справа№380/7088/25
20 травня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та зобов'язання вчинити дії.
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області щодо застосування з 01.01.2025 понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; ЄДРПОУ 13814885) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.01.2025 без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 N 1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", з урахуванням раніше проведених виплат.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є пенсіонером, який отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262). Однак, з січня 2025 року відповідач почав виплачувати пенсію у зменшеному розмірі, застосувавши обмеження, передбачені статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» (далі - Постанова № 1). Позивач вважає таке обмеження протиправним, оскільки воно суперечить спеціальному Закону № 2262-ХІІ, який не передбачає обмеження пенсії максимальним розміром та забороняє змінювати умови пенсійного забезпечення інакше як шляхом внесення змін до цього Закону. Посилається на статтю 46, 64 Конституції України, рішення Конституційного Суду України та практику Верховного Суду. Просить відновити виплату пенсії у повному розмірі. Зазначає, що є особою з інвалідністю ІІ групи та звільнений від сплати судового збору.
Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у відзиві на позовну заяву, проти задоволення позову заперечив. Стверджує, що діяв правомірно, на виконання статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Постанови № 1. Зазначає, що у зв'язку з повномасштабним вторгненням та економічними труднощами держава змушена оптимізувати видатки. Вказує, що Постанова № 1 не встановлює обмеження максимального розміру пенсії, а передбачає застосування коефіцієнтів до тієї частини пенсії, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму і не є забезпеченою страховими внесками. Розмір пенсійної виплати позивача станом на 01.01.2025, згідно з відзивом, становить 27843,45 грн. Посилається на норми Конституції України, Бюджетного кодексу України та практику Європейського суду з прав людини щодо можливості держави змінювати соціальні виплати в умовах економічної кризи. Просить відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою від 14 квітня 2025 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалами суду від 20 травня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотань відповідача про залучення третьої особи та про зупинення провадження у справі.
Суд, дослідивши позовну заяву, відзив на неї, відповідь на відзив, додані до них докази та матеріали справи, оцінивши їх у сукупності, всебічно, повно та об'єктивно встановивши обставини справи, надав їм правову оцінку та
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ від 09.04.1992 (далі - Закон № 2262).
З 01 січня 2025 року відповідач здійснив розрахунок пенсії позивача із застосуванням понижуючих коефіцієнтів відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» (далі - Постанова № 1), прийнятої на виконання статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» № 4059-ІХ від 19.11.2024 (далі - Закон № 4059).
Внаслідок цього розмір пенсії до виплати з 01.01.2025 склав 27843,45 грн, що підтверджується копією перерахунку пенсії, долученою позивачем.(а.с15)
Позивач звертався до відповідача із заявою від 03.03.2025 про поновлення виплати пенсії у повному розмірі, однак листом від 25.03.2025 відповідач підтвердив правильність застосування Постанови № 1. (а.с14-15)
Вважаючи дії відповідача щодо зменшення розміру пенсії з 01.01.2025 протиправними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України). Принцип верховенства права передбачає, серед іншого, що закон має бути доступним, передбачуваним та забезпечувати захист від свавільних рішень органів влади.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Цей конституційний принцип обмежує суб'єктів владних повноважень у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки та вимагає від них суворого дотримання законодавства.
Право громадян на соціальний захист, що включає право на пенсійне забезпечення у старості та інших встановлених законом випадках, гарантоване статтею 46 Конституції України. Конституція України виокремлює певні категорії громадян, які потребують додаткових гарантій соціального захисту, до яких, згідно з частиною п'ятою статті 17 Конституції України, належать громадяни, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також члени їхніх сімей. Держава забезпечує їх соціальний захист. Необхідність надання таким особам додаткових гарантій зумовлена особливим характером їхньої служби, пов'язаної з ризиком для життя і здоров'я, що підтверджено у Рішеннях Конституційного Суду України (наприклад, від 20.03.2002 № 5-рп/2002).
Спеціальним законом, що визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення саме цієї категорії громадян - осіб, звільнених з військової служби, - є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ від 09.04.1992 (далі - Закон № 2262).
Преамбула цього Закону наголошує на меті реалізації конституційного права на державне пенсійне забезпечення та встановленні єдності умов і норм для цієї категорії осіб, а також на гарантіях держави щодо гідного пенсійного забезпечення, включаючи перерахунок пенсій у зв'язку зі збільшенням грошового забезпечення.
Стаття 1-1 Закону № 2262 встановлює, що законодавство про пенсійне забезпечення військовослужбовців базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.
Принципово важливим є положення частини третьої статті 1-1 Закону № 2262, яке імперативно вказує: "Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»." Це означає, що будь-які зміни, які погіршують або змінюють встановлені Законом № 2262 умови та норми пенсійного забезпечення (включаючи порядок обчислення, розмір, обмеження виплати), мають бути внесені лише через прийняття відповідного закону, що вносить зміни саме до Закону № 2262 або Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Натомість, відповідач при зменшенні розміру пенсії позивача з 01.01.2025 керувався статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» № 4059-ІХ та прийнятою на її виконання Постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» (далі - Постанова № 1).
Цими актами запроваджено механізм застосування понижуючих коефіцієнтів до тієї частини пенсії, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (далі - ПМПО).
Таким чином, виникла колізія між нормами спеціального Закону № 2262, який встановлює умови та норми пенсійного забезпечення військовослужбовців і не передбачає застосування понижуючих коефіцієнтів, та нормою загального Закону про Держбюджет і підзаконного акту - Постанови Кабінету Міністрів України № 1.
При вирішенні цієї колізії суд застосовує статтю 7 Кодексу адміністративного судочинства України щодо ієрархії нормативно-правових актів.
Закон № 2262, як спеціальний закон, що регулює пенсійне забезпечення конкретної категорії осіб, має вищу юридичну силу щодо цих правовідносин порівняно із Законом про Держбюджет, який є загальним законом тимчасової дії та регулює фінансові відносини держави на конкретний рік. Постанова Кабінету Міністрів України є підзаконним актом і не може суперечити законам.
Позиція щодо неприпустимості внесення змін до спеціальних законів (в тому числі соціальних) через норми закону про Держбюджет неодноразово висловлювалася Конституційним Судом України. У рішеннях № 6-рп/2007 від 09.07.2007, № 10-рп/2008 від 22.05.2008, № 22-рп/2010 від 30.11.2010, № 10-р/2020 від 28.08.2020, № 3-р/2020 від 27.02.2020 Конституційний Суд України послідовно наголошував, що закон про Держбюджет має спеціальний предмет регулювання (доходи та видатки держави на рік) і не може змінювати, зупиняти чи скасовувати норми інших законів, а також встановлювати інше регулювання відносин, ніж передбачено спеціальними законами. Такі зміни мають вноситися окремими законами.
З огляду на викладене та керуючись принципом lex specialis derogat generali, суд доходить висновку, що стаття 46 Закону № 4059 та Постанова Кабінету Міністрів України № 1 не підлягають застосуванню до пенсії позивача, оскільки вони суперечать нормам спеціального Закону № 2262 та висновкам Конституційного Суду України.
Крім того, суд враховує правову позицію Конституційного Суду України, викладену у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016. У цьому рішенні Конституційний Суд України визнав неконституційними положення Закону № 2262 (в тодішній редакції), які обмежували максимальний розмір пенсії десятьма прожитковими мінімумами. Суд зазначив, що таке обмеження порушує суть конституційних гарантій соціального захисту військовослужбовців (стаття 17 Конституції України), які виконують особливі обов'язки перед державою.
Застосування понижуючих коефіцієнтів до частини пенсії, що перевищує 10 ПМПО, є, по суті, іншим механізмом обмеження розміру пенсії, який так само суперечить висновкам Конституційного Суду України у Рішенні № 7-рп/2016. Верховний Суд у своїй практиці (постанови від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19, від 20.07.2022 у справі № 340/2476/21, від 17.03.2023 у справі № 340/3144/21 та ін.) також послідовно дотримується позиції про протиправність будь-якого обмеження максимального розміру пенсій, призначених за Законом № 2262.
Суд також критично оцінює посилання відповідача на можливість обмеження соціальних прав в умовах воєнного стану.
Стаття 64 Конституції України встановлює вичерпний перелік прав і свобод, які можуть бути обмежені.
Стаття 46 Конституції України, що гарантує право на соціальний захист, до цього переліку не входить.
Отже, право позивача на отримання пенсії, гарантованої Законом № 2262, не може бути обмежене лише на підставі введення воєнного стану, тим більше у спосіб, що суперечить спеціальному закону та рішенням Конституційного Суду України. Посилання на Бюджетний кодекс України також є необґрунтованим, оскільки він не може надавати Уряду повноважень діяти всупереч Конституції та законам, що мають вищу юридичну силу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не довів правомірності застосування статті 46 Закону № 4059 та Постанови № 1 для обмеження пенсії позивача, призначеної за Законом № 2262.
Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
На підставі системного аналізу наведених норм законодавства, висновків Конституційного Суду України та практики Верховного Суду, суд доходить висновку, що дії відповідача щодо застосування з 01.01.2025 понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою Кабінету Міністрів України № 1, при виплаті пенсії позивачу є протиправними.
Позивач має право на отримання пенсії у повному нарахованому розмірі (35 821,82 грн), який був йому встановлений до введення в дію оскаржуваних обмежень, без застосування понижуючих коефіцієнтів.
Позивач є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується копією посвідчення. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», особи з інвалідністю І та ІІ груп звільняються від сплати судового збору. Відтак, питання про розподіл судових витрат у вигляді судового збору судом не вирішується відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області щодо застосування з 01.01.2025 понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 пенсії.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (адреса: вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016; код ЄДРПОУ 13814885) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії з 01.01.2025 без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", з урахуванням раніше проведених виплат.
4. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 20 травня 2025 року.
Суддя Коморний О.І.