22 травня 2025 рокусправа № 380/1072/25
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши в письмовому провадженні, у м.Львові, в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) звернулася з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 26.05.2024 по 19.12.2024 (включно);
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 26.05.2024 по 26.11.2024, але не більше як за шість місяців.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона проходила військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_1 ). Водночас, вказує, що відповідачем не проведено з нею своєчасного розрахунку при звільненні, а саме не виплачено частину належного грошового забезпечення. Також зазначає, що оскільки відповідачем на день виключення зі списків особового складу не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби, позивач набула право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статтей 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Ухвалою судді від 10.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що на день виключення зі списку особового складу загону та всіх видів забезпечення, спору між позивачем та НОМЕР_4 прикордонним загоном (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо зазначених в позові вимог не було. Лише після звільнення, у позивача виникло питання щодо виплат належних сум під час проходження служби. Також, листом від 24.07.2013 № 774/13/84-13 Міністерство соціальної політики України роз'яснило, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, КЗпП України не поширюється.
З огляду на зазначене норми КЗпП України, на які посилається позивач не можуть бути застосовані при вирішенні спору, що виник між сторонами, оскільки позивач проходив військову службу у Державній прикордонній службі України, правовідносини, що виникли між особами, які беруть участь у справі, є адміністративно - правовими та пов'язані з проходженням та звільненням з публічної служби, регулюються законодавством у сфері проходження військової служби.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 проходила військову службу в Державній прикордонній службі України у ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військової частини НОМЕР_1 ), та з 25.07.2024 була звільнена з військової служби і виключена зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення, що підтверджується витягом з наказу начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 27.05.2024 №710-ОС.
Як видно з матеріалів справи, на час звільнення позивача з військової служби, відповідачем не проведено повного розрахунку по грошовому забезпеченню.
20.12.2024 відповідачем на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.09.2024, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2024 у справі № 380/15786/24 виплачено позивачу заборгованість по грошовому забезпеченню у сумі 249613,77 грн, що підтверджується випискою по надходженню по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»
Позивач вважає, що оскільки виплата грошового забезпечення відповідачем у день її звільнення не проведена, то відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України вона має право на виплату середнього заробітку за шість місяців затримки такого розрахунку.
Наведене і зумовило позивача звернутися до суду з даним позовом.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно з частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу.
Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військово-службовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі №823/1023/16.
Аналіз наведених вище норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 25.05.2024.
На виконання судового рішення відповідач виплатив позивачу її грошове забезпечення лише 20.12.2024.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було проведено фактичний розрахунок при звільненні не у строк, встановлений положеннями ст.116 КЗпП України.
Таким чином, оскільки суми, що належали позивачу не виплачені в день її звільнення, відповідно до вимог статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З даного приводу суд зауважує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо оптимізації трудових відносин №2352-ІХ, таким чином, як на момент звільнення позивача, так і на момент звернення позивача із даним позовом, розгляду і вирішення цієї справи, редакція ст. 117 КЗпП України передбачає виплату працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Таким чином, спірні правовідносини регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Суд зауважує, що у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду, визначивши критерії, за яких суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, виходила з того, що якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
У свою чергу, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 дійшов висновку, що у постанові від 26.09.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновки щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV від 20.12.2005.
У зв'язку з набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в новій редакції, з 19.07.2022 стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV втратила чинність. Отже, судова палата вважає, що розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 Кодексу законів про працю України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли/тривають після 19.07.2022 є неможливим.
Також судова палата зауважила, що наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був обґрунтований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Крім цього, необхідність такої позиції була зумовлена недосконалістю нормативно-правового регулювання у питанні дотримання принципу співмірності в умовах необмеженості строку, за який такі суми підлягали стягненню.
Водночас, із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.
Крім того, з прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.
У зв'язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, судова палата у справі №440/6856/22 дійшла висновку, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.
Так, судом встановлено, що відповідачем було прострочено виплату грошового забезпечення позивача більше ніж на 6 місяців.
Таким чином, з огляду на приписи ст. 117 КЗпП України в редакції від 01.07.2022, а також враховуючи правову позицію, викладену Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, суд дійшов висновку, що позивачу належить до виплати компенсація у вигляді середнього заробітку за шість місяців затримки розрахунку при звільненні, без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно з ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову.
Щодо судового збору, то такий відшкодовується позивачу в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за шість місяців затримки розрахунку при звільненні, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю її звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за шість місяців затримки розрахунку при звільненні, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю її звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір в сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяБратичак Уляна Володимирівна