15 травня 2024 року №640/4394/22
Київський окружний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого - судді Терлецьку О.О.,
суддів: Леонтович А.М., Лисенко В.І.
при секретарі судового засідання Зубкович Г.І.,
за участю:
представника позивача - Верещаги Т.В.,,
представника відповідача - Лемешева Р.О.,
представника третьої особи на стороні відповідача - Колесник І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Об'єднання підприємств "Укрметалургпром" до Кабінету Міністрів України третя особа - Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, про визнання протиправною та скасування Постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2021 року № 841,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Об'єднання підприємств "Укрметалургпром" (позивач) з позовом до Кабінету Міністрів України (відповідач), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство розвитку громад, території та інфраструктури України (далі - 3-тя особа) - про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта та встановлення відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.У зв'язку із зазначеним ухвалою від 20.06.2023 Київський окружний адміністративний суд прийняв справу до провадження та призначив справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Зміст позову складають вимоги про: встановлення відсутності компетенції (повноважень) відповідача на прийняття постанови від 11.08.2021 №841 «Деякі питання визначення умов і порядку організації діяльності залізничного транспорту загального користування» (оскаржувана Постанова) та визнання протиправною та нечинною оскаржуваної постанови.
Відповідач заперечив проти позову. Подав до суду відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
3-тя особа подала пояснення щодо заявленого позову, в яких заперечувала проти доводів позивача, вказуючи на їх нелогічність та не обґрунтованість та просила відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Позивач подав клопотання про виклик в судове засідання як свідка ОСОБА_1 про обставини прийняття оскаржуваної Постанови, в задоволенні якого суд відмовив протокольною ухвалою.
Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали судової справи, суд встановив наступні обставини.
11.08.2021 відповідачем було прийнято постанову №841 «Деякі питання визначення умов і порядку організації діяльності залізничного транспорту загального користування» (оскаржувана Постанова). Зазначеним нормативно-правовим актом передбачено: «Установити, що після закінчення строку експлуатації вантажних вагонів, установленого виробником, допускається продовження строку їх експлуатації на залізничному транспорті загального користування. Міністерству інфраструктури у тримісячний строк розробити та затвердити Порядок проведення комплексу діагностичних, ремонтних та реєстраційних операцій, спрямованих на продовження строку експлуатації вантажних вагонів (крім вантажних вагонів підприємств технологічного залізничного транспорту, що призначені для переміщення вантажів у виробничих цілях в межах території таких підприємств), установленого виробником, та визначити строк продовження експлуатації таких вагонів»
Позивач вважає таку постанову протиправною, такою, що прийнята відповідачем за відсутності відповідної компетенції (повноважень), та суперечить приписам ст.ст. 4, 5, 7 Закону України «Про засади держаної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та встановлення неправомірних обмежень для власників вагонів.
Позивач також аргументує свої вимоги тим, що Постанова № 841 була прийнята за відсутності відповідної компетенції (повноважень) та порушує приписи статей 4, 5, 7 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», чим встановлено неправомірні обмеження для власників вагонів. Крім ого, на думку Позивача, зазначену постанову прийнято без належного аналізу регуляторного впливу.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам учасників сторін, суд виходить з наступного.
Щодо наявності повноважень для прийняття оскаржуваної Постанови та необхідності забезпечення безпеки на залізничному транспорті для перевезення вантажів. Згідно з статтею 3 Закону України «Про залізничний транспорт» законодавство про залізничний транспорт загального користування складається із Законів України «Про транспорт», «Про особливості утворення акціонерного Товариства залізничного транспорту загального користування», цього Закону, Статуту Залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про залізничний транспорт» з метою забезпечення державних і суспільних інтересів, свободи підприємництва і формування ринку транспортних послуг, безпеки перевезень, захисту навколишнього природного середовища Кабінет Міністрів України визначає умови і порядок організації діяльності залізничного транспорту загального користування, сприяє його пріоритетному розвитку, надає підтримку в задоволенні потреб залізничного транспорту у рухомому складі, матеріально-технічних і паливно-енергетичних ресурсах.Таким чином, Уряд діяв у межах повноважень на підставі статті 4 Закону країни «Про залізничний транспорт», чим визначив умови і порядок організації діяльності залізничного транспорту з метою забезпечення безпеки перевезень.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про транспорт» транспортні особи повинні відповідати вимогам безпеки, охорони праці та екології, мати відповідний сертифікат.Відповідно до пункту 19 Технічного регламенту безпеки рухомого складу залізничного транспорту та плану заходів з його застосування, затвердженого установою Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 №1194, безпека рухомого складу залізничного транспорту з урахуванням ступеня ризику повинна забезпечуватися шляхом установлення строків експлуатації та/або гарантійних років використання рухомого складу залізничного транспорту, а також визначення періодичності проведення його технічного обслуговування та ремонту. Мета і зміст оскаржуваної Постанови відповідають функціональним завданням та повноваженням відповідача в межах його управлінських регуляторних повноважень.
У відзиві відповідач надає пояснення щодо підстав мотивів прийняття оскаржуваної постанови. Так упродовж 2020 року на залізничному транспорті України зареєстровано З транспортні події, у яких 212 осіб загинули та 140 осіб отримали травми, з їх: 479 аварій, з яких 126 аварій внаслідок зіткнення, сходження з рейок рухомого складу залізничного транспорту.Тобто, конструкцією вантажного вагону, як транспортного засобу, передбачається певний запас надійності з урахуванням найбільш складних умов експлуатації. Практика оцінки залишкового ресурсу та визначення можливості експлуатації транспортних засобів після перебігу призначеного виробником строку служби є характерною для всіх видів транспорту.На українському ринку надання послуг з технічного діагностування вантажних вагонів здійснюють п'ять спеціалізованих наукових організацій:дві державної та три приватної власності. За відсутності нормативно-правових актів з питань продовження строку служби вантажних вагонів така діяльністьздійснюється на договірних засадах між власниками вагонів та спеціалізованими організаціями. Предметом говору зазвичай є технічне діагностування вантажного вагона та видача технічного рішення з продовження строку служби.
Методикою технічного діагностування не передбачено обмежень у прийнятті рішеннящодо можливості продовження строку служби у разі визначення ремонтопридатності вагона. Через конкуренцію на ринку надання послуг з технічного діагностування та відсутність обмежень на прийняття позитивного рішення про можливість продовження строку служби.Відтак, практично всі технічні рішення спеціалізованих організацій приватної форми власності стосовно продовження строку служби приватних вантажних вагонів визначають можливість продовження їх строку служби. У той же час, практична відсутність ризиків відповідальності у власника вагона наслідки незадовільного технічного стану вагона та відсутність державних норм до даного стану вантажних вагонів при продовження їх строку служби фактично водить до можливості видачі позитивного технічного рішення на вагони будь-якого технічного стану за умови виконання йому визначеного ремонту.
Разом з тим, спеціалізовані організації при видачі технічних рішень зазначають необхідність дотримання технології ремонту вагона та забезпечення погідності всіх параметрів вагона вимог нормативних документів з ремонту, що покладає відповідальність за технічний стан вагона з продовженим, строком на вагоноремонтне підприємство, яке технологічно не здійснює діагностування стану несучої конструкції вагона та не може підтверджувати остаточний ресурс вагона після ремонту.Ринок ремонту вантажних вагонів Україниздійснює діагностування стану несучої конструкції вагона та не може потверджуватипредставлений 30 вагоноремонтними підприємствами державної власності таприватними вагоноремонтними підприємствами. У разі відмови деяких вагоноремонтних підприємств (зокрема державних) від ремонту вагонів із проблемним технічним станом, завжди є опозиційна такі ремонти від інших, зокрема приватних вагоноремонтних підприємств.
Запроваджені державного регулювання експлуатації вантажних вагонів є унеможливлення експлуатації вантажних вагонів із вичерпаним порушують безпеку перевезень вантажів, що негативного впливає на обертання вагонів та порушує нормальну технологію перевізного процесу. Для забезпечення безпечного перевезення вантажів на залізничному транспорті загального користування та зменшення- транспортних подій (аварій) під час перевезень вантажів, Урядом прийнято оскаржувану Постанову.
Щодо відповідності Постанови № 841 приписам статей 4, 5, 7 Закону Україна «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Відповідно до частини четвертої статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» акти Кабінету Міністрів України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та вилюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Згідно з статтею 4 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», унормовані принципи державної регуляторної політики, зокрема, принципами державної регуляторної політики є: доцільність - обґрунтована необхідність державного регулювання господарських відносин з метою вирішення існуючої проблеми;адекватність - відповідність форм та рівня державного регулювання господарських відносин потребі у вирішенні існуючої проблеми та ринковим вимогам зарахуванням усіх прийнятних альтернатив;ефективність - забезпечення досягнення внаслідок дії регуляторного акта максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних грат ресурсів суб'єктів господарювання, громадян та держави;збалансованість - забезпечення у регуляторній діяльності балансу інтересів суб'єктів господарювання, громадян та держави;передбачуваність - послідовність регуляторної діяльності, відповідність діям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності;прозорість та врахування громадської думки - відкритість для фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов'язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та опозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, обов'язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, формування громадськості про здійснення регуляторної діяльності.
Статтею 7 встановлено вимоги до планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів. Так план діяльності з підготовки проектів регуляторних актів повинен містити визначення видів і назв проектів, цілей їх прийняття, строків підготовки проектів, найменування органів та підрозділів, відповідальних за розроблення проектів регуляторних актів.Затверджені плани діяльності з підготовки проектів регуляторних актів, а також зміни до них оприлюднюються у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніш як у десятиденний строк після їх затвердження.
Регуляторні органи затверджують плани діяльності з підготовки ними проектів регуляторних актів на наступний календарний рік не пізніше 15 грудня поточного року, якщо інше не встановлено законом.На думку позивача розроблення проекту Постанови № 841 не було включено до плану підготовки проектів регуляторних актів Кабінету Міністрів України на 2021 рік, а відтак прийнятий акт не відповідає принципу передбачуваності. Однак зазначене вказане спростовується наказом Міністерства інфраструктури України від 05.07.2021 №350, яким внесено зміни до Плану підготовки проектів регуляторних актів у Міністерстві інфраструктури України на 2021 рік.
Відповідно до частини четвертої статті 21 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» уповноважений орган розглядає проект регуляторного акта та документи, що додаються до нього, і приймає рішення про погодження цього проекту або рішення про відмову в його погодженні. Це рішення не пізніше наступного робочого дня з дня його прийняття здається до органу, який розробив проект регуляторного акта.
Згідно з частини другої статті 25 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» у разі виявлення будь-якої з тих обставин уповноважений орган повідомляє про це орган виконавчої влади, його посадову особу, уповноважену на прийняття або схвалення регуляторного акта, а якщо регуляторний акт підлягає державній реєстрації в органах юстиції - також орган юстиції, до компетенції якого належить здійснення державної реєстрації цього регуляторного акта.
Частина перша статті 27 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» унормовано, що уповноважений орган має право здійснювати експертизу регуляторних актів центральних органів виконавчої ,ади їх територіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим місцевих органів виконавчої влади на відповідність цих актів вимогам статей 4, 5 цього Закону. Рішення в порядку передбаченою статтею 27 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» уповноваженим органом не приймалось. За таких обставин, твердження позивача про не відповідність Постанови № 841 загальним принципам регуляторного акту встановленим Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», а лише припущенням, яке ґрунтується на положеннях чинного законодавства.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових , інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Позивачем не доведено належними і допустимими доказами вчинення відповідачем протиправних дій чи протиправність оскаржуваного рішення. Відповідачем, в свою чергу було надано достатні пояснення та докази правомірності оскаржуваної постанови.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 245 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Враховуючи, що судом відмовлено в задоволенні позовних вимог, -- відсутні судові витрати, які підлягають розподілу за результатом розгляду справи.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити в задоволенні позовних вимог.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Головуючий - суддя Терлецька О.О.
Судді: Леонтович А.М.
Лисенко В.І.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 22 травня 2025 р.