Україна
Донецький окружний адміністративний суд
21 травня 2025 року Справа№200/2692/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голубової Л.Б., розглянувши за правилами спрощеного (письмового) позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про:
- визнання протиправною бездіяльності щодо нездійснення нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби;
- зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з військової служби по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, а саме за період з 27.02.2021 року до 27.08.2021 року в сумі 200548,00 гривень із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Заявлені вимоги позивач обґрунтував тим, що з 02.02.2018 року по 27.02.2021 року проходив службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 .
При цьому, за вказаний період служби йому було не виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду.
12.04.2025 року на розрахунковий рахунок позивача нарахована сума вказаної одноразової грошової допомоги на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29.10.2024 року у справі № 200/5482/24 у розмірі 74341,18 гривень, що підтверджується скрін-шотом з офіційного застосунку банку від 12.04.2025.
Таким чином, повідомленням обслуговуючого банку про надходження коштів підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при звільненні.
Тобто, 12.04.2025 року відповідачем проведений остаточний розрахунок з позивачем при звільненні, а саме: було нараховано на картковий рахунок суму одноразової грошової допомоги за кожний повний календарний рік служби.
Вважає, що вказана сума середнього заробітку позивачу має бути нарахована та виплачена із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Таким чином, позивач вважає, що має право відповідно до положень статей 116,117 Кодексу законів про працю України на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.02.2021 року до 27.08.2021 року в сумі 200548,00 гривень із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
З зазначених підстав позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2025 року вказаний позов залишено без руху у зв'язку із невідповідністю вимогам ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (письмового провадження).
Відповідачем надано письмовий відзив від 17.05.2025 року. В обґрунтування незгоди з позовними вимогами зазначає, що позивачем заявлені позовні вимоги щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 27.02.2021 по 27.08.2021 у сумі 200548,00 гривень, що в порівнянні із виплаченою військовою частиною НОМЕР_1 на виконання судового рішення сумою в розмірі 74341,18 гривень в жодному разі не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму таких виплат (в 2,7 рази).
Наголошує, що у зв'язку із складною ситуацією в українській економіці в умовах повномасштабної збройної агресії з боку російської федерації та внаслідок цього обмеженого фінансування з боку Міністерства оборони України, одразу після того, як грошові кошти необхідні для виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29.10.2024 у справі №200/5464/24 надійшли на рахунок військової частини НОМЕР_1 , то одразу були перераховані на особистий банківський рахунок позивача, що не заперечується сторонами.
Враховуючи вищевикладене, командуванням військової частини НОМЕР_1 виконані покладені на неї обов'язки та вжито всіх необхідних заходів для добровільного виконання рішення суду у найкоротші строки, а тому відсутня будь -яка протиправна бездіяльність внаслідок якої військова частина, як відповідач по справі, має нести відповідальність за період затримки розрахунку при звільненні з 27.02.2021 по 27.08.2021, передбачену статтею 117 Кодексу законів про працю України. По-друге, слід окремо зазначити, що суд не вирішує питання щодо утримання з цієї суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов'язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16- а).
З зазначених причин відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до положень статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України даний предмет спору віднесено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача у відповідності до норм законодавства повідомлено про наявність позову.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ОСОБА_1 є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_2 . Згідно паспортних даних позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач з 02.02.2018 року по 27.02.2021 року проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.02.2018 №34 про зарахування лейтенанта ОСОБА_1 до списків особового складу частини.
27.02.2021 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.02.2021 року № 57 старшого лейтенанта ОСОБА_1 виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв'язку із закінченням строку контракту.
При цьому, за період проходження військової служби йому не було виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду.
12.04.2025 року на розрахунковий рахунок позивача нарахована сума вказаної одноразової грошової допомоги на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29.10.2024 року по справі № 200/5482/24 у розмірі 74341,18 гривень, що підтверджується скрін-шотом з офіційного застосунку банку від 12.04.2025.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28.10.2024 року у справі № 200/5482/24 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо не виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби при звільненні та зобов'язано нарахувати і виплатити на користь позивача одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Ухвалою Першого апеляційного суду від 13 січня 2025 року у справі № 200/5482/24 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року у справі № 200/5482/24 повернуто апелянту.
Перевіряючи правомірність дій відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, суд виходить з наступного.
Статтею 43 Конституції України передбачено право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.
Згідно з статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з частинами другою та третьою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Разом з тим, вказаними вище нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спор.
Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд робить висновок про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 28.01.2021 у справі №240/11214/19, від 24.12.2020 у справі №340/401/20, від 05.08.2020 у справі №826/20350/16, від 15.07.2020 у справі №824/144/16-а, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.
При цьому, суд враховує, що за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі по тексту - Порядок №100) з урахуванням особливостей, передбачених Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260.
Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
За таких обставин, суд вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.02.2021 року по 27.08.2021 року.
Відповідно до довідок відповідача про грошове забезпечення ОСОБА_1 середньоденний розмір грошового забезпечення позивача за останні два календарні місяці служби (січень (31 день) і лютий (27 днів) 2021 року) включає такі складові:
- 25971,20 грн. (грошове забезпечення за січень 2021 року);
- 38295,74 грн. (грошове забезпечення за лютий 2021 року).
Отже, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становила: 1108 грн. (64266,94 грн./58 днів).
Позивач звільнився 27.02.2021 року, а виплата одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби в розмірі 74341,18 грн. остаточно була здійснена 12.04.2025 року.
Оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України середній заробіток виплачується за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, то кількість днів затримки враховується з 27.02.2021 року (6 місяців до дня виплати 27.08.2021 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України середній заробіток виплачується за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, то кількість днів затримки з 27.02.2021 року по 27.08.2021 року складає 181 день.
Таким чином, з урахуванням середньоденної заробітної плати в сумі 1108 грн., сума середнього заробітку за час затримки за 6 місяців (з 27.02.2021 року по 27.08.2021 року) становить 200548 грн. (1108 грн. х 181 день).
Стосовно вимог позивача про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені з військової служби з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, то ці вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Суд зазначає, що середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Відповідний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 року у справі №755/12623/19.
У відповідності до пункту 2 Порядку № 44, на який посилається позивач, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Відтак, оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, то на нього не розповсюджується пункт 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Крім того, ДФС у листі від 09.03.2016 року № 665/4/99-99-17-03-03-13 наголосила, що відповідно до пп. 14.1.48 ПК України, заробітна плата - це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні й компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.
Оскільки виплата доходу у вигляді суми середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку під час звільнення працівника, здійснюється звільненому працівнику й не пов'язана з відносинами трудового найму, такий дохід обкладається ПДФО за ставкою 18% і військовим збором за ставкою 1,5%, як інші доходи.
Підприємство, яке виплачує такий дохід, для такого платника податку являється податковим агентом, а тому повинно утримати ПДФО та військовий збір із суми доходу, перерахувати їх до бюджету та відобразити виплату у формі № 1ДФ.
З зазначених підстав, суд не бере до уваги посилання позивача на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року у справі № 520/11373/21, оскільки воно не ґрунтується на нормах права, зазначених вище та висновку викладеному Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 року у справі №755/12623/19, а також не розглядалося Другим апеляційним адміністративним судом по суті.
За вимогами ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до п. 13 ч. 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, як учасник бойових дій, тому судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.
На підставі положень ст.ст. 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з військової служби по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, а саме: за період з 27.02.2021 року до 27.08.2021 року в сумі 200548 (двісті тисяч п'ятсот сорок вісім) гривень 00 копійок.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 21 травня 2025 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Л.Б. Голубова