22 травня 2025 рокуСправа №160/241/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калугіної Н.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Сухопутних військ Збройних сил України Військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», на підставі рапорту від 21.02.2024 та поданих документів, викладену у листі від 16.10.2024р;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-ХІІ на підставі рапорту від 16.10.2024 та поданих документів, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю батька із числа осіб з інвалідністю.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у вересні та жовтні 2024 він звертався до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортами про звільнення з військової служби на підставі п.п. «г» п. 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із сімейними обставинами (наявності батька з інвалідністю 2 групи), надавав всі необхідні докази на підтвердження підстав звільнення, проте відповідачем відмовлено у звільненні позивача. Вважаючи протиправною відмову командира Військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення його з військової служби, позивач звернувся до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі. Повідомлено сторін, що розгляд справи відбудеться без повідомлення (виклику) учасників справи у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду. Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
Згідно змісту наданого відповідачем відзиву, відповідач позов не визнає, заперечує щодо його задоволення, зазначає, що позивачем не надано разом з рапортами про звільнення документів, які б підтверджували відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, та які зобов'язані та можуть здійснювати за ним догляд та надана Довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісії серії 12ААГ № 574345 від 13.08.2024 з висновком про умови та характер праці: «Протипоказані всі види праці в звичайних виробничих умовах».
У відповіді на відзив, позивач просить суд не приймати відзив на позов, оскільки він підписаний неуповноваженою особою - Колядою Іриною Сергіївною, повноваження представляти інтереси відповідача якій надано командиром частини не підтверджені належними доказами.
Так, позивач зазначає, що до відзиву долучена довіреність у порядку передоручення від 12.12.2024, відповідно до якої « ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_3 ), на підставі Витягу з ЄДР від 11.12.24 р., щодо Військова частина НОМЕР_1 (ЄДРПОУ - НОМЕР_4 ), уповноважую , в порядку передоручення, ОСОБА_3 (РНОКПП - НОМЕР_5 ) представляти інтереси Військова частина НОМЕР_1 в судах України (в тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях) з усіма правами, які надано законом стороні по справі, в тому числі з правом підписувати, подавати, доповнювати позовні заяви та інші передбачені законом процесуальні документи, а також пред'являти виконавчі документи, видані у формі електронного документа, на примусове виконання до органів державної виконавчої служби (приватних виконавців) Довіреність видана без права передоручення іншим особам. Довіреність дійсна до моменту її скасування.» Дана довіреність не містить дати, підпису, печатки військової частини. Отже, встановити повноваження ОСОБА_4 не є можливим, оскільки невідомо доручені повноваження самого полковника ОСОБА_2 та письмового засвідчення довіреності з передорученням.
Щодо доводів по суті заявлених позовних вимог, викладених у відзиві, позивач зазначив, що відповідач не дотримався вимог ст. 77 КАС України та не надав доказів правомірності своїх рішень - відмови позивачу у звільненні на підставі абзацу 12 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
У запереченнях на відповідь на відзив відповідач посилаючись на частину третю статті 59 КАС України, зазначив, що довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (кваліфікованим електронним підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами. Тому, на думку відповідача доводи позивача стосовно відсутності повноважень у представника військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 на представництво інтересів ВЧ є хибними.
Також відповідач зазначив, що позивачем не доведено наявність підстав для звільнення його з військової служби на підставі абзацу 12 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», оскільки у позивача є рідна сестра, яка в силу закону, також має обов'язок утримувати та доглядати за батьком.
Від військової частини НОМЕР_1 надійшли заперечення на відповідь на відзив, згідно змісту яких, відповідач вважає, що в пункті другому частини четвертої та пункті третьому частини дванадцятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» підпункту г чітко зазначено - необхідність здійснювати постійний догляд за одним із свої батьків чи батьків дружини (чоловіка, який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я). У позивача наявна сестра, яка спроможна та має обов'язок утримувати та доглядати за батьком.
Також наведено доводи стосовно належності повноважень представника ВЧ НОМЕР_1 , який підписав відзив на позов.
Щодо доводів позивача про непідтвердження повноважень представника ВЧ НОМЕР_1 .
Відповідно до частини першої статті 57 КАС України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Згідно з частиною першою статті 59 КАС України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: 1) довіреністю фізичної або юридичної особи; 2) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.
Частиною другою статті 59 КАС України передбачено, що довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою.
Відповідно до частини третьої статті 59 КАС України довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.
Згідно з частинами п'ятою та шостою статті 59 КАС України відповідність копії документа, що підтверджує повноваження представника, оригіналу може бути засвідчена підписом судді. Оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи.
Частиною сьомою статті 59 КАС України передбачено, що в разі подання представником заяви по суті справи в електронній формі він може додати до неї довіреність або ордер в електронній формі, підписані електронним підписом відповідно до Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положень, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Правові основи функціонування автоматизованої системи документообігу суду (далі - АСДС) визначені в Положенні про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженому рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (далі - Положення).
Відповідно до визначень, наведених у підпунктах 15 і 24 пункту 1 розділу ІІ Положення електронний кабінет це захищений веб-сервіс, за допомогою якого забезпечується взаємодія авторизованого користувача з АСДС у режимі реального часу. Порядок реєстрації та роботи з електронним кабінетом встановлюється адміністратором; користувач - це суддя, помічник судді, працівник апарату суду, технічний адміністратор (на підставі наказу керівника апарату, керівника органу системи правосуддя), член або працівник органу системи правосуддя (на підставі наказу відповідного органу), особа, що використовує електронний кабінет;
Згідно з пунктом 1 розділу ХІ «Підсистема електронного суду» Положення обмін електронними документами між судом, органами системи правосуддя, фізичними особами та учасниками судового процесу забезпечується засобами підсистеми електронного суду.
Пунктом 4 розділу ХІ «Підсистема електронного суду» Положення передбачено, що для формування проектів електронних документів особи використовують загальні форми, створені адміністратором або створюють власні форми засобами електронного кабінету з можливістю їх збереження в підсистемі електронного суду та повторного використання. Адміністратор може встановлювати додаткові технічні обмеження щодо форм та змісту електронних документів (щодо розміру, формату тощо).
Відповідно до пункту 9 розділу ХІ «Підсистема електронного суду» Положення шляхом формування, підписання та направлення до підсистеми електронного доручення, встановленої адміністратором форми (з правом передоручення або без такого права), особа, що зареєструвала Електронний кабінет, може уповноважити представника (іншу фізичну особу, що має зареєстрований Електронний кабінет) на подання документів від свого імені або від імені довірителя у судовій справі, судовому провадженню або зверненню. Електронні доручення, що підтверджують повноваження підписанта, автоматично додаються підсистемою до кожного документу, ним відправленого.
Зі змісту частини першої статті 59 КАС України випливає, що повноваження представників можуть підтверджуватися, зокрема довіреністю, оригінал або копію якої, у разі звернення до суду в паперовій формі, має бути приєднано до відповідного процесуального документа.
Особливості подання до суду довіреності для цілей підтвердження повноважень представника у разі звернення до суду в електронній формі встановлені у частині сьомій статті 59 КАС України та пункті 9 Положення, зі змісту яких випливає, що учасник справи може уповноважити представника на подання документів від свого імені шляхом формування, підписання та направлення до підсистеми «Електронний суд» електронного доручення за формою, установленою адміністратором системи, примірник якого додається підсистемою до кожного відправленого (підписаного) представником документу автоматично.
Таким чином, у випадку звернення до суду через підсистему «Електронний суд» суди мають перевіряти, чи дотримано учасниками справи правила створення електронного доручення, зокрема чи було його сформовано через електронний кабінет тієї особи, від імені якої подається процесуальний документ.
Довіреність, видана із дотриманням зазначених правил, як електронний документ не вимагає будь-якого засвідчення і є належним документом, що підтверджує повноваження представника.
Як установлено судом, відзив від ВЧ НОМЕР_1 подано 22.01.2025 Колядою І.С. через її особистий кабінет у підсистемі «Електронний Суд». До відзиву представником подано довіреність від 12.12.2024, згідно якої Братішко Дмитро Володимирович на підставі витягу з ЄДР від 11.12.2014 щодо ВЧ НОМЕР_1 уповноважив ОСОБА_4 представляти інтереси ВЧ НОМЕР_1 в судах України.
Також до відзиву на позов наданий наказ командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.12.2014 №252, згідно якого ОСОБА_2 приступив до виконання обов'язків командира ВЧ НОМЕР_1 з .
Отже, суд не вбачає підстав для залишення відзиву без розгляду, оскільки він підписаний представником ВЧ НОМЕР_1 із дотриманням норм процесуального законодавства.
Від відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у даній справі співвідповідача - військову частину НОМЕР_2 .
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 залучено до участі у справі в якості співвідповідача Військову частину НОМЕР_2 (код за ЄДРПОУ НОМЕР_6 ), зобов'язано ОСОБА_1 надіслати (надати) копію позовної заяви та доданих до неї документів Військовій частині НОМЕР_2 протягом п'яти днів з моменту отримання цієї ухвали та надати до суду докази надіслання рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Від військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив на позов, згідно змісту якого, співвідповідач позов не визнав, просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зокрема зазначив, що 01 грудня 2024 року солдат за призовом ОСОБА_5 самовільно залишив військову частину НОМЕР_2 . 25 лютого 2025 року, на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.02.2025 року № 92-рс військовослужбовцю, солдату за призовом ОСОБА_6 було призупинено військову службу на підставі ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу». Вирішення питання щодо звільнення позивача з військової служби можливо лише після поновлення позивача на військовій службі, оскільки позивач не входить до складу Збройних сил України. Також зазначено, що військова частина НОМЕР_2 жодним чином не порушувала права та інтереси позивача, в повному обсязі було виконано той обсяг повноважень, щодо отримання рапорту від військовослужбовця та надіслання подання з додатками до відповідного органу військового управління, що має приймати відповідні рішення.
Інших заяв по суті справи не надходило.
Відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Згідно з ч. 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 у відповідності до військового квитка серії НОМЕР_7 з 24.02.2022 року мобілізований на підставі Указу Президента України №758/2022 та 25.02.2023 на підставі наказу №24-ос зарахований до особового складу в/ч НОМЕР_8 .
Станом на час виникнення спірних правовідносин, позивач проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_2 , яка перебуває у підпорядкуванні військової частини НОМЕР_1 .
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з рапортом до командира військової частини НОМЕР_2 , в якому просив звільнити його з військової служби за сімейними обставинами на підставі пп. "г" п. 2 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", так як має необхідність у здійсненні постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи ОСОБА_7 , який являється рідним батьком позивача. До вказаного рапорту позивачем долучено в нотаріально посвідчені копії: паспорта, коду ОСОБА_1 ; військового квитка ОСОБА_1 ; паспорту, коду ОСОБА_7 ; довідки до акту огляду медико - соціальної експертною комісією, довідки огляду лікаря, (хірурга) ОСОБА_7 , довідки ЛКК №362, форму ІПР акту №41 обстеження матеріально-побутових умов, витягу про зареєстрованих осіб, свідоцтва про народження ОСОБА_1 , свідоцтва про розірвання шлюбу ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.
Згідно відповіді начальника управління персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 від 26.09.2024 №7757 вказаний рапорт повернуто без реалізації матеріали, у зв'язку з тим, що підстави на звільнення не відповідають п.2.ч.4 та п.3. ч.12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» підпункту «г». Вказано, що у наданих матеріалах на звільнення немає підтверджуючих документів про відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які зобов'язані та можуть здійснювати за ним догляд та надана Довідка до акту огляду медико - соціальною експертною комісією серія 12 ААГ№574345 від 13.08.2024року з висновком про умови та характер праці : «Протипоказані всі види праці в звичайних виробничих умовах».
Позивач звернувся до Південного відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Кам'янське Кам'янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із усною заявою про надання повної довідки про реєстрацію актів цивільного стану (родинних стосунків) на ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3
04.10.2024 року заявник ( ОСОБА_7 ) отримав відповідь №1023/31.3-32, відповідно до якої вбачається, що на підставі ст.6 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану від 01.07.2010, встановлення родинних відносин та визначення ступеню родинних зв'язків до компетенції відділу не входять.
16.10.2024 року позивач повторно подав рапорт, з тим же пакетом документів та отримав відповідь ТВО начальника управління персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 від 22.10.2024 №8569, якою повідомлено командира військової частини НОМЕР_2 про відмову у звільненні ОСОБА_1 з військової служби, зазначивши, що у наданій Довідці до акту огляду медико - соціальної експертної комісії серія 12 ААГ№574345 від 13.08.2024року з висновком про умови та характер праці вказано: «Протипоказані всі види праці в звичайних виробничих умовах». Факт необхідності здійснювати постійний догляд не підтверджується вказаним висновком.
Посилаючись на наявність у позивача права на звільнення, та бездіяльність відповідача щодо не прийняття рапорту до розгляду та не видання наказу на його звільнення, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд, дослідивши матеріали справи, виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон № 2232-XII.
Згідно із частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
На підставі частини другої цієї статті проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
За змістом частини четвертої вказаної статті порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною першою статті 3 Закону № 2232-XII визначено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Строк дії Указу та, відповідно, воєнного стану в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України. На момент розгляду цієї справи воєнний стан в Україні триває.
Указом Президента України від 24 лютого 2022року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Як встановлено судом, позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації, перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 .
16.10.2024 року ОСОБА_1 звернувся до командира частини з рапортом щодо його звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XI у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи, який потребує постійного стороннього догляду.
За наслідками розгляду рапорту відповідачем відмовлено позивачу у такому звільнені, у зв'язку із відсутністю підтверджуючих документів про відсутність інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд.
Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до пунктів 6, 7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення №1153/2008) початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом № 2232-XII.
Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Пунктом 12 Положення № 1153/2008 визначено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев'ятою статті 23 Закону № 2232-XII.
Згідно пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України вфд 10.12.2008 №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
- підстави звільнення з військової служби;
- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац 3 пункту 241 Положення № 1153/2008).
Згідно із пунктом 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
З огляду на введення в Україні військового стану та зважаючи на вид військової служби, яку проходить позивач, підстави звільнення його з військової служби визначені статтею 26 Закону № 2232-ХІІ.
За змістом підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII (тут і ділі - в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Зі змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:
- відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;
- інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Згідно правового висновку, сформованого Верховним Судом у постанові від 07.05.2025 у справі № 420/30227/24 під час розгляду подібних правовідносин, «відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX.
Згідно наданих до матеріалів справи доказів, ОСОБА_7 є батьком ОСОБА_1 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_9 ).
Згідно довідки до акта огляду МСЕК №574345 від 23.08.2024, ОСОБА_7 є особою з інвалідністю ІІ групи (загальне захворювання, безстроково). Цією ж довідкою визначені протипоказання всіх видів праці у звичайних виробничих умовах.
Згідно довідки від 15.08.2024 №362 за підписом голови та членів ЛКК Центральної лікарні Криничанської селищної ради, ОСОБА_7 за станом здоров'я потребує стороннього догляду, сам себе обслуговувати не може.
Згідно наданої позивачем копії рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 09.04.2001, шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 розірвано.
Як зазначає позивач, відповідно до цього рішення суду, після розірвання шлюбу сторони дійшли згоди, що син ОСОБА_9 буде проживати разом з батьком, донька - ОСОБА_10 з матір'ю, ОСОБА_8 . Після розірвання шлюбу будь-які відносини з колишньою дружиною та донькою Ніною ОСОБА_7 не підтримує. Він не брав участі в її вихованні та утриманні, сином ОСОБА_11 опікувався лише батько. Після розлучення у шлюбі не перебував. Інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які зобов'язані та можуть здійснювати за ним догляд, не має.
Разом з тим, такі доводі не свідчать про реальну відсутність інших осіб другого ступеня споріднення ОСОБА_7 , наприклад, його рідний брат, сестра, онуки.
Той факт, що батьки визначили місце проживання доньки ОСОБА_12 у її малолітньому віці разом з матір'ю не підтверджує обставин відсутності її спілкування з батьком та прояву до нього турботи або утримання у її дорослому віці.
До того ж, позивачем не надані докази фізичної неможливості її спілкування з батьком та догляду за ним, наприклад, через її відсутність у державі, або з інших причин.
Також суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази позбавлення ОСОБА_7 батьківських прав по відношенню до доньки ОСОБА_12 , а тому у останньої виникає обов'язок щодо утримання батька, що передбачений статтями 202, 203 Сімейного кодексу України.
При цьому, наданий позивачем до матеріалів справи витяг №1087 про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні, згідно якого, крім сина ОСОБА_1 з батьком ОСОБА_7 ніхто не проживає, не підтверджує факту не здійснення донькою Ніною своїх обов'язків по відношенню до батька. Крім того, у приміщенні можуть проживати особи без реєстрації місцепроживання за цією адресою.
Отже, суд вважає належною підставою для відмови у звільненні позивача з військової служби, що зазначена військовою частиною НОМЕР_1 - не підтвердження відсутності у ОСОБА_7 інших родичів першого та другого ступеню споріднення.
Таким чином, судом встановлено відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі поданого 16.10.2024 рапорту та документів, доданих до нього.
Частина третя статті 2 КАС України визначає, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства, зокрема є: верховенство права (пункт 1), рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом (пункт 2), змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі (пункт 4) тощо.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами.
Проте, позивачем не доведено порушення його прав з боку відповідача.
Згідно з частиною першою статті 9, статтею 72, частинами першою, другою, п'ятою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Підстави для розподілу судових витрат, відповідно до ст. 139 КАС України, відсутні.
Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 22.05.2025 року.
Суддя Н.Є. Калугіна