16 травня 2025 року м. Київ № 320/12119/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання Любенко Д.І.,
за участю сторін:
позивача - ОСОБА_1 ,
представників відповідача - Денисюк М.В., Гребінник Ю.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Конституційного суду України
про визнання протиправними дій та скасування розпоряджень, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Конституційного Суду України, в якому, з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог, просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Конституційного Суду України в частині щодо ненадання завідувачу сектору юридичних позицій Правового департаменту ОСОБА_1 , за його заявою, усіх днів невикористаних щорічних (основної та додаткової) відпусток з подальшим звільненням;
- визнати протиправними дії Конституційного Суду України, що призвели до визначення завідувачу сектору юридичних позицій Правового департаменту ОСОБА_1 дати звільнення 22.02.2023 з подальшим перенесенням її на 01.03.2023;
- визнати протиправними та скасувати з моменту їх видання розпорядження керівника Секретаріату Конституційного Суду України від 27.01.2023 № 44/4/202 3-к/тр «Про ОСОБА_1" та від 22.02.2023 №88/4/2023-к-тр про внесення змін до нього;
- зобов'язати відповідача вчинити необхідні дії та прийняти рішення щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору юридичних позицій Правового департаменту та змінити дату його звільнення відповідно до його заяви від 12.01.2023.
- стягнути з Конституційного Суду України середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що оскаржувані бездіяльність, дії та рішення відповідача є протиправними, позаяк зміст розпоряджень про звільнення не відповідає підставі звільнення, а саме, заяві від 12.01.2023, в якому зазначено про надання позивачу з 30.01.2023 усіх невикористаних щорічних додаткових відпусток за 2015-2023 роки, а по їх завершенні - невикористаної щорічної основної відпустки за 2022-2023 роки, з виплатою грошової допомоги за статтею 57 Закону «Про державну службу», тому, на переконання позивача, дата звільнення мала бути іншою - пізніше на кількість днів невикористаних відпусток, що має дорівнювати кількості днів відпустки, за які було вирішено надати грошову компенсацію. Тож, відповідач додатково погіршив становище позивача, зокрема, з припиненням державної служби через скорочення посади позивач вважає, що через неправомірні дії відповідача позбувся права на частину стажу (загального та державної служби). Крім того, наголошено на тому, що відповідач протиправно обмежив відпустку позивача 24 календарними днями (13 днів основної та 11 додаткової) на підставі статей 1, 12 Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", за інші 104 дні невикористаних відпусток вирішив сплатити грошову компенсацію, водночас, зазначені дії та рішення роботодавця не відповідають положенням та меті впровадження Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та мають ознаки зловживання владними дискреційними повноваженнями. Крім того, на думку позивача відповідачем йому не були запропановані наявні вакантні посади.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.06.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.
До суду від Конституційного Суду України надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача зазначив про те, що позовні вимоги є безпідставними, а зазначені позивачем доводи - суб'єктивними, оскільки звільненню позивача передувала подана ним заява від 12.01.2023, в якій він просив надати невикористані щорічні відпустки з 30.01.2023 з наступним звільненням, при цьому, відповідач наголошує на тому, що позивач мав можливість обіймати посаду головного консультанта відділу юридичного супроводження розгляду конституційних скарг управління опрацювання конституційних скарг Правового департаменту (за умови непризначення його на вищу посаду), тому подання позивачем заяви про надання усіх днів невикористаних щорічних відпусток з наступним звільненням з посади (небажання продовжувати трудові відносини із Конституційним Єудом України) є виключним волевиявленням ОСОБА_1 , його рішенням. Відповідач зазначив, що з боку Конституційного Суду України не було жодних порушень прав позивача чи перешкод у реалізації будь-яких його прав (у тому числі на працю, перебування на державній службі тощо). Також, акцентовано увагу і на тому, що позивачу було надано щорічну основну відпустку за період з 17.09.2022 до 22.02.2023 тривалістю 13 календарних днів з 30.01 до 11.02.2023 року включно (усю наявну основну відпустку на дату ухвалення розпорядження) з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати та частину додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби понад 20 років тривалістю 11 календарних днів з 12 до 22.02.2023 включно. Тож, позивачу було надано 24 невикористані дні відпустки, що узгоджується зі ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», а також виплачено грошову допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати. Тобто, не зважаючи на те, що законодавством України передбачено можливість виплати працівникові грошової компенсації при звільненні в період дії воєнного стану (відповідно до ст. 24 Закону України «Про відпустки») за невикористані дні відпустки, що на переконання відповідача, свідчить про те, що Секретаріат Суду повністю дотримав права позивача включно з додатковою виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Крім того позивачу була запропанована найвища із відповідних посад, яка відповідає його фаховому рівню, а саме, посада головного консультанта відділу юридичного супрводження розгляду конституційних скарг управління опрацювання конституційних скарг Правового департаменту, що підтверджується даними відповідного паопередження про скорочення посади. При цьому подання заяви про звільнення з посади є виключним волевиявленням позивача.
Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій останній вважає доводи, покладені в основу відзиву на позовну заяву безпідставними. Крім того, відповідач не навів правової аргументації, яка б підтверджувала додержання ним у воєнний час законодавства про працю та державну службу, що зобов'язує роботодавця (відповідача) за бажанням державного службовця у разі його звільнення, надати усі дні невикористаних щорічних (основної та додаткової) відпусток у році звільнення з подальшим звільненням в останній день відпустки.
На відповідь на відзив стороною відповідача суду було надано свої заперечення, які у повній мірі відповідають доводам, викладених у відзиві по суті спору.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.
Позивач у судовому засіданні вимоги позовної заяви підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.
У судовому засіданні представники відповідача заперечували проти задоволення позовних вимог, просили відмови у задоволенні позову.
Заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з такого.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач працював у Конституційному Суді України з 2003 року та звільнений з посади завідувача сектору юридичних позиції Правового департаменту з 01.03.2023 у зв'язку зі скороченням посади внаслідок зміни структури і штатного розпису Конституційного Суду України та Секретаріату, з припиненням державної служби на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» та п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Попередження про скорочення посади позивач отримав 02.01.2023 разом з пропозицією перейти на нижчу та тимчасову посаду, вільну до 08.02.2023, проте надалі надійшла додаткова інформація до попередження, що пропонована тимчасова посада буде вільною до 08.08.2023 у зв'язку з продовженням строку відпустки для догляду за дитиною.
01.02.2023 за попередженням, спливало 30 днів для прийняття рішення щодо переведення або звільнення.
Позивач зазначає, що перехід на нижчу посаду погіршувало б його становище, як особи передпенсійного віку через неможливість перебування на державній службі до настання пенсійного віку, з перспективою звільнення та не отримання вихідної допомоги.
12.01.2023 позивач подав заяву про надання невикористаних щорічних відпусток з наступним звільненням через скорочення посади.
Розпорядженням керівника Секретаріату Конституційного Суду України від 27.01.2023 № 44/4/2023-к/тр визначено звільнити позивача із займаної посади з 22.02.2023, з наданням відпустки загальною тривалістю 24 календарних дні, іншу частину невикористаних днів відпустки замінено грошовою компенсацією.
Проте, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю позивача (7 днів) у період щорічної відпустки, дату звільнення було перенесено на 01.03.2023, шляхом внесення змін до попереднього розпорядження розпорядженням від 22.02.2023 № 88/4/2023-к-тр.
Згідно з п. 1 розпорядження керівника Секретаріату Суду від 27.01.2023 № 44/4/2023-к/тр, відповідно до ст. ст. 75, 76 та 79 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», статті 3 Закону України «Про відпустки», ст. 57 Закону України «Про державну службу», ОСОБА_1 надано щорічну основну відпустку за період з 17.09.2022 до 22.02.2023 тривалістю 13 календарних днів з 30.01. до 11.02.2023 включно (надано усю наявну основну відпустку на дату ухвалення розпорядження) з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати та частину додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби понад 20 років тривалістю 11 календарних днів з 12 до 22.02.2023 включно.
Так, позивачу надано 24 невикористані дні відпустки згідно зі статтею 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», а також виплачено грошову допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Позивач вважає дату звільнення передчасною, такою, що визначено всупереч його заяві та з порушенням законодавства України, а також протиправними розпорядження керівника Секретаріату Конституційного Суду України від 27.01.2023 № 44/4/202 3-к/тр «Про ОСОБА_1 » та від 22.02.2023 № 88/4/2023-к-тр про внесення змін до нього, що зумовлює відновлення прав, шляхом їх скасування та зобов'язання відповідача прийняти рішення щодо поновлення на посаді завідувача сектору юридичних позицій Правового департаменту та змінити дату його звільнення відповідно до його заяви від 12.01.2023, а також зобов'язати відповідача вчинити необхідні дії та прийняти рішення щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору юридичних позицій Правового департаменту та змінити дату його звільнення відповідно до його заяви від 12.01.2023 і стягнути з Конституційного Суду України середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 .
При вирішенні спору, суд дійшов таких висновків.
Закон України «Про Конституційний Суд України», визначає порядок організації та діяльності Конституційного Суду України, статус суддів Конституційного Суду України, підстави і порядок звернення до нього, процедуру розгляду ним справ і виконання його рішень.
Конституційний Суд України є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, дія якого згідно з відповідними указами Президента України було продовжено, та який діє і на даний час.
Відповідно до п. п. 2 п. 4 цього Указу, Кабінет Міністрів України повинен невідкладно забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
Для впорядкування трудових відносин у період воєнного стану, збереження кадрового потенціалу та стимулювання економіки держави в умовах кризи на загальнодержавному рівні було ухвалено ряд законів та підзаконних нормативних актів, зокрема, Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-ІХ.
Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 13 Закону України «Про державну службу», центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби видає у випадках, встановлених законом, нормативні акти з питань державної служби, надає роз'яснення з питань застосування цього закону та інших нормативних актів у сфері державної служби.
Судом досліджено, що Конституційний Суд України постановою від 11.04.2019 № 13-п/2019, затвердив Положення про Секретаріат Конституційного Суду України (далі - Положення).
Відповідно до пункту 4 Положення, Секретаріат очолює керівник Секретаріату, правовий статус якого визначається законами України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 № 2136-VІІІ, «Про державну службу», іншими законами України та нормативними актами, Положенням, актами Суду, розпорядженнями Голови Суду.
Згідно з нормами п. 14 Положення, керівник Секретаріату, зокрема: здійснює повноваження керівника державної служби в Суді; координує та контролює роботу структурних підрозділів Секретаріату, забезпечує їх взаємодію; забезпечує підготовку проектів нормативних актів щодо функціонування Секретаріату, затвердження яких належить до компетенції Суду; затверджує положення про структурні підрозділи Секретаріату та посадові інструкції працівників Секретаріату; видає обов'язкові для виконання розпорядження з питань діяльності Секретаріату.
За змістом п. 19 Положення, режим роботи працівників Секретаріату визначається законодавством про державну службу та про працю, Правилами внутрішнього службового розпорядку в Суді та Правилами внутрішнього трудового розпорядку в Суді.
Згідно з нормами п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
За п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Не є спірним те, що позивачем було отримано попередження про скорочення посади 02.01.2023 разом з пропозицією перейти на нижчу та тимчасову посаду, вільну до 08.02.2023, проте надалі надійшла додаткова інформація до попередження, що пропонована тимчасова посада буде вільною до 08.08.2023 у зв'язку з продовженням строку відпустки для догляду за дитиною.
01.02.2023 за попередженням, спливало 30 днів для прийняття рішення щодо переведення або звільнення.
Позивач зазначає, що перехід на нижчу посаду погіршувало б його становище, як особи передпенсійного віку через неможливість перебування на державні службі до настання пенсійного віку, з перспективою звільнення та не отримання вихідної допомоги.
Як встановлено судом, 12.01.2023 позивач подав заяву про надання невикористаних щорічних відпусток з наступним звільненням через скорочення посади (копія даної заяви наявна у матеріалах справи).
Розпорядженням керівника Секретаріату Конституційного Суду України від 27.01.2023 № 44/4/2023-к/тр визначено звільнити позивача із займаної посади з 22.02.2023, з наданням відпустки загальною тривалістю 24 календарних дні, іншу частину невикористаних днів відпустки замінено грошовою компенсацією.
Проте, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю позивача (7 днів) у період щорічної відпустки, дату звільнення було перенесено на 01.03.2023, шляхом внесення змін до попереднього розпорядження розпорядженням від 22.02.2023 № 88/4/2023-к-тр.
Згідно з п. 1 розпорядження керівника Секретаріату Суду від 27.01.2023 № 44/4/2023-к/тр, відповідно до ст. ст. 75, 76 та 79 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», статті 3 Закону України «Про відпустки», ст. 57 Закону України «Про державну службу», ОСОБА_1 надано щорічну основну відпустку за період з 17.09.2022 до 22.02.2023 тривалістю 13 календарних днів з 30.01. до 11.02.2023 включно (надано усю наявну основну відпустку на дату ухвалення розпорядження) з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати та частину додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби понад 20 років тривалістю 11 календарних днів з 12 до 22.02.2023 включно.
Слід звернути увагу на те, що звільненню позивача передувала подана ним заява від 12.01.2023, в якій останній просив надати невикористані щорічні відпустки з 30.01.2023 з наступним звільненням.
Враховуючи те, що у структурі відповідача було скорочено посаду завідувача сектору юридичних позицій Правового департаменту Секретаріату Суду (фактично повна ліквідація сектору юридичних позицій внаслідок виконання та дублювання ним функцій інших структурних підрозділів Правового департаменту Секретаріату Суду), позивачу було запропоновано посаду головного консультанта відділу юридичного супроводження розгляду конституційних скарг управління опрацювання конституційних скарг Правового департаменту, що підтверджується попередженням про скорочення посади копія якого наявна у матеріалах справи.
У контексті доводів позивача про погіршення становища позивача пропонуванням у попередженні посади, слід зазначити, що посада головного консультанта відділу юридичного супроводження розгляду конституційних скарг управління опрацювання конституційних скарг Правового департаменту віднесена до категорії В, підкатегорії В-В1-1 із посадовим окладом 22847,50 грн, що не може свідчити про значне погіршення та порушення прав позивача. Відповідач також стверджує про те, що пропозиція посади такого рівня була вимушеним, тимчасовим заходом, спрямованим насамперед на збереження за позивачем посади, місця роботи, задля подальшого призначення на інші (у разі наявності) посади у Секретаріаті Суду відповідно до його професійної підготовки та професійних компетентностей.
Натомість, позивач зауважує, що після звільнення з тимчасової посади він не отримав би вихідну допомогу, при цьому, останнього було поінформовано про те, що за запропонованою посадою подовжено строк відпустки для догляду за дитиною до 08.08.2023, а також повідомлено про можливі подальші продовження строку такої відпустки (згідно розпорядження керівника Секретаріату Суду «Про надання відпустки ОСОБА_2 » від 31.01.2024 № 32/4/2024-к/тр).
Отже, з наведеного слідує, що позивач мав можливість обіймати посаду головного консультанта відділу юридичного супроводження розгляду конституційних скарг управління опрацювання конституційних скарг Правового департаменту, водночас, подання позивачем заяви про надання усіх днів невикористаних щорічних відпусток з наступним звільненням з посади, на переконання суду, є саме волевиявленням позивача про що ним особисто було подано заяву. Тобто позивач у вказаній заяві сформулював своє волевиявлення щодо подальшого звільнення.
Таким чином, враховуючи викладені фактичні обставини справи судом не встановлено порушення відповідачем порядку вивільнення позивача. Крім того відповідачем у додактових поясненнях від 25.09.2024 були наведені чітки та конкретизовані аргументи з яких причин позивачу не були запропановані інші наявні вакантні посади у Секретаріаті Суду. Зокрема, такі посади були вищого рівня та вимагали відповідного рівня освіти та кваліфікації, аніж були у позивача. При цьому позивач в ході судового розгляду протилежного суду не довів.
Також відповідачем було пояснено, що посада старшого консультанта відділу попередніх висновків управління опрацювання конституційних подань та конституційних звернень Правового департаменту була запропанована саме ОСОБА_3 , оскільки вона є одинокою матір'ю, відповідно, керуючись моральними засадами пріоритетність у цій посаді була надана саме цій особі, враховуючи що позивачу було запропановано посаду головного консультанта віддділу юридичного супроводження розгляду конституційних скарг управління опрацювання конституційних скарг Правового департаменту.
Тож, згідно з пунктом 1 розпорядження керівника Секретаріату Суду від 27.01.2023 № 44/4/2023-к/тр, відповідно до статей 75, 76 та 79 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», ст. 3 Закону України «Про відпустки», статті 57 Закону України «Про державну службу», ОСОБА_1 було надано щорічну основну відпустку за період з 17.09.2022 до 22.02.2023 тривалістю 13 календарних днів з 30 січня до 11 лютого 2023 року включно (надано всю наявну основну відпустку на дату ухвалення розпорядження) з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати та частину додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби понад 20 років тривалістю 11 календарних днів з 12 до 22 лютого 2023 року включно. ОСОБА_1 надано 24 невикористані дні відпустки згідно зі статтею 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», а також виплачено грошову допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Крім того, розпорядженням керівника Секретаріату Суду від 22.02.2023 № 88/4/2023-к/тр у зв'язку з хворобою з 17 до 23 лютого 2023 року під час додаткової оплачуваної відпустки ОСОБА_1 продовжено додаткову відпустку на 6 календарних днів з 24 лютого до 1 березня 2023 року включно.
Враховуючи те, що позивач за час продовження відпустки набув також право на додаткову відпустку за стаж державної служби (15 календарних днів), пунктом 2 розпорядження керівника Секретаріату Суду від 22 лютого 2023 року № 88/4/2023-к/тр, внесено зміни до розпорядження керівника Секретаріату Суду від 27 січня 2023 року № 44/4/2023-к/тр та передбачено додаткову компенсацію за 15 днів додаткової відпустки за стаж державної служби.
У контексті доводів позивача в цій частині щодо порушення його прав ненаданням всіх наявних відпусток, суд звертає увагу на те, що законодавчим актом, який визначає державні гарантії реалізації працівниками права на відпустки під час дії правового режиму воєнного стану, є Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким було внесено зміни до порядку надання та компенсації відпусток, розрахунку стажу для щорічних основних та додаткових відпусток, встановлено деякі обмеження, а також додано нові види відпусток, а також передбачено, що у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю в частині відносин, що врегульовані зазначеним законом.
Згідно норм ч. 1 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у період дії воєнного стану надання працівнику щорічної основної відпустки за рішенням роботодавця може бути обмежено тривалістю 24 календарні дні за поточний робочий рік.
Якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 календарних днів, надання не використаних у період дії воєнного стану днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану. За рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати.
У період дії воєнного стану надання працівнику будь-якого виду відпустки (крім відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки у зв'язку з усиновленням дитини) понад щорічну основну відпустку, передбачену абзацом першим цієї частини, за рішенням роботодавця може здійснюватися без збереження заробітної плати. Надання невикористаних днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану. За рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати.
Положення другого речення абзацу другого та абзацу третього цієї частини не застосовуються до керівних працівників закладів освіти та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічних, науково-педагогічних та наукових працівників.
У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні невикористаних днів щорічної відпустки. Норми частини сьомої статті 79, частини п'ятої статті 80 Кодексу законів про працю України та частини п'ятої статті 11, частини другої статті 12 Закону України "Про відпустки" у період дії воєнного стану не застосовуються.
У разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України "Про відпустки".
Тож, протягом дії воєнного стану роботодавець звільнений від обов'язку щодо надання працівнику відпустки тривалістю більш ніж 24 календарні дні, коли більша тривалість відпустки передбачена законодавством, колективним і трудовим договором.
Тобто, надання працівнику щорічної відпустки за рішенням роботодавця може бути обмежено тривалістю 24 календарні дні. Якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 календарних днів, то різниця днів відпустки не втрачається, надання невикористаних у період дії воєнного стану днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану. У разі звільнення працівника в період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до ст. 24 Закону України «Про відпустки».
Отже, з наведеного слідує, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, що установлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», зокрема, протягом дії воєнного стану роботодавець звільнений від обов'язку щодо надання працівнику відпустки тривалістю більш ніж 24 календарні дні.
Більш того, згідно норм ч. 1 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні невикористаних днів щорічної відпустки.
Тож, беручи до уваги фактичні обставини спрви та встановлені обставини, суд вважає, що відповідач оскарєжуваними діями та розпорядженнями не порушив встановлений порядок організації трудових відносин, при цьому, позивач з посиланням на конкретні норми законодавства не довів, які саме його права було обмежено чи порушено, а також якої саме шкоди йому було завдано, враховуючи, що позивачу було запропоновано посаду (від якої він відмовився), його наполягання на припиненні трудових відносин та виплату грошової компенсації за невикористані дні відпустки (при цьому додатково було надано щорічну відпустку з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати), з огляду на що, суд вважає, що твердження позивача про порушення його прав, є необгрунтованими. Крім того, суд звертає увагу і на тому, що надання відпустки перед звільненням не впливає на підстави й порядок звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» та не зумовляє визнання звільнення протиправним з поновленням особи на посаді та стягнення середнього заробіток за час вимушеного прогулу, оскільки такого судом не встановлено. Адже вимушений прогул зумовлений порушенням роботодавцем норм трудового законодавства, водночас такого судом в ході розгляду цієї справи не встановлено і позивачем не доведено.
За висновком суду, оскаржувані розпорядження керівника Секретаріату Суду прийняті відповідно до чинного законодавства України, в межах повноважень, визначених Конституцією України та Законами України, а тому, оскаржувані акти відповідають критеріям правомірності, легітимності та справедливості, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, з огляду на що, відсутні підстави для визнання бездіяльності/дій та прийнятих рішень протиправними, та, як наслідок, задоволення позовних вимог.
Згідно з приписами ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є такими, що не знайшли свого підтвердження під час розгляду цього спору, а тому суд відмовляє у задоволенні позовних вимог повністю.
Враховуючи викладене, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 77, 90, 241-247, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні адміністратвиного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 21 травня 2025 р.