22 травня 2025 року м. Житомир справа № 640/25473/19
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Департамента захисту економіки Національної поліції України про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
установив:
У грудні 2019 року ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про визнання протиправною відмови Департаменту захисту економіки Національної поліції України (далі - відповідач, Департамент) в зарахуванні пільгової вислуги років до його календарної вислуги та зобов'язання здійснити перерахунок та зарахувати до календарної вислуги років пільгову вислугу за період з 28 липня 2001 року по 09 квітня 2015 року, яка складає 06 років 10 місяців 05 днів; здійснити перерахунок стажу служби в поліції, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки, та встановити надбавку за стаж служби з урахуванням періоду пільгової вислуги років.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що приписи Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1993 року №393 не ставлять у залежність набуття права на пенсію за вислугою років від наявності виключно календарної вислуги. Зауважує, що відповідно до пункту 4.1.6 Положення про порядок комплектування, матеріально-технічного, військового, фінансового та соціально-побутового забезпечення спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 16 грудня 1993 року №3720-ХІІ стаж роботи працівників спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю обчислюється з розрахунку 1,5 року за кожен рік служби у вищезазначених підрозділах згідно з переліком посад, визначених Міністром внутрішніх справ України.
Ухвалою суду від 26 грудня 2019 року відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні).
13 лютого 2020 року на адресу суду надійшов відзиви на позовну заяву, в якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Також 17 червня 2022 року відповідачем подані додаткові пояснення по справі.
Зазначена справа надійшла до Житомирського окружного адміністративного суду у порядку, визначеному статтею 29 Кодексу адміністративного судочинства України, та згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Житомирського окружного адміністративного суду для розгляду справи визначено головуючим суддею по справі Окис Т.О.
Ухвалою суду від 14 березня 2025 року справа прийнята до провадження та призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
25 березня 2025 року до суду надійшли додаткові пояснення, в яких відповідач наполягає на відмові в задоволенні позову. Зазначає, що для отримання права на призначення пенсії за вислугу років обов'язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному законом розмірі, і не передбачено зарахування до календарної вислуги років, яка, відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», дає право на призначення пенсії за вислугу років, вислуги років у пільговому обчисленні. Звертає увагу, що у статті 13 названого Закону міститься поняття «вислуга років», а у статті 12 «календарна вислуга років», отже стаття 12 цього Закону містить пряму вказівку, що умовами для призначення пенсії за вислугу років є наявність у особи на день звільнення саме календарної вислуги років. Зазначеним Законом не передбачена можливість зарахування до календарної вислуги років пільгової вислуги, та міститься виключний перелік періодів служби, які враховуються в календарну вислугу років. Акцентує увагу на позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 04 лютого 2025 року у справі №260/716/23 та від 14 листопада 2023 року у справі №600/3836/22-а. Наголошує, що до вислуги років для виплати поліцейським надбавки за стаж служби зараховуються періоди, які визначені частиною 2 статті 78 Закону України «Про Національну поліцію». Тому, поняття «вислуга років», яке застосовується в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», є тотожним поняттю «вислуга років у поліції», яке згадується у частині 4 статті 78 Закону України «Про Національну поліцію» та відмінним від поняття «стаж служби в поліції» (частина 1 статті 78 Закону України «Про Національну поліцію»), яке має значення для права на встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки, але безпосередньо не впливає на пенсійні виплати. Отже, при вирішенні питання щодо обчислення стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, слід застосовувати приписи частини 2 статті 78 Закону України «Про Національну поліцію», якою встановлено вичерпний перелік складових (посад, періодів служби) такого стажу служби в поліції. При цьому делегування частиною 4 статті 78 Закону України «Про Національну поліцію» Кабінету Міністрів України встановлення порядку обчислення вислуги років у поліції не надає останньому права визначати додаткові складові стажу служби в поліції, які не передбачені частиною 2 статті 78 Закону України «Про Національну поліцію». Звертає увагу на усталену судову практику з цього питання.
У період з 05 по 19 травня 2025 року головуюча суддя перебувала у відпустці.
На підставі статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглядаючи спір по суті, суд, на підставі наявних у справі доказів, установив, що 07 листопада 2015 року наказом №62 о/с «По особовому складу Департаменту захисту економіки» відповідно до пунктів 9 та 12 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» позивача призначено, як такого, що прибув з Міністерства внутрішніх справ, з присвоєнням спеціального звання поліції в порядку переатестування, головним оперуповноваженим - інспектором, присвоївши йому спеціальне звання «підполковник поліції».
Наказом Департаменту від 10 грудня 2015 року №16 о/с «По особовому складу» відповідно до статті 78 розділу VII Закону України «Про Національну поліцію» позивачу установлено станом на 07 листопада 2015 року стаж служби в поліції, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки 18 років 02 місяці 23 дні.
У жовтні 2019 року позивач звернувся з рапортом про зарахування до календарної вислуги років, яка дає право на призначення пенсії, вислугу в пільговому обчисленні, сформовану за період з 28 липня 2001 року по 09 квітня 2015 року, у загальній кількості 6 років 10 місяців 05 днів, здійснити перерахунок відповідно до статті 78 Закону України «Про Національну поліцію» стажу служби в поліції, який дає прав на встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки із зарахування пільгової вислуги років, встановити надбавку за стаж служби в поліції з урахуванням періоду пільгової вислуги років.
Листом від 22 листопада 2019 року №12204/39/04-2019 Департамент повідомив, що період проходження служби зараховується на пільгових умовах до вислуги років для призначення пенсії, тобто лише для визначення розміру пенсії, однак до календарної вислуги років не зараховується. Також зазначено, що до стажу в поліції зарахована служба в органах внутрішніх справ України у календарному обчисленні.
Уважаючи такі відмову протиправною, ОСОБА_1 звернувся з відповідним позовом до суду.
Наказом Департаменту від 07 квітня 2020 року №95 о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 з 09 квітня 2020 року звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено).
Аналізуючи правомірність прийняття оскаржуваного рішення, що є змістом правовідносин у цій справі, відповідно до приписів наведеної правової норми, суд виходить із такого.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на службі в органах внутрішніх справ, визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ з наступними змінами та доповненнями, у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2262-ХІІ).
Статтею 1 названого Закону встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Згідно з пунктом «б» статті 12 Закону України №2262-XII право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п'ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.
Стаття 2 Закону України №2262-XII визначає, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
За приписами пункту «а» частини 1 статті 12 Закону України №2262-XII пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б» - «д», «ж» статті 12 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.
До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині 2 статті 17 цього Закону.
Згідно з названою правовою нормою до вислуги років поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, Служби судової охорони, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п'яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.
Відповідно до статті 171 Закону України № 2262-XII порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На реалізацію наведеної бланкетної норми Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 1992 року №393 затвердив Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (далі - Порядок №393).
Суд, на підставі аналізу чинного законодавства, вказує на існування двох різних правових вимірів вислуги років, які стосуються колишніх поліцейських:
- вислуга років для призначення пенсії відповідно до статті 12 Закону України №2262-ХІІ;
- вислуга років для визначення розміру пенсії, призначеної відповідно до статті 12 Закону України №2262-ХІІ.
На час звільнення позивача зі служби (квітень 2020 року) діяла редакція пункту 3 Порядку №393, яка визначала види служби, які зараховуються, зокрема, поліцейським, на пільгових умовах для призначення пенсії за вислугу років.
Разом з тим, постановою Уряду від 16 лютого 2022 року №119, яка набрала чинності 19 лютого 2022 року, до Порядку №393 внесені зміни, відповідно до яких Порядок №393 доповнено пунктом 21 такого змісту: «Для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови».
Пункт 3 Порядку №393 (в редакції постанови №119) визначає, що до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяці у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств.
Отже, пункт 3 Порядку №393 (в редакції постанови №119) визначає види служби, які зараховуються, зокрема, поліцейським на пільгових умовах лише для визначення розміру пенсії за вислугу років, а не для призначення такої пенсії.
Правове регулювання щодо права на призначення пенсії за вислугу років зазнало змін і, у зв'язку з такими змінами, як Закон України №2262-ХІІ, так і Порядок №393 (в редакції постанови №119) виникнення, зокрема, в колишнього поліцейського права на таку пенсію пов'язують з наявністю певної вислуги років в календарному обчисленні, а не пільговому.
Розглядаючи питання розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, слід взяти до уваги, що різні аспекти дії закону у часі неодноразово досліджувалися Конституційним Судом України.
Зокрема, у рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац 4 пункту 5 мотивувальної частини).
Отже, у разі безпосередньої (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.
Якщо під час вирішення суб'єктом владних повноважень певного питання (в цій справі щодо наявності підстав для призначення позивачу пенсії за вислугу років), до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.
Такого ж висновку, вирішуючи можливість застосування до спірних правовідносин нормативно-правового акта, який зазнав змін з моменту звернення позивача до суб'єкта владних повноважень, до моменту прийняття останнім рішення за результатами розгляду такого звернення, дійшов Верховний Суд у складі у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 803/1541/16.
Окрім того, наведений вище висновок правозастосування знайшов свій розвиток та був підтриманий у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 520/5695/23.
Постанову № 119 прийнято Кабінетом Міністрів України на реалізацію своїх повноважень та після прийняття такої постанови і стаття 12 Закону України №2262-XII, і Постанова № 393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування.
Так, виходячи з положень статті 12 Закону України №2262-XII та пунктів 1 та 21 Постанови № 393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а пункт 3 Постанови №393 визначає, що певні періоди підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови.
Тобто, постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393» усунуто розбіжності між Законом України № 2262-XII та Порядком № 393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України № 2262-XII.
Судом установлено, що календарна вислуга років позивача на момент звільнення складає 22 роки 07 місяців 25 дні, а вислуга років на пільгових умовах - 06 років 10 місяців 06 днів.
Оскільки календарна вислуга років позивача становить менше 25 років, а пільгова вислуга років ураховується лише для визначення розміру пенсії, а не для призначення такої, то відповідач правомірно відмовив позивачу у задоволенні його вимог щодо перерахунку вислуги років із зарахуванням пільгової в календарну.
Такі висновки суду узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 04 лютого 2025 року у справі №260/716/23.
Надаючи правову оцінку доводам позивача про наявність у нього права на обрахунок надбавки за вислугу років та додаткової оплачуваної відпустки виходячи зі стажу, який обрахований із урахуванням пільгової вислуги років, а не календарної, суд зауважує на таке.
Спірні відносини, що склалися між сторонами регулюються Законом України «Про національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII з наступними змінами та доповненнями, у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України № 580-VIII), який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 59 названого Закону служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 1 статті 60 Закону України № 580-VIII передбачено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно із частиною 1 статті 78 цього Закону стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.
Відповідно до частини другої цієї правової норми до стажу служби в поліції зараховуються:
1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду;
2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту;
3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду;
4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції;
5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони;
6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.
Частиною 3 статті 78 Закону України № 580-VIII встановлено, що під час обчислення стажу служби в поліції враховуються тільки повні роки вислуги років без округлення фактичного розміру вислуги років у бік збільшення.
Порядок обчислення вислуги років у поліції встановлює Кабінет Міністрів України (частина 4 статті 78 Закону України № 580-VIII).
Згідно із частиною 3 статті 93 Закону України № 580-VIII за кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів.
Кабінетом Міністрів України 11 листопада 2015 року прийнято постанову № 988, яка набрала чинності 02 грудня 2015 року, та пунктом 5 якої визначено, що надбавка за стаж служби в поліції поліцейським виплачується у відсотках до посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням у розмірах згідно з додатком 11 до цієї постанови.
При цьому, пунктом 7 названої постанови доручено Міністерству внутрішніх справ України за погодженням з Міністерством соціальної політики та Міністерством фінансів затвердити у двотижневий строк порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання.
Такий порядок було затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260 «Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських» (далі - Порядок № 260) відповідно до статті 94 Закону України № 580-VIII, Постанови № 988, з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення поліцейських та курсантів вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, який набрав чинності 27 травня 2016 року.
Пунктом 3 розділу ІІ Порядку № 260 визначено, що надбавка за стаж служби в поліції поліцейським виплачується у відсотках до посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням у розмірах згідно додатком 11 до постанови № 988.
До вислуги років для виплати поліцейським надбавки за стаж служби зараховуються періоди, які визначені частиною 2 статті 78 Закону України № 580-VIII.
Аналіз наведених вище положень Закону України №2262-ХІІ та Постанови № 393, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що такі не регулюють питання, передбачені частиною 2 статті 78 Закону України № 580-VIII щодо обчислення стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.
При цьому, Постанова № 393 не є нормативним актом в розумінні частини 4 статті 78 Закону України № 580-VIII, який визначає правила обчислення вислуги років для встановлення надбавки за вислугу років та тривалості додаткової оплачуваної відпустки під час проходження служби в поліції, як на тому наполягає позивач, оскільки вона прийнята на виконання Закону України № 2262-XII, а її положення визначають виключно умови призначення пенсій за вислугу років та порядок обчислення вислуги років для її призначення.
Варто зауважити, що Верховним Судом у схожих за змістом правовідносинах за позовами працюючих поліцейських із вимогами про зарахування на підставі пункту 2 Постанови № 393 часу навчання у вищому навчальному закладі при обчисленні стажу служби в поліції для цілей встановлення надбавки за вислугу років та тривалості додаткової оплачуваної відпустки, сформовано висновок щодо доцільності застосування вказаних положень при вирішенні питання щодо обчислення означеного стажу, визначеного частиною 2 статті 78 Закону України № 580-VIII, згідно якого положення пункту 2 цієї Постанови застосуванню не підлягають, оскільки вони можуть бути застосовані для визначення вислуги років особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ саме у випадку призначення пенсії за вислугу років (постанови від 19 листопада 2019 року у справі № 520/903/19, від 31 березня 2020 року у справі № 520/2067/19, від 22 липня 2020 року у справі № 520/5960/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 820/6656/16 та від 15 грудня 2021 року у справі № 520/11545/19).
Підсумовуючи викладене суд приходить до висновку, що твердження позивача про наявність у нього права на обрахунок надбавки за вислугу років та додаткової оплачуваної відпустки виходячи зі стажу, який розрахований із урахуванням пільгової вислуги років, а не календарної, не знайшло свого підтвердження.
Частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У контексті встановлених обставин справи та правового регулювання суд доходить висновку, що відповідач діяв з дотримання вимог діючого законодавства, що не призвело до порушення прав позивача, тому у задоволенні позову належить відмовити.
Оскільки позивачу у задоволенні позову відмовлено судові витрати зі сплати судового збору відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 194, 242-246, 255, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис
22.05.25