про повернення позовної заяви
22 травня 2025 року м. Київ № 320/22255/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Дудін С.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення грошових коштів,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, якою порушене право ОСОБА_1 на отримання натільної та постільної білизни встановлених медичним висновком ЛКК №257 від 31.07.2001 та висновком МСЕК від 31.07.2001;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві зареєструвати (взяти на облік) ОСОБА_1 як отримувача натільної та постійної білизни з Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві;
- стягнути щомісячно, безстроково з Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві як правонаступника Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у м.Києві, вартість натільної та постійної білизни в розмірі 381,343 грн., починаючи з 09.06.2004;
- перерахувати та проіндексувати та стягнути перераховану та проіндексовану заборгованість з Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві як правонаступника Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у м.Києві, із вини Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у м.Києві з причини невиплати коштів ОСОБА_1 присуджених рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 13.05.2003 в справі №2-1132003, яким стягнуто з ВАТ "Трест Київміськбуд-6" безстроково щомісячні виплати по компенсації за постільну білизну. Стягнути кошти з дати прийняття Фондом соціального страхування України у м.Києві справи ОСОБА_1 , тобто з 09.06.2004 по 01.04.2025 не вкл. в розмірі 1060129 грн. 52 коп.
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
За результатом розгляду матеріалів позовної заяви суд дійшов висновку про необхідність її повернення з огляду на таке.
Частиною першою ст.21 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою.
Згідно із частиною першою ст.172 Кодексу адміністративного судочинства України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Суд зауважує, що зазначені правові норми стосовно можливості заявлення позивачем пов'язаних між собою вимог в одному позові направлені на гарантування процесуальної економії в межах судового розгляду, а також на забезпечення єдності судової практики, з огляду на те, що спірні правовідносини, задля вирішення яких позивач звертається до суду, пов'язані між собою єдиними підставами їх виникнення або поданими доказами, внаслідок чого окремий розгляд цих вимог в межах різних проваджень є недоцільним та не сприяє унифікованості національної судової практики.
При цьому, обов'язковою умовою такого об'єднання є спільність підстав виникнення спірних правовідносин або спільність поданих доказів.
Водночас, аналіз заявлених позивачем вимог свідчить про їх непов'язаність між собою через їх виникнення на підставі різних обставин та на підставі різних доказів.
Так, у позовній заяві позивач просить суд:
- перерахувати та проіндексувати та стягнути перераховану та проіндексовану заборгованість з Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві як правонаступника Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у м.Києві, із вини Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у м.Києві з причини невиплати коштів ОСОБА_1 присуджених рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 13.05.2003 в справі №2-1132003, яким стягнуто з ВАТ "Трест Київміськбуд-6" безстроково щомісячні виплати по компенсації за постільну білизну. Стягнути кошти з дати прийняття Фондом соціального страхування України у м.Києві справи ОСОБА_1 , тобто з 09.06.2004 по 01.04.2025 не вкл. в розмірі 1060129 грн. 52 коп.
Судом встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 13.05.2003 в справі №2-1132003 стягнуто з тресту "Київміськбуд-6" на користь ОСОБА_1 вартість кімнатної крісло-коляски мод. М-201-1200 грн.; вартість дорожньої крісло-коляски мод.215-7200,00 грн., компенсацію вартості санаторно-курортних путівок за 1999-2000 роки - 4260 грн., 14990 грн. на придбання транспортного засобу автомобіля "Таврія" з ручним керуванням, щомісячні виплати по компенсації за постільну білизну в сумі 42 грн. 31 коп.; 26 грн. 60 коп. на звичайний догляд, 118 грн. на сторонній догляд, 8 грн. 90 коп. побутову допомогу, 22 грн. 80 коп. доповнення до додаткове харчування, 89 грн. 29 коп. витрати на бензин, ремонт, технічне обслуговування автомобіля.
Обґрунтовуючи вказану вимогу, позивач зазначив, що Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві як правонаступника Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у м.Києві не здійснив виплату заборгованості по компенсації за постільну білизну, присуджену до стягнення рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 13.05.2003 в справі №2-1132003.
Отже, вказана позовна вимога зводиться до оскарження бездіяльності відповідача щодо нездійснення виконання рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 13.05.2003 в справі №2-1132003, яка має здійснюватися в окремому законодавчо встановленому порядку.
Так, відповідно до положень статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
У такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім'я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред'явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.
На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом.
До заяви додаються докази її надсилання іншим учасникам справи.
Заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.
У разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду такої заяви.
У разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам вона ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику. Така ухвала суду може бути оскаржена.
За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача суд постановляє ухвалу про залишення заяви без задоволення, яка може бути оскаржена в порядку, встановленому статтею 294 цього Кодексу. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Саме така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №806/2143/15 (реєстраційний номер судового рішення в Єдиному державному реєстр судових рішень - 79973614) та від 27.03.2018 у справі №520/5980/17 (реєстраційний номер судового рішення в Єдиному державному реєстр судових рішень - 73043237).
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на відповідача, передбачених КАС України. Невиконання судового рішення відповідачем не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
З аналізу вищевказаної вимоги у цій справі суд дійшов висновку, що вона фактично спрямована на виконання іншого судового рішення, а саме: рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 13.05.2003 в справі №2-1132003.
Суд зауважує, що саме невиконання рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 13.05.2003 в справі №2-1132003 зазначено позивачем в якості підстави заявленої вимоги, у зв'язку з чим такі твердження не можуть бути не взяті судом до уваги чи на власний розсуд розтлумачені як такі, що не пов'язані з виконанням цього судового рішення.
За вказаних обставин, суд зазначає, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову із заявленням в ньому вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача, вчиненої або не вчиненої на виконання рішень суду. Проте спірні правовідносини у цій частині між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судових рішень.
Заявлений у цій справі вищевказана вимога фактично спонукає суд адміністративної юрисдикції вдатися до перевірки належності виконання рішення суду, що набрало законної сили.
Відтак, у даній справі наявний спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судових рішень.
За вказаних обставин, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися її права, свободи чи інтереси, то він повиннен був звертатися до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача вчинених суб'єктом владних повноважень на виконання рішень суду (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред'являти новий адміністративний позов.
У зв'язку з цим, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Аналогічна правовий висновок, як було вказано вище, викладений в постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №806/2143/15 (реєстраційний судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень - 79973614).
Крім того, аналогічний підхід застосував Верховний Суд під час вирішення справ №170/167/17 (постанова від 16.12.2021), №400/822/20 (постанова від 31.01.2022), №233/3744/17 (постанова від 20.04.2022), №345/4045/16-а (постанова від 11.05.2022), №540/606/20 (постанова від 27.07.2022), №686/2636/17 (постанова від 27.07.2022), №620/4090/22 (постанова від 21.12.2022).
Щодо позовних вимог про: визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, якою порушене право ОСОБА_1 на отримання натільної та постільної білизни встановлених медичним висновком ЛКК №257 від 31.07.2001 та висновком МСЕК від 31.07.2001; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві зареєструвати (взяти на облік) ОСОБА_1 як отримувача натільної та постійної білизни з Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві; стягнення щомісячно, безстроково з Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві як правонаступника Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у м.Києві, вартість натільної та постійної білизни в розмірі 381,343 грн., починаючи з 09.06.2004, то в силу вимог КАС України така вимога підлягає розгляду в межах нового позову.
Таким чином позивачем у позовній заяві заявлено позовні вимоги, які підлягають розгляду за окремими порядками, встановленими КАС України.
Так, розгляд заявленої позивачем вимоги про визнання протиправною бездіяльності
відповідача щодо невиконання рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 13.05.2003 в справі №2-1132003 має бути здійснений у порядку, встановленому ст.383 КАС України в межах тієї є адміністративної справи.
У той же час, інша заявлена позивачем вимога підлягають розгляду у загальному порядку, встановленому вимогами ст.257, 260, 262 КАС України.
Таким чином позивачем у позовній заяві заявлено позовні вимоги, які підлягають розгляду за окремим встановленими КАС України процедурами, що також свідчить про порушення правил об'єднання позовних вимог.
Згідно з пунктом 6 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
У даному випадку підстави для застосування положень статті 172 КАС України відсутні.
З огляду на те, що позивачем порушено правила об'єднання позовних вимог, встановлені КАС України, суд вважає за необхідне позовну заяву повернути позивачеві з усіма доданими до неї документами.
У пункті 35 рішення у справі "Плахтєєв та Плахтєєва проти України" від 12.03.2009 (Заява № 20347/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. У такій формі в цьому пункті втілено "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом (див. рішення у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, серія A, N 18, сс. 17-18, пп. 35-36). Однак це право не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як передбачені законом строки давності, заходи забезпечення позову, нормативне регулювання такого права стосовно неповнолітніх та психічно хворих осіб (див. рішення у справі "Стаббінґс та інші проти Сполученого Королівства" (Stubbings and Others v. the United Kingdom) від 22 жовтня 1996 року, Reports 1996-IV, с. 1502-3, пп. 51-52; і у справі "Толстой Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, серія A, N 316-B, сс. 80-81, пп. 62-67). Якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з'ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія A, N 93, сс. 24-25, п. 57).
У пункті 31 рішення у справі "Наталія Михайленко проти України" від 30.05.2013 (Заява № 49069/11) Європейський суд з прав людини також зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду “за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб» (див. рішення від 28 травня 1985 року у справі “Ешингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A № 93). Встановлюючи такі правила, Договірна держава користується певною свободою розсуду.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначено, що “надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах “Zubac v. Croatia», “Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та “Walchli v. France», №35787/03, п. 29).
При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
Передбачене статтею 169 КАС України право суду на повернення позовної заяви у випадку порушення правил об'єднання позовних вимог є законодавчо закріпленим процесуальним обмеженням, встановленим державою з метою регулювання процедурних питань з метою їх упорядкування, дотримання процесуальної економії та недопущення завантаження процесу ускладненими позовними заяви, вимоги яких мають розглядатися в окремих провадженнях.
Суд зазначає, що повернення позовної заяви позивачеві свідчить не про допущення судом надмірного формалізму, а про вчинення дій, направлених на упорядкування процесуальних правовідносин, тобто є необхідним (позитивним) формалізмом, який сприяє належному здійсненню правосуддя. При цьому, така процесуальна дія не є порушенням права позивача на доступ до суду в розумінні норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, оскільки не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду у належному (встановленому законом) порядку.
Суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що належний порядок звернення до суду полягає у необхідності поданні позивачем окремих позовів, які стосуються оскарження рішень контролюючого органу по відмові у реєстрації податкових накладних, складених за результатом господарських правовідносин з окремими контрагентами.
Правовий висновок щодо необхідності повернення позовних заяв у випадку порушення правил об'єднання позовних вимог викладено Верховним Судом у постановах від 05.03.2019 у справі №917/1377/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 80470812), від 27.02.2019 у справі №922/2225/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 80308662), від 14.08.2018 у справі №910/3569/188 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 75896052).
Відповідно до частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись статтями 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву повернути позивачеві з усіма доданими до неї документами.
2. Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
3. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Дудін С.О.