існують підстави для стягнення заборгованості за відповідний строк кредитування, у зв'язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору.
За таких обставин підлягають тлумаченню відповідні умови договору щодо застосовуваного сторонами певного строку кредитування під час погашення заборгованості за кредитним договором.
У той же час, тлумачення не може створювати нові умови договору, а виключно роз'яснює існуючі умови угоди. Тобто суд може постановити рішення про тлумачення змісту договору без зміни його умов. При цьому, зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з'ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов'язки сторін, тлумачення потрібно розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину.
З огляду на викладене тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 ЦК України, тобто тлумаченням правочину є встановлення (з'ясування) його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення незрозумілостей та суперечностей у трактуванні його положень.
У постанові від 03 березня 2021 року у справі № 522/799/16 (провадження № 61-2887св20) Верховний Суд зазначив, що метою тлумачення правочину є з'ясування того, що в ньому дійсно виражено, а не того, що малося на увазі. Потреба у тлумаченні правочину виникає у зв'язку з неповнотою або недостатньою ясністю окремих його умов. Саме тому при тлумаченні правочину суди першої та апеляційної інстанцій насамперед повинні брати до уваги однакове для усього змісту правочину буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів, вжитих у правочині.
Верховний Суд у своїй постанові від 11 жовтня 2023 року у справі № 753/13820/16-ц (провадження № 61-4858св23) висловив наступні висновки:
«Щодо визначення правил тлумачення правочину, то відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення
Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів
Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.
Третім рівнем тлумачення (у випадку безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення».
Наведене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, зробленим у постанові від 09 березня 2023 року у справі № 695/2077/21 (провадження № 61-10040св22).
Отже, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина саме за правилами, передбаченими статтею 213 ЦК України.
Потрібно враховувати, що передусім тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, що містяться у статті 213 ЦК України. Виключно у разі неможливості визначити справжній зміст відповідної умови договору за допомогою зазначених рівнів тлумачення, може використовуватися спосіб тлумачення за принципом contra proferentem. Тобто тільки у разі неможливості тлумачення правочину на перших рівнях потрібно керуватися вищезазначеним правовим висновком, який викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17).
Відповідно до зазначеного правового висновку у разі, якщо з'ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, необхідно застосовувати тлумачення contra proferentem (Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав)). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови.
Як вже зазначалось, на першому рівні тлумачення спочатку аналізується текст умови: якщо слова мають чіткий зміст або усталений технічний смисл, саме він береться до уваги.
Згідно ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга зазначеної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
Відтак закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання зобов'язання.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Велика Палата Верховного суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (Провадження № 12-16гс22) підкреслила, що установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов'язок боржника щодо їх сплати.
Одночасне визначення умов договору щодо Базового періоду на який надається кредит (18 календарних днів) та строку кредитування (300 календарних днів), як таких, що суперечать одна одній, свідчить про помилкове тлумачення судом першої інстанції таких умов договору.
Договірні умови щодо кредитування, які включають в себе: кредитний договір, загальні умови кредитування, рекомендований графік погашення кредиту, реальну річну процентну ставку на дату укладення договору, орієнтовну загальну вартість Кредиту, містять в тому ж числі конкретне визначення поняття «строк кредитування» у п. 4.8 кредитного договору, що відповідає загальноприйнятому значенню терміну «строк кредитування».
Тлумачення слова «Базовий» міститься у Словнику української мови: це прикметник до слова «база»: 1. Нижня розширена частина колони або стовпа. 2. Основа, грунт, на яких виникає те чи інше явище. 3. Місце скупчення матеріалів, сировини.
Варто зазначити, що поняття «Базовий період» також є поширеним у сфері споживчого кредитування, тим не менш з нього можливо лише припустити приблизний зміст правочину та значення, без пояснення Кредитодавцем цього поняття. У свою чергу, у пункті 1.1 чітко сказано: «Базовий період сплати відсотків (далі - Базовий період) - проміжки часу впродовж строку дії Договору, в останні дні яких у Позичальника настає обов'язок сплати відсотків за користування Кредитом. Кількість днів у Базовому періоді вказана у розділі 4 цього Договору і визначена Сторонами на підставі пропозиції Кредитодавця, сформованої із урахуванням побажань Позичальника, наданих в процесі звернення щодо отримання Кредиту через веб-сайт Кредитодавця». Згідно з пунктом 4.4 кредитного договору: «Базовий період складає 18 (вісімнадцять цiлих, нуль сотих) календарних днів. Перебіг першого Базового періоду починається з дати надання/видачі Кредиту та закінчується в дату останнього календарного дня першого Базового періоду».
Згідно з пунктом 4.8 кредитного договору: «Строк кредитування, тобто, строк на який надається Кредит Позичальнику: 300 календарних днів з моменту перерахування Кредиту Позичальнику (далі - Строк кредитування). Дата повернення (виплати) кредиту 21.10.2023 року. Строк Договору є рівним Строку кредитування. В частині виконання зобов'язань Договір діє до повного та належного виконання Сторонами своїх зобов'язань за Договором. Продовження Строку кредитування в односторонньому порядку Кредитодавцем або Позичальником не допускається. Подовження Строку кредитування є можливим виключно за взаємною згодою Сторін в процесі реструктуризації кредитних зобов'язань Позичальника».
Таким чином Кредитодавець чітко розділив значення термінів «Базовий період» та «Строк кредитування». Вже на першому рівні тлумачення, де враховується буквальне значення слів і термінів у договорі, а також загальновживане значення термінів у відповідній сфері,? можна зробити висновки, що за змістом укладеного договору строк дії самого договору, як і строк кредитування в цілому, описано та зазначено згідно загальновживаних у сфері кредитування термінів, зрозумілих для Позичальника, оскільки поняття «строк кредитування» є однозначним, загальноприйнятим, має чіткий зміст та усталене технічне розуміння, та саме він має братись до уваги. Поняття «Базовий період» та «Строк кредитування» мають різне призначення та регулюють різні аспекти договору: одне - умови періодів застосування зниженої ставки, інше - загальний термін кредиту. Таким чином, на першому рівні не виникає автоматично двозначності чи неоднозначності, оскільки кожен з термінів має власне визначення.
На другому рівні тлумачення, який застосовується коли звичайне значення не дозволяє зрозуміти окрему частину договору, також можна встановити, що строк кредитування становить саме 300 днів, оскільки внаслідок системного тлумачення та порівняння пунктів 1.1, 4.4 та 4.8 з іншими положеннями договору, з усім змістом договору в цілому, а також із намірами сторін на момент укладення, беручи до уваги зазначені в п. 4.6 та 10.1 Кредитного договору розміри процентних ставок, зазначену в п. 4.9 реальну річну процентну ставку, зазначену в п. 4.10 орієнтовну загальну вартість кредиту, а також зазначений в пункті 5 порядок повернення Кредиту, можна дійти висновку про однозначність намірів Кредитора, та відсутність будь-яких спроб приховати природу договору від Позичальника. Неясне положення читається в контексті всього договору і тих цілей, які сторони переслідували, укладаючи його, а отже, двозначність відсутня й на другому рівні, оскільки ці терміни, хоча й формально стосуються часу, але регулюють різні аспекти (період «пільгової» ставки проти загального строку).
Щодо третього рівня тлумачення, суд наголошує, що наявність окремого періоду, під час якого застосовується знижена процентна ставка у кредитних договорах не заборонена чинним законодавством, та є поширеною практикою у кредитних правовідносинах, яка спрямована на заохочення добросовісного та вчасного виконання позичальником своїх зобов'язань. Така практика є часто застосовуваною у кредитуванні: короткий період зі зниженою ставкою і наступний довгий період - зі звичайною ставкою. Це свідчить про загальноприйняту поведінку Відповідача у кредитних правовідносинах. Мета договору є однозначною - надати кредитні кошти під певні відсотки із визначенням різних умов на різні періоди, а тому навіть на третьому рівні тлумачення не виникає двозначності умов договору.
Аналіз змісту пунктів 1.1, 2.3, 2.5, 4.1, п.п. 4.3 - 4.10, 5.1, п.п. 5.3.1 - 5.3.4, п.п. 10.1 - 10.3 цього договору дає підстави для висновку, що тлумачення цих умов договору можливо здійснити на всіх з перших трьох рівнів тлумачення умов договору, натомість застосування принципу contra proferentem відповідає четвертому рівню тлумачення та застосовується у разі, якщо неможливо здійснити тлумачення на попередніх рівнях.
Апеляційний суд наголошує, що лише коли всі описані рівні не дають змоги визначити однозначний зміст умови, постає потреба вдатися до зовнішніх правил на кшталт contra proferentem. Верховний Суд підкреслив, що принцип contra proferentem є допоміжним, субсидіарним засобом тлумачення і застосовується тільки після того, як вичерпано звичайні інструменти, передбачені ст. 213 ЦК?. Фактично це «останній аргумент» на випадок, коли двозначність усунути не вдалося. Натомість двозначність вказаних умов договору відсутня на кожному з рівнів тлумачення.
Також апеляційний суд зазначає, що Відповідач не доводив, по-перше, що відповідне формулювання було нав'язане йому всупереч його вільній волі, а по-друге, що він до укладення чи під час виконання договору звертався до суду з вимогою про офіційне тлумачення цієї умови. Відповідач добровільно підписав договір, не заявляє, що вказані умови включено до договору під тиском, а безпідставне застосування принципу contra proferentem виступає засобом для уникнення відповідальності від невиконання ним умов Кредитного договору.
Таким чином, висновки суду першої інстанції про те, що з урахуванням конструкції пунктів 1.1, 4.8 Кредитного договору та принципу тлумачення contra proferentem, права Відповідача були грубо порушені, є помилковими, з огляду на те, що ці пункти не є двозначними за змістом і покладають на позичальника обов'язок сплати процентів за користування кредитними коштами лише протягом строку дії договору, що дорівнює строку кредитуванню, та який чітко описано у пункті 4.8 Кредитного договору - 300 календарних днів до конкретно зазначеної дати - 21.10.2023 року.
До позовної заяви було надано розрахунок заборгованості, який є чітким, повним та розгорнутим по окремим категоріям. Загальна сума заборгованості згідно розрахунку заборгованості не перевищує орієнтовну загальну вартість кредиту зазначену в п. 4.10 Кредитного договору, та з якою Відповідач був належним чином ознайомлений. Даних на спростування розрахунку заборгованості матеріали справи не містять. Позивач не нараховував штраф та пеню за невиконання зобов'язання відповідачем.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що судом було встановлено, що ОСОБА_1 належним чином не виконував своїх зобов'язань за кредитним договором, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для лише часткового задоволення позовних вимог ТОВ «Укр Кредит Фінанс».
Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, зважаючи на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ТОВ «Укр Кредит Фінанс» подана представником Мельник В. С. підлягає задоволенню, рішення Голосіївського суду міста Києва від 03 червня 2024 року підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а рішення Голосіївського суду міста Києва від 03 червня 2024 року підлягає скасуванню та ухваленню нового судового рішення про задоволення позовних вимог, розподіл судових витрат здійснює Київський апеляційний суд, судові витрати понесені ТОВ «Укр Кредит Фінанс» в розмірі 3 633,60 грн. судового збору за подання апеляційної скарги, а також 2 422,40 грн. за подання позовної заяви, підлягають стягенню з ТОВ ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс».
Керуючись ст. ст. 141, 263, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» - задовольнити.
Рішення Голосіївського суду міста Києва від 03 червня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (ЄДРПОУ:38548598, 01133 м. Київ бульвар Лесі Українки, 26 офіс 407) заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 1131-1398 від 25 грудня 2022 року в сумі 38 354 (тридцять вісім тисяч триста п'ятдесят чотири) гривні 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (ЄДРПОУ:38548598, 01133 м. Київ бульвар Лесі Українки, 26 офіс 407 витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 2422,40 грн. та за подання апеляційної скарги у розмірі 3 663,60 грн.
Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до ВерховногоСуду протягом тридцяти днів з дня вручення такого судового рішення лише з підстав, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач А. М. Стрижеус
Судді: Л. Д. Поливач
О. І. Шкоріна