28 квітня 2025 рокуСправа №640/26499/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,-
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невнесення до наказу №91 о/с від 26.03.2021 року відомостей щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані 30 днів щорічної основної відпустки та 15 днів додаткової відпустки;
- зобов'язати відповідача внести до наказу №91 о/с від 26.03.2021 року відомостей щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані 30 днів щорічної основної відпустки та 15 днів додаткової відпустки за 2020 рік;
- визнати протиправними дії відповідача із приводу невиплати при звільненні грошової компенсації за 30 днів щорічної основної відпустки та 15 днів додаткової відпустки за 2020 рік;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за 30 днів щорічної основної відпустки та 15 днів додаткової відпустки за 2020 рік - у розмірі 46 075,95 грн;
- визнати протиправними дії щодо затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби за період з 29.03.2021 року по 31.05.2021 року та зобов'язати нарахувати середній заробіток за цей період у розмірі - 33 035,39 грн.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що при звільненні відповідачем не проведено повний розрахунок у день звільнення та безпідставно не виплачено компенсацію за невикористані дні щорічної оплачуваної основної та додаткової відпустки, а також протиправно затримано виплату одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби
Заперечуючи проти задоволення позову у відзиві на позов представник відповідача вказує, що компенсація за невикористані дні щорічної чергової основної та додаткової оплачуваних відпусток за роки, що передують року звільнення, законодавством не передбачена. Також зазначає про відсутність підстав для виплати середнього заробітку, тим паче, що позивачем пропущений строк звернення до суду із цим позовом.
На виконання пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX, матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії передано до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.02.2025 справу 640/26499/21 прийнято до провадження суддею Букіною Л.Є. Справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.
Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.
Судом встановлено та із матеріалів справи слідує, що наказом №91 о/с від 26.03.2021 року позивача звільнено зі служби з 29.03.2021 року. Одноразову грошову допомогу при звільненні отримав 31.05.2021 року.
Відповідно до довідки від 04.06.2021 року №К-507/109/12 позивач у 2020 році щорічну основну та додаткову відпустку не використав. Компенсація за це при звільненні не отримав.
На запит позивача, відповідач листом від 02.07.2021 року повідомив про відсутність підстав для виплати позивачеві компенсації за 30 днів щорічної основної відпустки та 15 днів додаткової відпустки за 2020 рік, а також середнього заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби за період з 29.03.2021 року по 31.05.2021 року.
Вказані обставини й слугують підставою для звернення до суду із цим позовом.
При вирішені спору суд виходить із того, що відповідно до ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Закону України "Про відпустки" 504 (далі - Закон № 504) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно зі ст. 4 Закону № 504 установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням; 3) творча відпустка ; 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях; 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка у зв'язку з усиновленням дитини; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи; 5) відпустки без збереження заробітної плати. Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ч. 1 ст. 24 Закону № 504).
Аналогічні положення містяться в ч. 1 ст. 83 КЗпП України.
Закон № 580 визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 59 Закону № 580 служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 92 Закону № 580 поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Положення Порядку № 260 визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання).
Згідно з абз. 7, 8 п. 8 розділу ІІІ Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Отже, право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у ст. 92 Закону № 580.
Аналізуючи наведені норми законодавства, суд зазначає, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав у попередньому календарному році. Водночас, надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, у наступному календарному році, у тому числі й за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
З огляду на відсутність правового врегулювання положеннями Закону № 580 і Порядку № 260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону № 504, яким передбачено право працівника у разі звільнення на виплату грошової компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 19.01.2021 р. у справі № 160/10875/19.
Враховуючи викладене, позовні вимоги у цій є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Водночас, суд наголошує, що виключною компетенцією роботодавця є нарахування та виплата цієї грошової компенсації, у зв'язку з чим суд відмовляю у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідача виплатити позивачеві таку компенсацію у розмірі 46 075,95 грн. До того ж, у суду відсутні підстави стверджувати, що відповідачем такий розрахунок буде проведений не у відповідності до вимог спеціального законодавства.
Також, суд не знаходить підстав для визнання протиправними дій та зобов'язання відповідача внести до наказу №91 о/с від 26.03.2021 року відомостей щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані 30 днів щорічної основної відпустки та 15 днів додаткової відпустки за 2020 рік, оскільки позивачем жодним чином необґрунтований такий спосіб відновлення порушеного права, а судом не встановлено, що його задоволення покращить правовий статус позивача.
Стосовно вимог про затримку виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби за період з 29.03.2021 року по 31.05.2021 року та зобов'язати нарахувати середній заробіток за цей період у розмірі - 33 035,39 грн суд зазначає про таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 94 Закону України «Про Національну поліцію» порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Розділом VI Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання № 260, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016, передбачені особливості виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби.
Відповідно до п. 8 зазначеного Порядку визначено, що одноразова грошова допомога при звільненні виплачується не пізніше двох місяців з дня звільнення із служби, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну - протягом п'яти робочих днів після їх надходження в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання центрального органу управління поліцією, органів поліції, державних органів, установ та організацій, до яких відряджені (прикомандировані) поліцейські.
Отже, строки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби врегульовані спеціальним підзаконним нормативно-правовим актом, а саме Порядком № 260, відповідно до якого виплата вказаної допомоги не проводиться у день звільнення.
Таким чином, одноразова грошова допомога при звільненні зі служби не належить до виплат, що провадяться саме в день звільнення.
Натомість, положення ч. 1 ст. 116 КЗпП України стосуються лише тих видів грошових коштів, виплата яких здійснюється у день звільнення.
При цьому, ст. 117 КЗпП України пов'язує виникнення обов'язку з нарахування середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку із невиплатою з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум саме у строки, встановлені ст. 116 КЗпП України.
Отже, оскільки одноразова грошова допомога при звільненні зі служби підлягає виплаті у строки, визначені п. 8 розд. VI Порядку № 260, які є відмінними від визначених ст. 116 КЗпП України, суд висновку, що норми ст. 117 КЗпП України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
У спірному випадку, судом встановлено, що грошова допомоги при звільненні виплачена позивачеві із незначною затримкою двох місяців з дня звільнення із служби.
Утім, п. 8 Порядку №260 передбачено продовження цього строку в разі надходження коштів пізніше передбаченого терміну, а саме: протягом п'яти робочих днів після їх (коштів) надходження та у межах розгляду цієї справи суду не надано доказів порушення відповідачем такого строку.
При цьому, відповідач слушно посилається на те, що позивачем пропущений строк звернення до суду в цій частині позовних вимог, однак приймаючи до уваги ті обставини, що вплинули на передачу матеріалів цієї справи із одного суду до іншого, для забезпечення цілей адміністративного судочинства, судом не застосовувалися процесуальні наслідки, визначені статтею 123 КАС України, тим паче, що першочергово ухвалою суду від 24.09.2021 року від позивача такого не вимагалося.
За наведених обставин, враховуючи нормативне регулювання спірного питання, суд доходить висновку, що позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача здійснити виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні є необґрунтованими.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Розподіл судових витрат зі сплати судового збору не здійснюється за відсутності документального підтвердження понесення цих витрат позивачем.
Із приводу заявлених витрат на правничу допомогу суд враховує правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 року у справі №826/841/17 (провадження №К/9901/5157/19), відповідно до якої суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час, тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно із практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обгрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява №19336/04).
Так, надання представником позивача - Якубовською П.А. адвокатських послуг у суді першої інстанції при розгляді цієї справи підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Досліджуючи надані документи, суд встановив, що договором передбачено надання правової допомоги саме позивачу та саме при розгляді вказаної справи. Загальний розмір понесених витрат заявлений до стягнення складає 10 000,00 грн.
Між тим, як уже попередньо зазначено, при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Суд зазначає, що спір який виник між сторонами відноситься до категорії справ незначної складності, судова практика у цій категорії спорів є сталою, справа розглянута у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Таким чином, з огляду на те, що заявлені позивачем витрати у сумі 10 000, 00 грн є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, затраченим ним часом на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи), не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також те, що їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар, що суперечить принципу розподілу таких витрат, приймаючи до уваги, що консультація та підготовка заяв на адресу відповідача є послугами, які надані поза межами суду та відповідно не охоплюються спірним правовим інститутом, приймаючи до уваги часткове задоволення позову, суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача 1 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Київській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 30 днів щорічної основної відпустки та 15 днів додаткової відпустки за 2020 рік.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 30 днів щорічної основної відпустки та 15 днів додаткової відпустки за 2020 рік.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 1 000 (одна тисячв),00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Київській області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.
Рішення суду оскаржується до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Л.Є. Букіна