Справа № 522/1807/23
Провадження №2/523/39/25
"13" травня 2025 р. Пересипський районний суд міста Одеси в складі
головуючого судді Сувертак І.В.
за участю секретаря Мельніченко Г. О.
розглянув в відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, в залі суду №5 в місті Одесі, цивільну справу за позовом - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) про визнання інформації недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи, стягнення моральної та майнової шкоди завданої здоров'ю
За участю : позивача ОСОБА_1 , раніше приймали участь адвокат Сільницький І.В., відповідач ОСОБА_2 , представник відповідача адвокат Грицюк Т.В.
Установив:
24 січня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду міста Одеси з позовними вимогами до ОСОБА_2 про визнання інформації недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи (а.с. 1-6 т.1).
10 лютого 2023 року Приморський районний суд міста Одеси, відповідно до ухвали передав дану справу на розгляд до Суворовського ( з травня 2025р. нова назва «Пересипський») районного суду міста Одеси (а.с.16-17 т.1).
На ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 10.02.2023 року , відповідачем ОСОБА_2 подана апеляційна скарга (а.с.22-24 т1).
Згідно постанови Одеського апеляційного суду від 14.03.2023 року, апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення (а.с.45-46 т.1).
02 травня 2023р. , головуючий-суддя Бузовський В.В. , згідно ухвали Суворовського районного суду м.Одеси приймає даний позов до розгляду, на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями (а.с.55,56 т.1).
19 березня 2023 року відповідач ОСОБА_2 подав до Суворовського районного суду м. Одеси відзив на позов (а.с.62-65 т.1).
Відповідь ОСОБА_1 на відзив ОСОБА_2 ( а.с.87 т.1).
14.06.2023 року до Суворовського районного суду міста Одеси позивачем ОСОБА_1 подана заява про зміну предмету позову ( а.с.90-97 т.1).
20.07.2023р. відповідач ОСОБА_2 подав до суду заперечення на заяву про зміну предмету позову (а.с.130-131 т.1) .
Згідно ухвали Суворовського районного суду міста Одеси від 01 серпня 2023 року, позивачу ОСОБА_1 відмовлено в прийнятті заяви про зміну предмету позову (а.с.139 т.1).
14.08.2023р. позивачем ОСОБА_1 подана апеляційна скарга на ухвалу районного суду від 01.08.2023 р. ( а.с.143-147,165-169, т.1).
18 вересня 2023 року, адвокат Матвієнко Надії Володимирівни подала до Одеського апеляційного суду заяву про те, що вона не є представником відповідача Смирнова А.І. по справі №522/1807/23, договори про надання правничої допомоги не укладались, ордер не виписувався (а.с. 205 т.1).
09 жовтня 2023 року постановою Одеського апеляційного суду (а.с.211-214 т.1) , апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу районного суду від 01.08.2023 року скасовано та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідно до ухвали Суворовського районного суду міста Одеси від 06 листопада 2023 року , суддя Бузовський В.В. заявив самовідвід (а.с.221-222 т.1)
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2023 року головуючий-суддя Дяченко В.Г. прийняв дану справу до провадження, згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями (а.с.223-224, 225 т.1).
13 листопада 2023р. адвокат Матвієнко Н.В. подала до районного суду заяву про те, що вона не є представником відповідача Смирнова А.І. по справі №522/1807/23, договори про надання правничої допомоги не укладались, ордер не виписувався ( а.с.227 т.1).
23.11.2023року відповідачем ОСОБА_2 подана заява про відвід головуючого судді Дяченко В.Г. (а.с.228-230 т.1).
27.11.2023 р. ухвалою районного суду заяву ОСОБА_2 про відвід судді визнано необґрунтованою (а.с.235 т.1).
08 грудня 2023 р. головуючий-суддя Дяченко В.Г. задовольнив самовідвід, згідно ухвали суду від 08.12.2023 р. та заяви судді (а.с.243-244 т.1).
15.12.2023р. справу прийнято до провадження суддею Сувертак І.В. , згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями (а.с.1,2-3 т.2).
27.02.2024р. відповідач ОСОБА_2 подав заяву про відвід головуючого-судді Сувертак І.В. (а.с.11-13 т.2 ).Ухвалою районного суду від 28.02.2023 року в задоволенні заяви відповідача ОСОБА_2 відмовлено (а.с. 16-18 т.2).
28.02.2024р. суд отримав клопотання позивача ОСОБА_1 про призначення судово-психологічної експертизи (а.с.165-166 т.2), дане клопотання по суті не розглядалось у зв,язку з заявою позивача в судовому засіданні 19.11.2024р. не брати до уваги дане клопотання, не розглядати його по суті.
28.02.2024р. суд отримав заяву позивача ОСОБА_1 про збільшення розміру позовних вимог (а.с.19-23 т.2).
29.02.2024 р. ухвалою суду заява позивача ОСОБА_1 про збільшення розміру позовних вимог прийнята (а.с.168 т.2).
05.04.2024р. заява адвоката Матвієнко Н.В. про те, що не є представником відповідача ОСОБА_2 (а.с.178-179 т.2), 08.04.2024р. запит адвоката Матвієнко Н.В. , відповідь суду на запит від 12.04.2024р.( а.с.193 т.2).
16.04.2024 року вх.2665, судом отримана заява відповідача ОСОБА_2 від 12.04.2024р. на ім,я адвоката Матвієнко Н.В. про те, що адвокат Матвієнко Н.В. помилково зазначена ОСОБА_2 , в якості його представника у процесуальних документах по справах №523/15397/22 та 522/1807/23 (а.с.201 т.2).
29.04.2024р. ухвалою районного суду провадження по справі №522/1807/23 зупинено, до набрання законної сили рішення Одеського окружного адміністративного суд від 08.04.2024р. по справі №420/35932/23 (а.с.36-37 т.3), за клопотанням відповідача ОСОБА_2 від 29.04.2024р. (а.с.23-24 т.3).
08.05.2024р. до Одеського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 (а.с.49-51 т.3) про скасування ухвали районного суду від 29.04.2024р. щодо зупинення провадження.
24 червня 2024р. постановою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу районного суду від 29.04.2024р. скасовано (а.с. 85-86 т.3), справа направлена для продовження розгляду.
16 липня 2024р. позивач ОСОБА_1 заявив відвід головуючому - судді Сувертак І.В., ухвалою районного суду від 18.07.2024р. відвід вважається необґрунтованим (а.с.115-116 т.3).
04 листопада 2024р. до суду надійшла заява позивача ОСОБА_1 про збільшення розміру позовних вимог (а.с.185-189 т.3). 08 листопада 2024р., ухвалою суду, дана заява позивач ОСОБА_1 прийнята до розгляду (а.с.17 т.4).
Ухвалою суду від 19.11.2024р. відмовлено в задоволенні заяви від 28.06.2024р. відповідача ОСОБА_2 (а.с.113-114 т.3) про зупинення провадження по даній справі до ухвалення рішень та набрання ними законної сили по справам: №420/35932/23 ; №523/6257/22 ; №420/8974/24.
19 листопада 2024 р., ухвалою районного суду, закрито підготовче провадження, призначено судовий розгляд по суті позовних вимог (.а.с.24-25 т4).
Позивач ОСОБА_1 в своєму позові посилається на те, що 04.01.2023 р. ОСОБА_2 подав заяву до ВП № 2 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській обл. відносно неправомірних дій ОСОБА_1 , що є відповіддю на звернення 23.05.2022р. позивача до відділу поліції про скоєння ОСОБА_2 кримінального правопорушення. Саме в цій заяві , відповідач зазначає , що : «Як мені стало відомо, подання заяви ОСОБА_1 та всі подальші дії, було узгоджено з ОСОБА_3 (позивачем по справі, громадянином російської федерації)».
Позивач вважає, що ОСОБА_2 з метою виправдання своїх протиправних дій та помсти, вдається до психологічного тиску на ОСОБА_1 , завдає моральної, матеріальної і найголовніше шкоди його здоров'ю, перекручує факти, перебільшує, вигадує та, розуміючи характер звинувачень в бік позивача , спрямовує на нього наклеп, поширює недостовірну інформацію, яка принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача. Сторони по справі познайомились у зв,язку з відкриттям спадщини в комунальній квартирі АДРЕСА_3 .
Позивач посилається на те, що 20 травня 2022 року громадянин ОСОБА_2 зателефонував йому з метою зустрітися для обговорення придбання частки в спадковому майні сусідів. На зустрічі 21 травня 2022р. та протягом 22 травня 2022р., ОСОБА_2 запропонував ОСОБА_1 придбати частку у майні за 320 000 грн. або 8 000 доларів, співвласником якого він є. ОСОБА_2 сказав йому, що є представником нового власника, назвавши невідоме позивачу прізвище. Перевіривши інформацію, яку назвав ОСОБА_2 у реєстрі прав власності, позивач з'ясував, що згадана ОСОБА_2 особа, не є власником квартири згідно реєстру. Після чого, позивач повідомив ОСОБА_2 , що спілкування з ним буде продовжено у разі, якщо його інформація щодо власника майна буде відображена в відповідному реєстрі. ОСОБА_2 відповів на це погрозами в бік позивача, а саме , що : «вламається до моєї квартири за допомогою пацанів, які тут все рознесуть та винесуть мене разом з моєю родиною» (саме до моєї, а не до якої-небудь іншої), і йому, ОСОБА_2 , за це нічого не буде тому, що він обіймає посаду начальника відділу юридичного забезпечення у Одеському державному університеті внутрішніх справ, натякаючи на свої зв'язки у правоохоронних органах. Погрози ОСОБА_2 , на той час, позивач сприйняв як дійсні, враховуючи, що у позивача з родиною, серед яких є однорічна онука та 84-літня матір, іншого житла немає.
Позивач вказує, про те що його звернення до поліції - це відповідь на погрози громадянина ОСОБА_2 в бік позивача, вимушений крок через побоювання останнього, з метою зупинити протиправні дії відповідача відносно позивача.
ОСОБА_1 визнано потерпілим у кримінальному провадженні № 12022167490000161, про що внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, згідно заяви щодо протиправних дій ОСОБА_2 , з попередньою кваліфікацією ст. 129 КК України. Кримінальне провадження було передано до органів прокуратури Одеської області.
Позивач наполягає на тому, що відповідач ОСОБА_2 використав цілком неправдивий факт, вигаданий ним, про те, що подання ОСОБА_1 заяви до ВП № 2 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській обл. « та всі подальші дії, було узгоджено з ОСОБА_3 ( позивачем по справі , громадянином російської федерації)». Свідчення наданні ОСОБА_2 обурили позивача як відвертий наклеп. Позивач зазначає, що він є громадянином України, не перебуваю у родинних, дружніх, робочих чи інших відносинах з громадянином ОСОБА_3 та безпосередньо не знайомий і ніколи особисто не бачився та не спілкувався з ним.
На думку позивача, своє твердження громадянин ОСОБА_2 подає впевнено та категорично, як істинний факт, без якого-небудь сумніву. Оспорювана інформація подана відповідачем як однозначний факт, не як критика чи оціночне судження чи особиста точка зору.
Позивач вважає, що такі дії відповідача спрямовані на те, щоб не тільки показати ОСОБА_1 з негативного боку , а й цілеспрямовано звинуватити у зв'язках з громадянином російської федерації, з самою країною-агресором, що провокує негативне ставлення суспільства до нього. Позивач сприймає таке подання інформації у заяві відповідача до відділу поліції, що спрямована на висвітлення відомостей про те, що він є зрадником державних інтересів країни в умовах військової агресії .
Крім того, позивач вказує, що оспорювану інформацію відповідач поширив у справі Пересипського районного суду місті Одеси за №523/6257/22, у заяві про проведення психологічної експертизи від 15.06.2022р., до КДКА Одеської області, та ще у одній заяві до поліції від 04.06.2022р., що на його думку свідчить про цілеспрямовані дії для завдання йому максимальної шкоди.
На думку позивача, відповідач ОСОБА_2 не представив жодних належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджувати його слова про начебто узгодження усіх дій позивача з ОСОБА_3 , щоб подавати її у заяві до поліції як факт. Відповідач не довів, що оспорювана інформація на час її поширення була повного та перевіреною, а тому позивач вважає необхідним визнати оспорювану інформацію недостовірною.
Зазначена інформація у заяві ОСОБА_2 є недостовірною та порушує особисті немайнові права позивача на повагу до гідності, честі та ділової репутації, дискредитує його в очах широкого загалу, а також негативно вплинула на його моральне положення, на загальний стан здоров'я позивача з урахуванням статусу особи з інвалідністю 2 групи, як наслідок змінився звичний спосіб життя через неодноразове звернення за додатковою медичною допомогою, перебування на стаціонарному лікуванні у медичному закладі, участь у декількох судових справах, через що ОСОБА_1 знаходиться під психологичним тиском.
Позивач посилається, на завдану діями відповідача моральну шкоду з урахуванням стану його здоров,я, погіршенням самопочуття, знаходження у нервово-психологічній напрузі, зміну способу життя, через це також страждають і члени родини позивача, серед яких 86-річна матір позивача .
З урахуванням зазначеного, позивач просить суд визнати інформацію недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 викладену та надіслану ОСОБА_2 у заяві до ВП №2 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській обл. від 04.01.2023 р., а саме наступну інформацію: « подання заяви ОСОБА_1 та всі подальші його дії було узгоджено з ОСОБА_3 (громадянином російської федерації»),просить також зобов,язати спростувати дану інформацію; відшкодувати моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн., відшкодувати шкоду завдану здоров,ю в розмірі 96 453,51 грн. (а.с.185-189 т.3).
В своєму відзиві відповідач ОСОБА_2 (а.с.62-65 т.1) позовні вимоги не визнав повністю, заперечує щодо всіх викладених обставин, вважає позов таким , що не підлягає задоволенню.
Відповідач ОСОБА_2 зазначає, що його звернення до відділу поліції, це не поширення недостовірної інформації , а реалізація конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України.
Крім того, відповідач вказує на те, що ОСОБА_1 з родиною проживає за однією адресою з ОСОБА_3 , тобто є сусідами, мають інтерес щодо частки у майні, їх інтереси в судових справах представляє один адвокат за ордерами про надання правової допомоги №1147278 і №1180365. Факт, що ОСОБА_3 є громадянином російської федерації, підтверджується паспортом самого ОСОБА_3 № НОМЕР_1 та рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2022 року по справі №523/9588/19.
Відповідач вважає, що висловлювання: «Як мені стало відомо, подання заяви ОСОБА_1 та всі подальші дії, було узгоджено з ОСОБА_3 (позивачем по справі, громадянином російської федерації).» не містить будь-яких фактичних неправдивих даних, не має принизливу чи непристойну форму, не посягає на честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , враховуючи застосовані мовні засоби та стилістичних прийомів.
Відповідач зазначає про те, що позивач необгрунтував свій позов та не надав доказів того, що викладена ним інформація, якимось чином порушує особисті немайнові права позивача, або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає позивачу повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав заявлений позов, просив задовольнити в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з,явився, обізнаний про розгляд справи , раніше безпосередньо відповідач і його адвокат Грицюк Т.В. приймали участь в розгляді справи. Згідно свого відзиву (а.с.62-65т.1), письмовим поясненням від 03.03.2025р. (а.с.37-39 т.4), позов відповідачем не визнано, просив відмовити в повному обсязі. В своїй заяві від 04.02.2025 р. відповідач ОСОБА_2 просить розглядати справу за його відсутності, в задоволенні позовних вимог відмовити (а.с.33 т.4) .
Дослідив та проаналізував докази , що містять в матеріалах справи, заслухав вступне слово та інші пояснення позивача ОСОБА_1 , суд робить висновок щодо часткового задоволення позовних вимог.
Судом встановлено наступні обставини та відповідні правовідносини.
04 січня 2023 р. ОСОБА_2 подав заяву (а.с.9-11 т.1) до Відділу поліції № 2 Одеського районного Управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області відносно неправомірних дій громадянина ОСОБА_1 . В цій заяві відповідач зазначає : «Як мені стало відомо, подання заяви ОСОБА_1 та всі подальші дії, було узгоджено з ОСОБА_3 (позивачем по справі, громадянином російської федерації)»( а.с.10 т.1).
Позивач ОСОБА_1 і відповідач ОСОБА_2 познайомились у зв'язку з відкриттям спадщини в комунальній квартирі АДРЕСА_3 .
Сторони у даній справі також приймають участь у інших судових справах щодо спадкового майна - це частки в комунальній квартирі АДРЕСА_4 , в якій позивач є співвласником .
Спілкування сторін відбувалось на підґрунті відкриття спадщини - частки в комунальній квартирі, де проживає позивач ОСОБА_1 зі своєю родиною. Результатом спілкування ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в травні 2022 року, стало подання ОСОБА_1 заяви 23 травня 2022 року до органів поліції щодо протиправних дій ( погрози, залякування) відносно нього з боку ОСОБА_4 , через спадкове майно померлої ОСОБА_5 , що знаходиться в комунальній квартирі, де також проживає ОСОБА_1 з родиною. Позивач пояснив суду, що через погрози з боку відповідача він був вимушений звернутись до поліції, через побоювання за себе та свою сім'ю, з метою зупинити протиправні дії відповідача відносно позивача.
ОСОБА_1 визнано потерпілим у кримінальному провадженні № 12022167490000161, про що внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, згідно заяви щодо протиправних дій ОСОБА_2 , з попередньою кваліфікацією ст. 129 КК України. Кримінальне провадження було передано до органів прокуратури Одеської області.
Свідчення наданні ОСОБА_2 у своїй заяві від 04.01.2023 р. до ВП №2 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області , а саме : «Як мені стало відомо, подання заяви ОСОБА_1 та всі подальші дії, було узгоджено з ОСОБА_3 (позивачем по справі, громадянином російської федерації)»( а.с.10 т.1) обурили позивача як відвертий наклеп, неправдивий факт, вигаданий ОСОБА_2 . Позивач є громадянином України, і як наполягає ОСОБА_1 , він не перебуває у родинних, дружніх, робочих чи інших відносинах з громадянином ОСОБА_3 та безпосередньо не знайомий і ніколи особисто не бачився та не спілкувався з ним.
Позивач ОСОБА_1 пояснив, що оспорювану інформацію відповідач поширив у справі Пересипського районного суду місті Одеси за №523/6257/22, у заяві про проведення психологічної експертизи від 15.06.2022р., до КДКА Одеської області, та ще у одній заяві до поліції від 04.06.2022р., що сприймається позивачем про цілеспрямовані дії для завдання йому максимальної шкоди.
Позивач вважає, що такі дії відповідача спрямовані на те, щоб не тільки показати ОСОБА_1 з негативного боку , а й цілеспрямовано звинуватити у зв'язках з громадянином російської федерації, з самою країною-агресором, що провокує негативне ставлення суспільства до нього. Позивач сприймає таке подання інформації у заяві відповідача до відділу поліції, що спрямована на висвітлення відомостей про те, що він є зрадником державних інтересів країни в умовах розпочатої військової агресії 24 лютого 2022 року російської федерації проти України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який у подальшому був продовжений Указами Президента України з затвердженням відповідними Законами України та на час поширення указаної вище інформації про позивача не скасовано.
Суд вважає, що за таких обставин, розповсюдження інформації у вигляді фактичних тверджень про те, що позивач : «… подання заяви ОСОБА_1 та всі подальші дії, було узгоджено з ОСОБА_3 (позивачем по справі, громадянином російської федерації)» , безумовно дискредитує позивача та створює враження про начебто підтримку дій, які держава-агресор вчиняє в Україні.
Такі бездоказові твердження є недопустимими в демократичному суспільстві.
Суд погодився з думкою позивача в тому, що відповідач ОСОБА_2 в своїй заяві до поліції подає своє твердження відносно ОСОБА_1 як істинний і однозначний факт, без якого-небудь сумніву, категорично та впевнено, не як критика чи оціночне судження чи особиста точка зору.
Згідно з п.4 ст.129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що передбачено ч.1 ст.2 ЦПК України.
Суд зазначає, що за змістом ст.32 Конституції України, гарантує судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї, у ст.34 Конституції України кожному гарантується також і право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
У зв'язку з цим, вирішуючи даний спір, суд забезпечує баланс між конституційним правом на свободу думки та слова, правом на вільне вираження своїх поглядів і переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте й сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
У статті 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Разом із тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.
Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Отже, право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
З позиції правової природи, право на захист честі, гідності та ділової репутації є частиною права на повагу до приватного життя, а підстави захисту такого права виникають, як правило, на стику взаємодії права (свободи) на вираження (думки) та права на повагу до приватного життя.
Відповідно до норм ч.2 ст.30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
За змістом ч.1 ст. 201, ст.277 ЦК України, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством. Не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Аналогічна позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2020 року у справі №132/1489/18.
Відповідно до ч. 4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до п. п. 12, 15 Постанови №1 Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи"зазначено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до п. 2 ст. 10 Конвенції вона стосується не тільки "інформації" чи "ідей", які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає "демократичного суспільства (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, №30582/04, 32152/04, § 188, рішення ЄСПЛ від 06 жовтня 2015 року).
Разом з тим, права на недоторканість гідності та честі публічної особи підлягають захисту лише у випадку, коли ця особа доведе, що інформація поширена з явним «злим умислом», тобто із знанням її неправдивості, або із нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість.
Аналіз зазначеного національного законодавства та ст. 10 Конвенції і практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.
Крім того, відповідно до ч.5 п.15, п. 18 вищевказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 року, недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте, позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації.
Тобто тягар доказування достовірності негативної інформації про позивача покладається на відповідача, а на позивача покладено лише обов'язок доказування факту поширення такої інформації відповідачем. Цей висновок узгоджується з приписом абз.1 ч.2 ст.302 ЦК України.
Приписи статті 201 ЦК України передбачають, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством. Відповідно до Конституції України життя і здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до статті 270 ЦК України до особистих немайнових прав фізичної особи належить право на повагу до гідності та честі.
Згідно статті 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб.
Частиною 1 статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Главою 22 ЦК України визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких і право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України).
Відповідно до приписів статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, крім іншого, «4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
3.Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
4. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
5. Моральна шкода відшкодовується одноразово…»
Суд вважає доведеним , в судовому розгляді, вимогу щодо завданої моральної шкоди позивачу через події пов'язанні з предметом розгляду даної справи. ОСОБА_1 є особою з другою групою інвалідності (а.с.9 ,24 т.2, а.с.118а т.3), яка встановлена з 13.06.2023 року, розглянуті в судовому засіданні обставини вплинули негативно на стан здоров'я позивача , через знаходження позивача у нервово-психологічній напрузі погіршилось самопочуття, що привело до численних звернень позивача до лікарів і медичних установ ( а.с.100-107,108,109 т1; 25,33-45,47-48,53-55,59,63-65 т.2), що привело до зміни звичного для нього способу життя.
Суд вважає доведеним, що інформація в заяві ОСОБА_2 від 04.01.2023р. , а саме : « «Як мені стало відомо, подання заяви ОСОБА_1 та всі подальші дії, було узгоджено з ОСОБА_3 (позивачем по справі, громадянином російської федерації)» (а.с.10 т.1). є недостовірною та порушує особисті немайнові права позивача на повагу до гідності, честі та ділової репутації, дискредитує його в очах широкого загалу, а також негативно вплинула на його моральне положення, на загальний стан здоров'я позивача з урахуванням статусу особи з інвалідністю 2 групи, як наслідок змінився звичний спосіб життя через неодноразове звернення за додатковою медичною допомогою, перебування на стаціонарному лікуванні у медичному закладі, участь у декількох судових справах, через що ОСОБА_1 знаходиться під психологічним тиском, витрачає свій життєвий ресурс на різні судові справи, до цих подій позивач був особою яка не стикалась з судовими та правоохоронними органами .
Відповідач ОСОБА_2 не довів у судовому засіданні, що позивач ОСОБА_1 подання заяви та всі подальші дії узгоджує з ОСОБА_3 (громадянином російської федерації).
Надання відповідачем ОСОБА_2 разом з відзивом фотокопії паспорту російської федерації на ім'я « ОСОБА_6 » (а.с.66 т.1), копії рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 19 квітня 2022року (а.с.67-73 т.1) (головуючий-суддя Малиновський О.М.) про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_7 , за участю третьої особи без самостійних вимог Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Лутченко Алли Анатоліївни про визнання недійсним заповіту матері позивача ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , що складається з 281/2000 частини квартири АДРЕСА_4 , ні яким чином не підтверджує зв,язок і узгодження всіх дій позивачем ОСОБА_1 з ОСОБА_3 . Позивач ОСОБА_1 категорично зазначив, що він не перебуває у родинних, дружніх, робочих чи інших відносинах з громадянином ОСОБА_3 та безпосередньо не знайомий і ніколи особисто не бачився та не спілкувався з ним.
З урахуванням встановленого, суд вважає необхідним визнати інформацію недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 викладену та надіслану ОСОБА_2 у заяві до ВП №2 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській обл. від 04.01.2023 р., а саме наступну інформацію: « подання заяви ОСОБА_1 та всі подальші його дії було узгоджено з ОСОБА_3 (громадянином російської федерації)», та зобов'язати відповідача поширену відносно позивача інформацію у спосіб її поширення, а саме протягом 10 календарних днів з дня набрання рішенням законної сили надіслати до ВП №2 ОРУП №1 ГУНП в Одеській обл. заяву про спростування наступної інформації: « подання заяви ОСОБА_1 та всі подальші його дії було узгоджено з ОСОБА_3 (громадянином російської федерації)». Частково задовольнити вимогу щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн., стягнув з відповідача 13 000,00 грн. з урахуванням принципу співмірності і розумності. В іншій частині позовних вимог суд вважає необхідним відмовити, через недоведеність.
Стаття 14 ЦК України передбачає, що: «цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї… Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.».
Згідно приписів статті 15 ЦК України : «Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.».
Діюче законодавство закріплює в статті 19 ЦК України норми щодо яких, особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань. Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до положень статті 20 ЦК України , право на захист особа здійснює на свій розсуд. Нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене, крім випадків, встановлених законом.
17 березня 2025 року до суду надійшло клопотання позивача ОСОБА_1 прийняти окрему ухвалу, визнав зловживанням відповідачем ОСОБА_2 процесуальними правами по справі №522/1807/23 , вжив відповідні судові заходи а.с.56-60 т.4.
Відповідно до ч. 2 ст.262 ЦПК України , суд постановляє окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов'язків.
Окрема ухвала суду - це ухвала, якою суд реагує на виявлені під час розгляду справи порушення закону і причини та умови, що сприяли вчиненню порушення. Отже, підставою для постановлення окремої ухвали є виявлення порушення закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушення. Відтак, окрема ухвала може бути постановлена лише у разі, якщо під час судового розгляду встановлено склад правопорушення. Якщо суд не встановив такого порушення, підстав для окремої ухвали немає.
Суд зазначає, що обставин порушення законодавства відповідачем ОСОБА_2 , в ході розгляду даної справи, судом не встановлено, а тому клопотання позивача ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Окрім цього, суд звертає увагу, що правилами статті 262 ЦПК України не встановлено прямий обовязок суду постановляти окрему ухвалу. Постановлення окремої ухвали є правом суду у разі встановлення судом підстав для окремої ухвали.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.04.2018 у справі № 761/32388/13-ц (провадження № 61-3251св18) зазначено, що при вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обовязком.
У відповідність до правил статті 77 ЦПК України, суд не бере до розгляду та уваги , поданні до справи разом з клопотанням позивача ОСОБА_1 у якості доказів : листування сторін з КДКА Одеської області, довідку за результатами перевірки скарги ОСОБА_1 , інші листи, талон-повідомлення, витяг з ЄРДР, клопотання у кримінальному провадженні ( а.с.40, 41-54, 76, 78-79, 80,81,82-85т.4), рішення Одеського окружного адміністративного суду справа №420/8974/24 а.с.61-68 т.4, постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду справа №420/8974/24 ( а.с.69-75 т.4) ; подані до справи разом з клопотанням відповідача ОСОБА_2 від 22.03.2024р. у якості доказів : копії рішень КДКА Одеської області від 20.12.2022р. (а.с.213-216 т.2), рішення Вищої КДКА від 29.06.2023р. (а.с.217-219 т.4), рішення КДКА Одеської області від 28.11.2023р. (а.с.220-228 т.2), рішення КДКА Одеської області від 20.02.2024р. (а.с.229-232 т.4), висновок лікаря і експерта (а.с.233-249т.2) ; заяви адвоката Матвієнко Надії Володимирівни про те, що вона не є представником ОСОБА_2 , відповідача по справі №522/1807/23 ,( а.с.178-179,184-185 т.2), лист - звернення адвоката Матвієнко Н.В. до Ради адвокатів Одеської області від 29.03.2024р. щодо неналежної поведінки адвоката Смирнова А.І. (а.с.182 т.2), рішення а.с.86-87 т.4 Миколаївського окружного адміністративного суду по справі №400/6108/24, де сторонами по справі є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .Ю ОСОБА_8 , оскільки зазначені документи в ні якому разі не стосуються предмету доказування, можуть лише показувати наявність конфлікту між сторонами та іншими особами.
Змістом статті 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є: «1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору;4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу;6) справедливість, добросовісність та розумність.»
Відповідно правил статті 12 ЦК України : « 1. Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. 2. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. 3. Особа може відмовитися від свого майнового права… 4. Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом.5. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.»
Стаття 13 ЦК України передбачає , що :» 1. цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
2. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
3. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Положення частини третьої статті 13 визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 2-р(II)/2021 від 28.04.2021
4. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
5. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.
6. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.»
Правила статті 2 ЦПК України наголошують, що : «1. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
2. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
3. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є:
1) верховенство права;
2) повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом;
3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
4) змагальність сторін;
5) диспозитивність;
6) пропорційність;
7) обов'язковість судового рішення;
8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи;
9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом;
10) розумність строків розгляду справи судом;
11) неприпустимість зловживання процесуальними правами;
12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.»
Відповідно до змісту статті 11 ЦПК України: « Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.»
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Керуючись ст. ст. 3, 4-7,11-13,14,18,76-81,109,131,137, 141, 211, 223, 263-265, 268, 352,354 ЦПК України, ст.ст.3,11-16 ,23 ЦК України, суд,
Вирішив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) про визнання інформації недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи, стягнення моральної та майнової шкоди завданої здоров'ю - задовольнити частково.
Визнати інформацію недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 викладену' та надіслану ОСОБА_2 у заяві до ВП №2 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській обл. від 04.01.2023 р., а саме наступну інформацію: - подання заяви ОСОБА_1 та всі подальші його дії було узгоджено з ОСОБА_3 (громадянином російської федерації).
Зобов'язати ОСОБА_2 спростувати, поширену відносно ОСОБА_1 , інформацію у спосіб її поширення, а саме протягом 10 календарних днів з дня набрання рішенням законної сили надіслати до ВП №2 ОРУП №1 ГУНП в Одеській обл. заяву про спростування наступної інформації:
- подання заяви ОСОБА_1 та всі подальші його дії було узгоджено з ОСОБА_3 (громадянином російської федерації).
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН № НОМЕР_2 , завдану моральну шкоду в розмірі -13 000,00 грн. на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН № НОМЕР_3 .
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Суворовський районний суд м. Одеси.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текс рішення виготовлено 22 травня 2025 року.
Суддя