22 травня 2025 р. № 400/9133/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаТериторіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, вул. Олексія Вадатурського, 14,м. Миколаїв,54005, Державної судової адміністрації України, вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601,
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом (арк. 19-25), що містив вимоги:
« 1. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області щодо нарахування та виплати судді Центрального районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за липень, серпень та вересень 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн.
2. Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області провести перерахунок, нарахування та виплату суддівської винагороди, судді Центрального районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 за липень, серпень та вересень 2024 року включно на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2024 року складає 3028,00 грн., з урахуванням надбавки за вислугу років від посадового окладу та встановленого коефіцієнту для відповідного суду з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
3. Визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо неналежного формування бюджету (в частині заробітної плати суддів) виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року у розмірі 2102,00 грн..
4. Зобов'язати Державну судову адміністрацію України (01501, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області коштів для проведення виплати судді Центрального районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за липень, серпень та вересень 2024 року.
5. Допустити до негайного виконання рішення суду.
6. В порядку ст.382 КАС України, встановити судовий контроль за виконанням судового рішення».
Відповідачами у позові ОСОБА_1 вказав Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області та Державну судову адміністрацію України.
На обґрунтування вимог позивач, зокрема, зазначив, що розмір суддівської винагороди за вказані місяці 2024 року було визначено із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 2 102 грн, що, на думку ОСОБА_1 , не відповідає вимогам Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Позивач вказує, що Державна судова адміністрація України (далі - Адміністрація або відповідач 2) профінансувала, а Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (далі - Управління або відповідач 1) нарахувало суддівську винагороду у розмірі, що не відповідає розміру, установленому спеціальним Законом. Неналежне виконання відповідачами своїх обов'язків призвело до того, що сума суддівської винагороди позивача є меншою, ніж, на думку ОСОБА_1 , мала бути сума, обчислена виходячи з тієї величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлена Законом України від 09.11.2023 № 3460-ІХ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (далі - Закон № 3460). За твердженнями позивача, відповідачі порушили його право на належне матеріальне забезпечення та право на мирне володіння майном («законне сподівання»).
Відповідачі позов ОСОБА_2 не заперечили.
На підставі частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу у письмовому провадженні.
Як встановив суд на підставі розрахункових листів (арк. 29), при обчисленні суми суддівської винагороди позивача (суддя районного суду) відповідач 1 виходив з того, що оклад судді дорівнює 69 366 грн (30 х 2 102 грн х 1,1, де 1,1 - регіональний коефіцієнт, встановлений пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», далі - Закон № 1402).
За твердженнями позивача, базовий розмір його посадового окладу мав дорівнювати 90 840 грн (30 х 3 028 грн, де 3 028 грн - встановлений у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб).
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402, базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Статтею 7 Закону № 3460 установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:
дітей віком до 6 років - 2563 гривні;
дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень;
працездатних осіб - 3028 гривень;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень;
осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.
Спір щодо розміру суддівської винагороди позивача виник виключно в частині базового розміру посадового окладу, а саме того, яка мала бути врахована сума прожиткового мінімуму, - 2 102 грн (прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді) чи 3 028 грн (прожитковий мінімум з 1 січня 2024 року на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб) відповідно.
При прийнятті рішення суд виходив з такого.
Згідно з частиною першою статті 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Відповідно до частин першої - другої статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до частин першої - шостої статті 148 Закону № 1402, фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють:
1) Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності;
11) вищий спеціалізований суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності;
2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України;
3) Вища рада правосуддя - щодо фінансового забезпечення її діяльності.
Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів.
Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.
У частині першій статті 151 Закону № 1402 вказано, що Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Таким чином, Адміністрація (головний розпорядник коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів) і Управління (розпорядник бюджетних коштів щодо місцевих судів) при здійсненні відповідних виплат у 2024 році мали дотримуватися вимог Бюджетного кодексу України та Закону № 3460.
Частиною другою статті 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Згідно з частиною першою статті 135 Закону № 1402, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суд зауважив, що законодавець у цій нормі зазначив саме про «регулювання суддівської винагороди».
У статті 135 Закону № 1402 наведений порядок розрахунку суми суддівської винагороди (визначення базового розміру посадового окладу судді, застосування коефіцієнтів, встановлення щомісячних доплат тощо) та зазначено, що базою для відповідних обчислень є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року.
У частині третій статті 46 Конституції України вказано, що прожитковий мінімум встановлюється законом.
Як зазначено у частині третій статті 4 Закону України від 15.07.1999 № 966-XIV «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Отже, сума суддівської винагороди позивача у липні, серпні та вересні 2024 року мала обчислюватися з урахуванням норм Закону № 3460.
Як вказано вище, статтею 7 Закону № 3460 чітко встановлено, що прожитковий мінімум з 1 січня 2024 року на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, становить 2 102 грн.
Саме з урахуванням цих норм була визначена сума суддівської винагороди позивача.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 , зокрема, вказав, що положення статті 7 Закону № 3460 щодо запровадження величин «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовуються для визначення базового розміру посадового окладу судді» не відповідають нормам Конституції України та Закону № 1402, тому не можуть бути застосовані для визначення розміру суддівської винагороди.
З цього приводу суд зауважив, що статтею 147 Конституції України вирішення питання про відповідність Конституції України законів України віднесено до компетенції Конституційного Суду України.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З урахуванням того, що відповідне положення статті 7 Закону № 3460 не було визнано такими, що не відповідає Конституції України, суд дійшов висновку, що її застосування було обов'язковим для відповідачів.
Відповідно до частини першої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У частині четвертій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України вказано, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У даному випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
У суду немає підстав для висновку, що відповідне положення статті 7 Закону № 3460 (щодо встановлення прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді) суперечить статті 130 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Завданням адміністративного судочинства, згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справі відсутні докази того, що відповідачі діяли з порушенням вимог, що встановлені частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, з дотриманням принципу рівності перед законом тощо).
Адміністрація та Управління не наділені дискреційними повноваженнями у питанні того, який показник прожиткового мінімуму (з перелічених у статті 7 Закону № 3460) має застосовуватися при визначенні суми суддівської винагороди ОСОБА_1 , тому суд відхилив як безпідставні твердження про те, що відповідач 1 був зобов'язаний нараховувати та виплачувати позивачу суддівську винагороду за іншими нормами, ніж ті, що застосовуються при визначенні сум суддівської винагороди іншим суддям місцевих судів у Миколаївській області.
Суд не встановив у діях відповідачів ознак протиправності, що виключає задоволення вимоги про зобов'язання відповідачів вчинити певні дії (відповідача 1 - провести індивідуальний перерахунок та виплату ОСОБА_1 відповідної різниці, відповідача 2 - профінансувати такий індивідуальний перерахунок).
Суд зазначив, що обчислення розміру винагороди судді місцевого суду здійснюється в порядку, встановленому Верховною Радою України у відповідних законах, цей порядок є єдиним для всіх суддів і не може змінюватися в індивідуальному порядку судовим рішенням.
Як вказано у частині п'ятій статті 48 Закону № 1402, незалежність суддів забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.
На переконання суду, виплачена позивачу у липні, серпні та вересні 2024 року сума суддівської винагороди не може бути визнана неналежним матеріальним забезпеченням судді, тому твердження ОСОБА_1 про те, що нарахування Управлінням відповідних сум із застосуванням того показника прожиткового мінімуму, який законом встановлений для визначення базового розміру посадового окладу судді, є посяганням на гарантії незалежності судді, гарантії основоположного права людини - права мирного володіння майном, суд відхилив.
У частині п'ятій статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України вказано, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24, в якій, зокрема, вказано:
« 111. … з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 та 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, і зазначає про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
112. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого вона відступила, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останні правовий висновок Великої Палати Верховного Суду …».
Результатом вирішення спору у справі № 240/9028/24 була, у тому числі, відмова у задоволенні позовних вимог про стягнення суми суддівської винагороди за період з 27.12.2023 до 08.02.2024, що, за твердженнями позивача у справі № 240/9028/24, мала обчислюватися із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2023 року (2 684 грн) та на 1 січня 2024 року (3 028 грн).
На підставі викладеного суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Судові витрати по справі відсутні.
Керуючись статтями 2, 19, 139, 241 - 246, 262, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (вул. Олексія Вадатурського, 14, м. Миколаїв, 54005, ідентифікаційний код: 26299835) Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5,м. Київ, 01601, ідентифікаційний код: 26255795) відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.В. Птичкіна