22 травня 2025 року м. Житомир справа № 240/5503/24
категорія 111060000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гуріна Д.М., розглянувши у порядку письмового провадження заяву про ухвалення додаткового рішення у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною, скасування вимоги та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 із позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області, в якому просила:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) від 24.02.2021 №Ф-2472-51 в частині визначення суми заборгованості в розмірі 15839,78 грн;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Житомирській області зменшити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 на суму 15839,78 грн.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною, скасування вимоги та зобов'язання вчинити певні дії. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) від 24.02.2021 №Ф-2472-51 в частині визначення суми заборгованості в розмірі 15839,78 грн. Зобов'язано Головне управління ДПС у Житомирській області зменшити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 на суму 15839,78 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 968,96 грн.
21.03.2025 до Житомирського окружного адміністративного суду за вх. №21526/25 надійшла заява представника позивача про ухвалення додаткового судового рішення у справі, мотивована тим, що в рішенні лише частково вирішено питання про відшкодування судових витрат.
Як зазначено заявником (представником позивача) рішенням суду не вирішено питання про відшкодування з відповідача витрат на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви (частина 3 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частинами 3, 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Дослідивши заяву про ухвалення додаткового рішення та докази в її обґрунтування, суд дійшов наступного висновку.
У рішенні Житомирського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 не було вирішено питання про відшкодування витрат на правничу допомогу, тому, з урахуванням положень пункту 3 частини 1 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про необхідність ухвалити додаткове судове рішення щодо судових витрат на правничу допомогу.
Відповідно до частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Глава 8 розділу І Кодексу адміністративного судочинства України змінює підходи до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Зміна підходів до питання компенсації витрат на правничу допомогу (відмова від обмеження можливих витрат максимальною сумою) у новій редакції Кодексу адміністративного судочинства України, водночас, потребувала запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.
За визначенням частиною 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У свою чергу, відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
У частинах 4, 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частин 3-5 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України від 05.07.2012 №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI).
Відповідно до статті 30 Закону №5076-VІ гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Без сумніву, суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону №5076-VI. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України", заява №19336/04, п.269).
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником позивача надані суду: копія договору про надання професійної правничої допомоги від 06.02.2024; копія акта прийому-передачі наданих послуг від 18.03.2025 №18/03; копія ордера на надання правничої (правової) допомоги від 01.03.2024 серія АМ №1080630; копія платіжної інструкції №140873960 від 29.02.2024 про сплату 3000,00 грн за послуги надання правничої допомоги; копія свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю.
З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України видно, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Стосовно обґрунтування позивачем розміру гонорару адвоката за надання правничої допомоги, суд зазначає наступне.
Проаналізувавши зроблений представником позивача детальний опис та розрахунок наданих послуг (робіт), враховуючи критерій обґрунтованості та співмірності понесених позивачем витрат, суд дійшов висновку, що до належних та підтверджених позивачем належать судові витрати на правничу допомогу у сумі 3000,00 грн, які складаються з підготовки та подання позовної заяви (3 години х 1000 грн) = 3000,00 грн.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу та задоволення заяви (клопотання) про вирішення питання про судові витрати (пункт 3 частини 1 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України) щодо розподілу судових витрат у розмірі 3000 грн за рахунок суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Відповідно до положень частини 5 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України, додаткове рішення або ухвала про відмову у прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заява представника позивача підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 139, 242-246, 252 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області (вул.Юрка Тютюнника, 7, м.Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 44096781) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 3000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу (правову) допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати до Сьомого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу на рішення суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Суддя Д.М. Гурін
ухвалено додаткове судове рішення, в тому числі за ініціативою суду