Справа № 163/524/25
Провадження № 2/163/206/25
20 травня 2025 року Любомльський районний суд Волинської області
в складі головуючого судді Павлуся О.С.,
з участю секретаря Семенюк К.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Любомль Волинської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та повернення стягнених за виконавчим написом нотаріуса коштів (третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович),
У позовній заяві представник позивача ОСОБА_1 адвокат Климович Т.Д. просить ухвалити рішення про визнання вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. виконавчого напису № 113637 від 08 червня 2021 року про стягнення з позивача на користь ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» заборгованості в сумі 41901,84 гривень, таким, що не підлягає виконанню, та стягнення з ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» на користь ОСОБА_1 отриманих відповідачем на виконання виконавчого напису грошових коштів в розмірі 2101,91 грн.
Заявлені вимоги обґрунтовано тим, що оспорюваний виконавчий напис вчинений з порушенням вимог ст.88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року N 1172, яким встановлено необхідність подання для отримання виконавчого напису виключно нотаріально посвідченого договору. Оспорюваний виконавчий напис вчинений на підставі договору, який нотаріально не посвідчений, а тому не міг бути тим договором, за яким стягнення проводиться у безспірному порядку. Крім цього, оскільки в межах процедури примусового виконання зазначеного виконавчого напису із заробітної плати позивача на користь відповідача було стягнуто 2101,91 грн, така сума коштів підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у відповідності до положень ст.1212 ЦК України.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, у якому висловив позицію про часткове визнання позову. Позовні вимоги в частині визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, визнав повністю, тому просив врахувати цю позицію при вирішенні питання розподілу судових витрат. Вимогу про повернення стягнених в примусовому порядку коштів заперечив, оскільки правовою підставою для стягнення цих коштів слугував власне кредитний договір, а не оспорюваний виконавчий напис. У цій частині вимог також послався на правові позиції, що викладені у постановах Верховного Суду від 08.09.2021 в справі № 206/2212/18 та від 22.01.2021 в справі №910/11116/19, та просив відмовити у їх задоволенні.
Учасники справи в судове засідання не з'явились.
Представник позивача в канцелярію суду подала клопотання про розгляд справи за її та позивача відсутності.
Відповідач про причини неявки не сповістив, хоча належним чином був повідомлений про час і місце судового розгляду, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа.
Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. про причини неявки також не повідомив, пояснень на позов не подав.
З огляду на викладене суд провів розгляд позову відповідно до положень ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Аналізом доказів по справі суд встановив наступні фактичні обставини.
08 червня 2021 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. на підставі ст.87 Закону України «Про нотаріат» та пункту 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172, видав виконавчий напис про стягнення з позивача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» заборгованості за укладеним з первісним кредитором АТ «Альфа Банк» кредитним договором № 500354447 від 20.03.2013 в сумі 41901,84 гривень, яку становлять: 16092,95 гривень заборгованості за тілом кредиту; 13258,89 гривень заборгованості за відсотками та комісією; 12500,00 грн заборгованості за штрафними санкціями; 50,00 грн плати за вчинення виконавчого напису.
Виконавчий напис зареєстрований в реєстрі за № 113637.
Указаний виконавчий напис перебуває на примусовому виконанні приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Клехо А.Є. в межах виконавчого провадження №66946647, відкритого 27 вересня 2021 року.
Отже, стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за оспорюваним виконавчим написом проводиться з підстав, що виникають з кредитних правовідносин.
Відповідно до ст.18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом ч.1 ст.39 Закону України «Про нотаріат» порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом та іншими актами законодавства України.
Згідно із ст.87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Підпунктом 3.2 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року N 1172 (далі - Перелік документів від 29.06.1999 N 1172).
З оспорюваного виконавчого напису вбачається, що при його видачі приватний нотаріус, окрім норм Закону України «Про нотаріат», керувався пунктом 2 Переліку документів від 29.06.1999 N 1172.
Пунктом 2 Переліку документів від 29.06.1999 N 1172 визначено стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин.
Цей пункт (фактично розділ) Переліку був доповнений Постановою Кабінету Міністрів України № 622 від 26 листопада 2014 року.
За змістом цього пункту до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, включені кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями.
Для одержання виконавчого напису додаються:
а) оригінал кредитного договору;
б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Проте, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року (справа № 826/20084/14) визнано незаконною та не чинною з моменту прийняття Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року в частині доповнення Переліку документів від 29.06.1999 N 1172 після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом, відповідно до якого для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості». Постанова суду набрала законної сили з моменту її проголошення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17 висловила правовий висновок про те, що судовими рішеннями визнано нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», тому договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Таким чином, Перелік документів від 29.06.1999 N 1172 у редакції станом на час вчинення оспорюваного виконавчого напису (08 червня 2021 року) стосувався лише нотаріально посвідчених договорів відповідно до пункту 1 цього Переліку.
З укладеного між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 кредитного договору № 500354447 від 20.03.2013, який був наданий ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» приватному нотаріусу для вчинення виконавчого напису, вбачається, що він в нотаріальному порядку не посвідчувався.
З огляду на вище викладене нотаріус не мав законних підстав для вчинення оспорюваного виконавчого напису, оскільки кредитний договір не був нотаріально посвідчений.
При цьому, приватний нотаріус при видачі виконавчого напису керувався нечинним уже на момент вчинення цієї нотаріальної дії пунктом 2 Переліку документів від 29.06.1999 N 1172, що є неприпустимим.
Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Отже, визнання відповідачем позову в частині вимоги про визнання виконавчого напису № 113637 від 08 червня 2021 року таким, що не підлягає виконанню, відповідає наявним в матеріалах справи доказам та нормам матеріального права.
Постановою приватного виконавця Клехо А.Є. звернуто стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ОСОБА_2 .
Згідно із наданою приватними виконавцем Клехо А.Є. інформацією від 03.03.2025 №1670 та від 26.02.2025 № 1497 на виконання вищевказаного оспорюваного виконавчого напису з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» було стягнуто 2101,91 грн (платіжна інструкція № 18142 від 18.02.2025).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно із ч.4 ст.263 ЦК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18, від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18, від 08.09.2021 у справі №201/6498/20 висловив правовий висновок про те, що судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов'язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до статті 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов'язаний повернути потерпілому все отримане майно.
Отже, факт визнання виконавчого напису (на підставі якого у виконавчому провадженні було здійснено стягнення грошових коштів з позивача) таким, що не підлягає виконанню, є підставою для повернення стягнутих в примусовому порядку коштів відповідно до статті 1212 ЦК України.
У зв'язку із цим, доводи відповідача у відзиві про те, що правовою підставою для стягнення кредитного боргу є сам кредитний договір, є помилковими та судом до уваги не приймаються.
Наявність заборгованості позивача перед відповідачем за таким кредитним договором може бути предметом окремого судового розгляду.
Посилання відповідача на правові позиції у постановах Верховного Суду від 08.09.2021 в справі № 206/2212/18 та від 22.01.2021 в справі №910/11116/19 суд відхиляє, оскільки зазначені у них обставин та характер спірних правовідносин є відмінними від тих, що мають місце у цій справі.
Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що оскільки виконавчий напис, на підставі якого відбувалося стягнення заборгованості за кредитним договором, підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню, тому правові підстави набуття відповідачем за рахунок позивача грошових коштів у сумі 2101,91 грн відпали, у зв'язку із цим отримані відповідачем кошти у вказаній сумі підлягають стягненню на користь позивача відповідно до статті 1212 ЦК України.
Згідно зі ст.141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору належить покласти на відповідача.
При цьому, згідно із ст.142 ЦПК України у зв'язку з визнанням відповідачем позову за вимогою про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, позивачу слід повернути з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову у цій частині позовних вимог.
Всього за дві вимоги позивач сплатила 1937,92 грн з урахуванням коефіцієнту 0,8 згідно із ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір», а також положень ч.4 ст.136 ЦПК України щодо попередньо поданої заяви про забезпечення позову.
Тобто, за кожною із вимог окремо позивач сплатила по 968,96 грн.
Отже, позивачу з державного бюджету слід повернути 484,48 грн, решту 1453,44 грн - стягнути з відповідача.
До стягнення з відповідача представник позивача заявила витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
На підтвердження таких витрат суду надано: договір про надання правничої допомоги №035/25 від 20.02.2025, додаток № 1 до цього договору, акт прийому передачі виконаних робіт від 06.03.2025, квитанцію від 06.03.2025, ордер на надання правничої допомоги серії АС № 1129625.
Правнича допомога позивачу надавалась адвокатом Климович Т.Д.
За умовами договору про надання правничої допомоги №035/25 від 20.02.2025 порядок оплати послуг має форму гонорару, який визначається на умовах і в порядку, визначених згідно із Законом, Договором та додатків.
Відповідно до додатку № 1 до Договору вартість консультації із спірних правовідносин - 500 грн, адвокатський запит - 500 грн, підготовка позову - 3500 грн. Всього 5000 грн.
В акті прийому передачі виконаних робіт наведений аналогічний перелік робіт та їх вартість.
Питання витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, урегульоване ст.137 ЦПК України.
Окрім положень цієї норми слід врахувати те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг та умовами договору. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У відповідності до ч.6 ст.137 ЦПК України представник відповідача у відзиві заявив клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу до 1000 грн з огляду на критерії реальності таких витрат, розумності їх розміру, загальнодоступної судової практики в аналогічних справах.
Вирішуючи питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу у цій справі, суд приймає до уваги характер спірних правовідносин, незначну складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, важливість справи для позивача, кількість зібраних по справі доказів та зроблених адвокатом запитів.
Тому, враховуючи вищевказане та те, що зазначені витрати на правничу допомогу підтверджені належними доказами, проте беручи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності та необхідності адвокатських витрат, фактично надані види робіт, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення їх розміру та стягнення з відповідача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.
Керуючись ст.ст.259, 264, 265 ЦПК України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати таким, що не підлягає виконанню вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем виконавчий напис № 113637 від 08 червня 2021 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» заборгованості в загальній сумі 41901 (сорок одна тисяча дев'ятсот одна) гривня 84 копійки.
Стягнути з ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» на користь ОСОБА_1 2101 (дві тисячі сто одну) гривню 91 копійку безпідставно отриманих коштів.
Повернути ОСОБА_1 484,48 (чотириста вісімдесят чотири) гривні 48 копійок судового збору, сплаченого нею згідно із квитанцією АТ КБ «Приватбанк» 0.0.4215337216.1 від 25.02.2025.
Стягнути з ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» на користь ОСОБА_1 1453 (одну тисячу чотириста п'ятдесят три) гривні 44 копійки судового збору та 3000 (три тисячі) витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення протягом 30 днів з дня його проголошення може бути подано апеляційну скаргу до Волинського апеляційного суду.
Інформація про учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 ; місце проживання - АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ;
відповідач - ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс»; місце знаходження - площа Солом'янська, буд.2, місто Київ; ЄДРПОУ - 40340222;
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович; місце знаходження - вулиця Мала Житомирська, буд. 6/5, місто Київ.
Головуючий : суддя О.С.Павлусь