21 травня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/382/24
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Казанчук Г.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Ленінський районний суд м. Кіровограда (25006, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 40, код ЄДРПОУ 02896905) про визнання бездіяльності та дій протиправними, а також зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить :
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України (надалі - відповідач-1) щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплат суддівської винагороди ОСОБА_1 за грудень 2023 року;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплат суддівської винагороди ОСОБА_1 у відповідності до вимог статті135 Закону України від 02.06.2016№1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» за грудень 2023 року;
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області (надалі - відповідач-1) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за грудень 2023 року;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду у відповідності до вимог статті 135 Закону України від 02.06.2016№1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» за грудень 2023 року із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
В обґрунтування позовний вимог позивач зазначає, що він працює на посаді судді Ленінського районного суду м. Кіровограда. З 27.02.2022 перебуває у складі ЗСУ у зв'язку з мобілізацією. Починаючи з 19.07.2022 року всупереч положень статей 21, 22, 18, пункту 14 статті 92, статей 126, 130 Конституції України, статей 56, 135 Закону України “Про судоустрій та статус суддів» йому не виплачується суддівська винагорода. Виплату суддівської винагороди було припинено наказом в.о. голови Ленінського районного суду міста Кіровограда №100/К від 19.07.2022 “Про внесення зміни до наказу від 28.02.2022 №43-К “Про увільнення судді ОСОБА_1 від виконання службових обов'язків по здійсненню судочинства у зв'язку з прийняттям на військову службу», з урахуванням наказу голови Ленінського районного суду міста Кіровограда №52/К від 14.03.2023. Як на переконання позивача, вказаний наказ стосується не припинення нарахування та виплати суддівської винагороди, яка повинна виплачуватись, а саме середньомісячного заробітку, що не перешкоджає ТУ ДСА проведенню нарахування та виплаті саме суддівської винагороди на підставі статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів». Вважає, що бездіяльність та дії відповідачів щодо невиплати суддівської винагороди не ґрунтуються на вимогах Конституції України та Законів України.
Суду надійшов відзив відповідача-2 з проханням відмовити у задоволенні позову повністю. Вважає, що позивач не здійснюючи правосуддя не має права на отримання суддівської винагороди, оскільки отримує грошове забезпечення як військовослужбовець ЗСУ. Водночас за ним зберігається посада судді, що є дотриманням конституційних гарантій незалежності судді. Тому дії відповідача-2 відповідають вимогам чинного законодавства України.
Відповідач-1 правом подати відзив не скористався, про причини суд не повідомив.
Рух справи:
Ухвалою судді від 29.01.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, сторонам встановлено порядок та строки для виконання процесуальних дій. Ухвалою від 27.03.2024 суд зупинив провадження у даній справі до припинення перебування ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Ухвалою суду від 06.02.2025 провадження у справі поновлено.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.02.2025 провадження у цій справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції у справі №320/10955/23.
Ухвалою від 21.05.2025 суд поновив провадження у справі.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені сторонами у заявах по суті справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
Указом Президента України “Про призначення суддів» від 17.05.2019 №239/2019 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Ленінського районного суду міста Кіровограда (https://www.president.gov.ua/documents/2392019-26869).
ОСОБА_1 зарахований до штату Ленінського районного суду міста Кіровограда.
З 27.02.2022 року відповідно до Указів Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року “Про введення воєнного стану в Україні», №69/2022 від 24.02.2022 року “Про загальну мобілізацію» позивач призваний на військову службу до Збройних Сил України по мобілізації та відповідно до наказу від 27.02.2022 №37 проходить військову службу у складі військової частини НОМЕР_1 .
Згідно заяви позивача про увільнення його від виконання службових обов'язків у зв'язку із вступом на дійсну військову службу до військової частини НОМЕР_1 , поданої на підставі ст.119 КЗпП, наказом голови Ленінського районного суду міста Кіровограда №43-К від 28.02.2022 року “Про увільнення судді ОСОБА_1 від виконання службових обов'язків по здійсненню судочинства у зв'язку з прийняттям на військову службу» його увільнено від виконання службових обов'язків по здійсненню судочинства у зв'язку з призначенням на посаду за штатом воєнного часу, зарахуванням до списку особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 з 28.02.2022 року із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку до фактичної демобілізації.
Відповідно до наказу в.о. голови Ленінського районного суду міста Кіровограда №100/К від 19.07.2022 року “Про внесення змін до наказу від 28.02.2022 р. №43-К», яким відповідно до Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01.07.2022 року внесено до п.1 наказу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 03.11.2020 року №180-К “Про увільнення судді ОСОБА_1 від виконання службових обов'язків по здійсненню судочинства у зв'язку з прийняттям на військову службу», змінено, а саме: слова “зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку до дня фактичної демобілізації» замінено словами “зі збереженням місця роботи та посади до дня фактичної демобілізації». Також, наказано відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності ТУ ДСА України в Кіровоградській області припинити ОСОБА_1 виплату середнього заробітку з 19.07.2022 року на період проходження військової служби.
В подальшому, у зв'язку з допущенням описки у наказі №100/К від 19.07.2022 року, головою Ленінського районного суду міста Кіровограда прийнято наказ від 14.03.2023 №52/К "Про усунення описки в п.1 наказу від 19.07.2022 №100-К "Про внесення змін до наказу від 28.02.2022 №43-К", яким п.1 викладено в редакції: "Внести до п.1 наказу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28.02.2022 року №43-К “Про увільнення судді ОСОБА_1 від виконання службових обов'язків по здійсненню судочинства у зв'язку з прийняттям на військову службу», зміни: слова “зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку до дня фактичної демобілізації» замінено словами “зі збереженням місця роботи та посади до дня фактичної демобілізації».
Згідно Діловодства спеціалізованого суду суд убачає, що позивач оскаржував в судовому порядку накази в.о.голови Ленінського районного суду м.Кіровограда від 19.07.2022 за №100К та голови Ленінського районного суду м.Кіровограда від 14.03.2023 за №53/К (адміністративна справа №340/2610/23).
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27.02.2024 у справі №340/2610/23, залишеного без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19.05.2025, відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо оскарження вказаних вище наказів. Судами встановлено, що зазначені накази винесені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Отже, з 19.07.2022 на підставі наказів в.о.голови Ленінського районного суду м.Кіровограда від 19.07.2022 за №100К та голови Ленінського районного суду м.Кіровограда від 14.03.2023 за №53/К, які є чиннимм, позивачу не нараховується та не виплачується суддівська винагорода.
Натомість вважаючи бездіяльність відповідача-1 щодо не забезпечення ТУ ДСА України в Кіровоградській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди за грудень 2023 року протиправною, а також дії відповідача-2 щодо ненарахування та невиплати суддівської винагороди за грудень 2023 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.
Статус судді визначено Конституцією України (статті 126 - 129) та Законом України “Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII).
Відповідно до частини першої статті 52 зазначеного Закону суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.
Особа, призначена на посаду судді указом Президента України, набуває повноважень судді із здійснення правосуддя, включаючи право на отримання доплат до посадового окладу, за умов зарахування у штат відповідного суду, складення присяги судді і проходження початкової підготовки у випадках та порядку, встановлених цим Законом. Датою набуття суддею повноважень із здійснення правосуддя визначається дата виконання останньої з цих умов (стаття 81 Закону № 1402-VIII).
Повноваження судді припиняються виключно з підстав, визначених частиною сьомою статті 126 Конституції України (стаття 119 цього ж Закону).
Частиною першою статті 48 Закону № 1402-VIII закріплено, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.
Незалежність судді забезпечується правовими гарантіями, перелік яких наведено в частині п'ятій статті 48 Закону № 1402-VIII, зокрема належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.
Передбачене законом матеріальне забезпечення судді означає виплату суддівської винагороди, яка, як це встановлено частиною першою статті 135 Закону № 1402-VIII, регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
У Рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) (справа за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд») Конституційний Суд України зазначив, що суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу.
Згідно з висновком у цьому рішенні системний аналіз положень Конституції України свідчить, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, у тому числі, розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.
При цьому Конституційний Суд України звернув увагу, що така його позиція збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше - на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність.
Згідно із частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу (частина десята цієї статті).
Частину десяту статті 135 Закону № 1402-VIII слід застосовувати з урахуванням висновку Конституційного Суду України в Рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) щодо неконституційності (невідповідності статті 126 Конституції України) аналогічних за змістом положень частини десятої статті 133 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12.02.2015 № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» для цілей застосування окремих положень Закону № 1402-VIII - частини першої статті 55 (щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв'язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду); частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 (щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з обов'язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації); частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 (щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді).
Наведені положення Закону № 1402-VIII стосуються випадків, коли суддя не здійснює правосуддя з незалежних від нього причин, які безпосередньо пов'язані з організацією судочинства.
Законом № 1402-VIII не врегульовано, чи виплачується суддівська винагорода в разі проходження суддею, повноваження якого не припинені, військової служби, зокрема за призовом по мобілізації до лав Збройних Сил України в особливий період.
Водночас, суддя у такому випадку не виконує свій професійний обов'язок щодо здійснення правосуддя з незалежних від нього причин, які також не пов'язані з організацією судочинства.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (з наступними змінами і доповненнями) (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Відповідно до частини першої статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом (положення частини другої зазначеної статті).
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (частини третя, четверта статті 2 Закону № 2232-ХІІ в порядку викладення).
Гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами (стаття 40 Закону № 2232-ХІІ).
Частиною другою статті 39 цього ж Закону встановлено, що громадяни України, які проходять базову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».
Частиною третьою статті 119 КЗпП (зі змінами, внесеними Законом № 2352-ІХ, який набрав чинності з 19.07.2022) установлено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.
Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
У редакції, чинній до 19.07.2022, частина третя статті 119 КЗпП передбачала збереження за визначеним нею колом осіб також середньої заробітної плати.
Норми частини третьої статті 119 КЗпП та статті 135 Закону № 1402-VIII є самостійними, регулюють різні правовідносини, а тому при їх застосуванні неприйнятні правила щодо застосування загальної та спеціальної норми.
У правовому регулюванні статусу судді немає норми, яка б визначала, які гарантії має суддя, якщо він, виконуючи військовий обов'язок по захисту Батьківщини, поступив на військову службу.
При цьому, у такому випадку суддя отримує також статус військовослужбовця з поширенням на нього гарантій правового і соціального захисту військовослужбовців, встановлених законом.
Як і здійснення правосуддя, військова служба є публічною. Суддя, поступивши на військову службу, здійснює функції, які притаманні цьому виду публічної служби, і така служба підлягає оплаті відповідно до умов, передбачених законом для неї.
Засада оплати праці - «праця оплачується за виконану роботу (трудову функцію)» (це відповідає визначенню заробітної плати як винагороди за виконану роботу згідно з частиною першою статті 1 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці») - застосовна і в цьому випадку. Виконання одного виду публічної служби із застосуванням порядку оплати трудової функції, встановленого для іншого виду публічної служби, навпаки, суперечило б такій засаді.
Статтею 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Застосування у правовідносинах, які виникають у зв'язку з проходженням публічної служби і які окремо не врегульовані законодавством, яке регулює цей вид публічної служби, норм КЗпП, що регулюють подібні за змістом правовідносини, цілком правомірне з огляду на їх спорідненість з нормами, які регулюють публічну службу.
Такий підхід застосувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 при вирішенні питання про застосування норми частини другої статті 233 КЗпП у правовідносинах зі стягнення грошової винагороди за виконання публічної служби.
Призначення і звільнення судді з посади охоплюється сферою публічних відносин, разом з тим у нього виникають трудові відносини з відповідним судом, про що прямо зазначено в статті 125 Закону № 1402-VIII, згідно з якою припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин з відповідним судом, про що голова суду видає наказ. Ці відносини виникають на підставі наказу про зарахування судді до штату відповідного суду, про що також ідеться в статті 81 зазначеного Закону.
Отже, у разі коли суддя призваний для проходження військової служби, зокрема за призовом під час мобілізації, на особливий період, трудові відносини між ним і судом регулюються нормою частини третьої статті 119 КЗпП, оскільки в Законі № 1402-VIII немає норми, яка б по-іншому регулювала ці відносини.
Наразі, з фактичних обставин справи суд убачає, що вступивши на військову службу, ОСОБА_1 не втратив статусу судді, його повноваження судді збереглися в силу норм частини сьомої статті 126 Конституції України та статті 119 Закону № 1402-VIII. Одночасно він набув статусу військовослужбовця.
Будучи увільненим від виконання обов'язків зі здійснення правосуддя на період проходження військової служби, позивач у цей період не має права на отримання суддівської винагороди як винагороди за виконання професійного обов'язку судді. Він вступив у публічні правовідносини з державою щодо проходження військової служби на умовах, зокрема й щодо забезпечення (грошового, матеріального), які встановила держава для цього виду публічної служби.
У зв'язку із наведеним, припинення нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за грудень 2023 року є правомірним.
Водночас, призвавши позивача для виконання конституційного обов'язку по захисту Батьківщини, держава взяла зобов'язання надати йому відповідні правові та соціальні гарантії, в тому числі й щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовця. Це відповідає й змісту норми частини третьої статті 119 КЗпП у чинній редакції, яка звільняє роботодавця від обов'язку виплачувати працівникові, призваному на військову службу, заробітну плату.
За відсутності правової норми, яка б гарантувала збереження суддівської винагороди у разі перебування на військовій службі, вимоги позивача до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області про виплату суддівської винагороди за грудень 2023 року при фактичному виконанні обов'язків військової служби, а не відправленні правосуддя не мають правового підґрунтя.
Окрім того, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у справі №320/10955/23 у постанові від 13 березня 2025 року сформувала правовий висновок щодо застосування норм права у спірних правовідносинах: “У разі проходження суддею військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також в інших випадках, передбачених частиною другою статті 39 Закону № 2232-ХІІ, за ним зберігається місце роботи і посада на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення. У цей період на суддю поширюється статус військовослужбовця, визначений нормативно-правовими актами, зокрема, гарантії правового і соціального захисту військовослужбовців, а суддівська винагорода судді не виплачується».
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України “Про судоустрій та статус суддів», статті 6 Закону України “Про адміністративну процедуру» та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у цій справі.
Враховуючи викладене, відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 9, 90, 242-246, 250, 251, 255, 257-262, 295 КАС України, суд,
Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Державної судової адміністрації України (вул. Липська,18/5,м. Київ, 01601 код ЄДРПОУ 26255795) та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області (вул. Велика Перспективна,40 25006 код ЄДРПОУ 26241445), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Ленінський районний суд м. Кіровограда (25006, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 40, код ЄДРПОУ 02896905) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію рішення суду надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Г.П. КАЗАНЧУК